Аналіз діяльності комерційних банків на фондовому ринку

ПЛАН 

Вступ

Розділ 1. Фінансовий ринок як механізм перерозподілу  капіталу

        1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

        1.2 Вплив банківської системи на фондовий ринок

Розділ 2. Аналіз діяльності комерційних банків на фондовому ринку

        2.1 Роль та місце комерційних банків на прикладі зарубіжних країн

        2.2 Основні операції комерційних банків на ринку цінних паперів

Висновки

Список  використаних джерел

     Вступ 

     Ринок цінних паперів є важливим елементом  ринкової інфраструктури і об’єктом державного регулювання. В Україні він перебуває в стадії формування, якій властивий пошук форм та інструментів, що визначили б норми поведінки основних учасників обміну специфічного товару – цінних паперів.

     Великий потенціал активізації інвестиційної політики має банківська система. До останнього часу комерційні банки значною мірою усувалися від кредитування реального сектора економіки. Більша частина комерційних банків не мають достатнього капіталу для фінансування серйозних і довгострокових проектів у виробничiй сфері. Вони в основному зорiєнтованi на здiйснення операцiй чи кредитування переважно “своїх” невеликих i середніх торговельних пiдприємств, власних фiрм, структур, або придбання цінних паперiв.

     Даними  питаннями займалися такі вітчизняні вчені як Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сідоров В.М., та зарубіжні автори О’Брайєн Дж., Чарльз М. Хігер, Х’ю К. Паттон.

     Незначна  ж кiлькiсть провiдних банкiв, здатних  здiйснювати весь спектр банкiвських операцiй, переживають великi труднощi. Передусiм це пов’язано із значними обсягами неповернених кредитiв, у результатi чого чимала частка банкiвських активiв виявилася розпорошеною та знецiненою. До того ж, по - сутi вiдсутнiй дiйовий механiзм санації, реструктуризації i банкрутства банкiв, пiдвищення рiвня їх капiталiзації. Тому тривалий час операції з цінними паперами залишались або взагалі поза увагою комерційних банків, або обмежувались їх купівлею – продажем.

     Але останнім часом ситуація значно змінилася  і на сучасному етапі розвитку ринкових відносин до компетенції українських банків можна віднести широкий спектр операцій з цінними паперами. Ці операції є відносно новими, але надзвичайно перспективними, беручи до уваги активізацію фондового ринку України, основними учасниками якого виступають комерційні банки. Саме тому дана робота присвячена двом актуальним питанням: фондовому ринку та комерційним банкам, а саме їх взаємодії – операціям комерційних банків на фондовому ринку України. 
 

     РОЗДІЛ 1. ФІНАНСОВИЙ РИНОК ЯК МЕХАНІЗМ ПЕРЕРОЗПОДІЛУ КАПІТАЛУ

     1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

     Фінансовий  ринок – це механізм перерозподілу  капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад.

     Сучасний  фінансовий ринок – це складна  структура з багатьма учасниками, фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами  та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління, як інвестиційними зокрема, так і взагалі економічними процесами.

      Фінансовий  ринок поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.1.Структура фінансового ринку

     Таким чином, ринок цінних паперів являється тією частиною фінансового ринку яка охоплює, як кредитні відносини так і відносини співвласності. Учасниками ринку цінних паперів є емітенти цінних паперів, інвестори та інвестиційні інститути.

     Емітент цінних паперів – це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. В ролі емітенту може виступати держава, державні органи, підприємства, спільні підприємства та підприємства з іноземним капіталом, зареєстровані на території України.

     Інвесторами є юридичні та фізичні особи, які  купують цінні папери від свого  імені та за власний рахунок з  метою отримання прибутку.

     Інвестиційними  інститутами є юридичні особи  які здійснюють діяльність виключно з цінними паперами (наприклад, банки, фінансові посередники, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо). 

     1.2 Вплив банківської  системи на фондовий  ринок

     Процес  організації, формування та розвитку фінансового  ринку як важливого елемента системи  ринкової моделі економіки спричинив активізацію діяльності банків не тільки в ролі головних депозиторів і кредиторів, а й вимагає якнайширшого та досконалого виконання банками ролі головних професіоналів підсистем фінансових ринків. Необхідність розвитку цього напрямку банківської діяльності спричинено потребами у здійсненні комплексного обслуговування. Проте особливо посилилась необхідність у виконанні ролі професіоналів фінансових ринків банками у зв’язку з формуванням та розвитком ринку цінних паперів в Україні.

     За  таких умов на сучасному етапі розвитку банківської діяльності особливо важлива роль банків з виконання функцій професіоналів фінансових ринків, що реалізується через здійснення ними посередницької діяльності. Серед фінансових посередників, що виконують роль професіоналів фінансових ринків, банки мають ряд особливостей. Так, зокрема, інвестиційні компанії, фонди, трастові та фінансові компанії, акумулюючи кошти приватних інвесторів, шляхом емісії власних цінних паперів розміщують їх в акції та облігації держави та підприємств. Вони є посередниками між позичальниками та індивідуальними інвесторами, що виражають їхні інтереси, але не мають права контролювати їхню діяльність. Більшість комерційних банків займаються не тільки посередництвом, наприклад з емісії цінних паперів та їх розміщення, але й мають можливість організовувати спеціальні банківські синдикати – гаранти, надають кредити покупцям цінних паперів, сприяють формуванню вторинного ринку тощо. Цей вид діяльності має важливе значення для ефективного функціонування фінансових ринків, оскільки банки опосередковано активно формують первинний ринок цінних паперів, забезпечують ліквідність фінансових інструментів, що призводить до організації та функціонування вторинного ринку, важливої частини фондового ринку. Банки є саме тими фінансовими інститутами, які за допомогою посередницької діяльності найбільш гармонійно поєднують інтереси емітентів та інвесторів з одночасним розв’язанням завдань банку щодо здійснення комерційної діяльності у найрізноманітніших її формах з використанням усіх необхідних сегментів та підсистем фінансових ринків. Отже банки слід вважати саме тими інститутами, що із виконанням ролі професіоналів при наданні посередницьких послуг спроможні забезпечити комплексне обслуговування контрагентів, що демонструє переваги банківських установ та визначає їхнє провідне місце у виконанні ролі професіоналів як на фінансових ринках взагалі, так і на фондовому ринку України зокрема.

          Банки спроможні надавати найрізноманітніші види та форми посередницьких послуг. На основі аналізу емітента та спільно з його керівництвом комерційний банк визначає оптимальну суму коштів, яку мобілізувати за допомогою емісії на фінансування певного проекту, визначають найкращі види цінних паперів, які необхідно використати, а також способи і терміни їх розміщення, тобто забезпечують технічне виконання проекту фінансування. В сфері трастових операцій банки виступають як професіонали агентських послуг, як правило, стосовно обігу цінних паперів. За своєю структурою банківська система України характеризується переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ, найближчим часом саме банки здатні будуть стати основною ланкою між вільними фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал комерційних банків в активізації інвестиційної діяльності пояснюється можливістю діяти одночасно у двох важливих напрямках – на ринку цінних паперів та кредитному ринку, які відповідають за переливання заощаджень населення в інвестиції.

     Оскільки  сьогодні банки є найбільш активними учасниками фондового ринку, що мають до того ж належний імідж і довіру з боку інвесторів, ДКЦПФР звернулась до АУБ із проханням сформулювати основні концептуальні підходи до розвитку фондового ринку і принципи, що повинні бути закладені у відповідні законодавчі акти 
 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ

2.1 Роль та місце комерційних банків в зарубіжних країнах

        Комерційний банк — невід’ємний і обов’язковий елемент будь-якої схеми фінансової трансакції за умов централізованого ринку цінних паперів. Банки як фінансові посередники акумулюють кошти вкладників і забезпечують спрямування заощаджених капіталів у інвестиції. У більшості країн на сьогодні доходи комерційних банків від операцій із цінними паперами відіграють дедалі більшу роль у формуванні прибутку. Проте в різних країнах роль і місце комерційних банків на фондовому ринку різні. Так, залежно від розмежування функцій фінансового посередництва (депозитно-позикової, емісійної й інвестиційної) між фінансово-кредитними установами, доволі чітко вирізняють три моделі: німецьку, англійську й американську.

         Для британських фінансових інститутів притаманна чітка спеціалізація. Депозитно-позикова й емісійна функції закріплені за банківським сектором. Усередині банківського сектору теж існує очевидне розмежування, зокрема емісійна функція — це прерогатива торгових банків. Хоча їхня діяльність не зумовлена жодними законодавчими нормами, британські торгові банки завжди займалися операціями, відмінними від тих, що проводять комерційні. Вони надто компетентні стосовно випуску цінних паперів і з питань злиття та поглинання. Їхні ресурси утворені переважно власними фондами, пропорційними позиковим капіталам, а віднедавна — й депозитами, які перевищують 2500 фунтів стерлінгів. Британським комерційним банкам законодавчо не заборонялося мати промислові акції, утім, вони дуже неохоче беруться за такі операції, бо вважають їх дуже ризиковими. Принципи організації британського ринку цінних паперів не надають певних переваг конкретним типам фінансових інститутів. Утім, саме небанківські фінансові інститути є провідними фігурантами на фондовому ринку країни, виконуючи функцію контролера з боку фінансового ринку над виробничим сектором економіки. Головний принцип володіння акціями — формування дисперсного портфеля. Останнім часом спостерігається тенденція до диверсифікації діяльності комерційних банків — вони почали проникати на ринки інвестиційних банків, скуповуючи або створюючи торгові банки. 

            У США існує законодавче розмежування функцій фінансового посередництва. Під впливом кризових явищ за часів Великої депресії у країні виникла потреба захисту інтересів суспільства й окремих інвесторів від ризиків на фінансовому ринку. З огляду на це було ухвалено Закон Гласса-Стігала (1933 р.) та Закон про цінні папери (1933 р.). Закон Гласса-Стігала обмежував участь комерційних банків в операціях із цінними паперами. Федеральним банкам було заборонено гарантувати розміщення цінних паперів (за винятком зобов’язань казначейства США і деяких урядових зобов’язань), а також здійснювати операції із цінними паперами за свій рахунок. Обмеження поширюються й на банки штатів, які входять до ФРС. Дозвіл існує лише на деякі види висококласних боргових зобов’язань, включно з паперами корпорацій, проте заборонено гарантувати розміщення їх. Саме тому 90 % інвестиційного портфеля банків становлять зобов’язання федерального уряду і федеральних агенцій, цінні папери штатів і муніципальні облігації. Банкам також дозволено виконувати деякі функції брокерів, купуючи й продаючи акції та облігації промислових компаній за рахунок клієнтів. Американські комерційні банки також здійснюють значний обсяг трастових послуг (операції з управління портфелем цінних паперів за дорученням клієнтів), фактично виступають власниками великих пакетів акцій промислових фірм.

          Після обмеження діяльності універсальних банків у США, поряд із комерційними з’явилися інвестиційні банки (Investment Banks), які спеціалізуються переважно на довготермінових вкладеннях у фінансові активи та емісійних операціях (ролі класичних комерційних банків вони не виконують).

         Останнім часом загострилися суперечності між комерційними та інвестиційними банками. За сучасних умов ізоляція будь-яких банківських інститутів від фондового ринку визнається недоречною, що зумовлює необхідність перегляду чинних законодавчих актів.

        У Німеччині діють універсальні банки, в яких зосереджено всі три функції фінансового посередництва. Універсальні банки надають довготермінові кредити, вкладають кошти у власний капітал підприємства, що дає змогу банкам стежити за фінансовим станом підприємства, його виробничою діяльністю й підвищує конкурентоспроможність німецьких корпорацій на світовому ринку. Комерційні банки мають право здійснювати всі види операцій із цінними паперами. Оскільки в країні не існує посередницьких брокерських фірм, усі їхні функції перебрали на себе банки. Вони виступають найбільшими інвесторами і власниками інвестиційних груп, здійснюють більшість операцій із цінними паперами, включно із розповсюдженням їх.