Державне регулювання космічної галузі

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

Кафедра прикладної й теоретичної економіки

П р а к т и ч н а   р о б о т а

Характеристика галузі

з дисципліни «Національна економіка»

на тему: «Державне регулювання космічної галузі»

Підготувала: студентка ІІ курсу групи Ф-82

                                                                          Федина Д. Д.

Перевірила:              доц. Лопаткіна І. В.

Суми 2010

Зміст

Вступ

Розділ І. Характеристика ракетно-космічної галузі

1.1. Сучасний стан ракетно-космічної галузі

1.2. Ретроспектива

1.3. Порівняльна характеристика

Розділ ІІ. Характеристика державного регулювання галузі

2.1. Сучасний стан державного регулювання галузі

2.1. Ретроспектива

2.3. Порівняльна характеристика

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

              Молода незалежна Україна впевнено увійшла до складу космічних держав світу завдяки сформованому науковому та виробничому потенціалу космічної галузі — у спадок від Радянського Союзу їй лишилася майже третина космічного промислового потенціалу, створюваного протягом 40-річної участі українських підприємств у всіх основних космічних проектах.

Сьогодні до складу космічної галузі України входить понад 30 промислових підприємств, конструкторських бюро та науково-дослідних інститутів. Серед них всесвітньо відомі: Дніпропетровські КБ «Південне» та «Південний машинобудівний завод»; Харківські «Комунар» і «Хартрон»; Київський радіозавод та «Київприлад»; Чернігівський завод «ЧЕЗАРА»; Євпаторійський Центр управління та випробовування космічних засобів.

Космічна галузь України стала однією з ключових галузей національної економіки. Вона забезпечує розробку й виробництво конкурентоспроможної продукції космічного призначення та цивільної продукції з використанням космічних технологій. Вітчизняні космічні технології, аналогів яким немає у світі, дозволяють космічним підприємствам створювати конкурентоздатну продукцію.

На сьогодні в Україні сформовано космічну галузь, яка забезпечує повний життєвий цикл ракетно-космічної техніки.

Протягом останніх років спостерігається зростання основних економічних показників галузі — 10-15 відсотків.

На трьох закордонних космодромах — Байконур, Плесецьк і Sea Launch — експлуатуються п’ять ракетно-космічних комплексів: «Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт-2», «Зеніт-3SL», «Дніпро».

За 10 років українськими ракетоносіями здійснено 65 пусків та виведено на орбіти 123 космічних апарати, 9 з них — вітчизняної розробки й виробництва.

Створюється нова серія вітчизняних ракетоносіїв «Маяк» легкого та середнього класу.

Розробляються та готуються до запуску нові українські космічні апарати: «Січ-1М», «Січ-2», «Січ-3», «Либідь».

Здобула подальший розвиток українська космічна наука. Наші вчені беруть участь у 25 міжнародних наукових проектах.

Більше 40 нових наукових експериментів підготовлено для проведення на Міжнародній космічній станції.

Поширюється участь України в міжнародних космічних програмах. Підприємства галузі беруть участь у 50 комерційних проектах. Найзначніші — «Морський старт», «Дніпро», «Циклон-4».

У найближчі роки космічні технології будуть застосовуватися у виготовленні цивільної продукції для енергетики, зв’язку, транспорту, медицини та сільського господарства.

Дві складові — космічна й цивільна — однаково пріоритетні на сьогодні для космічної галузі України.

Таким чином, українська космічна галузь впевнено йде шляхом інтеграції в міжнародне космічне суспільство, впроваджує систему ринкових перетворень. Ці кроки створюють основу для розширення зв’язків з вітчизняними та іноземними партнерами й сприяють взаємовигідному співробітництву в усіх напрямках космічної діяльності.

Розділ І. Характеристика ракетно-космічної галузі

1.1. Сучасний стан ракетно-космічної галузі

На момент розпаду СРСР Україна займала лідируючі позиції в ракетній техніці у світі. Так, за генерального конструктора В. Уткіна КБ «Південне» створило стільки нових типів балістичних ракет — від традиційних до твердопаливних і кріогенних, скільки всі інші подібні організації світу. Але ракетна техніка — надзвичайно дорога й під силу тільки кільком найбагатшим країнам.

Після здобуття незалежності Україна мала принципово змінити напрями розвитку ракетної техніки — на комерційному ринку ніхто нас не чекав з нашими ракетами, бо у світі був і є зараз надлишок ракет-носіїв. Ракетна техніка досягла технічного насичення, і всі наші конкуренти почали швидко нас наздоганяти (у тому числі й за рахунок скуповування вітчизняних високих ракетних технологій, які стали раптом несекретними). Ми мали скористатися єдиною можливістю вийти на ринок, яка була обумовлена тим, що Захід боявся безконтрольного продажу наших ракетних технологій і порушення цим балансу сил у світі. Тому він і пустив нас на ринок з найкращою на той час ракетою «Зеніт». Реалізація на її базі проекту «Морський старт» задовольнила амбіції наших ракетних чиновників з одного боку, і дала можливість Заходу взяти безкоштовно наші ракетні технології — з іншого. Можливості комерційного використання ракет «Циклон» і «Дніпро» (СС-18 «Сатана») Україна безпідставно загальмувала. 16 років було затрачено на виробниче забезпечення переважно «Морського старту», а інтелект багатотисячного колективу конструкторського бюро «Південне» за цей час не створив практично нічого принципово нового. Про наукові інститути взагалі не йдеться, бо, маючи жалюгідне фінансування, вони топталися на місці. Найстрашніше — престиж ученого-ракетника впав до нуля, і бажання служити космічній науці зникло. Перший серйозний дзвінок для українських ракетників пролунав у 1998 році під час всесвітнього астронавтичного конгресу в Мельбурні, коли газета Space News виступила з різкою статтею про те, що ракета «Зеніт» має найбільшу кількість аварій. Вдруге таким надзвичайно серйозним сигналом став спеціальний симпозіум у грудні 2001 р. в Парижі — «Причини розвалу української космічної техніки». Наша впевненість, що без нас Росія обійтися не зможе, що ми самі спроможні навіть створити конкуренцію, що «Захід нам допоможе», була блефом. Ракетно-космічна пиха призвела до того, що Росія перестала бачити в нас надійного колишнього партнера, а отже, співробітничала з нами тільки до створення своєї інфраструктури — за тими напрямами, де без нас вона ще не могла працювати самостійно.

Слабкість космічної техніки в Україні визначалася насамперед відсутністю космодрому для запуску ракет і ракетних двигунів. На відміну від Росії, Україна за 16 років, маючи президента-ракетника, не створила необхідного ланцюга ракетного циклу. Тому сьогодні без Росії Україна не може вести самостійну космічну політику.

Якби Україна за ці 16 років вибрала два-три перспективні напрями в космічній науці й вирвалася вперед, а не імітувала підтримки геть усіх ракетно-космічних напрямів, ми були б потрібні і США, і Європі не тільки як дешеві «космічні візники». А тепер для програм польоту на Місяць і Марс ми нічого не можемо запропонувати (хіба що двигун «прилунения», зроблений 40 років тому). Наші проекти нікого не цікавлять, оскільки не мають істотних революційних проривів. А наукові дослідження мають безсистемний, нескоординований характер. Навіть Європа, почавши створювати свою власну ракетну техніку, розділила сфери виробництва: Франція — рідинні двигуни та ракетоносії, Німеччина — електричні ракетні двигуни, Голландія — мікрогравітацію тощо. Ці країни передусім створили свої, узгоджені з іншими державами, космічні програми, які, як правило, включали план на наступні п’ять років, дорожню карту на 25 років вперед і стратегічне бачення на 50 років, обов’язково в контексті тенденцій світового розвитку і національної політики в науці і технологіях.

В Україні Південмаш звів розвиток космічної галузі взагалі до космічного транспорту. Але все звелося до забезпечення комерційних запусків, зокрема з допомогою «Циклона» й «Дніпра». З погляду глобальної гармонізації неможливо розвивати зазначені ракети, бо їхнє паливо — смертельна отрута і для людини, і для природи. Тому в подальшій перспективі всі ракети з ракетними компонентами аміл і гептил будуть заборонені, як сто років тому був заборонений іприт і люїзит. Отже, довгострокова перспектива — після 2010 р. викликає сумнів.

Негативним є те, що Україна почала формування ракетно-космічної галузі не з розробки короткострокового й довгострокового бачення її розвитку в контексті світового розвитку космічної індустрії, а продовжувала рухатися за інерцією, заданою радянським ВПК. І тут негативну роль відіграв Південмаш, який опустив космічну науку й техніку до виробництва лише ракет-носіїв, що їх справді добре виробляв цей гігант. Таке однобічне трактування ролі космічної галузі було найбільшою помилкою, яка стала фатальною для ракетно-космічної техніки України. На жаль, ця політика триває до цього часу — вся українська космонавтика обмежується виробництвом трьох ракет-носіїв — «Зеніта», «Дніпра» і «Циклона» — та обслуговуванням військових варіантів ракет, що стоять на чергуванні в Росії. Усі досягнення зведено до комерційної вигоди від пусків. Але сьогодні політ ракети не є чимось унікальним.

На жаль, сучасний стан космічної науки свідчить, що Україна не завдавала собі клопоту з аналізом тенденцій розвитку космонавтики, а відтак не зрозуміла 15 років тому, що ракети-носії не є вже проблемою. У програмі конгресу міжнародної астронавтичної федерації ще в 1991 році наукові доповіді з проблем ракет-носіїв займали лише десяту частину. У 2006-му — вже одну тридцяту, причому левову частку всіх доповідей становили роботи якраз з КБ «Південне», які виглядали рекламним анахронізмом. Довгострокова перспектива розвитку космічної галузі в Україні фактично відсутня.

Стосовно місця України за кількістю запусків ракет, чим полюбляють хизуватися космічні чиновники, виникає цілком слушне запитання: якщо ми на третьому місці після США і Росії, то куди пішли гроші від запуску цих всіх комерційних запусків? Чому всі ці роки фінансувався тільки Південмаш, а наукові організації не отримували практично нічого? У таблиці НКА України наведено цифри кількості запусків, котрі показують, що той потенціал, який ми отримали в 1991 р., використовувався дедалі гірше й гірше: якщо за перші чотири роки в 1991—94 рр. частка запусків наших ракет становила в середньому 11%, то за останні чотири роки впала до 7%. І це за поліпшеного фінансування. Очевидно, вимірювати наші космічні успіхи кількістю запусків ракет — те саме, що вимірювати якість залізничного потяга кількістю візників на привокзальній площі.

Віддзеркаленням сучасного рівня української ракетно-космічної техніки є наша участь у світових астронавтичних конгресах. Якщо десять років тому тільки Дніпропетровський держуніверситет виступив із 17 доповідями, то вже в 2004 р. на конгресі КОСПАР українські державні організації виступили з однією доповіддю серед п’яти тисяч. На конгресі в Іспанії в жовтні 2006 року українські організації заявили 19 доповідей (серед двох тисяч), але посіли абсолютне перше місце за числом їх скасування — вісім доповідей у порівнянні з 43 від усіх інших країн.

«Загальнодержавна космічна програма України на 2007—2011 роки» виглядає солідно: вісім пунктів заходів і завдань майже на 3 млрд. грн. У додатку розписано фінансування конкретних заходів і виконавців. Але в цьому документі відсутня основна мета, пов’язана з перспективою розвитку України взагалі і, зокрема, прогнозу розвитку галузі на 25—50 років, на базі якого будуються програми в інших країнах. Відчувається стихійність у формуванні тематики завдань. Виняток становить завдання для Національного центру управління та випробувань космічних засобів у Євпаторії. Інші «орієнтуються на підтримку міжнародних програм», що може свідчити скоріше про наші наміри, а не про координацію досліджень. Вражає діапазон тематики завдань: їх більш як 40, тим часом напрями наукових досліджень у світі вклалися на астронавтичному конгресі в Валенсії всього у 24 симпозіуми. У розділі «Наукові космічні дослідження» передбачено й такі ненаукові цілі, як «участь у створенні», «модернізація» чи «виготовлення» устаткування. Заходи «Створення проектів програм наукових досліджень» і «Забезпечення участі молодіжних колективів у розробленні малих супутників. Виконання науково-освітніх програм» є організаційними, а не науковими. Дивує їх оцінка в 58 млн. грн. Тоді як величезна проблема «Мікрогравітація», окремі розділи якої розробляють майже всі країни світу, окреслена в загальному глобальному вигляді: «Визначення впливу мікрогравітації на біологічні об’єкти, поверхневі явища, кристалізацію та дифузію. Розроблення технологій створення нових матеріалів та конструкцій в умовах мікрогравітації. Створення дослідницької апаратури». І оцінено все це сумою в чотири рази меншою. У результаті це призведе до того, що таке неконкретне формулювання матиме й такий неконкретний звіт.

Нажаль, мають місце й проблеми у сфері підготовки кадрів для ракетно-космічної галузі. Рівень його технічної підготовки в Дніпропетровському університеті за останнє десятиріччя не змінився, науковий потенціал кафедр істотно знизився, лабораторії не оновлюються. Наприклад, університетська лабораторія електричних ракетних двигунів фактично не функціонує. А десять років тому вона займала провідне місце у світі, і не було відбою від делегацій і запрошень. Фундаментальні космічні завдання тільки плануються для досліджень. Проте все робиться у відриві від світового співтовариства. Вважається, що ми зможемо впоратися за всіма напрямами, де є спеціалісти, як це було в СРСР. Але космічна наука настільки затратна, що навіть Європа 20 років тому розділила сфери досліджень. Тому жодних істотних, світового рівня, наукових і технологічних досягнень у нас на сьогодні немає. І за такого розпорошення коштів ніколи й не матимемо. А без координації досліджень з Європою, Росією, США це взагалі виглядає провінційно.

У майбутньому нам світить епізодична участь тільки в тих пусках ракет, які не вигідні Росії, США чи Європі. Ми втратили довіру Росії, тому сьогодні, може, й отримаємо якісь наукові замовлення від неї, але ті, що мають другорядне значення. Ми не матимемо наукових завдань і від Заходу, бо наша експериментальна наукова база вже безнадійно застаріла, а Захід має тепер те, що було колись у нас, але значно вищого рівня.

Таблиця 1.1

Обсяги фінансування космічної галузі