Антикризові економічні програми провідних країн свту (30-ті роки ХХ ст..).

     3.5. Політика мілітаризації  в Японії. 

     Японія, як і Німеччина, виходила з економічної  кризи 1929—1933 pp. шляхом мілітаризації.

     Японія  під час війни зміцнила свій економічний  потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у  бойових діях. Змогла розширити свої колоніальні володіння, нав'язала  невигідні економічно-торговельні  умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництво, втричі збільшити експорт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону.

       Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китайських територій. У 1937 p. їй вдалося захопити деякі провінції на півночі, а згодом — і в інших частинах Китаю. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80 % державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей.

     Щоб випустити десятки тисяч літаків, танків, гармат, суден, інших видів зброї, потрібен був метал. Тільки за 1931—1938 pp. його виплавили більше у 10 разів. Зростали потужності інших галузей, що працювали на війну: хімічної — у 2 рази, електротехнічної — у 3, виробництва зброї — у 5 разів. Автомобілебудівна галузь забезпечувала армію вантажівками.[27]

     Закон про загальну мобілізацію нації  фактично довів робітників і службовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено  до 14—16 год, заробітну плату зведено до мінімуму. Налагоджене в 30-х роках виробництво високоякісних годинників, радіоприймачів, велосипедів, парасольок, швейних машин також працювало на війну. В обмін на ці конкурентоспроможні товари Японія імпортувала необхідну сировину, стратегічні матеріали, ліцензії.

     З великим напруженням працював в  умовах війни аграрний сектор. Основна  маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності безпосередніх  виробників — селян, які мали низький  рівень життя. За оренду вони віддавали  поміщикам половину врожаю. Проте завдяки надзвичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і недостатньо, продуктами харчування.

     У 30-х роках посилився вивіз. японського капіталу в країни Південно-Східної  Азії насамперед у Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Британську Малазію. Його обсяг лише в 1939—1941 pp. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд єн. Така торгово-фінансова експансія Японії суперечила інтересам США та Великобританії. Між цими країнами та Японією в 1941 p. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 p. повною поразкою японських мілітаристів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки 

     Економічна  криза 1929-1933 рр. була найглибшою кризою перевиробництва за всю історію  капіталізму. Близько чотирьох років  економіка капіталістичних країн  знаходилася в стані повної дезорганізації.

     Широкомасштабна руйнівна сила кризи проявилася в  різкому падінні промислового виробництва, розоренні та банкрутстві промислових  торгових фінансових підприємств і  фірм. Різко впав рівень заробітної плати, ефект перевиробництва викликав дефляцію, тобто відбулося зниження цін. Виробники, неспроможні збути свою продукцію за хоч відносно прийнятними цінами, почали знищувати її. Найстрашнішим наслідком стало зростання безробіття.

     Складно криза проходила в Німеччині, викликавши надзвичайно гостру реакцію та підготувала грунт для приходу до влади фашистів. В Англії та Франції криза розпочалася пізніше, ніж в США та Німеччині, та й рівень падіння обсягів виробництва не був таким значним. Особливо складний та затяжний характер криза набрала в країнах, економічно та політично залежних від світових економічних лідерів. Криза охопила всі сфери господарства : світова торгівля впала майже на дві третини; дуже постраждав аграрний сектор економіки, який так і не зміг відновити виробництво до початку Другої світової війни; 56 країн девальвували свою валюту тощо.

     Кожна країна, уражена кризою, намагалася якнайшвидше подолати її негативні  наслідки та вивести господарство із застою. Уряди країни створювали свою програму з ліквідації економічної  кризи. В Англії був застосований план економії Дж. Мея, у Франції впроваджувалася політика Народного фронту, Німеччину охопила економічна політика фашистського уряду, у США впроваджувалась політика «Нового курсу» Ф. Рузвельта, Японія пішла шляхом мілітаризації.

     Результати  впровадженої політики відчувалися не моментально, а лише через досить тривалий час. Вони виявилися досить ефективними, і в США, і в інших країнах, які застосовували методи, близькі до заходів „Нового курсу”.

     Інша  картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику, близьку до політики нацистів у Німеччині та Японії. Така модель виходу з криз давала моментальний позитивний ефект. Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон’юнктура. Політика мілітаризації економіки не лише не розв’язувала проблеми відбудови оптимальних господарських пропорцій, розширення внутрішнього та зовнішнього ринків, оздоровлення фінансової системи, а навпаки, заганяла це питання в кут. І розв’язання зовнішньої агресії – єдине, що могло відтягнути економічну катастрофу.

     Політика  уряду Франції ще раз підтвердила, що втручання держави в економіку  країни є невід’ємною частиною її успішного розвитку. Досвід Народного фронту підтвердив можливість і необхідність державного регулювання економіки в інтересах суспільства, показав можливість і ефективність спільних зусиль держави і прогресивної суспільної організацій в здійсненні заходів, направлених на підвищення рівня економічного розвитку і матеріального добробуту суспільства.

     Державне регулювання сприяло виходу Франції з найскладніших соціально-економічних ситуацій.

     Англійський уряд зробив акцент на процесі концентрації виробництва задля уникнення  негативних наслідків економічної кризи. Не менш важливою була політика протекціонізму, яка дала змогу підвищити конкурентоспроможність англійських товарів на світових та місцевих ринках.

     Складний  і суперечливий шлях пройшли країни задля виходу з кризи. Економічна політика урядів провідних країн світу мала, і негативні, і позитивні наслідки. Та надзвичайно важливим є, проаналізувавши причини падінь та підйомів, зробити правильні висновки та використати досвід лідерів для ліквідування економічних криз в наш час.  
 
 
 
 
 
 
 
 

     Перелік літератури та інших  інформаційних джерел:

     1.Актуальные проблемы политики и экономики современной Японии.-М., 1991.

      2. Гринчуцький В., Родіонова Л. Економічна  історія зарубіжних країн. Курс  лекцій. – Тернопіль, 2004.

      3. Экономическая история зарубежных стран. Курс лекций/ Н.И. Полетаева, В.И. Голубович, Л.Ф. Пашкевич и др.; под общ. ред. В.И. Голубовича. – Мн.: ИП «Экоперспектива», 1997. – 432 с.

     4.Экономика зарубежных стран. Капиталистические и развивающиеся страны. – М., 1990.

     5. Економічна історія: Лекції/ Н.О.  Тимочко, О.А. Пучко, А.М. Рудомьоткіна  та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 268 с. 

     6. Западноевропейские страны. Особенности социально-эккономических моделей  Отв. Ред. В.П. Гутник. – М., 2000. 
          7. История мировой экономики: Учебник для вузов Под ред. Г.Б. Полякова, А.Н. Марковой. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 727 с.: ил.

     8.История экономики: Учебник / Под общ. ред проф. О.Д. Кузнецовой и проф. И.Н. Шапкина. – М.: ИНФРА-М, 2000.

     9.Калина  А. В. Економічна історія: Навч. Посіб. Для дистанційного навчання/ За наук. ред. Г.Г. Старостенко. – К.:Університет «Україна», 2007. – 247с.

          10.Кузнецова А. М. История зкономики.— М.: Норма, 
ИНФРА, 2000.

     11.Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – 5-те вид., стер. – К., Вікар, 2002. – 477 с. – (Вища освіта XXI століття).

     12.Леоненко П.М., Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004. – 499 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

     13.Лернер М. Развитие цивилизации в Америке. М.: Радуга, 1992. – 500 с.

     14. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: Мировой опыт второй половины XIX – XX вв. – Харьков: Консум, 1999. – 288 с.

     15.Міжнародні  економічні відносини: Історія  міжнародних економічних відносин. Підручник / За ред. А.Філіпенка. – К., 1996.

     16. Международные экономические отношения: Учебник. Под ред. В.Е.Рыбалкина.-М., 1997

     17.Системная история международных отношений (в 4-х томах), Т. 1. Под. ред. д.п.н. проф. Богатурова А.Д. М.: Московский Рабочий, 2000. – с. 420

      18.Тимошина Т. Экономическая история зарубежных стран: Учебное пособие / Под. ред. проф. М.Чепурина. – М., 2001.

      19.Ткаченко А. Экономическая история Западной Европы и Америки: Учеб. пособие. – Запорожье, 1998.

      20.Філіпенко А. Економічний розвиток сучасної цівілізації: Навч. посібник. – К., 2000.

      21. Шлезингер А.М. Циклы американской истории. М.: Прогрес, 2000. – 340 с.

      22.Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2004. 
          23. Юхименко П.І., Леоненко П.М., Ільєнко А.А. Економічна історія: Навч. посіб. – Біла Церква, 2002. 
 24.Бирюлев В. Франция: кризис позади // МЭ и МО. - 1995. - № 2. -С. 119-124.

      25.Васильев Л.С. История Востока : В 2 т. - М., 1994. - Т. 1. І7. Васильев Л.С. Что такое "азиатский способ" производства // Народы Азии и Африки. - 1998. - № 3. - С. 65-75.

      26. Захарченко В. Суспільно-економічні  трансформації і «осьовий час»  промислового розвитку.// Вісник.- №11,2002.

      27.Попов В., Маркарьян С. Две исторические модели развития Японии в ХIХ–ХХ вв. // Экономическая история: Исследования, историография, полемика. – М., 1992.

      28.Райс К. Во имя национальных интересов // Pro et contra. - №2. – 2000 – С. 28-49.

   29. Шенаев В. Западная Европа в мировом хозяйстве // МЭ и МО. -1993.-№2.-С. 66-77.