Експортний потенціал України

Слід зауважити, що в 2005р. після  періоду певного скорочення показників зовнішньої торгівлі почала визначатися  тенденція до стабілізації роботи галузі. Так, за попередніми даними, у 2006 р. зовнішньоторговельний  оберт товарами збільшився на 12,3% у  порівнянні з попереднім роком. При  цьому експорт товарів збільшився на 11,6% і склав 16264,7 млн. дол. США; імпорт збільшився на 13,0% і склав 15775,1 млн. дол. США. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 489,6 млн. дол. США, у 2000 р. - 616,6 млн. дол. США.

За рахунок нарощування постачань  неблагородних металів і виробів  із них забезпечено 21,4% загального приросту експорту товарів, мінеральних продуктів - 15,9%, продукції АПК - 22,1%, машин і  устаткування - 27,9%, легкої промисловості - 5,9%.

Поліпшилася товарна структура  експорту: питома вага продукції машинобудування  і металообробки в загальній  структурі експорту товарів зросла із 12,6% у 2004 р. до 14,2% у 2005 р. Доля продукції  агропромислового комплексу збільшилася  з 9,0% у 2004р. до 10,8% у 2005 р. Продукції металургійного комплексу продовжує належати третина  загального обсягу експорту товарів.

Протягом 2005 р. продовжувалася диверсифікація географії зовнішньої торгівлі України  товарами. Темпи росту обсягів  товарообігу з іншими країнами (13,5%) випередили темпи росту товарообігу  з країнами СНД (6,6%), у тому числі  на 12% збільшився товарообіг із країнами Африки, на 5% із країнами Азіатсько-Тихоокеанського  регіону. Це відбулося за рахунок  збільшення темпів росту експорту в  інші країни на 14,8%, тоді як темп росту  по країнах СНД склав 2,6%. Обсяг  експорту товарів у Російську  Федерацію складав 22,9% від загального обсягу експорту, а імпорту - 37,4%.

3. Основні напрямки підвищення  експортного потенціалу України  та регіонів

Не зважаючи на позитивні тенденції, становище зовнішньої торгівлі України  залишається несприятливим. Значний  стримуючий вплив на український  експорт справляє комплекс ендогенних та екзогенних факторів. Найважливішими серед них є:

· низька конкурентоздатність вітчизняної  промислової продукції, насамперед машинотехнічних виробів;

· важкий фінансовий стан більшості  підприємств обробної промисловості  і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим здійснення за рахунок внутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтованих на експорт  проектів;

· штучне стримування курсу гривні в рамках “валютного коридору”, що звужує можливості використання курсового  фактора з метою просування експорту;

· недостатній розвиток вітчизняних  систем сертифікації та контролю якості експортних товарів на фоні підвищення вимог до споживчих та екологічних  характеристик, а також до безпеки  продукції, яка реалізується на ринках промисловорозвинутих країн;

· випереджаюче, порівняно з продукцією обробної промисловості та АПК, зростання  цін на товари та послуги природних  монополій;

· нестача спеціальних знань  і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українських підприємців, слабка координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

· розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі та з країнами Східної Європи без  завоювання нових постійних “ніш”  на інших сегментах світового  ринку;

· збереження елементів дискримінації  українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної  ділової практики, зокрема, картельних угод для витіснення чи недопущення  України на перспективні, ємні ринки;

· низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використання іноземних  фінансових ресурсів для розвитку експортного  потенціалу країни;

· невідповідність окремих норм українського законодавства прийнятим  у міжнародній практиці принципам  встановлення відповідальності постачальника  за недоброякісну продукцію.

Із сказаного вище випливає висновок про необхідність невідкладного  формування цілісної системи заходів  стимулювання експорту. Такими заходами підтримки українських експортерів  могли б стати наступні:

• оформлення боргових зобов`язань держави по поверненню ПДВ у вигляді облігацій або сертифікатів, які матимуть роль гарантій для отримання кредитів;
• надання права підприємствам-виробникам використовувати певну частку валютної виручки на просування експорту;
• визначення механізмів, які дозволять підприємствам списати безнадійні борги, що не можуть бути сплачені іноземним партнерам;
• визначення переліку товарів, по яких доцільне запровадження спрощеної процедури пролонгації зовнішньоторговельних контрактів з продовженням термінів розрахунків;
• укладання міжбанківських угод з країнами СНД та країнами Східної Європи щодо довгострокового кредитування контрактів з використанням національних валют тощо.

Іншим напрямом підтримки експорту, як показує світовий досвід, є процес об'єднання товаровиробників та підприємців  в союзи, асоціації та інші угруповання  з різними організаційними формами. Це обумовлено дією низки чинників, серед яких:

• жорсткість антимонопольного законодавства, різке підсилення під впливом науково-технічного прогресу диференціації продукції і підвищення ролі нецінової конкуренції,
• поява нових форм регулювання ринку на державно-монополістичній основі.

Висновки

Кон'юнктура світового ринку  нестабільна, тому проблема розвитку та здійснення програми заходів щодо підтримки  експорту країни на світовому ринку  за умов його глобалізації, збільшення або принаймні збереження його питомої  ваги в світовій торгівлі є особливо актуальною для України. Обсяги і  структура експорту країни безпосередньо  залежать від її потенціалу, який можна  визначити як максимальну здатність  національної економіки при певному розвитку продуктивних сил випускати товари й надавати послуги, конкурентоспроможні на зовнішніх ринках. Від рівня експортного потенціалу країни значною мірою залежить її місце в системі світового господарства, вплив на загальносвітові процеси, що визначає не лише економічну, а й політичну вагомість країни, авторитет і місце держави в міжнародних відносинах. Якщо розглядати стан і розвиток зовнішньої торгівлі України у контексті загальносвітових процесів, то стає очевидним — ми посідаємо у світовій торгівлі досить незначне місце.

В Україні обсяг експорту становить  всього лише 19 млрд. дол. США (0,3% до загальносвітового  експорту), а частка імпорту — 15,3 млрд. дол. (0,2%). Про недосконалість експортного  потенціалу свідчить структура зовнішньої торгівлі України і, в першу чергу, її експорту, більшу частину якого  становить продукція з низьким  ступенем переробки. У розвинутих країнах  питома вага продовольства в експорті становить 7—8%, сільськогосподарської  сировини — близько 1%. У країнах, що розвиваються, питома вага зазначених груп товарів дорівнює відповідно майже 8 і 2,5%. Таким чином, структура експорту України не відповідає навіть структурі  експорту країн, що розвиваються.

Товарна та географічна структура  українського експорту протягом останнього десятиліття зазнала значних  змін. Проте незмінною залишається  його сировинна спрямованість. Україна  постачає за кордон в основному продукцію  з незначною доданою вартістю, головним чином напівфабрикати, що разом із вивозом сировини становлять приблизно 60% українського експорту. При  цьому проблема України не в самому експорті сировини, а в тому, що вона мало експортує промислових товарів  і не адаптувалася до вимог і стандартів, які діють у світовій торгівлі.

Варто якнайшвидше нарощувати виробництво  і експорт тих товарних позицій, що в загальних обсягах оптимальної  структури експорту посідають чільне місце. Формування оптимальної структури  експортного потенціалу продукції  АПК повинно ґрунтуватися на загальній  закономірності розвитку світової економіки, досконалих механізмів світового ринку, одержання максимальної вигоди та еквівалентності  міжнародного обміну товарами.

Отже, структура та динаміка зовнішньої торгівлі не відповідають експортним можливостям нашої держави. В  структурі експорту переважають  сировина та продукція з низьким  ступенем переробки. Державне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності в  останні роки було значно лібералізовано, хоча, з іншого боку, розвиток експорту стримують істотні неторговельні (нетарифні) обмеження. Серед головних факторів, що стримують розвиток експортного  потенціалу, є: нестабільність законодавчої бази; складні митні процедури; низький  рівень розвитку фінансового сектора  та ринкових інституцій. Основним пріоритетом  розвитку експортного потенціалу України  та розширення присутності на міжнародних  ринках є підвищення конкурентоспроможності української продукції.

 

 

Список використаної літератури

1. http://www.oon.com.ua –Ukraine business & economу. Статистичний сайт.
2. Будзишен Л. Газ — основа стратегічного партнерства /Урядовий кур'єр. -3 липня 1999 р. -С.3.
3. Василькова Н. Кон'юктура світового ринку суднобудування та експортний потенціал України // Економіка України. - 1999. - № 11. - C. 19-27
4. Гаврилюк О. Взаємозв’язок структурних та експортних пріоритетів в економіці України //Економічний часопис. -1999. -№2. -С.42-44
5. Горбенюк А. Економічні аспекти експорту продукції металургійної галузі// Економіка. Фінанси. Право. -2004. -№11. -С.3-8.
6. Губенко В. Реалізація експортного потенціалу АПК України в умовах глобалізації світової економіки // Економіка АПК. - 2003. - № 10. - С.124-129
7. Жук М. Методологічні підходи до структурування експортного потенціалу регіону// Економіст. - 2004. - № 4. - C. 52-54.
8. Кавецький І. Експортний потенціал АПК України // Розбудова держави. - 2002. - № 11-12. - C. 62-68
9. Чепіжко В. Господарям надр — 80 років /Урядовий кур'єр. -2лютого 1998р. -с.8.
10. Юхименко В. Експортний потенціал України // Політика і час. - 2005. - № 12 . - C. 35-41