Товар та його властивості. Споживча та мінова вартість товару

2.1. Властивості товару.

Отже, К.Маркс розглядає товар як зовнішній предмет, річ здатну задовольняти ту чи іншу потребу людини, обмінюватися у певних кількісних пропорціях на інші речі. У «Капіталі» Маркс виділяє властивості товару.

В основі першої властивості товару лежить його корисність або цінність. Без цієї властивості всяке пересування речі від одних осіб до інших виявляється безглуздим. Покупець, купуючи на ринку товар, оцінює його корисний ефект, а не втрати праці на його виробництво. Цінність корисного ефекту багато в чому  суб’єктивна, а звідси ні як не може бути властивістю, об’єктивно властивістю речам. Цінність має лише те, що цінне в очах покупця. Людьми цінуються всі які матеріальні і духовні блага  не в результаті того що на їхнє виробництво втрачена суспільно необхідна праця, а тому що ці блага мають корисність. Ми вже говорили, про те, що висока ціна квитка на концерт естрадної співачки визначається аж ніяк не втратами «якогось» суспільно необхідної праці, а тим корисним ефектом, який отримує (або очікує отримати) споживач. Але кожному товару різні люді дають різну оцінку корисності. Суб’єктивна оцінка корисності залежить від двох факторів: від наявного запасу даного блага і від ступеня насичення потреби в ньому. У мірі задоволення потреби «ступінь насичення» росте, а величина конкурентної корисності падає. Виробнику ( продавцю) потрібно одне, споживачеві (покупцеві) інше. Виробником рухає думка, висловлена А.Смітом: включаючись в суспільне виробництво, він (продавець) переслідує тільки свою особисту вигоду. Але він отримає цю вигоду тільки в тому випадку, якщо на продукцію його праці найдеться покупець (цінитель корисних властивостей  його товару). Як видно з цього вислову цінність блага також двоїста: виробник (продавець) вимірює його витратами виробництва (витраченою живою і минулою працею), споживач (покупець) – ступенем корисності. Два початку цінності блага не протистоять один одному, а співіснують, взаємодоповнюють один одного. Отже, здатність товару задовольняти ту чи іншу потребу людини, бути корисним (цінним),складає його споживчу вартість. [6,с.58]

Друга цінність товару полягає в його здатності обмінюватися на інші корисні речі. Що лежить в основі прирівнювання одного товару до іншого? Тут підхід різний. Але на початку про самий товар. Під благом взагалі прийнято вважати здатність предметів задовольняти потреби людини. Прихильники неокласичного напряму в економічній теорії розмежовують блага на економічні та неекономічні. До останніх відносять те, що є в необмеженій кількості і доступно для кожної людини поза всяким обміном. Неокласична школа підкреслює, що товар – це економічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутня вказівка на те, що товар є продукт праці. Прихильники трудової теорії вартості, починаючи з А.Сміта, вважали, що товари у певних кількостях прирівнюються один до одного тому, що вони мають спільну основу – працю. При цьому необхідною умовою обміну є розходження споживчих вартостей товарів. У сучасній економічній теорії прийнято іншій підхід, що веде свій початок з робіт представників теорії граничної корисності: К. Менгера, Е. Бем-Баверка, Ф.Врізера. Вони висловлювали думку, що не трудова вартість лежить в основі обміну, а корисність. Здатність товару до обміну в певних кількісних пропорціях є мінова вартість. 

2.2. Споживча вартість товару

Споживча вартість товару — це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття — по­требу в одязі; верстат, нафто -, газопровід, виробничі споруди то­що — потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживчих вартостей.

Cспоживча вартість повинна:

         1.бути створена працею;
         2. задовольняти потреби не її творця, а інших людей;
          3. обмінюватися на інший товар (механізм купівлі-продажу), тобто товар повинен мати здатність обмінюватися на інші товари.

Продукт праці отримує суспільне визнання у результаті задоволення потреби суспільства чи то у своїй натурально-речової, чи то в опосередкованій формі, коли його визнання здійснюється через обмін. В останньому випадку продукт праці набуває форми товару. Громадська форма споживчої вартості означає, що куплений товар необхідний суспільству. Звідси можна зробити висновок, що грошова споживна вартість являє собою суспільну значимість блага або цінність його для суспільства. Благо може володіти природною властивістю - задовольнити ту чи іншу потрібність, але суспільство може не купити його. Отже, воно не має цінність для суспільства, тоді як за натурально - речовій формі благо володіє природною споживчої вартості. Наприклад: є ручка, придатна для письма. Отже, вона має природну властивість задовольняти потребу в листі, тобто являється споживною вартістю. Але дану ручку ніхто не бажає купувати. А це означає, що вона не володіє цінністю, значимістю для суспільства. Її природна споживна вартість не трансформувалася в суспільну споживчу вартість. Тому, і річ, і витрати на її виробництво виявилися непотрібними суспільству.

Таким чином, суспільна споживча вартість - це також споживча вартість, яка:

1.володіє корисністю, тобто створена не для власного споживання, а для обміну на ринку;

2. створена в кількостях і структурі відповідної суспільної потреби або, у всякому разі, не перевищує її. .[4,с.58]

Так само слід додати, що суспільна споживча вартість є споживною вартістю не тільки окремих речей, а всієї маси речей даного роду, призначених для продажу в зіставленні з потребою їх в суспільстві.
Як товар має споживчу вартість, так і продукт має споживчі властивості. Ці два поняття нерозривно пов'язані між собою, тому що споживчі властивості є носіями споживчої вартості.

 Є ще одна особливість, яку слід згадати: з плином часу і під впливом різноманітних обставин споживчі властивості не змінюються, а споживча вартість може змінитися. Отже, споживчі властивості поділяють на кілька категорій:

• Соціальні;

• Функціональні;

• Ергономічні;

• Надійності;

• Естетичні;

• Безпеки.
Так функціональні властивості характеризують корисність товару, тобто здатність виробу виконувати свої функції. Соціальні властивості характеризують придатність, значимість продукту для суспіль-ства. Ергономічні властивості характеризують гігієнічність, зручність і комфорт експлуатації виробу в системі "людина - виріб - середовище". Властивості надійності показують здатність виробу відповідати нормам надійності і безпеки, прийнятим у суспільстві. Як видно з визначення властивості надійності і безпеки перегукуються між собою. Естетичні властивості - здатність продукту відповідати нормам пристойності, в якій - то мірі якості, що використовуються в даній сфері.

Вартість - це форма і кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну і присвоєння їх через еквівалентно відплатний обмін; відношення між людьми з приводу речей (виробниче відношення); форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах суспільного поділу праці та економічне відокремлення виробничо-господарських осередків відносинами власності. 

Вартість буває індивідуальна і суспільна. Індивідуальна - це вартість товару кожного окремо взятого виробника. Візьмемо кілька товаровиробників, які випускають одні й ті ж товари, наприклад, диски. Цілком очевидно, що, кожен, припустимо, з п'яти робітників, займаючись виробництвом дисків, буде витрачати на їх виготовлення різна кількість годин робочого часу. Отже, в дисках будуть міститися різні витрати праці, а тому вони повинні мати різну вартість. Витрати праці кожного окремого виробника на випуск того чи іншого товару утворюють його індивідуальну вартість. Проте кожен робочий виходить зі своїм диском на ринок, на якому при однаковій якості дисків буде встановлена єдина ціна, за якою вони будуть продаватися.

Суспільна вартість проявляється на ринку. Іншими словами, суспільна вартість - це індивідуальна вартість, визнана на ринку. Суспільна вартість складається стихійно, під впливом прагнення кожного учасника обміну до максимального задоволення своїх потреб. Існує особливість, яка полягає в тому, що при наявності великої кількості учасників обміну ціна, при якій може відбудуться обмін, виявляється укладеної в більш вузькі межі, ніж при ізольованому обміні між двома індивідами, у зв'язку з цим суб'єктивні цінності зводяться до єдиної суспільної.

Процес утворення ринкової вартості товару зображений на умовному прикладі в таблиці 1, в якій представлені три групи товаровиробників, для яких характерні різні умови виробництва, а отже, і витрати на виготовлення одиниці продукції. Показаний процес формування громадської ринкової вартості товару, відповідно до якої реалізують свою продукцію товаровиробники всіх груп, зіставляючи її зі своїми індивідуальними вартостями.

Талиця1. Формування суспільної вартості товару

Споживча вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у ціло­му. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди на­вчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові мож­ливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вив­чає лише роль споживчої вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання.

Сучасний світ споживчих вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого спожи­вання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, уні­кальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з друго­го — шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують вироб­ництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживчих вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютер­ного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо.

2.3. Вартість  та мінова вартість

              Вартість, на відміну від споживчої вартості, не лежить на по­верхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості това­ру є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживчі вар­тості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюєть­ся залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого това­ру, вони завжди мають щось загальне.

Один товар має безліч мінових вартостей або форм вартості.
Два полюси виразу вартості: відносна форма вартості та еквівалентна форма.

     Відносна форма вартості та еквівалентна форма - це співвідносні, взаємно один одного обумовлюють, нероздільні моменти, але в той же час один одного виключають або протилежні крайнощі, тобто полюси одного і того вираження вартості, вони завжди розподіляються між різними товарами, які вираженням вартості ставляться у відношенні один до одного.

Зміст відносної форми вартості

              Людська робоча сила в текучому стані, або людська праця, утворює вартість, але сам праця не є вартість. Вартістю він стає в застиглому стані, в предметній формі.
Кількісна визначеність відносної форми вартості
          Відносна вартість товару може змінюватися, незважаючи на те, що вартість його залишається постійною. Його відносна вартість може залишатися постійною, незважаючи на те, що вартість змінюється, і, нарешті, одночасні зміни величини вартості і відносного вираження цієї величини вартості не завжди цілком збігаються.