Експортний потенціал України

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Мая 2013 в 22:17, реферат

Краткое описание

Рівень інтеграції країни до системи світового господарства значною мірою залежить від кількісної та якісної характеристик її експорту. Про цю інтегрованість країни може, зокрема, свідчити такий показник, як експортна квота, а саме - відношення обсягу експорту до валового внутрішнього продукту (ВВП). Чим вища експортна квота, тим більш інтенсивні зовнішні економічні зв'язки країни, а відтак вагоміший рівень інтеграції у світове господарство. Це, безумовно, не стосується екстремальних (кризових) ситуацій, коли відносно велике значення експортної квоти може обумовлюватися низьким рівнем внутрішнього споживання в країні, що нині й характерно для України.

Содержание работы

Вступ.
1. Експортний потенціал України та її місце в системі світового господарства
2. Аналіз поточного стану експорту України.
3. Основні напрямки підвищення експортного потенціалу України та регіонів
Висновки.
Список використаної літератури.

Содержимое работы - 1 файл

реферат по экономике.docx

— 40.46 Кб (Скачать файл)

 

Вступ.

1. Експортний потенціал  України та її місце в системі  світового господарства

2. Аналіз поточного стану  експорту України.

3. Основні напрямки підвищення  експортного потенціалу України  та регіонів

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

Вступ

Рівень інтеграції країни до системи  світового господарства значною  мірою залежить від кількісної та якісної характеристик її експорту. Про цю інтегрованість країни може, зокрема, свідчити такий показник, як експортна квота, а саме - відношення обсягу експорту до валового внутрішнього продукту (ВВП). Чим вища експортна  квота, тим більш інтенсивні зовнішні економічні зв'язки країни, а відтак вагоміший рівень інтеграції у світове  господарство. Це, безумовно, не стосується екстремальних (кризових) ситуацій, коли відносно велике значення експортної квоти може обумовлюватися низьким  рівнем внутрішнього споживання в країні, що нині й характерно для України. Збільшення й раціоналізація експорту завжди розглядалися у більшості  країн як позитивний момент в економічному розвитку, бо це, по-перше, шлях до ефективнішого  використання економічного потенціалу і, по-друге, можливість задовольняти певні  внутрішні потреби за рахунок  імпорту. У свою чергу, обсяги й структура  експорту країни безпосередньо залежать від її потенціалу, який можна визначити, як максимальну здатність національної економіки при певному розвитку виробничих сил випускати товари та надавати послуги, конкурентоспроможні  на зовнішніх ринках. Виходячи з  цього, експортний потенціал може розглядатися як найбільш розвинута й топологічна  досконала складова економічного потенціалу держави, свого роду індикатор розвитку економіки та її участі в міжнародному поділі праці. Мірою підвищення загального рівня розвитку економіки країни дедалі більша кількість підприємств  стає спроможною виробляти товари і  послуги, конкурентоспроможні на зовнішніх  ринках.

Актуальність теми. Від рівня  експортного потенціалу країни значною  мірою залежить її місце в системі  світового господарства, вплив на загальносвітові процеси, що визначає не лише економічну, а й політичну  вагомість країни, авторитет і  місце держави в міжнародних  відносинах.

1. Експортний потенціал  України та її місце в системі  світового господарства

Економічний і експортний потенціал  країни - взаємозалежні сторони суспільного  виробництва. Динамічна й ефективна, з досконалою структурою, національна  економіка є запорукою високого рівня експортного потенціалу. В  свою чергу, високі обсяги експорту створюють  можливості для збільшення імпорту, зокрема високих технологій і  устаткування, що сприяє розвитку економіки  в цілому.

Отож, якщо країна хоче посісти гідне  місце в сучасному світі, вона повинна приділяти дуже серйозну увагу розвитку світового експортного  потенціалу. Ця безперечна істина особливо важлива для України як країни, що порівняно недавно вийшла на світову  арену як незалежна держава.

На жаль, за десятиріччя незалежності Україна не тільки не збільшила свій експортний потенціал, але частково втратила й те, що було нагромаджено за минулі роки. На момент проголошення незалежності Україну можна було класифікувати, як індустріально-аграрну  країну, що мала високий рівень науково-технологічного потенціалу й висококваліфіковані  людські ресурси. Звідти й наявність  відносно високого експортного потенціалу. Зокрема, за оцінками експертів у 1992 році Україна очолювала рейтинг  країн СНД за зовнішньоекономічним потенціалом із сукупною оцінкою 83 з максимально можливих 120 балів; тоді як країни Балтії мали 77 балів, Росія - 72. Проте у подальшому було втрачено чималу частину цих конкурентних переваг. І в третьому тисячолітті  для України досить реальною стає загроза опинитися на периферії  світового господарства щодо розвитку економіки, структури промислового виробництва, стану сільського господарства. Навіть сьогодні не подолано небезпеку для нашої країни лишитися за рамками процесів глобалізації.

Про недосконалість експортного потенціалу свідчить і структура зовнішньої торгівлі України і, в першу чергу, її експорту. Більшу частину експорту України становить продукція  з низьким ступенем переробки, зокрема  чорні метали та вироби з них (понад 42%), мінеральні продукти (понад 10%). У  той же час частка продукції більш  високого ступеня переробки, насамперед машин та устаткування, незначна. В 2003 р. вона становила лише 1,5%. А питома вага такої наукоємної продукції, як літальні й космічні апарати та їх складові ледь перевищує 1 %, що не відповідає загальносвітовим тенденціям. У товарній структурі світової торгівлі нині переважають  готові вироби (передусім, машини та устаткування), хімічні товари, при відносно незначній  частці палива, сировини та продовольства  в загальному обсязі. У розвинених країнах питома вага продовольства  у експорті становить 7-8 відсотків, сільськогосподарської сировини - близько 1 відсотка, руд та металів - близько 3 відсотків, палива - 4 відсотки, готових  виробів - понад 80 відсотків. У країнах, що розвиваються, питома вага зазначених груп товарів становить, відповідно, близько 8, 2,5, 3,7, 15 та 70 відсотків. Таким  чином, структура експорту України  не відповідає навіть відповідній структурі  країн, що розвиваються.

Аналогічна картина спостерігається  і щодо експорту послуг. Так, найбільшу  їх частину становлять транспорті послуги - близько 85 відсотків. Цей показник практично не змінюється в останні  роки, хоча у світових масштабах  відповідний сектор вже не перевищує 25%. Експорт туристських послуг України  сягає близько 0,1% загального обсягу, в той час як у світі - понад 32%. І це при тому, що Україна має  один із найбільших у світі туристичних  і рекреаційних потенціалів.

 

Підвищення рівня експортного  потенціалу України й на його основі збільшення обсягів і раціоналізація структури вивозу та надання послуг можливі лише за умов розвитку і  вдосконалення економіки в цілому. Світова практика має певний досвід щодо вирішення вказаних проблем, врахування якого, на нашу думку, є доцільним  і може сприяти підвищенню як економічного, так і експортного потенціалу України.

Одна з найважливіших рис  сучасного світового господарства - зростання ролі транснаціональних  корпорацій (ТНК) на товарних і фінансових ринках. Нині третина світової торгівлі припадає на угоди між базовими компаніями і їхніми закордонними філіями і  ще одна третина - на торгівлю між компаніями, що входять до транснаціональних  стратегічних спілок. За даними ООН, у  світі нараховується 35 тисяч транснаціональних  корпорацій із 150 тисячами філій. Тобто  дедалі істотнішим у розвитку міжнародних  економічних відносин стає чинник транснаціоналізації. Поряд з корпоратизацією в  промислово розвинутих країнах активно  набирає ваги малий і середній бізнес, який потужні корпорації використовують як своєрідне живильне середовище. Це, по-перше, дає змогу мінімізувати недоліки, притаманні діяльності ТНК, і, по-друге, протидіє їхньому прагненню  монополізувати світові ринки. Так, в США, де рівень корпоратизації найвищий, великі компанії дуже широко використовують мобільність малих підприємств, а також їх здатність до оперативної  адаптації до змін ринку. При цьому  малі фірми здійснюють не просто дилерські  функції, а виконують роль проміжного ланцюга від виробництва до споживання, апробують ризикові проекти тощо.

В Україні зарубіжний досвід розвитку і вдосконалення економічного потенціалу і його експортної складової майже  не застосовується. В країні немає  жодної національної корпорації, яку  можна було б віднести до розряду  транснаціональних. Функціонування міжнародних ТНК на території країни також обмежене. їх практично немає у галузях, які визначають економічний потенціал країни та її експортні можливості. Роль малих і середніх підприємств у розвитку економіки і особливо експортного потенціалу країни теж незначний. До того ж вони фактично позбавлені державної підтримки.

При подальшому проведенні реформ, на нашу думку, необхідно більш активно  провадити процес корпоратизації економіки  шляхом залучення іноземних інвестицій через створення спільних корпорацій. Більш імовірним в цьому аспекті  є співробітництво з Російською Федерацією, яка має певний інтерес  і можливості щодо інвестування в  українську економіку. Враховуючи досвід західних країн щодо підтримки своїх  підприємств з метою доведення  їх до рівня конкурентоспроможних на світовому ринку, стратегічно важливим було б визначитися з російською стороною щодо галузей промисловості  або окремих підприємств, які  можуть бути, на думку обох партнерів, перспективними на світовому ринку. У подальшому спільними зусиллями  їх можна довести до конкурентоспроможного  стану. Такими галузями, зокрема, можуть бути металургійна промисловість, авіаційна  та космічна галузі, суднобудування, льонарство тощо. Це активізує процес проникнення  українських і російських товарів  на ринки західних країн і, зокрема, Європейського Союзу. Таким чином, актуальною є розробка спільної українсько-російської стратегії просування своєї продукції  на ринки промислово розвинутих країн, в першу чергу, Європи. Основою  її повинно стати широке залучення  російського капіталу для модернізації і розвитку українських підприємств  з одночасним проникненням українського капіталу в російську економіку. Такий шлях співробітництва дає  змогу швидше реалізувати й інший  стратегічний напрям зовнішньої політики України - інтеграцію до Європейського  Союзу.

Відомо, що для того, аби країна мала значний експортний потенціал, необхідно всіляко стимулювати  експортне виробництво. У таких  країнах, як США, Великобританія, Швейцарія, де є досить широкі внутрішні ринки  грошей і капіталу, багато комерційних  банків охоче кредитують зовнішньоторговельні операції на тривалі строки, якщо їх підтримує емісійний інститут через  переоблік їх зобов'язань (в разі виникнення у банків проблем з  ліквідністю). В інших державах (Австрія, Франція, ФРН, Італія) державні інститути  не відіграють вагомої ролі в експортному  фінансуванні, а є приватні структури, які надають середньо - і короткотермінові кредити. У більшості інших західноєвропейських  країн, а також в Японії й Канаді комерційні та інші приватні банки  неохоче йдуть на виділення більш-менш значних ресурсів на цілі фінансування зовнішньої торгівлі. Тому там існують  достатньо великі державні інститути. Серед останніх активну роль відіграють страхові компанії.

В Україні такої системи поки що практично немає, тоді як без неї  вихід на зовнішні ринки вельми ускладнений. Вона потрібна всім експортерам, а тим  більше малим підприємствам. Враховуючи брак коштів у державному бюджеті  України, для стимулювання експорту слід ширше залучати кошти комерційних  банків, надаючи їм при цьому певні  пільги з боку НБУ.

Важливою особливістю стимулювання експорту є його страхування, пов'язане  не тільки з довгим терміном поставки продукції (послуг), а і з комерційними та політичними ризиками, які стали  чинними в міжнародній бізнесовій практиці. Роль страхування зросла за останні роки, особливо у зв'язку з важким валютно-фінансовим станом багатьох держав, непогашенням кредитів, відстрочкою платежів військовими  діями в окремих регіонах світу, політичною нестабільністю держав.

Сутність державного страхування  експортних та кредитних ризиків  визначається в зобов'язаннях уряду (в особі спеціальних органів) взяти на себе витрати з виконання  контрактів, якщо покупець не може виконати прийняті умови. Крім того, у багатьох країнах широкий розвиток отримала система страхування так званих фінансових ризиків, яке здійснюють різні фінансові установи і насамперед банки. Це фінансові ф'ючерси, форвардні  опціони та багато інших. В Україні  такого роду фінансові інновації  не застосовуються, що також стримує  розвиток зовнішньої торгівлі.

Як свідчить світовий досвід, значним  напрямом стимулювання експорту є й  податкові пільги: звільнення постачальників експортних товарів (послуг) на визначений період від сплати податків на частину  поточної виручки від експортних операцій; надання пільгових умов за амортизаційними відрахуваннями; переведення коштів від експорту на спеціальні рахунки, які не оподатковуються; створення резерву для заохочення виробництва експортної продукції  підприємствами малого та середнього бізнесу; заснування фонду для погашення  втрат від інвестування за кордоном.

Достатньо широко в експортній міжнародній  практиці стимулювання застосовується метод фінансових пільг, який ґрунтується  на поверненні митних податків, сплачених  при імпортуванні сировини для потреб експортного виробництва, та звільненні від непрямих податків на дефіцитні  в цій державі матеріали. Нагромаджений  світовий досвід податкового стимулювання експорту може бути досить корисним і  повинен використовуватися при  вдосконаленні системи регулювання  і фінансування експорту України  в процесі подальших ринкових перетворень в економіці. Це може бути пільгове оподаткування прибутку; звільнення від податку на доход; знижки з цього відрахування з  суми доходу, що підлягає оподаткуванню.

Принципове значення має й те, що наша держава володіє розвиненою промисловістю, забезпечена об'єктами виробничої й соціальної інфраструктури, розгалуженою системою комунікацій, в  тому числі транспортною мережею  і засобами зв'язку. Позитивну роль має відіграти відсутність жорстких екологічних обмежень і заборон  по утворенню ВЕЗ, обумовлених можливими  антропогенними навантаженнями на навколишнє середовище. Тому в Україні, з огляду фахівців, найбільш перспективним є  формування багаторівневої диверсифікованої структури вільних економічних  зон різноманітних видів, а саме - зовнішньоторговельних, комплексних  виробничих чи торгово-виробничих зон  багатогалузевої спрямованості (експортоорієнтованих), науково-технічних, туристичних, банківсько-страхових  та ін.

Україна має бути зацікавлена у  створенні передусім зовнішньоторговельних (експортоорієнтованих), виробничих і  науково-технічних зон. Два останні  типи також можна віднести до експортоорієнтованих, маючи на увазі їхню спрямованість  на розвиток потенціалу.

Серед проблем ринкової інфраструктури одне з провідних місць належить утворенню загальнодоступної системи  інформаційного забезпечення суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності. Багато держав надають значну інформаційну допомогу фірмам, які займаються експортною діяльністю, наприклад, збирають дані й надають їх у вигляді маркетингового звіту.

Важливе значення для підприємств  може мати підтримка з боку держави  у галузі вивчення ринків, організації  реклами, участі у виставках, ярмарках тощо. За рубежем з цією метою  витрачаються значні державні кошти. Так, у Великобританії фірми мають  право на покриття за рахунок держави  до однієї третини своїх витрат на дослідження зовнішніх ринків, до половини витрат на заснування закордонних контор і товарних складів. Значні кошти виділяються на фінансування участі англійських фірм у ярмарках, створення постійних експортних центрів, проведення «британських тижнів» тощо.

Информация о работе Експортний потенціал України