Розбудова монетно-грошового господарства в роки Української революції (1917 – 1921 pp.)

   Водночас із виготовленням  грошових знаків на території  УНР з Німеччини завозилися замовлені ще Центральною Радою та урядом гетьмана                                     П.Скоропадського гроші з позначенням вартості у гривнях. Через неможливість робити це сухопутним шляхом доводилось надалі користуватися послугами німецької повітряної компанії "Lufthansa". Український уряд орендував у неї п'ять літаків, які постачали в Україну різноманітне військове спорядження, а також гроші. Однак такий спосіб перевезення був дуже ризикований. Так, під час одного з польотів у травні 1919 р. в катастрофі неподалік від м. Ратибор (нині у Польщі) загинув полковник Дмитро Вітовський, який повертався з Паризької мирної конференції.

  Експедиція заготівлі державних  паперів Міністерства фінансів  УНР продовжувала працювати у  Кам'янці-Подільському навіть після  окупації міста польськими військами.  Тут продовжували друкувати грошові  знаки вартістю 10, 100 та 1000 карбованців.  Наприкінці червня 1920 р. Експедиція переїхала до Галичини, а згодом через Городенку, Коломию, Станіславів – до м. Тарнув. У вересні 1920 р. у Варшаві розпочалося виробництво грошових знаків УНР вартістю 1000 карбованців, яке продовжувалось до початку 1921р., коли припинила своє існування Експедиція заготівлі державних паперів. Кількість виготовлених тут грошових знаків та їх подальша доля невідомі.

4. Становлення фінансової системи та грошового обігу Західноукраїнської Народної Республіки.

В результаті розпаду Австро-Угорщини на уламках цієї багатонаціональної клаптикової монархії виникла низка нових держав. Однією з них стала Західноукраїнська Народна Республіка, яка утворилася 1 листопада 1918 р. і охопила територію Галичини, Буковини та Закарпаття.

  Одним із нагальних завдань  державного будівництва керівництво  ЗУНРу вважало впорядкування фінансової системи, яка за роки війни зазнала значних кризових потрясінь, передусім, швидко зростаючої інфляції. Фінансові питання вперше розглядалися на засіданні Української Національної Ради. Тоді ж було створено її фінансово-бюджетну комісію, до складу якої увійшли відомі українські політики, яку очолив голова уряду Кость Левицький. Голова уряду – Кость Левицький – очолив також Державний секретаріат фінансів, якому підпорядковувалися Крайова дирекція скарбу, що відповідала за збереження державного майна, здійснювала нагляд за надходженням податкових платежів тощо. З січня 1919р. Державний секретаріат фінансів очолював Сидір Голубович.

  В умовах воєнного протистояння  з Польщею українська влада  визнала за доцільне тимчасово  залишити незмінною фінансову  структуру колишньої австрійської держави.

  Уряд ЗУНРу відчував значні труднощі у розбудові банківської системи. Головну контору державного "Австро-Угорського Банку" у Львові та інших містах Галичини, над якою вже в ніч на 1 листопада 1918 р. встановлено контроль української влади, було перейменовано на Український Державний Банк, а місцеві відділи стали його філіями.

  Одним із головних питань роботи фінансових органів стало наповнення державного скарбу і забезпечення його достатньою кількістю готівки. На перших порах використовувались грошові кошти, які зберігались у банківських установах. Так, у старостві Бережанського повіту українській владі було передано залишкових коштів на суму 100 тис. австро-угорських крон, і а з повітової ощадної каси — ще 493 393 крони. Найбільша грошова сума виявилась у Стрию — близько 1 млн крон. Однак у більшості випадків коштів, переданих українській місцевій владі, було обмаль: у Кам'янці-Струмиловій – 20 тис. крон, а в Чорткові – лише 500 крон. Відразу ж стало очевидним, що залишеної австрійською владою готівки недостатньо для забезпечення навіть першочергових видатків нової держави. Через це відразу ж на порядку денному постало питання про налагодження системи збору податкових платежів. Спочатку місцеві органи влади діяли на власний розсуд. Так, повітовий комісар м.Товмач (нині Івано-Франківська область) оголосив про збір одноразового народного податку в розмірі 1 крона від особи. Але вже 13 листопада 1918 р. уряд ЗУНР видав розпорядження про відновлення збору всіх податків та платежів, встановлених за часів Австро-Угорщини. Зібрані кошти передбачалось скеровувати, передовсім, на покриття військових видатків, платню державним службовцям, пенсіонерам, вдовам і сиротам. Однак через значне руйнування краю і зубожіння населення надходження коштів від податків було незначним.

Новопроголошена українська держава, як і інші створені на уламках Австро-Угорщини національні держави, претендувала на отримання грошей зі скарбниці колишньої імперії. З цією метою до Відня було скеровано Я. Литвиновича, наділеного відповідними повноваженнями. У результаті його діяльності австрійський уряд погодився виділити для ЗУНР 33 млн 800 тис. крон, які були розділені на два транші. Перший з них надійшов на віденські рахунки українського уряду наприкінці грудня 1918 р. З цієї суми 6 млн крон Президент ЗУНР Євген Петрушевич передав до урядової каси до Станіславова.

Після проголошення 22 січня 1919 р. Акту злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки розпочалося фінансування державних видатків уряду ЗУНР з Державної скарбниці УНР. Вже наприкінці січня головний отаман Симон Петлюра наказав видати 1,5 млн карбованців на покриття невідкладних видатків ЗО УНР (після проголошення Акту Злуки ЗУНР отримала назву Західна Область УНР). Надалі уряд ЗО УНР щомісячно отримував 30 млн гривень. Крім того, фінансувалися окремі статті видатків. Так, на прохання командувача Української Галицької Армії генерала М. Омеляновича-Павленка з Києва було передано 40 млн австро-угорських крон. Всього ж на потреби ЗО УНР з Наддніпрянської України надійшло понад 1 млрд гривень. Основними статтями видатків ЗУНР було забезпечення військових видатків, платня державним чиновникам, виплати родинам військовослужбовців, кошти на відбудову зруйнованих війною сіл та ін.

  Після створення ЗУНР на  її території перебували в  обігу австро-угорські крони.  Однак швидке знецінення цієї  валюти, а також неможливість  отримувати з Відня необхідну кількість готівки змусило уряд у січні 1919 р. запровадити в обіг грошові знаки УНР з позначенням номінальної вартості у карбованцях та гривнях (1 карбованець = 2 гривням = 200 шагам). Одночасно встановлювався курс карбованця щодо австро-угорської крони: 1 карбованець = 2 австро-угорським кронам. Подальше знецінення крони на перших порах призвело до падіння її курсу щодо української валюти. На початку лютого 1919 р. за 1 карбованець платили 2 крони 50гелерів. Закон про запровадження гривні на всій території ЗУНР Українська Національна Рада прийняла лише 4 квітня 1919 р. Військові невдачі Директорії УНР спричинили падіння вартості карбованця та гривні. Цей же закон встановлював обмінний курс валют на рівні 1 гривня од 1 кроні, однак на практиці вартість гривні не перевищувала 0,8 крони. Щодо валют західноєвропейських валют гривня мала "плаваючий" курс. Так, навесні 1919 р. за 1 англійський фунт стерлінгів у Станіславові платили 125 крон.

     В умовах військово-політичної  нестабільності населення Східної  Галичини з недовірою ставилося до українських грошових знаків і нерідко відмовлялося їх приймати. Цьому сприяла й відсутність в обігу купюр дрібних номіналів. На ринку найчастіше використовувались банкноти номіналом 2000 та 1000 гривень, рідше траплялися 500 та 100 гривень. Щоб не допустити зловживань під час розмінювання купюр, уряд у Станіславові налагодив емісію купюр вартістю 5 гривень. Одночасно місцеві органи влади розпочали виготовлення місцевих бон різних номіналів: у Бродах –  1, 2, 5, 10, 25 гривень; у Збаражі –  2, 5, 10, 25, 50 гривень; у Золочеві –  5, 10 гривень; у Сокалі – 1, 2, б, 10, 20 гривень;               Тернополі – 2, 10, 20, 50 гривень. Лише 2 травня 1919 р. уряд ЗО УНР запровадив в обіг грошові знаки Української Державної Скарбниці номінальною вартістю 25 та 10 карбованців.

    Наприкінці травня 1919 p., з огляду на загрозу польської окупації, уряд               ЗО УНР залишив Станіславів — тимчасову столицю і евакуювався у східному напрямку, а в червні Українська Галицька Армія перейшла Збруч, Майже всі державні установи розмістилися у Кам'янці-Подільському. Після окупації Галичини українські грошові знаки були анульовані польськими властями.

5. Грошова політика уряду радянської України.

Внаслідок воєнних дій значна частина  України, а з осені 1920 р. –  вся  її територія опинилася під владою українського більшовицького уряду, позбавленого будь-якої самостійності при вирішенні  питань не тільки політичного, а й  фінансового характеру. Керівництво  грошово-емісійною політикою перебувало у монопольному віданні Москви. В  умовах постійних воєнних дій більшовики не змогли провести радикальної грошової реформи, тому продовжували у величезній кількості друкувати підготовані Тимчасовим урядом грошові знаки номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 250, 500, 1000, 5000 та 10 000 рублів. Лише у 1919 р. на ринку з'явилися так звані "расчетные знаки" вартістю 1, 3 та 5 рублів. Вони мали вигляд поштових марок, і на них вперше було розміщено радянську символіку. Потреба у дедалі більшій кількості грошей змусила радянський уряд дозволити використання різноманітних грошових сурогатів –  купонів, векселів, облігацій тощо. Крім того, вдалося налагодити випуск грошових знаків царського зразка, до яких населення ставилося з більшою довірою.

  Особливість грошового ринку  України в той час –  відсутність  єдиної грошової системи. В  обігу перебували всі емісії  російських урядів, українські випуски, білогвардійські грошові знаки, а також величезна кількість місцевих бон, купонів, квитанцій тощо. Не маючи можливості задовольнити потреби ринку у грошовій масі радянського зразка, радянський уряд України змушений був тимчасово дозволити використання грошей попередніх випусків.

  За цих умов уряд радянської  України здійснив спробу започаткувати  емісію власних грошових знаків. Народний комісаріат фінансів  України підготував "Тези з питання про загальний фінансовий стан", де вказувалось на наявність у Києві матеріальної бази, необхідної для випуску власних грошей. Виходячи з умов договору з Російською Федерацією про проведення єдиної економічної політики, передбачалось домовитись про обіг українських грошей на території обох радянських держав. Однак даний задум суперечив прагненню Леніна уніфікувати грошову систему всіх радянських республік. Уже 22 травня він разом з головою ВЦВК М. Калініним та наркомом фінансів РСФРР М. Крестинським від імені ЦК РКП(б) надіслав Голові Раднаркому України X. Раковському шифротелеграму з вимогою не ставити на засіданні уряду фінансових питань щодо випуску нових грошових знаків або обміну українських карбованців без попереднього погодження з ЦК РКП(б). При цьому підкреслювалось, що такі питання можуть вирішуватися лише у всеросійському масштабі.

   Спроба випуску Україною  одного грошового знака була  розцінена у Москві як прояв сепаратизму. Уряд "незалежної" радянської України тут же було попереджено про недопустимість даних рішень.

    Проте до прийняття саме такого  рішення в Москві Наркомат  фінансів України за короткий  проміжок часу (між 12 і 22 травня) розробив проект власного  грошового  знака. Згідно з представленим  зразком, купюра несла відповідне  ідеологічне навантаження. На її  аверсі було вміщено нову назву  держави –  Українська Соціалістична Радянська Республіка, герб республіки, затверджений у Конституції УСРР 14 березня 1919 p., лозунг "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" тощо. Всі написи на купюрі виконані українською та російською мовами. 9 травня 1919 р. Рада народних комісарів УСРР ухвалила декрет про випуск грошових знаків вартістю 10 карбованців,  що за зовнішнім оформленням відповідали аналогічному номіналу, який  друкувався Директорією УНР у Кам'янці-Подільському. Відрізнялися вони тим, що були відкарбовані на тоншому папері фарбою більш насиченого червоного кольору. Випускалися вони в Києві влітку 1919 р. і перебували в обігу до середини 1920 р.

6. Обіг недержавних грошових знаків на Україні у 1914 – 1918 pp.

У роки Першої світової війни на грошовому ринку  України з'явилися давно забуті недержавні грошові емісії. Їх поява  була зумовлена кризою грошових відносин –  браком готівкових засобів обігу, відсутністю розмінних грошових номіналів, приховуванням населенням всіх видів монет тощо. Емісію недержавних місцевих грошових знаків здійснювали різноманітні органи місцевого самоврядування –  губернські, повітові, міські, волосні думи, управи, магістрати, земства, ради; відділення Державного та Народного банків тощо. За підрахунками українського дослідника П. Рябченка, емісія місцевих випусків грошових знаків та приватних бон здійснювалась у понад 200 населених пунктах, де існувало більше 1000 емітентів, їм вдалося випустити понад 4100 різноманітних грошових знаків та їх замінників.

  Вперше місцеві випуски з'явилися  на території Галичини та Буковини  у серпні – вересні 1914 р.  В цей час у Львові, Дрогобичі,  Чернівцях та інших містах  з'явилися місцеві бони з позначенням  номіналу в австро-угорських кронах. Причина появи цих замінників  державних грошових знаків полягала  у масовому приховуванні населенням  повновартісних грошей, а також  у ненадходженні їх з емісійних  центрів через військові перешкоди.  Одними з перших на ринку  з'явилися бони Промислового банку  Галичини та Лодомерії, випущені  в Дрогобичі в серпні 1914 р. їх  номінал становив 1, 2 та 5 крон. На  початку вересня 1914 p., після захоплення Львова російськими військами, у місті почала гостро відчуватися нестача розмінної монети. Не поліпшило ситуації й запровадження російської монети. Тоді за ініціативою редактора газети "Kurjer Lwowski", відомого колекціонера Болеслава Вислоуха Рада міста Львова звернулася до російського військового губернатора з проханням дозволити випустити міські бони. Після отримання дозволу, згідно з ухвалою Ради від 11 вересня 1914 р., було вирішено виготовити бони вартістю 1 крона. На ринку вони з'явилися вже 17 вересня. Львівські міські бони були обов'язковим засобом платежу на території міста і без обмежень обмінювались на австро-угорську валюту у сумах, що перевищували 20 крон. Виконані на високому мистецькому рівні, вони мали всі ознаки грошей: номер, серію, підписи президента та віце-президентів Львова і радо приймалися населенням. Загальний розмір емісії становив 524 660 крон. У 1915 р. на загальну суму 1 млн рублів (1 рос. рубль = 3 австро-угорським кронам) було випущено львівські міські асигнації номінальною вартістю 100 крон, які використовувалися населенням до 1919 р.