АТП в условиях рыночной экономики

Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших  факторів зміни рівня витрат у  багатономенклатурному виробництві.

Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов'язану з освоєнням нової продукції, зміною економічної кон'юнктури.

При визначенні зміни витрат за рахунок  структурних зрушень питомі витрати  у плановому та базовому періодах приймаються незмінними. Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість визначається за формулою:

де  — кількість видів продукції.

 

Зміна технічного рівня виробництва виявляється  в економії матеріальних і трудових витрат. Сума економії від впровадження технічних заходів визначається за формулою:

де  — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції до впровадження технічних засобів, тис. грн.; — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції після впровадження технічних засобів, тис. грн.

Економія  від  зниження   матеріальних  витрат визначається  за формулою:

Де  , — норми витрат матеріальних ресурсів на облікову одиницю продукції до і після впровадження заходів; , — ціна облікової одиниці матеріальних ресурсів відповідно до і після впровадження заходів, грн.; — кількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця року.

 

Таблиця 8.2. Розрахунок зміни витрат на виробництво продукції

за  техніко-економічними факторами, тис. грн.

 

Фактори	Усього	у тому числі за статтями витрат
		прямі матеріальні витрати	прямі витрати на оплату праці	інші  прямі витрати	загально-виробничі  витрати	адміністративні витрати	витрати на збут	інші  операційні витрати
Обсяг випуску продукції планового періоду Витрати на 1 грн. продукції в плановому періоді Загальні витрати планового періоду на основі базових витрат Зміна (економія (-), перевитрата (+)) витрат в плановому періоді в результаті впливу факторів: зміна обсягу виробництва зміна структури продукції зміна технічного рівня виробництва зміна організації виробництва та умов праці інші фактори Всього економія (-), перевитрата (+) Загальні витрати на виробництво продукції планового періоду Витрати на  1 грн.  продукції за планом Зниження витрат на 1 грн. продукції до витрат базового періоду, %

 

 

Економія трудових витрат розраховується за формулою:

Де  , — норма часу на виготовлення облікової одиниці продукції до і після впровадження заходу, год.; гтс^с, гтс^н — годинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходу, грн.; ЗП_д — середній розмір додаткової заробітної плати, %; С.С. — розмір відрахування від зарплати на соціальні потреби, %.

Вплив окремих факторів узагальнюється у  зведеному розрахунку зміни витрат на виробництво продукції за техніко-економічними факторами. Під час зведеного розрахунку важливо забезпечити взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків, не допустити повторного врахування впливу окремих видів змін у виробництві на операційні витрати. Результати розрахунків зводяться у форму таблиці 8.2.

 

2. Калькулювання собівартості окремих видів продукції

 

* Калькулювання — комплексна система економічних розрахунків з визначенням витрат виробництва на випуск продукції та собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг).

Завданням калькулювання собівартості окремих  видів продукції (робіт, послуг) є  формування інформації про величину витрат на всіх стадіях виготовлення продукції з метою визначення прибутковості виробництва, контролю за витратами, відшукання резервів економії матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Істотно підвищується роль калькуляційних розрахунків  собівартості в умовах ринку при  створенні дієвого противитратного  механізму, який спрямований на найкраще задоволення суспільних потреб при мінімальних витратах живої та уречевленої праці.

У формуванні противитратного господарського механізму  центральне місце відводиться економічним  і техніко-економічним нормативам, які регламентують витрати матеріальних і трудових ресурсів. Його функціонування передбачає наявність чіткої системи обліку, яка забезпечить оперативність, своєчасність і достовірність інформації про витрати та результати діяльності всіх ланок виробництва.

Калькуляційна робота на підприємствах організовується відповідно до обліку витрат на виробництво і збут продукції. Вона вимагає дотримання загальних принципів:

♦  науково обґрунтована класифікація витрат на виробництво;

♦  визначення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

♦  вибір методів розподілу накладних витрат;

♦  розмежування витрат за періодами;

♦  вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці.

Усі загальні принципи конкретизуються  на окремих підприємствах із врахуванням  специфіки галузі та особливостей виробництва.

Між обліком витрат і калькулюванням фактичної собівартості продукції  існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. Це проявляється, з однієї сторони, в тому, що основою для визначення собівартості продукції є дані бухгалтерського  обліку витрат на виробництво; а з другої сторони, облік витрат організовується з такою деталізацією, яка необхідна для калькулювання, контролю та управління собівартістю продукції.

При всіх відмінностях в методиці і техніці  обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в цілому вона базується з економічної точки зору на послідовній реалізації принципу «витрати → випуск → результат».

Організаційно облік витрат — це документування всіх витрат, їх групування по центрах витрат, об'єктах виробництва, оперативне виявлення відхилень від діючих норм витрат. Калькулювання полягає у проведенні ряду послідовних розрахунків, метою яких є локалізація врахованих по статтях калькуляції витрат, які відносяться до продукції підприємства, його структурних підрозділів.

Основні етапи калькуляційних розрахунків  в системі виробничого обліку собівартості продукції можна представити  наступним чином:

• групування первинних витрат за калькуляційними  статтями  витрат і за об'єктами обліку витрат;
• розподіл накладних витрат між окремими об'єктами обліку;
• оцінка незавершеного виробництва;
• розподіл витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом;
• розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та калькуляційної одиниці;

Аналітична  побудова виробничого обліку передбачає вибір об'єктів обліку витрат і об'єктів калькулювання.

* Об'єктами обліку  витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів: підприємство, виробництво, цехи, стадії, операції, окремі замовлення.

* Під об'єктами калькулювання розуміють вид продукції визначеної споживчої вартості. Номенклатура об'єктів калькулювання залежить від типу виробництва, асортименту продукції, її складності, рівня спеціалізації.

 

Об'єкти калькулювання  мають економічний зв'язок з калькуляційними  одиницями, які представляють собою одиницю виміру калькуляційного об'єкту. Калькуляційна одиниця служить засобом виміру споживчої вартості продукту.

З усього комплексу  калькуляційних одиниць для калькулювання  собівартості використовують один вимірник, який розглядається як основний. Як правило, він співпадає з одиницею виміру обсягу продукції.

Вид калькуляції  визначається її призначенням, часом, на який вона розрахована, а також  способом її складання.

За  призначенням і часом складання калькуляції поділяються на попередні і кінцеві. До попередніх відносяться планові, проектні і нормативні калькуляції. 
Кінцеві — це звітні калькуляції, які складаються після виготовлення продукції і характеризують фактичну собівартість продукції.

За  охопленням витрат калькуляції поділяються на повні, виробничі, окремих видів робіт і процесів, технологічні.

Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. В  масовому неперервному виробництві  калькуляція складається за визначений період часу (місяць, квартал, рік) і  характеризує середню собівартість виготовленої продукції за цей період. В індивідуальному та дрібносерійному виробництвах калькуляції складаються після виконання всіх робіт по замовленню.

За  вихідними даними для визначення собівартості виділяються планові, нормативні, технічні і звітні калькуляції.

*  Планова калькуляція собівартості окремих видів продукції являє собою розрахунок витрат на виробництво конкретного виду продукції (робіт, послуг), напівфабрикатів власного виробництва в плановому періоді.

 

Для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв і цехів, модернізації устаткування, при випуску нових видів продукції, розробці нових технологічних процесів використовують проектні (перспективні) калькуляції. Вони складаються на основі техніко-економічних нормативів використання ресурсів, діючих цін, кошторисної вартості основних фондів, діючого рівня оплати праці. В залежності від мети проектні калькуляції складаються по всьому переліку витрат, що входять в собівартість або за окремими видами витрат.

* Нормативна калькуляція складається на основі діючих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці.

Нормативна  калькуляція розробляється за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації на базі діючих на підприємстві норм витрачання матеріальних, енергетичних, трудових, технічних, фінансових ресурсів.

Вихідні дані для складання нормативної  калькуляції:

• маршрутно-технологічні карти виготовлення замовлення;
• норми витрат основних матеріалів, напівфабрикатів, електроенергії;
• номенклатура матеріалів, їх ціна;
• поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції, дані про умови оплати праці;
• нормативи фінансових витрат;
• інші дані для складання нормативної калькуляції.

Нормативні  калькуляції складаються при  бізнес-плануванні; на стадіях укладання  договорів та узгодження цін на виконання  замовлень; при оцінці браку та залишків незавершеного виробництва.

Взаємозв'язок планової і нормативної калькуляції проявляється в тому, що нормативна калькуляція на окремі замовлення виступає основою при складанні планової калькуляції.

Звітна  калькуляція визначає фактичну собівартість продукції. Вона формується за даними бухгалтерського обліку витрат в розрізі калькуляційних статей витрат. Ці калькуляції використовуються для складання звітності з собівартості, визначення прибутковості.

Система калькулювання витрат залежить від  специфіки продукції та технології її виробництва. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі виділяють дві системи калькулювання: за окремими замовленнями і за окремими процесами (переділами, стадіями). У кожній із систем калькулювання може здійснюватися за повними виробничими витратами (сума прямих і непрямих виробничих витрат) або тільки за змінними (прямі матеріали, пряма заробітна плата, змінні непрямі витрати).

* Калькулювання за замовленнями — це система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат на кожний індивідуальний виріб або окрему невелику партію виробів.

На  кожне замовлення відкривається  карта аналітичного обліку витрат, де зазначаються найменування, замовник, термін виконання замовлення, цехи-виконавці. Вся первинна документація складається  з обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень.

Прямі витрати відносяться безпосередньо  на замовлення, а накладні розподіляються пропорційно прийнятій базі на окремі замовлення (пропорційно до кошторисних  ставок, прямої заробітної плати робітників тощо). Для остаточного складання калькуляції собівартості продукції підсумовують усі враховані на замовлення прямі і непрямі витрати та вираховують з цієї суми вартість невикористаних матеріалів, напівфабрикатів та відходів.

Позамовне калькулювання ускладнюється необхідністю:

• щомісячної оцінки вартості незавершеного виробництва, що є доволі трудомістким процесом;
• заповнення великої кількості первинних документів.

Система калькулювання витрат за замовленнями схематично показана 
на рисунку 8.1.

 

Рис. 8.1. Схема калькулювання витрат за замовленнями

 

* Калькулювання за процесами — це система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат в межах окремих процесів або їх сукупності, результатом яких є напівфабрикати. Сутність цієї системи полягає в тому, що витрати відносяться не на окремі замовлення, а на окремі процеси.