Аналіз функціонування ВЕЗ в Украіні

Низька активність іноземців  пояснюється нестабільністю умов ведення  бізнесу в Україні загалом  і в спецзонах зокрема. Наприклад, у 1999 році було запроваджено мораторій  на створення нових СЕЗ і ТПР, а пізніше — й на нові інвестпроекти в межах існуючих зон. Такі законодавчі кульбіти, звісно ж, унеможливлюють для інвесторів отримання прибутку не тільки у довгостроковій, але й навіть у короткій перспективі. А наші СЕЗи до виробництва та експорту високотехнологічної продукції відношення фактично не мали.

Ще один аргумент. Результати досліджень Ради з вивчення продуктивних сил України засвідчили, що ніяких бюджетних трансфертів на розвиток зональних утворень взагалі не здійснювалося. Насправді це не досягнення, а одна з причин низької ефективності СЕЗ. Наприклад, Китай зміг залучити інвесторів тільки після виконання величезної будівельної програми зі створення у своїх СЕЗ найсучаснішої інфраструктури: дороги, зв’язок, готелі. До 80% усіх затрат лягли на бюджет країни, а іноземні інвестиції прийшли у ВЕЗ після створення необхідних для ведення бізнесчу умов. А Україна? Україна, по суті, кинула СЕЗи напризволяще, не здійснивши відповідного контролю за реалізацією проектів. І чомусь це стало приводом стверджувати: «Ні, нам світовий досвід не підходить».

Лише у 3% проектах, які  реалізовувалися у СЕЗ та на ТПР, було виконано всі інвестиційні зобов’язання. Що це означає? Тільки те, що навіть такі обсяги виконання проектів у СЕЗ  та на ТПР дали відчутний позитивний ефект для економіки України  та окремих регіонів. А якби були виконані всі? А якби не було відкритих залякувань про перспективи зон? А якби держава долучилася до СЕЗ із інфраструктурним розвитком, як це зробив Китай?

3. Діяльність «зон»  має підлягати постійному, жорсткому  контролю і моніторингу.

До функціонування СЕЗ  і ТПР треба підійти виважено, з урахуванням ефективності реалізації конкретних інвестиційних проектів. За підсумками попереднього періоду  зафіксовано значну нерівномірність  результатів між окремими СЕЗ  і ТПР. Так, у СЕЗ «Порт Крим» залучено інвестицій на рівні 0,2% від очікуваного та організовано робочих місць 0,3% від очікуваного; у СЕЗ «Донецьк» — 1,2 і 3,2% відповідно; у ТПР м. Шостка — 0,7 і 24,8% відповідно; у ТПР Луганської області — 2,9 і 23,2% відповідно. Водночас, наприклад, для СЕЗ «Яворів» ці показники становлять 23,7 і 102,4% відповідно; для СЕЗ «Порто-франко» — 24,8 і 160,4%; для ТПР Волинської області — 55,9 і 45,2% від запланованого.

Оптимально поєднати контролюючу і стимулюючу роль держави  в економіці можна через запровадження промислових парків, які будуть організовані не за територіальним, а за функціональним принципом і в частині реалізації інвестиційних проектів діятимуть аналогічно технопаркам. Метою діяльності промпарків має стати модернізація існуючих та створення нових виробництв. Стимулюючим механізмом у рамках промислових парків є надання пільг не територіям, а під реалізацію конкретних проектів. Це зробить діяльність промпарків водночас ефективною і прозорою та доступною для державного контролю і незалежного аудиту на будь-якій стадії.

Якщо проаналізувати усі вищевикладені тезиси щодо існування  СЕЗ, можна сказати, що СЕЗ у їхньому  нинішньому вигляді мають серйозні системні вади. Але це означає, що ці зони треба не забороняти, а вдосконалювати як апробований світовою практикою інструмент селективного стимулювання ділової та економічної активності.

3.2. Пропозиції по розробці  нової інвестиційної схеми вільних  економічних зон в Україні

Створення СЕЗ і ТПР  було визначено на законодавчому  рівні, зобов’язання взяла на себе держава, а не конкретні персони, які уособлювали державу. Ліквідація преференцій для ВЕЗ, яка відбулася на початку 2005 року, - це принципова стратегічна помилка нинішньої влади. З точки зору економічної доцільності, існування ВЕЗ має двоякий ефект. З одного боку – підвищення ефективності певних територій, а з іншого – велика ймовірність зловживання цим статусом. Тому, на мій погляд, треба було переглянути статус окремих ВЕЗ і суб’єктів ВЕЗ, на яких були порушення, і для них припинити цей режим. Але систему треба було зберігати – бо це престиж держави. Звичайно, зараз можна виправити помилку, і влада робить кроки на цьому шляху. Але до цього часу реально не проведено ревізії суб’єктів ВЕЗ, які допускали зловживання. Не можна допустити наступної помилки – механічно відновити преференції і компенсувати збитки всім суб’єктам ВЕЗ. Негативу було дуже багато, але сліпе повернення пільг нічого не дасть. Треба зробити механізм функціонування ВЕЗ максимально ефективним.

Необхідно наголосити на факторі притоку зовнішніх інвестицій як на досить важливому для економічного росту, технологічного розвитку та структурної перебудови народного господарства держави, оскільки зовнішнє інвестування фактично означає приплив додаткових коштів, ввезення в Україну сучасних техніки, технології, виробничих програм, систем управління виробництвом і персоналом, створення додаткових стимулів у внутрішньому конкурентному середовищі, а також формування позитивного іміджу країни у світі.

Природно, що ефект від  надання податкових та інших пільг суб’єктам СЕЗ і ТПР буде відчутним лише через певний час. Однак, останнім часом, різниця між сумою умовно нарахованих платежів та надходженнями до бюджетів від реалізації проектів різко зросла і склала у 2004 році 4,23 млрд. грн. (у 2003 році – 271 млн.грн). Слід наголосити на різкому збільшенні частки ввізного мита в загальній сумі наданих пільг. У 2004 році вона становила 79,1%. При цьому загальна сума пільг, наданих суб'єктам СЕЗ та ТПР, зросла більш ніж у 2,5 рази - з 1,89 млрд. гривень у 2003 році до 4,65 млрд. гривень у 2004 році. Відтак, є підстави стверджувати, що спеціальні інвестиційні режими перетворюються на коридори для безмитного ввезення імпортних товарів, особливо продовольчих.  
        Таким чином, при запровадженні спеціального режиму для інвестиційної діяльності, на мою думку, було перебільшено роль податкових пільг у системі мотивацій інвесторів. Для великих інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу. Хочу наголосити, що передбачені законодавством мінімальні розміри інвестицій, які надають право на відповідні пільги у оподаткуванні, є досить значними (500-1000 тис. дол.), що не стимулює розвиток малого бізнесу. А саме він здатний у короткий строк суттєво покращити ситуацію на ринку праці та сприяти зниженню соціальної напруги на слабо розвинених територіях.

Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність сучасної інфраструктури, яка є атрибутом СЕЗ. З іншого боку, завищені пільги для іноземних інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків національної економіки та викривлення конкурентного середовища на вітчизняному ринку. Зрештою, в Україні було зроблено спробу компенсування недоліків певних територій фіскальними та регуляторними пільгами у рамках СЕЗ і ТПР. Натомість, у світовій практиці такий пільговий режим застосовується для підсилення конкурентних переваг територій, особливо на міжнародному рівні.

Цілком очевидно, що країна-резидент, на території якої створюється або діє спеціальна економічна зона, розраховує на певні позитивні наслідки. Вони можуть бути прямими, тобто у вигляді прибутків або опосередкованими, тобто проявлятися у придбанні нових технологій, навчанні робітників новим професіям, створенні виробничої і соціальної інфраструктури, зменшенні безробіття, збільшенні експорту, заміщенні імпорту тощо. Звичайно, кожна з країн-резидентів при створенні на своїй території спеціальної економічної зони перш за все орієнтується на залучення іноземних інвестицій, що дозволяє поряд з капіталом отримати передову техніку, новітню технологію, інтелектуальний потенціал, досвід управління. Саме це також дозволяє державі планувати у перспективі структурну перебудову господарства, нарощувати обсяги виробництва продукції, у тому числі імпортозамінної.

      Як свідчить  досвід, іноземні інвестиції, як  правило, надходять до тих країн,  де стабільна політична ситуація, динамічна економіка, створюються  належні умови для інвестування. Останнє означає, що країни-резиденти при розміщенні зон повинні нести відповідні витрати.

Діяльність ВЕЗ в  Україні характеризується як позитивними, так і негативними тенденціями. До перших можна віднести збільшення припливу інвестицій і розширення обсягу промислового виробництва. До других належать факти використання ВЕЗ для забезпечення "тіньової" економіки - контрабанди, легалізації незаконних доходів та ухиляння від сплати податків. У 2000-2004 рр. такі тенденції найбільш виразно простежувалися у ВЕЗ "Донецьк" і ТПР "Донецька область", де мали місце масштабний імпорт м'яса без сплати мита та легалізація значних незаконних доходів, а також у ВЕЗ і ТПР "Закарпаття", де відбувалося ввезення товарів без сплати мита з країн Центральної Європи. Серед ВЕЗ не було створено жодного великого технопарку, технополісу або науково-впроваджувальної зони. Все це свідчить про необхідність диференційованого підходу до оцінки діяльності і перспективності наявних зон.

3.3. Стратегія розвитку спеціальних (вільних) економічних зон.

       Для створення сприятливого інвестиційного клімату в спеціальній економічній зоні необхідно:

1) забезпечити довготерміновий  і стабільний характер економічної  політики;

2) лібералізувати умови  переміщення капіталів і товарів; 

3) забезпечити умови  виробництва й торгівлі, які б відповідали світовим стандартам, і тверді правові гарантії захисту права власності;

4) сформувати ефективні  форми взаємодії місцевих органів  державної виконавчої влади, місцевого  і регіонального самоврядування  і керівництва зоною на засадах взаємної заінтересованості в досягненні високих загальноекономічних результатів діяльності.

       У процесі формування спеціальних (вільних) економічних зон слід дотримуватися концептуальної єдності підходів, що зокрема означає:

· спрямованість на досягнення ефективного режиму господарювання кожного окремого суб`єкта при позитивному народногосподарському ефекті в цілому;

· гнучкість і динамічність управління спеціальними (вільними) економічними зонами, тобто можливість швидкого і адекватного реагування на зміни в кон`юнктурі ринку і зовнішньому економічному середовищі;

· збалансованість інтересів  усіх сторін, що беруть участь у процесі  створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон;

· багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей спеціальних (вільних) економічних зон, закладення в техніко-економічне обґрунтування доцільності їх створення;

· перспективність просторового і функціонального розвитку;

· відповідність пріоритетних напрямків розвитку спеціальних (вільних) економічних зон пріоритетним напрямам розвитку регіону та держави;

· врахування вимог національної безпеки.

       Створення спеціальних (вільних) економічних зон має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:

· сприйнятливого з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місце розташування спеціальних (вільних0 економічних зон;

· наявності достатнього  ресурсного потенціалу (природно - кліматичних  умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого потенціалу, тощо);

· забезпеченості об`єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в  процесі розбудови спеціальних (вільних) економічних зон) згідно з міжнародними стандартами;

· розвинутої системи  комунікацій, особливо засобів зв`язку, розгалужена транспортна мережа;

· відсутності (або врахування в документах про створення спеціальних (вільних) економічних зон) екологічних  обмежень та заборон щодо створення  спеціальних (вільних0 економічних  зон з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.

        Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів спеціальних (вільних) економічних зон. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної спеціальної (вільної) економічної зони, її зв`язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив`язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об`єктів. Варто також врахувати ступінь зацікавленості органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони.   Важливою передумовою ефективного функціонування спеціальної (вільної) економічної зони є наявність конкретної програми її розвитку з визначенням цілей, етапів, завдань, спрямованих на створення відповідної фінансово-економічної інфраструктури (банківської, страхової, інвестиційної тощо), термінів їх виконання, обсягів та джерел інвестицій.

      З урахуванням сучасної економічної ситуації та виходячи з необхідності ефективного використання наявного природного й виробничого потенціалу і кваліфікованих трудових ресурсів в Україні доцільно сформувати розгалужену систему ВЕЗ різних функціональних типів з перевагою зовнішньоторгівельних, комплексних виробничих і науково-технічних.

       За ознаками відкритості та місце розташування розрізняють інтеграційні СЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком), зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

       В Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

       Перспективним і економічно доцільним є створення багато профільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих, на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.