Огляд існуючих моделей вільних економічних зон у світі

З початку 90-х років у портових містах, спеціальних економічних зонах КНР починають виникати вільні митні території – вільні зони торгівлі (ВЗТ), що як указують китайські фахівці, будуть розвиватися по моделях, подібним з існуючими в інших країнах.

Практика функціонування китайських спеціальних економічних зон і інших районів з пільговим інвестиційним кліматом продемонструвала безсумнівні успіхи. До числа досягнень ВЕЗ як китайські, так і закордонні фахівці відносять насамперед високі, стійкі темпи економічного росту, великі обсяги притягнутих у зони іноземних інвестицій, значне підвищення продуктивності праці і, нарешті, істотний ріст рівня життя населення.

Вільні економічні зони в КНР (крім загальних з іншими країнами цілей спецзон) у цілому є експериментом по використанню ринкових відносин в умовах переваги державної власності. Перехід «усі разом» до ринкового господарства визнаний у Китаї неприйнятним, чреватої серйозними потрясіннями для народу й економіки в цілому. Специфіка китайського досвіду регулювання вільних економічних зон полягає в тім, що вони для сучасного Китаю щось більше, ніж спеціальні райони по стимулюванню іноземного і вітчизняного підприємництва, залученню інвестицій, прискореному розвитку тих чи інших галузей і ін. У спеціальних економічних зонах Китаю відбувається становлення й обкатування, як відзначають китайські економісти, економічної моделі, по якій у 21 столітті буде жити практично весь Китай.

3.4. Висновки про загальні риси, досягнення й особливості розвитку ВЕЗ у світі

Світовий досвід функціонування вільних економічних зон дозволяє сформулювати основні висновки про їхні досягнення, загальні риси й особливості розвитку. Функціонування спеціальних економічних зон у промислово розвитих країнах свідчить, що в основі їхнього успіху лежить, з одного боку, гарне планування первісних стадій їхнього розвитку, а з іншого боку – гнучкість керування зонами. Ситуація, що змінюється, у світовому господарстві (НТР, конкуренція між транснаціональними корпораціями, зміни в курсах валют, зміна в системі міжнародного обміну й ін.) впливає на розвиток ВЕЗ і відповідно вимагає адекватного реагування на ці зміни.

Соціально-економічні вигоди від створення зон (зовні - торгових у США, «Шеннон» в Ірландії та ін.) досить вагомі. Ці зони створили значне число робочих місць, оживили міжнародний торговий обмін, підвищили зовнішньоторговельну результативність, науково – виробничий потенціал і ін. Важливим аспектом діяльності спеціальних економічних зон у промислово розвитих країнах є те, що вони працюють не тільки на світовий, але і на внутрішній ринок.

Вільні економічні зони, що функціонують у країнах, що розвиваються, мають ряд загальних рис розвитку:

По-перше, найбільше поширення в цих країнах одержали експортно-виробничі зони. Як було сказано вище, створення ЕВЗ визначається рядом економічних причин, і насамперед, потребою розвитку і виробництва промислових товарів на експорт, залучення в країну іноземного капіталу, передової науки і технології, сучасної технічної інформації.

По-друге, особливий режим господарювання у вільних економічних зонах стає більш ліберальним і пільговим для іноземних підприємців. Це зв'язано з посиленням міжнародної конкуренції між спеціальними економічними зонами і відповідно спробами довести свої порівняльні переваги перед подібними іншими ВЕЗ.

По-третє, у процесі функціонування вільних економічних зон відбувається торгово-промислова диверсифікованість їхньої діяльності, комплексний розвиток. Сучасна НТР на перший план висуває вільні економічні зони, у яких зосереджуються наукомісткі галузі виробництва, зв'язані з розробками нової і високої технології.

Помітна роль вільних економічних зон у соціально – економічному розвитку окремих відособлених районів різних країн, тієї чи іншої галузі виробництва, у залученні іноземного чи капіталу пожвавленні діяльності дрібного і середнього вітчизняного підприємництва, проте, не дає досить основ розглядати їх як універсальний спосіб модернізації економіки. Ступінь впливу функціонування спеціальних економічних зон на іншу територію країн, що розвиваються, є досить обмежений. Для промислово розвитих країн, як правило, і не ставиться спеціальною задачею поширення такого впливу. Організація ВЕЗ грає строго визначену роль у пожвавленні підприємницької діяльності даного чи регіону в акцентуванні уваги на розвиток тієї чи іншої галузі економіки. Крім того, утворення вільних економічних зон сполучено, як правило, зі значними капіталовкладеннями і наступними істотними зусиллями держави по їхньому розвитку. Без строго визначеної централізованої підтримки вони практично нежиттєздатні.

4.ВЕЗ в Україні

На початку 80-х років, коли почали розгортатися процеси лібералізації  економічного  життя,   ринкових  та   структурних перетворень у народному господарстві, регіони України виявили зацікавленість до створення на власній території особливих, спеціальних, підприємницьких вільних зон. "Піонерами" цього процесу стали    Закарпатська,    Одеська,    Чернівецька,    Харківська, Дніпропетровська області та Автономна Республіка Крим.

Але прийняття рішення з цього питання відкладалося з об"єктивних причин. До них слід віднести відсутність відповідної законодавчої бази і затвердженої на державному рівні концепції регіональної політики,  програми  розбудови  в Україні  ВЕЗ, невизначеність перспектив господарського розвитку. Нерішучість владних структур з цього питання створювала подвійну ситуацію, коли ініціатива регіонів не знаходила дієвої підтримки уряду.

Першими кроками виходу з цієї ситуації стали: прийняття Верховною Радою України в жовтні 1992 p. Закону "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", утворення компетентної Міжвідомчої комісії з розгляду і підготовки документів по заснуванню ВЕЗ, схвалення Кабінетом Міністрів України "Основних напрямків державної регіональної економічної політики України" та Концепції розбудови на території держави спеціальних (вільних) економічних зон (Постанова № 167 від 14.03.1994). Прийняття названих документів створило правові підвалини діяльності зон.

Спеціальна (вільна) економічна зона (англ. - special/free economic zone) визначається законодавством України як частина території держави, в межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності.

Вихідними критеріями віднесення будь-яких територіально-господарських формувань до ВЕЗ є:

- умовна екстериторіальність та індеферентність торговому режиму приймаючої держави;

- націленість на активізацію зовнішньоекономічних зв"язків (обмін капіталами, товарами, технологіями тощо);

наявність   особливого,   пільгового   відносно  діючого загальнодержавного, інвестиційного клімату в складі податкового, валютно-фінансового та організаційно-правового режиму діяльності суб"єктів зони.

Законодавством України дозволено створювати: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі, туристично-рекреаційні, страхові, банківські зони тощо. За функціональними ознаками, всі різновиди зон можна віднести до п"яти типів: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристично-рекреаційні та банківсько-страхові (оффшорні).

ВЕЗ можуть займати різну за розміром територію та охоплювати будь-яку кількість суб"єктів підприємництва. Спеціальні (вільні) економічні зони, незалежно від типу, що розміщуються на незаселеній території розміром до 500 га та мають лише об"єкти забезпечення життєдіяльності ВЕЗ, відносяться до локальних або точкових зон.

Метою створення ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць та вирішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності,     стимулювання     експортоорієнтованого     (або імпортозамінюючого) виробництва, залучення і впровадження новітніх технологій,   підвищення   ефективності   використання   місцевих природних ресурсів.

Враховуючи  сказане,   заснування  спеціальних  (вільних) економічних зон повинно пов"язуватися в першу чергу зі створенням точок економічного зростання, відновленням депресивних районів та стимулюванням структурних зрушень в економіці.

Економічна ситуація, що склалася в Україні, надзвичайно складна. Це пов"язано з цілою низкою об"єктивних та суб"єктивних проблем, до складу яких слід віднести:

- хронічний спад виробництва;

- старіння матеріальної бази виробництва (знос основних фондів досяг 37.5%, в тому числі у промисловості - 41.8%, сільському господарстві - 26.6%, будівництві - 40.3%);

- критичне скорочення бази відтворення виробництва, яке здійснюється на простій, а не на розширеній основі;

- обвальне зменшення капіталовкладень в економіку (темпи падіння з 1993 p. по 1996 p. становили, відповідно, -11%, -23; -29.4;

-19.7%);

- бюджетний дефіцит;

- відток "тимчасово вільних" коштів з сфери виробництва та взагалі з економіки України (за 1992-1997 pp. сукупна вартість цих коштів становила близько 11 млрд.дол., в т.ч. на цілком законних підставах - лише 137.1 млн.дол.), тоді як сукупні іноземні інвестиції в Україну станом на 01.07.97 дорівнювали 1657 млн.дол.;

- погіршення ситуації на ринку праці, вивільнення працівників виробництва,   формування   неповної   зайнятості,   розширення безробіття, незадовільно низький рівень оплати праці (додатки 7.3, 7.8);

- відсутність   дієвих   стимулів    розвитку   легального підприємництва тощо.

В той же час для виправлення ситуації потрібно: по-перше, встановити чіткі, стабільні та стимулюючі норми підприємницької діяльності всіх суб"єктів, що має забезпечувати господарське право, податкове,  бюджетне,  митне законодавство тощо;  по-друге, стимулювати розгортання (розширення) Інвестиційної діяльності в економіці України за рахунок внутрішніх джерел, скеровуючи інвестиції у всі сфери народного господарства; по-третє, створити умови для участі країни у міжнародному русі капіталу, в першу чергу,

- в якості реципієнта прямих іноземних інвестицій, спрямованих у пріоритетні для України галузі.

Необхідно наголосити на факторі притоку зовнішніх інвестицій як на досить важливому для економічного росту, технологічного розвитку та структурної перебудови народного господарства держави, оскільки зовнішнє інвестування фактично означає приплив додаткових коштів, ввезення в Україну сучасних техніки, технології, виробничих програм, систем управління виробництвом і персоналом, створення додаткових стимулів у внутрішньому конкурентному середовищі, а також формування позитивного іміджу країни у світі.

3Відсутність спеціальних економічних зон у господарській практиці держави можна віднести до факторів, які стримують економічний розвиток "проблемних" територій та залучення в Україну іноземних інвестицій. З іншого боку, заснування спеціальних (вільних) економічних зон сприятиме економічному підйому,  розвитку підприємництва, відновленню зайнятості та створенню нових робочих місць, припливу інвестицій та ефективному використанню наявного виробничого потенціалу.

Це підтверджують загальновідомі дані щодо закономірностей інвестування, розвитку виробництва та підприємництва у ВЕЗ різних держав світу. НайІнтенсивніший розвиток підприємництва та найбільші темпи економічного зростання характерні для етапів становлення і розвитку ВЕЗ. Зокрема, на зазначеному етапі розвитку річний приріст вкладених іноземних Інвестицій до спеціальних (вільних)  економічних зон  становить,  як правило,  35-75%; середньорічні обсяги іноземного інвестування в розрахунку на 1 підприємство-суб"єкт зони дорівнюють 90-250 тис.дол.; середньорічні темпи росту промислового виробництва у зоні знаходяться на рівні 130-175%. Після закінчення етапу освоєння зони та утвердження спеціалізації економічних зон у подальшому середньорічні темпи росту виробництва частково знижуються до 110-130%. Слід мати на увазі, що питома вага торговельно-виробничих зон у міжнародній торгівлі в середині 80-х років становила 20% і має сталу тенденцію до щорічного зростання на два процентних пункти.

ВЕЗ також є важливим стимулом для припливу до приймаючої країни іноземних інвестицій, абсорбуючи від 10 до 80% Їх сукупної вартості. Крім того, зони виробничого спрямування забезпечують в країнах Південно-Східної Азії від 10 % (Корея, Гонконг, Філіппіни) до 60% (Сінгапур) загальної кількості новостворених робочих місць.

Досі на Україні не створено необхідних умов для залучення Іноземних інвестицій. Так, за кумулятивним показником надходжень прямих іноземних інвестицій до держав, що мали централізовано керовану економіку, наша держава займає 16 місце.

Підприємства з участю іноземного капіталу фактично не здійснюють впливу на розвиток підприємницької діяльності та виробництво в Україні, оскільки їх питома вага у загальнодержавному виробництві ВВП та НД становить 0.03%.

Загальна динаміка припливу Іноземних Інвестицій в Україну також не задовольняє національних потреб   як за сукупними обсягами інвестування, так і в частині розподілу інвестицій по галузях народного господарства.

Основною проблемою для залучення в Україну прямих іноземних  інвестицій  є  недосконалість  законодавства,  його нестабільність, існуюча можливість прийняття законів та нормативних актів зворотної дії, а також погіршання податко3вого законодавства стосовно минулих періодів, відсутність гарантій непорушення прав власності тощо.

Одним із шляхів вирішення проблеми є створення особливих територіально-господарських утворень у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон. Оскільки ВЕЗ - це визначена територія, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України (приймаючої держави), то подібне утворення матиме певні переваги: