Нерівність в доходах та проблеми бідності

У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населення ілюструє крива Лоренца — кумулятивний розподіл чисельності населення та відповідних цій чисельності доходів. Таким чином, вона відображає співвідношення часток усіх доходів і часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10 % населення отримувало 6 10 % доходів, 20 % — п'яту частину всіх доходів, 50 % -— половину і т.д. Цей розподіл мав би вигляд лінії рівномірного розподілу (діагоналі квадрата зі сторонами від 0 до 100 %). Нерівномірний розподіл характеризується кривою Лоренца (лінією фактичного розподілу), яка знаходиться (відхиляється) тим далі від діагоналі квадрату, чим більша диференціація (рис. 1). [13, с. 365]

Крива показує ступінь нерівності доходів сімей. «Частка сімей» розташована на осі абсцис, а «частка доходу» — на осі ординат. Теоретично абсолютно рівний розподіл доходів, якого не існує в дійсності, представлено на графіку бісектрисою ОЕ. У будь-якій точці даний процент сімей, наприклад 20, отримують відповідний процент доходу — 20. Фактичний розподіл доходу представлено кривою. В точці А 20 % усіх сімей мають найменший дохід, який складає близько 8 % усього доходу суспільства, в точці В 40 % усіх сімей отримали близько 17 % доходу і т. д. Чим більший розрив між лінією абсолютної рівності доходів і кривою Лоренца, тим бі-льший ступінь нерівності доходів.

Можна побудувати криву Лоренца після відрахування податків, включаючи трансферти та без урахування податків і трансфертів. Особистий дохід після відрахування податків і з урахуванням виплат трансфертних платежів розподіляється більш рівномірно, ніж дохід без відрахування податків і трансфертів. [2, с. 154]

                                                                   

 

— Лінія рівномірного розподілу — абсолютної рівності

Крива Лоренса

 

 

 

Рис.1. Крива Лоренц а

 

Незареєстровані доходи

 

При оцінці рівня бідності потрібно враховувати значне поширення  незареєстрованої зайнятості і незареєстровані (альтернативні) джерела доходів та альтернативні способи підтримки більш-менш прийнятного рівня життя населення України. Одним з них є обробіток земельної ділянки, доходи від якої в сільських родинах часто є основною статтею бюджету. Так, у середньому за 1999 р. вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, становила 44,4% сукупних ресурсів середньої сільської родини. Великого поширення цей вид діяльності набув і серед міського населення.

Наявність земельної  ділянки є за сучасних умов одним з основних засобів уникнення (або принаймні істотного зниження) ризику бідності. Однак це не дозволяє забезпечити навіть середній рівень добробуту. За існуючими оцінками, ризик бідності для власників присадибних ділянок площею до 0,6 га становить 23,8%, а для тих, хто взагалі не має земельної ділянки, - 30,2%.

Незареєстровані доходи населення  є фактором і передумовою підвищення рівня життя та платоспроможного попиту практично всіх верств населення. Але якщо серед 10% найбідніших громадян України вони вимірюються лише 2 грн. на місяць в розрахунку на одну особу, то серед 10% найбільш заможних - 155 грн. Відповідно всі оцінки щодо масштабів, рівня та глибини бідності повинні спиратися на дані не офіційно зареєстрованих доходів, а фактичних витрат або споживання населення.

 

 Працююче населення

 

Найбільш тривожний  симптом - висока частка бідних серед  працюючого населення. На відміну від  переважної більшості інших країн  наявність роботи в Україні не є  гарантією хоча б мінімального достатку. Близько 78% всіх бідних становлять сім'ї, де хтось з дорослих працює.

Це має своє пояснення: протягом 1991-2000 рр. у країні відбувається процес постійного знецінення робочої сили, що є типовою ознакою бідності в суспільстві. Знижується питома вага оплати праці у валовому внутрішньому продукті з 53,1% в 1990 р. до 44,5% в 1999 р. Скорочення реальної заробітної плати випереджає падіння ВВП та продуктивності праці. Нині заробітна плата скоротилася до рівня, який не забезпечує працівникові обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для розширеного відтворення його фізичної та інтелектуальної здатності до праці. Майже чверть працівників у галузях економіки отримують заробітну плату нижче межі бідності, а близько (67,7% - грудень 2000 р., 68,7% - вересень 2000 р.) 70% - менше прожиткового мінімуму, що оцінювався у 2000 р. в середньому на душу населення 270,1 грн., у 2001 р. - 311,3 грн., у 2009 р. - 744 грн., а у 2011 р. - 922 грн. [21]

Позитивні зрушення в  економіці країни, які відбувалися  протягом першого десятиліття ХХІ століття, супроводжувалися подальшим звуженням внутрішнього споживання і зниженням реальної заробітної плати на 0,9%. Типовим для багатьох галузей економіки було встановлення заробітної плати на рівні, значно нижчому від визначеного мінімуму. У грудні 2000 р. 2326,9 тис. осіб, які відпрацювали не менше половини місячного фонду робочого часу (22,3%), було нараховано заробітну плату, що не перевищувала її мінімального рівня. Як і у попередні роки, зберігається натуралізація в оплаті праці. За 2000 р. зайнятим у галузях економіки видано в рахунок заробітної плати продукції на 3,5 млрд. грн. (11,2% нарахованого до виплати фонду оплати праці). Це грубе порушення чинного законодавства, однак такі процеси лишаються поза увагою Уряду. Як і раніше, зберігається визначення зарплати за залишковим принципом і відповідно вкрай низька її питома вага в собівартості продукції.

Падіння виробництва у поєднанні  з прорахунками в політиці оплати праці, повна втрата державою регулюючої функції у цій сфері призвели до того, що заробітна плата перестала виконувати свої базові економічні функції - забезпечувати відтворення робочої сили і бути мотивацією та стимулом до праці. Підтвердженням цього є зниження за останні 10 років з 67,5 до 34,1% частки оплати праці в сукупних ресурсах населення і натомість дворазове збільшення надходжень від особистого підсобного господарства, яке для багатьох перетворилось на основне джерело доходів і основний вид діяльності. Така тенденція відображає перетворення винагороди за послуги робочої сили у різновид соціальної допомоги, що неминуче знижує мотивацію до праці.

Проте наведені дані охоплюють тільки зареєстрований сектор економіки. Імовірно, що вказані тенденції мали б інший  характер за умови врахування обсягів  виробництва, зайнятості та доходів у незареєстрованому секторі, який, за оцінками спеціалістів, сягає половини зареєстрованого.

Надзвичайно гострою залишається  проблема заборгованості з виплатою заробітної плати. На 10 січня 2001 року вона становила 4,9 млрд. грн., причому 70% цієї суми припадає на промислові та сільськогосподарські підприємства, де працює більше (45% на великих і середніх підприємствах, 41% зайнятих) 40% зайнятих в галузях економіки. У 2005 р цей борг складав 1,7 млдр. грн. За станом на 1 листопада 2011 цей борг складає близько 11,6 млдр. грн. При цьому найбільший борг по областям складає 2,4 млдр. грн. (Донецька обл.) , найменший – 649 тис. грн. (Чернівецька).

Надзвичайно важливим засобом запобігання  бідності є належна професійно-освітня  підготовка населення. Наявність хоча б однієї особи з вищою освітою в складі домогосподарства вдвічі знижує ризик бідності і є вагомим чинником більш високого рівня життя загалом. З підвищенням освітнього рівня членів сімей збільшується частка грошових доходів у загальних доходах домогосподарств і відповідно зменшується значення підсобного господарства та інших джерел натуральних надходжень. Якщо в домогосподарствах, де жоден з дорослих не має навіть середньої освіти, грошові доходи не перевищують половини сукупних, то там, де всі дорослі мають вищу освіту, цей показник наближається до 80%.

Однак витрати підприємств на професійну підготовку своїх працівників за останній період різко (більш як у 12 разів) знизилися. У 1999 р. вони складали в середньому всього 16,2 грн. на одну особу, а в сукупності - не більше 0,3% загальної суми витрат роботодавців на робочу силу. Держава також повністю втратила регулюючу функцію в цій винятково важливій сфері. [17, с. 39]

 

Сім'ї з дітьми

 

Сім'ї з дітьми мають  найбільший ризик збідніти, причому він прямо пропорційний кількості дітей до 18 років. Так, якщо рівень бідності серед сімей з однією дитиною дорівнює 29,5%, з двома - 35,9%, з трьома - 47,0%, то серед сімей з чотирма дітьми він зростає до 64,1%, а з п'ятьма і більше - до 88,7%.

Цей чинник особливо дається  взнаки у сім'ях з дітьми до трьох  років, де рівень бідності складає 44,1%.

Таким чином, переважна  більшість (75,5%) бідного населення  України - це сім'ї з дітьми до 18 років. За низького рівня оплати праці навіть двоє працюючих батьків не в змозі забезпечити нормальне (за існуючими низькими національними стандартами) життя своїм неповнолітнім дітям. При зайнятості обох батьків 26,1% сімей з дітьми (у складі яких немає пенсіонерів або інших непрацюючих дорослих) є бідними. Це є наслідок не лише низького рівня оплати праці, а й вкрай недостатньої соціальної підтримки сімей з дітьми. Про останнє свідчить, зокрема, багаторазове зростання розриву у співвідношенні різних видів допомог на дітей сім'ям із середньою заробітною платою.

У січні-листопаді 2011 року за субсидіями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг звернулось 1867,1 тис. сімей, шо на 2,0% менше, ніж у січні-листопаді 2010 року. Питома вага звернень сімей, які проживають в міських поселеннях склала 80,1%.

У листопаді 2011 року кількість сімсн-уізснпків Програми житлових субсидій, які одержували субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальний послуг, становила 6.3% від загальної кількості сімей України, що на 0,1% більше, ніж у листопаді 2010 року. Серед регіонів найбільша питома вага сімей, які отримували субсидії, у Сумській та Кіровоградській областях (15.8 та 10.0% відповідно), а найменша - у м. Севастополі та Одеській області (2,4 та 2,9 % відповідно).

За січень-листопад 2011 року загальна сума субсидій готівкою, призначених сім'ям на відшкодування втрат для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива становила 157,6 млн.грн., з неї у міських поселеннях - 36,5 млн.грн., у сільській місцевості — 121,1 млн.грн.

У січні-листопаді 2011 року загальна сума субсидій готівкою, отриманих сім'ями на відшкодування витрат для придбання скрапленого, твсрдого та рідкого пічною побутового палива становила 138.1 млн.грн., а за відповідний період 2010 року - 106.1 млн.грн. [21]

Тобто кількість субсидій виплачених у січні-листопаді 2011 року зросла.

 

Населення пенсійного віку

 

Нинішня пенсійна система  не забезпечує взаємозв'язку між трудовим внеском працівника та розміром його пенсії, а також зацікавленості у формуванні пенсійного бюджету. Пенсії нижче встановленої межі малозабезпеченості отримують 96% загального числа пенсіонерів. Залишаються дуже низькими розміри допомоги та соціальних виплат.

Проте, як засвідчують  дані статистичних обстежень, низький рівень пенсій, отримуваних на загальних засадах, не є вирішальним чинником зубожіння. Переважна більшість населення пенсійного віку використовує всі можливості для праці (частково як наймані працівники в зареєстрованому секторі, частково - в особистому підсобному господарстві, частково - в "тіньовій" економіці). Більше третини населення 60(55)-70 років продовжує працювати (включаючи працюючих в особистому підсобному господарстві для забезпечення як власного споживання, так і для продажу продукції). В результаті у багатьох випадках, особливо в сільській місцевості, пенсія перестала бути основним джерелом доходів цієї категорії населення.

Водночас серед пенсіонерів  є особи похилого віку, які вже  не в змозі працювати. Якщо рівень бідності серед домогосподарств, які складаються виключно з осіб пенсійного віку, становить 16,1%, то серед тих, де вік глави сім'ї перевищує 70 років, - 20,9%. Ще гостріша ситуація із самотніми пенсіонерами.

Загалом, хоча рівень бідності серед цієї категорії населення і не такий високий, як серед інших потенційно вразливих з точки зору бідності, саме сім'ї пенсіонерів, що живуть окремо (як одинаки, так і подружні пари), складають 8,6% бідних верств населення.

Крім пенсій, особи  похилого віку користуються рядом соціальних пільг. Багато з них належать до різних категорій пільговиків, передбачених державною системою пільг та гарантій для осіб, що мають статус ветерана війни, праці, військових тощо. Для тих, хто не має сім'ї, передбачено додаткові види допомоги, обслуговування за місцем проживання та в стаціонарі. Однак ці види допомог не являють собою організованої системи і охоплюють невелику кількість людей. Одинокі особи похилого віку, які потребують сторонньої допомоги, часто її не отримують, залишаються без медичного обслуговування та догляду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Проблема  бідності

 

Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Це явище притаманне всім економічним системам, бідність існувала за будь-яких часів. Нині проблема бідності набула глобального характеру. Бідні є не лише в країнах, що розвиваються, і країнах з трансформаційною економікою, а й у високорозвинутих країнах. При цьому проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості. [13, с. 365]

 

Саму категорію «бідність» різні дослідники трактують неоднозначно. Зазвичай бідність визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як брак коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних і соціальних нормативів. Дещо інше трактування: бідність — це неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в певний період часу. Тобто бідність найчастіше пов'язується з умовами життя й рівнем задоволення потреб, які є нижчими за визначені суспільством або за мінімальні чи стандартні. У доповіді Світового банку «Боротьба з бідністю» на основі опитування в 60 країнах світу понад 60 тис. людей, які живуть у бідності, дається розширене визначення цього явища, яке включає й безсилля перед обставинами, і відсутність права голоса, і почуття беззахисності та страху. Вибір трактування сутності бідності має неабияке значення для визначення її критеріїв та індикаторів.