Инфляция и безработица

     Надмірне  безробіття призводить до значних соціальних та економічних втрат. Головна “ціна” безробіття – невипущена продукція. Коли економіка не в стані створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенційне виробництво втрачається беззворотньо .

     Як  свідчить світовий досвід, точного  виміру безробіття ніколи досягати не вдавалося через такі причини:

     1)  Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять в категорію повністю зайнятих, що занижує рівень безробіття.

     2)  Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, ті хто зневірилися знайти роботу безробітними не вважаються,

     3) Неправдива інформація. Зустрічаються  люди, які заявляють, що активно  шукають роботу, а насправді працювати  не хочуть. Це завищує рівень  безробіття.

     Помітним  є те, що динаміка безробіття в розвинутих країнах носить нерівномірний характер. Кожні 7-11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої робочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відповідно до техніки нового покоління.

     Заплутаніша ситуація складається стосовно вивчення довгострокового циклу. В зв'язку з переходом раз в 50-60 років до чергового довгострокового циклу рівень безробіття значно зростає, оскільки відбуваються скачкоподібні зміни в технологічній структурі виробництва і в умовах грошового обігу. Виникають нові галузі і зникають старі. Безробіття може охоплювати цілі регіони з переважанням застарілих виробництв.

     Найбільш  драматичного характеру набуває  безробіття під час переходу до чергового  довготривалого циклу, формування нового технологічного способу виробництва, на основі технічної революції, коли докорінно змінюється структура відтворення, докорінно змінюється професійний склад працівників.

     В економіці розвинутих країн безробіття в основному має структурний  характер, а серед безробітних загострюється конкуренція за високооплачувану роботу.

     У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов'язане з певними соціальними і економічними витратами. Економічні втрати суспільства вимірюються вартістю вироблених товарів і послуг, скороченням податкових надходжень в державний бюджет, зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, утриманням значного апарату державних органів з праці, зайнятості і соціального забезпечення.

     Безробіття  веде до посилення соціально-негативних процесів, росту напруги, соціальної патології в суспільстві. Американський учений М. Харвей Бренер на основі даних про населення США в 1970 році відзначив, що протягом тридцяти років зростання безробіття на 1% при збереженні його протягом шестирічного періоду призводить до  зростання показників злочинності: загальної смертності — на 2%, числа самогубств — на 4,1 % кількості вбивств — на 5,7%, збільшення кількості ув'язнених та зростання кількості хворих в результаті психічних захворювань — на 4%. В цілому ж відповідні витрати суспільства, пов'язані з ростом державних витрат на по-долання соціально-негативних наслідків безробіття, мають значну величину.

     Однак, останнім часом формуються все більш оптимістичні погляди на проблеми безробіття. Економічна практика свідчить про наявність можливостей для поглинання економічно активного населення.

     Якщо  вдатися до історії, то помітне таке: абсолютне скорочення зайнятості під впливом зростання продуктивності праці в сільському господарстві супроводжувалося розширенням обробних галузей, збільшенням у них робочих місць і поглинанням відносних надлишків населення, що вивільнюється з цієї галузі.

     Наступний етап характеризувався абсолютним скороченням  зайнятості в усіх галузях матеріального виробництва, швидким кількісним збільшенням робочих місць у сфері соціальних і ділових послуг.

     Останній  етап, який лише намітився і набуває  розвитку, полягає у збільшенні вільного часу для всіх категорій зайнятого  населення, внаслідок зростання  продуктивності праці, економії робочого часу в усіх сферах людської діяльності.

     Відомий дослідник Артур Оукен математично  виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого  ВВП.

     Цей зв’язок відомий як закон Оукена:

     якщо  фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%.

     Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП  зменшує чисельність , безробітних на 1%.

     З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі  безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних.

     Закон Оукена можна зобразити за допомогою  формули:

      ,

     де  β - коефіцієнт чутливості ВВП до циклічного безробіття;

     U - фактичний рівень безробіття;

     U’ - природний рівень безробіття;

     Y’ - потенційний обсяг національного виробництва в умовах повної зайнятості;

     Y - фактичний обсяг національного виробництва;

     (U-U') - рівень циклічного (кон’юнктурного) безробіття;

     (Y'-Y) - кон’юнктурний розрив між потенційним і фактичним обсягами національного виробництва.

     Величина  коефіцієнта Оукена залежить як від технології виробництва, так і від поведінки економічних суб’єктів на ринку праці. Залежність коефіцієнта Оукена (β) від названих факторів ілюструється кривою Оукена (графік1.):

       

     Y

     Y’ A 

    Y1 B 

    Y2 C     Y(U)

     

                 U’         U1           U2              U

     Графік 1. 

     Розглянувши графік 1, бачимо, що Крива Оукена може зміщуватись як праворуч вгору, так  і ліворуч вниз.

     Спираючись  на закон Оукена, можна обчислити  втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

     Перший  етап – обчислення % відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП:

     В=(РБф  – РБп)*2,5,

     де  В – відставання фактичного ВВП  від потенційного ВВП, (%);

     РБф і РБп – рівень відповідно фактичного і природного безробіття;

     2,5 - число Оукена.

     Другий – якщо ВВПп прийнятий за 100%, то звідси ВВПф дорівнює:

     ВВПф=((100-В) / 100)*ВВПп.

     де  ВВПф – це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною  зіставленою з ВВПп.

     Після необхідних перетворень формули  маємо формулу потенційного ВВП:

     ВВПп=(ВВПф*100) / (100-В),

     Третій – оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати:

     ВВПв = ВВПп - ВВПф

     Закон Оукена розкриває істотний зв’язок  між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

     Проте циклічне безробіття – це не лише економічне лихо, це також і велика соціальна катастрофа. Депресія призводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів, а також до громадського та політичного безладдя. 
 

     2.2. Виявлення зв’язку між інфляцією та безробіттям. Крива Філіпса. 

     Відомий економіст А.Філліпс свого часу зібрав статистичний матеріал за 1861-1913 та 1923-1958 pp., який підтверджував існування залежності між щорічним зростанням зарплати та відсотком безробіття. При безробітті на рівні 4,5% від числа працездатних рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4% відбувається річне збільшення зарплати на 0,5%. На основі цих даних і була побудована відома крива Філліпса (графік 2). 

% зміни зар.плати.

                                                 Нульовий темп зростання

     0 N заробітної плати 
 

          555,5

                 5 6           7                Рівень безробіття (%)

     Графік 2. 

     Зв'язок між безробіттям та рівнем зарплати, відображений на цьому графіку, є базою для пояснення інфляції. У разі скорочення безробіття під тиском збільшення сукупного попиту відбувається зростання рівня зарплати. Це спричиняє зростання граничних витрат і в результаті — зростання цін, тобто інфляцію.

     Усі міркування, які випливають із кривої Філліпса, мають обгрунтування за умови, що продуктивність праці лишається незмінною. Якщо ж, наприклад, продуктивність праці (виробіток на одного працівника) зростає швидше, ніж зарплата, то, навпаки, ціни зменшуються. Отже, даний зв'язок справедливий лише за двох умов: коли продуктивність лишається незмінною або коли зарплата зростає швидше, ніж продуктивність.

     Традиційно  крива Філліпса зображається в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції. А сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безробіття. Ще більш конкретно криву Філліпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та інфляцією: із збільшенням безробіття інфляція зменшується.

     

     Графік 3. 

     Крива Філліпса досить прискіпливо перевірялась на відповідність фактичному станові  речей. Історія інфляції і безробіття, зокрема у США 60-х років, досить точно "відтворювала" криву Філліпса. Так, у 1969 p. рівень безробіття становив понад 5%, а рівень інфляції менш як 2%; у 1968 p. рівень безробіття був близько 3,5%, а інфляція перевищувала 5%. Але перша половина 70-х років засвідчила, що крива Філліпса як модель поєднання інфляції і безробіття виявляється справедливою не завжди. У 1973-1975 pp. відбувалося одночасне зростання і інфляції, і безробіття. В 1976-1979 pp. розвиток економіки знову відповідав кривій Філліпса.

     В цілому досвід 70-80-х років засвідчив, що рух вздовж кривої Філліпса ліворуч-вгору (коли зменшення безробіття досягається за рахунок збільшення інфляції) виявляється більш простим, ніж зворотний рух праворуч-вниз. "Плата" за зменшення інфляції у вигляді зростання безробіття виявляється більш значною, ніж "плата" за зменшення безробіття за рахунок підвищення інфляції.

     Крім  власного підвищення зарплати і граничних  витрат, значний вплив на формування рівня інфляції мають передбачення щодо зростання цін. В основі кривої Філліпса лежить припущення, що вони перебувають на нульовому рівні. Якщо ж вони виникають, то це має спричиняти зсув кривої Філліпса вгору (графік 4).

     

     Графік 4. 

     Пояснення до графіка:

     1. На вертикальній осі цього  графіка, на відміну від попереднього, де на вертикалі відкладався рівень зарплати, позначено зміни в цінах. Це зроблено на підставі того, що, як уже зазначалось, зростання зарплати спричиняє зміну цін.

     2. Пунктирні лінії Ph, та Phy ілюструють зрушення кривої Філліпса під впливом передбачень змін у цінах.

     Підставою для нового зображення кривої Філліпса як Ph, та Phy є те, що, передбачаючи зростання цін (на нашому графіку передбачається 10%-не зростання), працівники вимагатимуть 10% зростання зарплати при незмінній пропозиції праці (тобто при 4,5%-ному рівні безробіття). Отже, ціни наступного року під впливом зрослої зарплати збільшаться (у нашому випадку — на 10%). На третій рік зростання цін сягне 20%, якщо передбачення річного зростання цін залишиться на рівні 10%. Виникає проблема: як зупинити цю тенденцію до реального зростання інфляції під впливом передбачуваного зростання цін?