Розбудова монетно-грошового господарства в роки Української революції (1917 – 1921 pp.)

   Особливо багато міських  та інших регіональних грошових  знаків на західноукраїнських  землях з'явилося в період існування  Західно-Української Народної Республіки. Тоді на цій території нестача засобів обігу була особливо гострою. Запаси австро-угорських грошей вичерпалися, українська валюта надходила нерегулярно і без дотримання необхідних співвідношень між окремими номіналами, а потреби державного будівництва вимагали нормального функціонування грошової системи. В цих умовах деякі міста прийняли рішення про випуск власних бон. На більшості з них позначення номіналу здійснене у гривнях. Так, у квітні 1919 р. повітовий комісар та магістрат м. Броди випустили грошові знаки вартістю 1, 2, 5, 10 та 20 гривень. Вони були обов'язковими засобами обігу на території повіту і у сумах понад 100 гривень безперешкодно обмінювалися на державні гроші. Після встановлення на Західній Україні польського панування грошові випуски міст Галичини були вилучені з обігу і знищені. Так, після захоплення польськими військами м. Сокаля українські грошові знаки були спалені на подвір'ї місцевого банку.

  На  відміну від земель, що входили  до складу Російської імперії,  на території Галичини дуже  рідко грошові замінники створювалися  національними громадами. Лише у м. Болехів (нині Івано-Франківська обл.) єврейська національна рада у  1919 р. випустила 10, 20 та 50 гелерів. Зате значно частіше трапляються грошові сурогати промислових підприємств, закладів торгівлі та харчування. Так, у 1919 р. бориславська нафтова спілка "Прем'єр" випустила бони вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та 200 крон. Особливо багато різних грошових сурогатів випущено у Львові. Тут їх  емітували книгарні, буфети, кафе, ресторани, кондитерські, склади паперу, готелі, театри і навіть бібліотеки. Вартість більшості з них не перевищувала 1 крони, що свідчить про гостру нестачу в місті дрібних розмінних грошей. Після окупації міста польськими військами магістрат у червні 1919 р. випустив бони вартістю 50 гелерів та 1 крону (розмір емісії – по 200 тис. шт. кожного номіналу). їх проекти виконав відомий графік Рудольф Менкіцький.

  На відміну від Галичини  та Буковини, на українських землях, що перебували в складі Росії, місцеві грошові емісії з'явилися дещо пізніше, На початку Першої світової війни грошова система все ще була спроможною обслуговувати потреби ринку, але з 1917 р. повсюдно почав відчуватися брак грошових знаків, що спонукало органи місцевого самоврядування розпочати емісію власних грошових сурогатів. Найбільш масово їх випускали в Одесі, Житомирі, Кременці, Єлизаветграді (нині м. Кіровоград), Проскурові (нині м. Хмельницький) та ін.

 Одеські випуски були здійснені  згідно з ухвалою Міської управи  за ініціативою Комітету кредитних  установ міста від 9 грудня 1917 р. В обігу перебували розмінні білети номіналом 1, 3, 5, 10, 25 та 50 рублів (два останніх знаки випущені у               1918 р.). Високий рівень виконання одеських емісій сприяв їх поширенню далеко за межами міста. Згідно з міжміськими угодами, їх використовували у Херсоні та Миколаєві. Авторитет цих грошових знаків був підкріплений фінансами міста, про що свідчили вміщені на них підписи міського голови та скарбника. Розміри емісії одеських міських бон постійно зростали. У другій половині 1918 р. їх кількість сягнула сотень мільйонів карбованців. Популярність цих грошових знаків пояснюється гострою нестачею купюр загальнодержавної емісії, а також значними ресурсами Одеси, яка навіть у роки воєнних лихоліть та політичної нестабільності залишалася важливим торговим центром та портовим містом. Автором проектів окремих одеських грошових знаків був відомий український художник Амвросій Ждаха.

  Значне місце у виготовленні  місцевих бон належало кооперативним  організаціям. Лише на Волині  їх випустили 19 кооперативів міст  та містечок. Для цього використовувалися  різноманітні бланки чеків, ордерів,  квитанцій тощо. Часто ці випуски мають різні назви — квитанції, бони, бони-квитанції, розписки і навіть "сдача". Цікавими є грошові еквіваленти церковних інституцій та національних громад. Перші з них, як правило, використовувались для проведення розрахунків з церковною крамницею, Часто на них вміщувались пояснюючі написи, наприклад "для просфор" тощо.

   Значну кількість грошових  замінників випустили організації  єврейського населення, яке у  переважній більшості проживало  громадами у містах та містечках  Правобережної України, де займалося  ремеслом, промислами та торгівлею.  Найбільшими були випуски рівненських  єврейських кооперативів "Лінас Гацедек" та "Ахдусъ", які емітували свої бони вартістю 1, 3 та 5 рублів, використовуючи при їх оформленні українську та російську мови, а також іврит. Протягом двох років в обігу перебували боргові записки вартістю 1, 3 та 5 рублів, ініційовані єврейською громадою волинського містечка Бережниця.

  Цікавою сторінкою в історії  грошових стосунків на Україні  доби національно-визвольних змагань  є випуск власних грошей відомим керівником селянського анархічного руху отаманом Нестором Махном (1884 – 1934). У спогадах сучасників та в науковій літературі є згадки про випуск ним власних грошей, навіть подаються їх описи. Однак, на думку М. Дмитрієнка, власної емісії                    Н.Махно не здійснював – його наказом було виконане надрукування на паперових грошових знаках білогвардійського Всевеликого Війська Донського номіналом 1, 3, 5, 10, ЗО та 50 рублів. На них вміщений напис у два рядки "Гоп кума не журись / в Махна гроші завелись" і проставлена нова вартість купюри, яка була в десять разів вищою. Згодом подібну операцію здійснювали інші керівники повстанських загонів, наприклад, отаман Хмара, загони якого діяли на Черкащині у 1919 р.

 Таким чином, у роки національно-визвольних  змагань українського народу  вперше за багато століть було  зроблено спробу створити національну  монетно-грошову систему. Незважаючи на складні економічні обставини, політичну нестабільність та постійні воєнні дії, українським урядам вдалося проводити послідовну державницьку грошову політику, здійснювати емісію власних грошових знаків, які безперешкодно перебували у грошовому обігу. У їх проектуванні брали участь відомі українські митці Г. Нарбут, В. Кричевський, І. Мозалевський та ін. На запроектованих ними купюрах вперше вміщені державні символи України.

    Питання грошової політики  були пріоритетними для всіх  урядів молодої української держави, які намагалися створити високоефективну грошово-фінансову систему, що ґрунтувалася на повновартісній грошовій одиниці – гривні. Її стабільність базувалася на прибутках від державних монополій, а також на довірі населення до Української держави. Через постійну воєнну небезпеку уряду не вдалося карбувати власну монету. Цей же чинник призвів до низки помилок, які мали дестабілізуючий вплив на грошове господарство держави. Одна з них –  безперешкодне використання в обігу іноземних грошей, насамперед російських рублів. Лише уряд Директорії УНР здійснив запізнілі заходи, спрямовані на їх вилучення.

   Неспроможність уряду в  повному обсязі задовільнити потреби ринку у державних грошових знаках спричинила випуск великої кількості місцевих грошових знаків та приватних бон. Це ще більше дестабілізувало грошове господарство, яке дедалі більше потрапляло в стан глибокої кризи. Це було зумовлено не лише відсутністю політичної стабільності, а й позицією окремих політичних сил, зокрема, більшовиків, щодо ролі грошей у житті суспільства.

Список використаної літератури

1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: Підручник. – К., 1995.
2. Витанович І. Політика українських урядів 1917-1920 р.р // Український історик. -1967.- № 3-4.
3. Коропецький І. Дещо про минуле, недавнє минуле і майбутнє економіки України.
4. Погребинский А. Очерки истории финансов дореволюционной России. – М., 1954.
5. Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період. – К., 1970.
6. Дми тронко В. Советская экономическая политика в первые гды пролетарской диктатуры.- Гл. 6. – М.,1987.
7. Історія народного господарства Української РСР: К., 1983-1985.