Аналіз діяльності комерційних банків на фондовому ринку

Загалом 67 % акцій, що перебувають у національних фінансових установах, припадає на банки. Небанківські фінансові інститути  не зорієнтовані на інвестиційну функцію (частка акцій у їхніх активах  становить близько 5 %). Принцип володіння акціями у німецьких банках — формування концентрованого портфеля (найчастіше блоками по 25 % акцій капіталу компанії плюс одна акція, бо відповідно до німецького законодавства ця частка дає право вето при голосуванні) [26]. Банки є головними учасниками торгів, реєстрація цінних паперів на біржі дозволяється лише після спільного звернення компанії та діючого на біржі банку. Фізичні особи можуть укладати угоди лише за участі банківського посередництва. У Німеччині також існує перехресна система володіння акціями, яка посилює вплив банків на промисловість, бо дає їм змогу тримати великі блоки акцій у невеликій групі ключових компаній. Таким чином, універсальні банки посідають провідне місце у грошово-кредитній системі Німеччини.

      Окрім Німеччини принцип універсалізму втілено в банківському законодавстві Франції, Швейцарії та інших країнах континентальної Європи — Бельгії, Італії, Австрії тощо. Банки в цих країнах мають статус прямого учасника фондового ринку і можливість відкривати власні брокерські та дилерські підрозділи, здійснювати відповідне зберігання цінних паперів і кліринг. 

2.2 Основні операції  комерційних банків  на ринку цінних  паперів

     Згідно  із Законом України “Про банки  і банківську діяльність” комерційним  банкам дозволено:

     - випускати, купувати, продавати i зберігати платіжні документи (акції, облігації, векселі тощо) та проводити інші операції з ними;

     - залучати і розміщувати кошти  та управляти цінними паперами  за дорученням клієнта (довірчі  операції);

     - надавати консультаційні послуги;

     - проводити розрахунки за дорученнями  клієнтів (це стосується і операцій  із цінними паперами).

     Перелічені  види діяльності охоплюють майже  всі можливі операції із цінними  паперами, оплачувані власними коштами  і за дорученнями. Комерційний банк може бути професійним учасником ринку цінних паперів, виконуючи функції інвестиційного посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта; може працювати у режимі, властивому інвестиційній компанії або інвестиційному фондові. Основними видами операцій, що їх виконують комерційнi банки на ринку цінних паперів є активні та пасивні.

     До  активних насамперед належать операції, пов’язані з інвестуванням у цінні папери, та обліково-позикові операції. До пасивних - випуск комерційними банками цінних паперів, насамперед - акцій для формування статутного капіталу, крім того, акумуляція залучених коштів (див. 2.1).

     Комерційні  банки здійснюють також цілу серію  позабалансових операцій.

     З даної схеми можна побачити, що пересічний український комерційний  банк здатен здійснювати практично всі операції на ринку цінних паперів, одночасно виконуючи роль емітента, інвестора, фінансового посередника та консультанта.

          Існують різні класифікації банківських операцій із цінними паперами залежно від об’єкта операцій, отриманого доходу або мети проведення операцій. Детальніше спинимося на основних операціях банків на фондовому ринку.

          Емісійна діяльність комерційних банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

          Комерційні банки можуть емітувати акції, боргові зобов’язання (облігації, депозитні, ощадні сертифікати, векселі), похідні цінні папери. Принципова відмінність банківських цінних паперів від акцій і векселів, випущених небанківськими установами, полягає в тому, що банківські цінні папери емітуються установами, за якими встановлений жорсткий контроль з боку Центрального банку. У своїй роботі комерційний банк спирається на низку обов’язкових нормативів, які забороняють йому довільно знижувати ліквідність балансу і достатність капіталу. Також порядок ліцензування і контроль за комерційними банками істотно підвищує позиції банківських цінних паперів. Єдину серйозну конкуренцію банківським паперам можуть становити боргові зобов’язання або акції великих промислових підприємств.

      Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів полягають у:

• випуску цінних паперів;
• організації розміщення цінних паперів на первинному ринку;
• забезпеченні ліквідності;
• виплаті дивідендів акціонерам;
• веденні реєстру за іменними цінними паперами;
• купівлі-продажу акцій банку на вторинному ринку.

Емітуючи  власні цінні папери, банки спираються на закони й положення регулювальних  органів.

      Банки можуть виступати інвесторами на фондовому ринку.

 В  процесі інвестиційної діяльності банки формують власний портфель цінних паперів.

       Банківський портфель цінних паперів — це сукупність усіх придбаних банком цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснені за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні банку, з метою отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Наразі  комерційні банки, окрім традиційних  кредитних операцій, активно займаються портфельними інвестиціями. Це зумовлено  передусім суттєвим розвитком ринку цінних паперів, можливостями отримати додаткові доходи від операцій із цінними паперами, постійною конкуренцією банків з іншими фінансово-кредитними установами. Разом із тим портфель цінних паперів виконує низку важливих функцій, які впливають на формування структури банківських активів.

       Виокремлюють такі основні функції банківського портфеля цінних паперів:

• компенсація кредитного ризику з портфеля банківських позик. Цінні папери високої якості можуть бути придбані і зберігатися з метою врівноваження ризику за банківськими позиками;
• генерування доходів банку незалежно від фаз ділового циклу: коли доходи за позиками знижуються, доходи від цінних паперів можуть зростати;
• забезпечення географічної диверсифікації. Цінні папери, як правило, пов’язані з іншими регіонами більше, ніж об’єкти банківського кредитування, що сприяє ефективнішій диверсифікації банківських доходів;
• підтримка ліквідності, оскільки цінні папери можуть бути продані для отримання необхідних грошових коштів або використані як застава в разі залучення банком додаткових фондів;
• зниження податкових виплат банку;
• забезпечення гнучкості портфеля активів, оскільки інвестиційні цінні папери, на відміну від більшості кредитів, можуть бути швидко придбані або продані для реструктуризації активів банку відповідно до поточної ринкової кон’юнктури;
• поліпшення фінансових показників банківського балансу завдяки високій якості більшості цінних паперів, які зберігає банк.

Особливістю формування інвестиційного портфеля комерційних банків є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

1. первинних резервів, призначених для отримання доходу;
2. вторинних резервів, що можуть бути реалізовані з метою підтримки ліквідності.

       Цінні папери вторинного резерву реалізують у разі спонтанного вилучення вкладів або різкого підвищення відсотка за позиками. Однак продаж активів вторинного резерву веде до зниження ліквідності комерційних банків, тому останні віддають перевагу залученню додаткових коштів або реалізації цінних паперів первинного резерву. Таким чином, активи первинного резерву слугують інструментом розв’язання проблем отримання доходу і підтримки ліквідності банку. Виконуючи роль амортизатора, інвестиційна політика банків спрямована на підтримку пропорцій між первинним і вторинним резервами. Інші операції банку спрямовані на зниження сукупного ризику придбаних цінних паперів, а саме — підтримку збалансованості портфеля за термінами погашення шляхом реінвестування частини вивільнених коштів в інші цінні папери.

        Управління портфелем цінних паперів комерційними банками практично не відрізняється від управління портфелями іншими інвесторами. Воно передбачає планування, аналіз і регулювання структури портфеля, діяльність щодо його формування й підтримки з метою досягнення певних цілей. Вибір інвестиційної політики банки здійснюють за традиційними показниками: ліквідність, дохідність, ризиковість. Основними цілями є отримання відсотків, збереження капіталу і забезпечення приросту капіталу на підставі збільшення курсової вартості цінних паперів.

     Українське законодавство передбачає таку класифікацію інвестиційного портфеля комерційних банків. Відповідно до ст. 3 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із цінними паперами в банках України» від 20.08.2003 р. № 355 вкладення банку в цінні папери класифікуються таким чином:

1) операції  з цінними паперами в торговому  портфелі;

2) операції  з цінними паперами в портфелі  банку на продаж;

3) операції  з цінними паперами в портфелі  банку до погашення;

4) інвестиції  в асоційовані та дочірні компанії.

     Торговий портфель цінних паперів — це цінні папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ринкової ціни. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери.

     Цінні папери в портфелі на продаж — це цінні папери, до яких не належать торгові цінні папери та цінні папери, що утримуються до погашення.

     Цінні папери в портфелі до погашення — це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення.

Усі цінні  папери, придбані банком, мають обліковуватися на балансі залежно від того, до якого портфеля вони належать. У разі зміни намірів та здатності банку утримувати базові цінні папери з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни, такі цінні папери можуть бути переведені з торгового портфеля до портфеля цінних паперів на продаж. І навпаки, цінні папери з портфеля на продаж переводяться до торгового портфеля, якщо банк приймає рішення про отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкових цін або дилерської маржі.

      У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованим строком погашення, також з фіксованими платежками або з платежками, що можна вилучити. Переведення цінних паперів з портфеля до погашення до портфеля на продаж можливе, якщо в банку виник сумнів щодо здатності утримувать цінні папери до строку погашення і це було пов’язано зокрема з: погіршенням кредитоспроможності емітента, зміною податкового законодавства, об’єднанням або ліквідацією банку, зміною законодавств та регулятивних вимог, зміною вимог до капіталу, збільшенням ризиків.

        До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать пайові цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дат придбання (обліковуються у портфелі банку на продаж).

З метою  забезпечення контролю за прямими інвестиціями банку та обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного зі здійсненням інвестиційної діяльності, НБУ встановлює вимоги до цієї діяльності банків. Банки мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди й акції інших юридичних осіб на підставі письмового дозволу НБУ (за винятком випадків, коли інвестиції в юридичну особу не перевищують 5 % від регулятивного капіталу банку, а також якщо діяльність юридичної особи обмежується наданням фінансових послуг). Банкам забороняється інвестувати кошти у підприємства, статутом яких передбачено цілковиту відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку в капіталі будь-якого підприємства не має перевищувати 15 % від капіталу банку, а його сукупні інвестиції — 60 %. Ці обмеження не поширюються на діяльність інвестиційних банків. Крім того, вказані обмеження не застосовуються, якщо банки придбали акції та інші цінні папери у таких випадках: