2. Розбудова
фінансово-грошової системи та емісійна
політика України періоду Гетьманату Павла
Скоропадського.
29 квітня
1918 р. було здійснено державний
переворот, внаслідок якого було
проголошено створення Української
Державі на чолі з гетьманом
Павлом Скоропадським. З 3 травня
новим міністром фінансів став
Антон Павлович Ржепецький, який
обіймав цю посаду аж до падіння Гетьманату
14 грудня 1918 р. Своїми головними завданням
він вважав створення української грошової
системи, встановлення високого курсу
національної грошової одиниці, забезпечення
її золотовалютним запасом та іншим майном
держави. Ставши міністром, він залишив
на своїх постах більшість урядовців попередньої
адміністрації, а також запросив до співпраці
висококваліфікованих фінансистів колишнього
царського уряду, які, втікаючи від більшовицького
терору, переїхали на Україну. Новий міністр
був висококваліфікованим фахівцем, якому
у важких умовах іноземної окупації вдалося
стабілізувати ситуацію на українському
грошовому ринку. Одним із найбільших
досягнень А. Ржепецького було укладення
першого державного бюджету України. Роботу
цю було завершено вже за часів Директорії
УНР у січні 1919 р.
Нові політичні обставини
вимагали від уряду збільшення
коштів, необхідних для виконання зобов'язань
гетьмана перед командуванням окупаційних
військ, які забезпечували політичну стабільність
та цілісність України. Вже 9 травня було
ухвалено закон, згідно з яким розмір емісії
зріс на 400 млн карбованців. 12 травня Рада
Міністрів надала Німеччині та Австро-Угорщині
по 200 млн карбованців у вигляді безтермінових
позичок. Для реалізації цього рішення
у Берліні було випущено білети Державної
скарбниці вартістю 50, 100, 200 та 1000 гривень
на загальну суму 1 млрд гривень. На ринку
вони з'явилися в червні 1918р., але основна
кількість була завезена в Україну в лютому
1919 р. А.Ржепецький продовжував започатковану
за часів Центральної Ради роботу, спрямовану
на зміцнення міжнародного авторитету
української валюти. 15 травня 1918 р. було
підписано угоду щодо реалізації наданої
Німеччині та Австро-Угорщині позики на
суму по 200 млн крб. кожній. Згідно з нею,
курс української валюти було прив'язано
до німецької марки (1 марка = 0,75 крб.) та
австро-угорської крони
(1 крона = 0,5 крб.). Гарантований Державним
банком стабільний курс марки та крони
сприяв зростанню їх авторитету серед
населення, яке зберігало свої заощадження
саме в цих доступних для нього валютах.
Однак через наростаючі тенденції до поразки
Центральних держав у світовій війні ситуація
цих валют була вкрай складною. Постійно
зростаюча інфляція спричинювала їх швидке
знецінення, що негативно позначилося
на українській грошово-фінансовій системі.
Несприятливим для української національної
валюти було також зростання на грошовому
ринку кількості російських грошей, які
у великій кількості привозили заможні
втікачі від більшовицького терору. Крім
того, більшовики друкували і надсилали
своїм українським прихильникам грошові
знаки царського та Тимчасового урядів,
які продовжували залишатися законними
засобами платежу на Україні.
Плануючи запровадження єдиної
валюти на всій території України,
уряд нарощував виробництво карбованцевих
та гривневих купюр. Перші з
них надалі випускалися у Києві
та Одесі, другі – у Берліні.
Кошти закордонної емісії були значно
вищими – близько 15 коп. за купюру,
тоді як в Одесі ціна не перевищувала 3,26
коп. Крім того, існувала проблема перевезення
грошових знаків з Німеччини – транспортування
було не лише дорогим, а й небезпечним.
Так, незважаючи на протести українського
дипломатичного представництва, румунські
власті конфіскували вантаж грошей, що
перевозилися на аероплані, який з технічних
причин змушений був здійснити посадку
на території цієї країни. Першим кроком
в організації повномасштабної емісії
національних грошових знаків за часів
Гетьманату було розпорядження Кредитової
канцелярії Міністерства фінансів Української
Держави від 28 липня 1918 р., яким Експедиція
заготовки державних паперів зобов'язувалась
забезпечити населення грошовими знаками
номіналом 10, 40, 100 та 1000 карбованців та
оновити існуючі 25 та 50 карбованців. При
цьому пропонувалось використати проекти
Георгія Нарбута. Випуск кредитних білетів
планувалось здійснювати у Києві та Одесі.
З перелічених номіналів ніколи не було
видрукувано купюру в 40 карбованців, інші
ж грошові знаки, а також купюра вартістю
250 карбованців з'явилися на ринку наприкінці
літа – восени 1918 р,
Виконані на замовлення Центральної
Ради у Берліні гривневі купюри,
запроваджені в обіг 31 травня 1918
р., за якістю суттєво відрізнялися
від грошових знаків, випущених
на Україні. При цьому автори
проектів не завжди були задоволені
реалізацією їхніх задумів. Так,
у щоденнику Г.Нарбута міститься
нарікання на якість купюри номіналом
500 гривень.
Найдрібнішим номіналом берлінського
друку були 2 гривні, запроектовані
професором В. Кричевським. Для реалізації
свого задуму він використав мотиви української
народної творчості – схематичне зображення
священного дерева життя, деревоподібний
орнамент тощо. Написи на купюрі виконані
давньоукраїнським шрифтом. Загальний
розмір емісії цих грошових знаків становив
понад 5,5 млн гривень.
Значну кількість кредитних білетів
(номіналом 10, 100 та 500 гривень) запроектував
Георгій Нарбут. Варто погодитись
з думкою М. Дмитрієнка, що за мистецьким
задумом та рівнем виконання найкращою
є стогривнева купюра. На її аверсі вміщено
вінок з квітів та плодів, якими так багата
українська земля. В центрі розташований
державний герб України – тризуб. Тут
же позначення номіналу, дата емісії, підписи
директора Державного банку та скарбника.
По обидва боки від вінка – постаті
селянки в народному строї та робітника.
Вгорі – цифрове позначення номіналу
та назва держави – Українська Народна
Республіка; внизу – позначення золотого
вмісту гривні – 8,712 долі щирого золота.
На реверсі банкноти зображені
дві колони, які утримують гірлянду
з квітів, в центрі якої лавровий
вінок з тризубом. Внизу –
картуш з текстом-попередженням
для фальшивомонетників. По боках
від колон червоним кольором зазначена
серія та номер банкнот. Фон грошового
знака переважно синього кольору. Всього
стогривневих купюр випущено на суму 427
989 300 гривень.
При проектуванні 500-гривневої
купюри автор поєднав жовтий
та синій кольори. Знаків цього
номіналу віддрукували на 1 683 500 гривень.
Наприкінці існування
Гетьманату 17 жовтня 1918 р. в обіг
було запроваджено кредитні білети
номіналом 1000 та 2000 гривень, віддруковані
у Берліні замість замовлених ще Центральною
Радою купюр вартістю 5 та 20 гривень. Зразки
для їх виготовлення створив завідувач
художньо-граверним відділом Експедиції
заготовок державних паперів Іван Мозалевський.
Порівняно з проектами Нарбута, вони значно
простіші, гама кольорів не відзначається
барвистістю. Про проектуванні 1000-гривневої
купюри використано елементи фризу Свято-Успенської
церкви у Львові, давній герб київського
Подолу – лук-самостріл. Простою є композиція
й грошового знака вартістю 2000 гривень,
у якій домінує червоний колір.
Останньою грошовою емісією Української
Держави був знак Державної скарбниці
вартістю 1000 карбованців. Виготовлений
на замовлення гетьманського уряду у Берліні,
він з'явився на українському грошовому
ринку у листопаді 1918 р. Автором проекту
був Г. Золотов (за іншими даними –
І. Мозалевський). У його оформленні відображені
зміни, що відбулися на Україні внаслідок
гетьманського перевороту. На аверсі купюри
вміщено символіку України часів Української
козацької держави – булаву, бунчук,
герб – "козак з самопалом". Нововведенням
було розміщення у нижній частині поля
купюри рельєфного відтиску печатки. Тут
же факсиміле підпису директора Державної
скарбниці X. Лебедя-Юрчика. Загалом композиція
виконаного у бароковому стилі грошового
знаку дещо переобтяжена, однак завдяки
кольоровій коричнево-жовтій гамі він
є розкішним та виразним. На грошовому
ринку 1000-карбованцеві купюри перебували
до вилучення їх більшовицьким урядом
у 1920 р.
Цікавою сторінкою грошових відносин
на Україні в роки громадянської
війни була поява агіток – пародій
на грошові знаки. Друкувалися вони
у Москві (за деякими даними –
у Катеринославі та інших містах
України) з метою підірвати довіру населення
до нових українських грошей. Це мало досягатися
за допомогою вміщених на них написів,
наприклад – "Сто карбованців ходить
по світу нарівні з м'ягеньким папером".
Саме ці гроші-пародії стали причиною
вилучення з обігу купюр вартістю 100 карбованців
емісії 1917 р.
Суттєві труднощі на шляху реформування
грошової системи урядом гетьмана
П.Скоропадського створювало надходження
на Україну великих обсягів різноманітних
грошових знаків та цінних паперів з Росії.
За даними на 1918 р., в обігу на Україні перебувало
від 8 до 12 млрд російських рублів. Щоб
впорядкувати ситуацію на ринку, Міністерство
фінансів 18 вересня 1918 р. прийняло рішення
про часткове вилучення їх з обігу. Закон
від 5 грудня 1918 р. передбачав обов'язковий
обмін російських кредитних білетів номіналом
250 рублів емісії 1917 р., забороняв обіг
"керенок" (20 та 40 рублів Тимчасового
уряду). Однак повного вилучення російських
грошей гетьманський уряд не домігся.
3. Грошове господарство України
за часів Директорії УНР.
14 грудня гетьман П. Скоропадський
відрікся від влади, яка перейшла
до рук Директорії УНР. 26 грудня
1918 p. призначено уряд Директорії –
Раду народних міністрів. Міністром фінансів
було призначено Бориса Мартоса. За його
пропозицією було прийнято закон від 4
січня 1919 р. про проведення грошової реформи.
Він визнав гривню (карбованець) єдиним
засобом платежу на території УНР. Усі
гроші іноземних держав (російські, австро-угорські,
румунські, німецькі) переставали бути
законним засобом платежу. Російські грошові
знаки номіналом 500 та 1000 рублів, випущені
царським та Тимчасовим урядами, були
анульовані. Російські кредитні білети
вартістю від 1 до 100 рублів підлягали обміну
на українську валюту. При цьому встановлювався
різний курс обміну залежно від часу його
проведення: з 15 до 31 січня 1919 р. 1 рос. рубль
= 1 карбованцю, з 31 січня до 15 лютого 1 рубль
= 75 копійкам, а після 15 лютого 1919 р. російські
гроші будь-яких номіналів не приймалися
державними установами. Всі зібрані повітовими
та губернськими державними скарбницями
іноземні грошові знаки повинні були пересилатися
до Київської контори Державного банку.
На жаль, прийняття даного закону було
запізнілим. Використання російських
грошових знаків за часів Центральної
Ради та Гетьманату завдало шкоди не лише
економіці України, а й її політичному
престижу.
З огляду на необхідність створення
золотого запасу для забезпечення
стабільності національної валюти,
міністр фінансів видав розпорядження
про його формування шляхом
здачі населенням золота та
срібла. Окремим розпорядженням уряду
Міністерству фінансів було передано
всі пам'ятники російським царям. З отриманого
від їх переплавки металу мала карбуватися
розмінна монета. Крім того, планувалося
перекарбувати російські золоті, срібні
та мідні монети, значна кількість яких
зберігалася у Державному банку. На українських
золотих монетах пропонувалось помістити
бюст Т. Шевченка, а на срібних – зображення
будинку Центральної Ради.
Незважаючи на короткі терміни
та складну військово-політичну
ситуацію, грошова реформа успішно реалізовувалася.
її результатом стало зміцнення української
валюти, частка якої у загальній грошовій
масі суттєво збільшилась. На ринку українські
карбованці та гривні оцінювалися
значно вище, ніж російські випуски Тимчасового
та більшовицького урядів, а також білогвардійські
емісії. Вищим залишався лише курс царських
грошових знаків.
Успішному завершенню реформи перешкодило
погіршення військово-політичної ситуації.
Під натиском більшовиків уряд Директорії
2 лютого 1919 р. переїхав з Києва до
Вінниці, а згодом – до Рівного
та Кам'янця-Подільського. Підконтрольна
йому територія постійно скорочувалася
і часто не перевищувала декількох
повітів. Фінансове становище держави
було дестабілізоване. За цих умов єдиним
джерелом отримання коштів стала грошова
емісія.
Напередодні евакуації з
Києва міністр фінансів Б. Мартос
наказав вивезти з міста всі запаси грошей,
що зберігалися в Державному банку, літографічні
камені та інші матеріали, які використовувалися
для друку грошей. У Станіславові новий
керівник Експедиції по заготівлі цінних
паперів Микола Данильченко налагодив
виготовлення розмінних знаків Державної
скарбниці УНР номінальною вартістю
5 гривень. При виготовленні проекту було
використано елементи малюнків Зотова,
Середи та Нарбута. Вони друкувалися чорною
фарбою на якісному папері сірого кольору
з водяними знаками. Основна кількість
купюр цієї емісії використовувалася
населенням Галичини.
У Кам'янць-Подільському з великими труднощами
вдалося розпочати друкування грошей.
Міністром фінансів з 1 березня 1919 p., замість
Б.Мартоса, який пішов у відставку, став
М. Кривецький. За час його керівництва
в обігу з'явилися знаки Державної Скарбниці
вартістю 100 та 250 карбованців. Їх проекти
були виготовлені ще за часів Гетьманату,
про що свідчить вміщена на них назва –
Українська Держава. Автором проекту першого
з них був Г.Нарбут, який запроектував
його у 1918 р. як 200-гривневу купюру, яка
згодом була переведена у 100-карбованцеву.
Її характерна особливість – наявність
чистого бокового поля, на якому вміщено
портрет Богдана Хмельницького з булавою
в руці, виконаний способом тиснення. Малюнок
грошового знаку номіналом 250 карбованців
належить художнику М. Романовському.
На жаль, відсутність належних технічних
умов не дала змоги в повному обсязі реалізувати
задум митця, і виконання цієї купюри залишилося
доволі примітивним.
Гостра потреба у розмінних
номіналах стала причиною емісії
грошових знаків вартістю 10 та 25
карбованців. Десятикарбованцеві купюри
були виконані за проектом художника Григорія
Золотова. Друкувалися вони червоною фарбою.
Купюри цього ж номіналу випускались у
Москві, куди більшовики вивезли пробні
кліше. Відрізняються вони лише відтінками
фарби. 25-карбованцеві знаки з'явилися
на грошовому ринку в серпні 1919 р. Автором
їх проекту був
М.Романовський (за іншими даними – А.
Приходько). Крім цього, продовжувалось
виготовлення грошових знаків вартістю
1000 карбованців, які були дуже популярними
серед населення.