АТП в условиях рыночной экономики

Розрізняють простий і складний попроцесні методи калькулювання витрат.

* Простий попроцесний метод калькулювання витрат застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію і на яких відсутнє незавершене виробництво.

* Складний попроцесний метод калькулювання витрат застосовується на підприємствах, які випускають продукцію широкої номенклатури та асортименту, мають значний обсяг незавершеного виробництва.

При цьому облік витрат здійснюється за кожним видом продукції, а собівартість формується з врахуванням собівартості незавершеного виробництва за балансовим співвідношенням:

де С_п — собівартість виготовленої продукції, тис. грн.; С_н.п. — собівартість незавершеного виробництва на початок планового періоду, тис. грн.; В_оп. — операційні витрати за планом, тис. грн.; С_н.к. — собівартість незавершеного виробництва на кінець планового періоду, тис. грн.;

 

Оцінка  незавершеного виробництва проводиться  згідно з П(С)БО 9 «Запаси» за одним з вибраних підприємством методом.

Важливим  етапом в калькулюванні витрат є  вибір способу врахування постійних  виробничих витрат у собівартість продукції. За повнотою відображення витрат у собівартості продукції виділяють систему обліку повних витрат і систему обліку неповних витрат.

Система обліку повних витрат передбачає включення у собівартість продукції усіх виробничих витрат та непрямих загальновиробничих витрат.

До виробничих витрат відносяться прямі витрати (заробітна плата основних працівників, зайнятих виготовленням продукції; соціальні збори, пов'язані з цією зарплатою; матеріально-енергетичні ресурси) і частина постійних витрат, пов'язаних з управлінням і обслуговуванням діяльності кожного виробничого підрозділу.

Така  позиція відповідає методу калькулювання, який називається absorption costing. За цим методом на собіварт ість кожної одиниці продукції відносяться змінні та певна частина всіх постійних виробничих витрат.

 

 

 

 

Рис. 8.4. Модель калькулювання собівартості продукції за методом absorption costing (обліку повних витрат)

У системі  фінансового обліку загальновиробничі  витрати спочатку розподіляються між незавершеним виробництвом і собівартістю реалізованої продукції.

У системі  виробничого (управлінського) обліку загальновиробничі  витрати розподіляють за конкретними  об'єктами витрат (виробами, процесами, підрозділами) пропорційно до певної бази розподілу (машино-годин, людино-годин, прямої заробітної плати, матеріальних витрат тощо). На основі прийнятої бази розподілу визначають кошторисну ставку (К_ст) — ставку розподілу накладних витрат:

Де В_накл  — величина накладних витрат, тис. грн.; В_р.6.  — величина розрахункової бази, тис. грн.

Кошторисна  ставка може бути єдиною для всіх підрозділів  підприємства або встановлюється індивідуально  для кожного підрозділу.

Система обліку змінних витрат ґрунтується на визначенні собівартості продукції лише за змінними виробничими витратами та визначенні витрат періоду, які включають операційні витрати та постійні виробничі витрати.

Така  модель відповідає методу, який у світовій практиці обліку називається direct costing. Цей метод має свої переваги і недоліки.

До  переваг належать:

• легкість отримання інформації про собівартість продукції;
• уникнення розподілу постійних загальновиробничих витрат;
• оцінка залежності доходу від обсягів реалізації продукції;
• більша відповідність звітів про доходи і витрати вимогам інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень.

 

До  недоліків методу можна віднести:

• більші трудовитрати при розподілі витрат на змінні та постійні;
• деяка невідповідність принципам підготовки фінансових і податкових звітів;
• відсутність інформації про повні витрати підприємства.

 

Метод direct costing передбачає здійснення формування собівартості продукції тільки на основі змінних витрат, а постійні виробничі витрати вважаються витратами періоду.

 

 

Рис, 8.5. Модель калькулювання собівартості продукції  
за методом direct costing (обліку змінних витрат)

 

Система калькулювання змінних витрат забезпечує отримання інформації щодо зміни  сегмента діяльності, оптимізації виробничої програми підприємства, управління запасами, ціноутворення та ін.

Описані вище методи калькулювання собівартості продукції широко застосовуються у  світовій практиці. Однак у вітчизняному П(С)БО 16 про них немає й згадки. Українських фахівців згідно з Положенням зобов'язують однаково розподіляти загальновиробничі витрати між готовою продукцією і незавершеним виробництвом і повністю відносити їх на витрати періоду. При цьому загальновиробничі витрати рекомендується поділяти на постійні (ті, що не розподіляються) та змінні (ті, що розподіляються).

До постійних загальновиробничих витрат відносяться непрямі витрати виробництва, які залишаються відносно постійними незалежно від обсягу виробництва, наприклад: знос, експлуатація будівель, обладнання тощо.

До змінних загальновиробничих витрат відносяться непрямі витрати виробництва, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва, наприклад: витрати на допоміжні матеріали, оплата праці допоміжного персоналу.

 

 

 

 

 

 

Рис. 8.6. Модель калькулювання собівартості продукції за П(С)БО 16.

 

В кінці 80-тих років в США почали використовувати нову систему калькулювання витрат, яку назвали калькулювання на основі діяльності, її метою було визначити взаємозв'язок між накладними витратами та обсягами виготовленої продукції.

Цей метод калькулювання передбачає групування накладних витрат за основними видами діяльності з подальшим їх розподілом між видами продукції, за критерієм необхідності окремих операцій та видів діяльності для виготовлення конкретних видів продукції. Для цього всі операції та види діяльності поділяються на чотири групи:

ті, що можна віднести до певного виробу (замовлення);

ті, що можна віднести до певної партії виробів (переналадка устаткування, транспортування);

ті, що можна віднести до певного виду продукції (ремонт устаткування);

операції та види діяльності на рівні підприємства (навчання персоналу, зв’язок, реклама, охорона тощо).

Накладні  витрати, які мають спільний фактор витрат, об'єднуються в групи. При  цьому постійні накладні витрати  розглядаються як довгострокові  змінні, які залежать від зміни величини відповідного фактора.

Накладні  витрати розподіляються між виробами диференційовано, тобто для кожної сукупності витрат вибирають відповідний  фактор розподілу, а потім розраховують величину цих витрат на одиницю фактора.

Такий метод калькулювання витрат та визначення фінансових результатів служить основою поопераційного управління.

 

 

3. Розрахунок собівартості готової продукції.

 

* Кошторис  витрат — це зведений план всіх витрат підприємства на певний період виробничо-фінансової діяльності. Він визначає загальну суму витрат виробництва за всіма видами ресурсів, стадіями виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та іншими напрямами витрат. До кошторису включаються витрати основного і допоміжного виробництва, пов'язані з виготовленням і продажем продукції (робіт, послуг), а також на утримання адміністративно-управлінського персоналу, виконання робіт, які не входять до основної діяльності підприємства.

В процесі  розроблення кошторису витрат на виробництво використовуються три  основні методи: кошторисний, зведений, калькуляційний.

*  Кошторисний метод є найбільш застосовуваним, бо забезпечує тісний взаємозв’язок і приведення до єдиної системи розрахунків комплексного плану. За цим методом всі витрати на виробництво групуються за економічними елементами.

*  Зведений метод складання кошторису витрат на виробництво передбачає попереднє розроблення та зведення в єдину систему витрат за цехами основного та обслуговуючого виробництва.

*   Калькуляційний метод базується на калькуляціях всіх видів продукції (робіт, послуг), запланованих до випуску, і враховує зміну залишків незавершеного виробництва.

До  зведеного кошторису витрат на виробництво  включаються витрати всіх структурних  підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової продукції.

До  зведеного кошторису витрат на виробництво  не включаються витрати підрозділів  підприємства, що належать до інших  галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство), а також витрати невиробничих структурних підрозділів (житлово-комунального, побутового господарства тощо).

 

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою  на квартали) складається на основі таких розрахунків:

• витрат на сировину, матеріали, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;
• основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальне страхування;
• кошторисів витрат цехів основного виробництва;
• кошторисів витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням вироб<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__