Антикризові економічні програми провідних країн свту (30-ті роки ХХ ст..).

Тема: Антикризові економічні програми провідних країн свту (30-ті роки ХХ ст..). 

Вступ……………………………………………………………….………………3 

     1. Передумови світової економічної кризи 1929 -1933 рр. ………...5 

      2. Розгортання кризи та її перебіг у провідних індустріальних країнах світу……………………………………………………………...…..…12 

     3. Антикризова політика урядів провідних країн світу у 30-ті рр.. ХХ ст……………………………………………………………………………. .18

       3.1. «Новий курс» Ф. Рузвельта у США…………………………………18

      3.2 План економії англійського банкіра Дж. Мея і його реалізація урядом країни..……………………………………………………………….......21

       3.3. Антикризові заходи уряду франції ...………………………….........25

       3.4. Плани Ч. Дауеса і О. Юнга в фашистській Німеччині…………….28

       3.5. Політика мілітаризації в Японії……………………………………..34  

Висновки……………………………...……………………..…………….….....36

  Перелік літератури та інших інформаційних джерел……………………..39 
 
 
 

     Вступ 

     Хоча  більшість економістів і вважали, що в 20-х роках ХХ ст. настала епоха  „вічного” процвітання, поза увагою залишилося те, що поряд з прискореним розвитком нових галузей у ряді старих – вугільній, текстильній, суднобудуванні, сільському господарстві – спостерігався справжній застій. Не зверталася також увага на відносну вузькість внутрішнього ринку та недостатньо інвестиційну активність населення, яка була обумовлена вкрай нерівномірним розподілом доходів.

     Світова економічна криза 1929-1933 рр., відома в  історії як „Велика депресія”, охопила  майже всі країни світу та відкинула  їх економіку на кілька десятиріч  назад, іноді до рівня межі XIX – XX ст., хоча вплив її на окремі країни був різним. Найбільше постраждали від кризи Сполучені Штати, але й в інших країнах вона мала надзвичайно жорстокий та нищівний характер.

     Важливим  аспектом є розкриття причин та наслідків  світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. в провідних країнах світу та шляхів її подолання у різних країнах ( „Новий курс” Рузвельта в США, економічна політика нацизму в Німе чинні та їх варіації в інших країнах).

     Про те, що стало причиною кризи, суперечки  в економічній літературі ведуться й досі. Зовні нею стало перевиробництво, або, як говорять деякі вчені, - „перегрів” економіки, викликаний тим, що швидкі темпи зростання, притаманні світовій економіці в попередні роки, створювали численні диспропорції, які повинні бути ліквідовані. Але на питання, чому криза була такою глибокою, попереднє пояснення відповіді не дає. Можливо цю відповідь слід шукати у тому, що до кінця 20-х років економічна система країн Заходу досягала такої складності, за якої механізм „незримої руки”, тобто ринкової саморегуляції перестає діяти на повну силу і його стає недостатньо для стійкого економічного та соціального розвитку і необхідним стає втручання держави; відсутність такого втручання веде до поглиблення кризи та непередбачених соціальних наслідків.

     Боротьба  з кризою, пошуки нових методів  та форм протидії їй визначали генеральну лінію політики урядів всіх країн. Спочатку антикризова політика базувалася на вже відомих методах. Але досить швидко стало очевидним, що доктрина „невтручання” держави в економічне життя, заснована на концепції ринкового саморегулювання, не приносить бажаних результатів.

     З початком 30-х років головним напрямком  економічної політики стає посилення  державного втручання в економічне життя в поєднанні з посиленням регулювання соціальних відносин. Проте в різних країнах державне регулювання визначалося особливостями економічного розвитку, рівнем та специфікою соціально-економічних та політичних відносин.  
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Передумови  світової економічної  кризи 1929 – 1933 рр..

     Економічна криза 1929—1933 pp. порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

     Першою  ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін  на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила  майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 p. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 p.[9;110]

     Що  стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві  товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного  знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи — відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

     Сільське  господарство США в 1929—1933 pp. зазнало  тяжких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнюі вали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.[15;210]

     Економічна  криза в США поглиблювалася й  невпевненими діями уряду. Президент  Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись  старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в  справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок — в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрунтовував тим, що такий крок принизить "стійкість американського характеру". Лише в 1931 p. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух — масові страйки, "голодні" походи безробітних на Вашингтон.

     В результаті першої світової війни господарство Англії виявилося ослабленим. Хоча вона позбулася німецької конкуренція на світових ринках, економіка Англії ще більш відставала від американської.

     Сформований в кінці 1918 р. уряд Ллойд Джорджа свою головну задачу бачив в перекладі економіки на мирні рейки. З цією метою були ліквідовані створені в роки першої світової війни державні контрольні органи. Але це не привело до відміни державного регулювання економіки. З метою регулювання економічних процесів в 1919 р. був прийнятий закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, внаслідок чого держава перетворилася на єдиного контролера випуску паперових грошей. Розширилися і соціальні функції держави. Уряд брав участь в здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, розвитку системи народної освіти. [17;96]

     В 1924 р. лейбористський уряд Джеймса Макдональда (1866-1937) провів ряд соціальних реформ. Був розроблений план державного фінансування будівництва житла  для робітників, підвищені розміри  допомоги для деяких категорій безробітних, вдосконалена система страхування по безробіттю.

     До 1924 р. в Англії був подоланий економічний  застій. Стале, достатньо стабільне  економічне положення дозволило уряду в 1925 р. ухвалити рішення про відновлення золотого паритету фунта стерлінгів. Було відновлено довоєнне співвідношення між англійською і американською валютами.

     Але стабілізація (1924-1928), що почалася, не принесла бажаних результатів. Промислове виробництво  країни в 1929 р. так і не досягло  довоєнного рівня. Пояснюється це тим, що Німеччина до цього часу відновила за допомогою американських і англійських капіталів свою економічну потужність.

     Не  дивлячись на те, що Франція вийшла з першої світової війни переможцем, її економічний стан погіршився. Матеріальний збиток, нанесений господарству країни, оцінюється в 200 млрд франків. На території Франції було зруйновано близько 10 тис. промислових підприємств, знищено 900 тис. житлових будинків, приведена в розлад транспортна система. Загальний рівень промислового виробництва за роки війни скоротився на 40 %, сільськогосподарське виробництво зменшилося на одну третину, об'єм експорту знизився майже наполовину. [8;156]

     З 1918 р. по 1921 р. продовжувалася економічна криза, пов'язана з перебудовою  економіки після закінчення війни. Для виходу з кризи уряд Франції активно використовував механізм державного регулювання економіки, здійснював заходи по відновленню промисловості і її структурній перебудові, по розрядці соціального напруження. Була ліквідована карткова система, відмінені закони військового часу щодо державного розподілення сировини, замовлень і робочої сили, частина військових заводів була продана приватним особам.

     Антикризові заходи уряду були пов'язані і  з регулюванням відносин між робочим  класом і підприємцями. Під впливом  боротьби робітників Франції за свої права в квітні 1919 р. був прийнятий закон про введення 8-годинного робочого дня у фабрично-заводській промисловості. Уряд був змушений прийняти ряд заходів щодо соціального захисту робітників. Була розроблена спеціальна програма, яка передбачала укладання колективних договорів з підприємцями. Програма вводила допомоги з безробіття, пенсії робітникам і службовцям пов’язані зі старістю, хвороби і інвалідність.

     До 1924 р. вдалося відновити промислове виробництво до довоєнного рівня, і з того часу у Франції почався період стабілізації економіки, що продовжувався до 1930 р. Промисловість розвивалася темпами, що перевищували англійські і німецькі. За допомогою державних субсидій було відновлено близько 8 тис. промислових підприємств, побудовані нові заводи, електростанції, залізниці. [1]

     Зростання економіки Франції був викликано: 1) возз'єднанням Ельзаса і Лотарінгії; 2) численними роботами з відновлення  зруйнованих областей, що створювало для французької важкої промисловості  порівняно широкий і стійкий внутрішній ринок; 3) отриманням німецьких репарацій. [3]

     Проте в ході стабілізації виникли і  стали наростати фінансові труднощі. Пов'язано це було з рядом причин. Франція спільно з Бельгією в січні 1923 р. окупувала Рурську область. Припинення видобутку Руре вугілля привело до зростання витрат Франції на його окупацію. Французький уряд був вимушений збільшити податки. Крім того, колоніальні війни в Марокко і Сирії вимагали великих коштів і збільшували дефіцит державного бюджету. Курс франка неухильно падав, додаткова емісія, що проводилася різко усилювала інфляцію.

     В цих умовах уряд Франції провів фінансову реформу. Для її проведення парламент надав уряду Раймона Пуанкаре (1860-1934) необмежені повноваження. Відповідно до розробленого комітетом фінансових експертів планом стабілізації валюти були підвищені непрямі податки і тарифи на залізничних і водних путях. В той же час була скорочена плата державним службовцям і пенсії інвалідам війни.

     В грудні 1926 р. була проведена девальвація франка до 1/5 його довоєнної вартості, що привело до визначеної його стабілізації. В червні 1928 р. стабілізація франка була закріплена в законодавчому порядку.

     В кінці 20-х років посилюється державне регулювання економіки. Для цього  створюються спеціальні координуючі органи – Національна економічна рада і Вища залізнична рада, до складу яких входили і крупні підприємці. Державний банк «Національний кредит» здійснював розподіл субсидій на відновлення і розвиток зруйнованих війною районів.[3;174]

     Перша світова війна нанесла важкі  втрати економіці Німеччини. Надзвичайно великими були людські втрати. В країні панував економічний хаос. Були виснажені матеріальні ресурси, серйозно зносилося промислове устаткування, значно знизилася продуктивність праці. Загальний об'єм промислового виробництва в порівнянні з 1913 р. знизився на 43 %.