Анализ кредиторской задолженности

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Аналіз  і  управління  дебіторською  і  кредиторською   заборгованістю мають дуже  велике значення для підприємств, що функціонують в  умовах ринку.  Вміле  й  ефективне  управління  цією  частиною  поточних  активів  є невід'ємною    умовою    підтримки        необхідного    рівня    ліквідності    і платоспроможності. Управління дебіторською заборгованістю необхідно як при    формуванні    іміджу    надійного    позичальника,    так    і    з    погляду забезпечення ефективної поточної діяльності підприємства.

Кредиторська заборгованість – це зобов’язання, що виникли в  результаті минулої чи поточної господарської  діяльності та повинні бути виконаними в майбутньому. Суб’єктами таких відносин виступають кредитор та боржник. Об’єктом виступають ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти стосовно яких укладена угода позики.

Кредиторську заборгованість складають в основному нездійснені  платежі постачальникам за відвантажені товари, неоплачені податки, неоплачена нарахована заробітна платня, невнесені страхові внески, неоплачені борги.

На сьогоднішній день управління кредиторською заборгованістю являється  важливим аспектом фінансового менеджменту  на підприємстві, так як кредит виступає основою опорою діяльності сучасного бізнесу. Актуальність даної роботи полягає в систематизації існуючих теорій управління кредиторською заборгованістю та спробі виявити найбільш характерні механізми управління кредиторською заборгованістю для малого підприємства на основі існуючих підходів в сучасній літературі.

 

 

 

 

 

Розділ1. Теоретичні аспекти кредиторської заборгованості.

1.1.Поняття кредиторської заборгованості

 Кредиторська   заборгованість   -   тимчасово   залучені   суб'єктом   у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або  фізичній  особі.  Розрізняють  нормальну  (законну)  і  прострочену  К.з. Нормальна  виникає  у  межах  діючих  термінів  її  сплати.  Заборгованість,  не погашена  з  настанням термінів  сплати,  є простроченою.  В  регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі  невиконання  позичальником  у  передбачені  терміни  своїх  кредитних зобов'язань  може  подати  на  нього  позові  в  судовому  порядку  вимагати  не лише   повернення   боргу,   а   й   повного   відшкодування   збитків.   У   разі невиконання  позичальником  рішень  суду  про  сплату  заборгованості  суд оголошує     боржника     неплатоспроможним    і     застосовує     механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом     запобігання     можливій     ланцюговій     реакції     поширення неплатежів  між  господарюючими  суб'єктами,  що  може  перетворитися на потужний  дестабілізуючий  фактор  економіки.  Проте в періоди глибоких економічних  потрясінь  механізм  банкрутства  належним  чином не  виконує зазначені  функції,  і  через  несприятливі  об'єктивні  обставини  дуже  часто неплатоспроможними  стають  виробники  з  нормальним  і  навіть  високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги). Банкрутства  і К.з. у  такому разі набувають масового характеру, посилюють процес згортання виробництва, зменшення кількості робочих місць, доходів, рівня споживання суспільства. В Україні проблема К.з. була однією з найгост-ріших  у першій половині 90-х XX ст. Способи, якими   її   намагалися   вирішувати   в   1992-93   (через   надання   державою господарюючим суб'єктам кредитів, субсидій, допомог, джерелом яких була додаткова  емісія  грошей),  не  мали  і  не  могли  мати  бажаних  наслідків, оскільки  коріння  проблеми  -  у  виробництві,  насамперед  невідповідності його  структури  структурі  суспільних  потреб  (високому ступені залежності від імпорту сировини, комплектуючих, енергоносіїв тощо, високій фондо- і матеріаломісткості  продукції  за  низької  її  якості  та  відносно  високої  ціни тощо),    а    навпаки,    погіршили    загальну    макроекономічну    ситуацію, спричинивши    бурхливий    розвиток    інфляційних    процесів.    Інфляція руйнувала   виробництво,   фінансово-грошову   систему.   Криза   в   державі набула  рис  глибокої  стагфляції.  За  таких  умов  уряд  спрямовував  значні зусилля на стримування галопуючої інфляції. Вжиті ним упродовж 1994-95 заходи дали змогу суттєво знизити її рівень (з 850% у 1994 до 180% у 1995 на рік). Проте жорстка монетарна політика, за допомогою якої уряд боровся з  інфляцією, посилила кризу  неплатежів.  Тотальні  неплатежі  за  зобов'язаннями  І стали одним     із    найголовніших    факторів,    що    блоку-івали    пожвавлення господарського  життя  в  країні.  І  'це  невипадково.  Монетарна  політика,  по суті,      є      політикою      стримування      доходів,      тому      підвищення платоспроможності  господарських  суб'єктів  неможливе,  отже,  неможливо перебороти  спад  виробництва,  вивести  економіку  з  кризи.  Досвід  країн Західної   Європи,   уряди   яких   у   70-80-ті   використовували   концепцію монетаризму як керівництво до дії в боротьбі зі стагфляцією у цих країнах, засвідчує,  що  монетарна  політика  ефективна  щодо  приборкання інфляції, але   супроводжується   подальшим   згортанням   виробництва,   зростанням безробіття,   загостренням  соціальної   напруженості.   Логіка   й   реальна практика,   в   т.ч.   самої   України,   засвідчують,   що   розв'язати   проблему неплатежів можна тільки в контексті загального оздоровлення економіки на базі  піднесення  виробництва  через  пряме  (не  опосередковане  штучним "накачуванням"  в економіку номінального  попиту)  стимулювання  його розвитку. Для цього потрібна цілісна програма, в якій, крім заходів щодо  стримування  інфляційних  процесів,  передбачаються  і  ретельно  виважені,  узгоджені  між  собою,  конкретизовані  напрями політики  держави  в  галузі  інвестицій, амортизації,  цін,  податків, підготовки  кадрів,  оплати  праці,  зовнішньоекономічних  відносин тощо, спрямовані на структурну перебудову економіки, підвищення її  ефективності,  розвиток  конкурентного  середовища,  чутливості виробництва  до  суспільних  потреб,  на  зростання  на  цій  основі реальних   доходів   господарюючих   суб'єктів,   усього   населення країни.

До  складу  майна  підприємства,  як  майнового  комплексу  входять  усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи його борги. В іншій правовій  нормі  -  при  перерахуванні  об'єктів  цивільних  прав  борги,  чи кредиторська заборгованість, не названі в числі інших видів майна, до яких віднесені  речі,  включаючи  гроші  і  цінні  папери,  інше  майно,  у тому  числі майнові  права.  Це  явна  непогодженість  у  законодавстві.  Якщо  в  числі об'єктів  цивільних  прав  названі  майнові  права,  то  варто  було  б  вказати  і кореспондуючі  їм майнові обов'язки,  чи,  більш  конкретно,  кредиторську заборгованість.

Економічна сутність кредиторської  заборгованості полягає в тому, що це  не  тільки  частина  майна  організації,  як  правило  кошти,  але  і  товарно-матеріальні  цінності,  наприклад  у  зобов'язаннях  по  товарному  кредиті.  Як правова  категорія  кредиторська  заборгованість  -  особлива  частина  майна організації, що є предметом обов'язкових правовідносин між організацією і її    кредиторами.    Організація    володіє    і   користається    кредиторською заборгованістю, але вона зобов'язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї. Дана частина майна суть борги  організації,  чуже  майно,  чужі  кошти, що  знаходяться у володінні організації-боржника.   Таким   чином,   кредиторська   заборгованість   має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить организации на праві  володіння,  чи  навіть  праві  власності  щодо  отриманих  позичково грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов'язальних правовідносин - це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, управомоченными на витребування чи  стягнення від організації зазначеної частини майна.

З урахуванням відзначених ознак  кредиторську заборгованість можна було б визначити як частина майна організації, що є предметом виниклих з різних правових основ боргових зобов'язань організації-дебітора (боржника) перед      уповноваженими      обличчями      кредиторами,      що      підлягає бухгалтерському  обліку  і відображенню  в балансі  як  борги  організації  - балансоутримувача.

Методика аналізу показників оборотності  дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний  період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан | розрахунків з покупцями проти  минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди загрожує фінансовій стійкості підприємства і потребує залучення додаткових джерел фінансування.

1.2.Завдання аналізу кредиторської  заборгованості

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями  й замовниками), слід ознайомитися з  одним із методів розрахунку з  покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами, - методом надання знижок за дострокової оплати. Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити більшу суму в результаті інфляції.

Завдання  аналізу дебіторської і кредиторської  заборгованості знаходяться в тісному взаємозв'язку з економічним змістом понять дебіторської та кредиторської заборгованості.

Під кредиторською заборгованістю розуміється заборгованість даної організації іншим організаціям та фізичним особам - кредиторам (платежі за придбану продукцію, спожиті послуги, заборгованість по платежах до бюджетів всіх рівнів та ін.) Так, кредиторська заборгованість може виникнути, якщо матеріали в організацію надходять раніше, ніж вона їх сплатила. До складу кредиторської заборгованості також включається заборгованість своєму трудовому колективу з оплати праці, заборгованість перед органами соціального та медичного страхування (виникає внаслідок того, що нарахування податків і платежів відбувається раніше, ніж здійснюються відповідні платежі) та ін.

Заборгованість  по платежах може істотно деформувати  структуру оборотних коштів підприємства. Так, якщо в складі оборотних активів переважає дебіторська заборгованість, то підприємство або повинне залучати банківський кредит за вищими ставками, або зупинятися в очікуванні сплати належних йому боргів.

Якщо в  структурі формування джерел оборотних  активів переважає кредиторська заборгованість, підприємство часто змушене вдаватися до різноманітних негрошових форм розрахунків (бартер тощо,), піддаватися різного роду штрафним санкціям.

У зв'язку з  цим аналіз дебіторської і кредиторської  заборгованості є важливою частиною фінансового аналізу на підприємстві і дозволяє виявляти не лише показники поточної (на даний момент часу) і перспективної платоспроможності підприємства, але і фактори, що впливають на їх динаміку, а також оцінювати кількісні і якісні тенденції зміни фінансового стану підприємства в майбутньому.

До безпосередніх  завдань аналізу дебіторської і  кредиторської заборгованості належать такі:

• Точний, повний і своєчасний облік руху грошових коштів і операцій з їх руху;

• Контроль за дотриманням касової і платіжно-розрахункової дисципліни;

• Визначення структури кредиторської та дебіторської заборгованості за термінами погашення, по виду заборгованості, за ступенем обгрунтованості  заборгованості;

• Визначення складу і структури простроченої дебіторської та кредиторської заборгованості, її частки в загальному обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості;

• Виявлення  структури даних по постачальниках по неоплачених у розрахунковими документами, постачальникам за простроченими  векселями, постачальникам за отриманим комерційному кредиту, встановлення їх доцільності і законності;

• Виявлення  обсягів і структури заборгованості за векселями, за претензіями, за виданими і отриманими авансами, по страхуванню  майна і персоналу, заборгованості, що виникає внаслідок розрахунків з іншими дебіторами і кредиторами, заборгованості по банківських кредитах і ін визначення причин їх виникнення та можливих шляхів усунення ;

• Визначення правильності використання банківських  позик;

• Виявлення  неправильного перерахування або  отримання авансів і платежів за безтоварними рахунками і т.п. операціями;

• Визначення правильності розрахунків з працівниками з оплати праці, з постачальниками  і підрядчиками, з іншими дебіторами і кредиторами і виявлення  резервів погашення наявної заборгованості за зобов'язаннями перед кредиторами, а також можливостей стягнення боргів (за допомогою грошових чи негрошових розрахунків або звернення до суду) з дебіторів.

 

1.3.Погашення кредиторської заборгованості в добровільному

порядку

Якщо   кредитор   по  настанні   термінів  виконання   зобов'язання   не звертається   до   організації-дебітора   з   вимогою   про   виплату   боргів, кредиторська  заборгованість  залишається  в  розпорядженні  дебітора  і  він може   або   повернути   кредитору   борги   за   власною   ініціативою,   або використовувати незатребувані засоби в складі свого майна. Неповернення боргу спричиняє застосування до боржника визначених майнових санкцій: стягнення   неустойки,   передбаченої   договором;   штрафів,   установлених законом;  відсотків  за  користування  чужими  коштами  внаслідок  їхнього неправомірного   утримання,   відхилення   від   їхнього   повернення,   іншої прострочення  в  їхній  сплаті.  Кредитори  можуть  стягнути  з  дебітора  й збитки, заподіяні ним несвоєчасним поверненням чи неповерненням боргів: за  загальним  правилом  збитки  відшкодовуються  в  частині,  не  покритою неустойкою чи відсотками, стягуваними за користування чужими коштами. Неповернення  боргів  може  привести  до  порушення  в  арбітражному  суді справи про неспроможність (банкрутстві) організації-дебітора.

Незважаючи  на  розгалужену  структуру  нормативних  і  договірних санкцій,  їхній  сумарний  афект  може  бути  менше  тієї  економічної  вигоди, що   розраховує   одержати   організація-дебітор   у   наслідок   використання чужих  коштів.  Наприклад,  за  договором  на  виготовлення  й  постачання складного серійного устаткування замовник перелічує виконавцю аванс по підписанні договору, а потім робить попередню оплату двох-трьох перших етапів  робіт.  Дана  схема  розрахунків  за  договором  дозволяє  організації-виконавцю  тимчасово  використовувати  отримані  від  замовника  фінансові ресурси  на  інші  мети,  "прокручивать"  їхній, наприклад,  на  ринку цінних паперів. Якщо при цьому терміни  виготовлення і здачі об'єкта зрушаться і виконавцю  прийдеться  заплатити  неустойку,  а  може  бути,  і  повернути замовнику   отримані   від   нього   аванси,   суми   санкцій   будуть   погашені виконавцем-боржником  за  рахунок  прибули, отриманої від використання чужих фінансових ресурсів.

Дана  практика  підтверджена  численними  судовими  суперечками про стягнення     кредиторської     заборгованості.     Одним     із     стимулів     до добровільного  повернення  боргів  служить  плата  за  користування  чужими коштами.   Тим   часом   законодавець,   дорівнюючи   розміри   плати   до дисконтної  ставки  банківського  відсотка  на  день  пред'явлення  позову, значно  послабив  стимулююче  вплив  цієї  санкції.  Варто  було  б  установити розмір   плати   за   користування   чужими  коштами   рівним   дворазовій дисконтній ставці банківського відсотка. Тоді вплив санкції на несправних дебіторів  було  б  більш  відчутним  і  стимулювало  б  їх  до  добровільного погашення боргів.

Будь-які  боргові  зобов'язання  організація-дебітор  може  виконати  в добровільному  порядку.  Самий  елементарний  і  найбільш  розповсюджений шлях  для  цього  -  перерахування  суми  боргу  на  банківський  рахунок кредитора.  Якщо  реквізити  банківського  рахунка  кредитора  невідомі  і довідатися  їхній неможливо, боржник, вправі внести  належні з його гроші чи цінні папери в депозит нотаріуса, а у випадках, передбачених законом, у депозит  суду.  Внесення  грошової  чи  суми  цінних  паперів  у  депозит  чи  нотаріуса   суду   стане   виконанням   зобов'язання   і,   отже,   погашенням кредиторської заборгованості.

1.4. Склад і показники кредиторської заборгованості

У  тих  випадках,  коли  організація-дебітор  не  приймає ніяких  заходів щодо     добровільного   повернення   боргів,   у   кредиторів   залишається можливість   примусового   стягнення,   що   у   залежності   від   характеру кредиторської  заборгованості  здійснюється  одним  із  двох  способів:  1)  у судовому чи 2) у позасудовому порядку.