Огляд існуючих моделей вільних економічних зон у світі

Країни, що входять у другу і третю групу, розглядаються як зони податкових пільг.

До другої групи відносяться юрисдикції, де при досить високому рівні прибуткового податку застосовується система спеціальних податкових пільг, що стосуються:

a)     Діяльності компаній визначених типів, у тому числі холдингових, фінансових і торгових;

b)    Механізму перекладу доходів і репатрування прибутків.

Податки, стягнуті в цих країнах при вивозі і репатруванні дивідендів, банківського відсотка, платежів роялті і деяких інших видів доходу, звичайно знижені. Країни цієї групи відрізняються ліберальними валютними і митними режимами. Дочірні фірми країн другої групи звичайно здійснюють «транзит» капіталів і доходу від них. У число країн з помірною податковою системою входять Нідерланди, Швейцарія (деякі кантони), Ірландія, Люксембург, Австрія, Ліхтенштейн і деякі інші.

До третьої групи відносяться державні утворення й адміністративні території, у яких гранично спрощений порядок реєстрації юридичних осіб і значно знижені (чи відсутні) податки на прибуток, - «податкові гавані».

«Податкова гавань» (податковий притулок, фіскальний оазис) являє собою невелику чи державу територію, що проводить політику залучення іноземних кредитних капіталів шляхом надання податкових і інших пільг. «Податкова гавань» надає пільги іноземним і місцевим підприємцям (фірмам, компаніям). Іноді пільгове оподатковування поширюється тільки на окремі види одержуваного доходу, наприклад, у Люксембурзі – це пільговий податковий режим для банків; у Швейцарії і Ліхтенштейну – для холдингових посередницьких і торгових компаній; на Багамськ островах – повне звільнення від прибуткового податку.

Законодавства держав, що мають «податкові гавані», передбачають для комерційних структур повне звільнення їх від податку (Ірландія, Ліберія) чи обкладання їх невеликим паушальним податком (Ліхтенштейн, Антильськ острова, Панама й ін.). У Швейцарії встановлений більш низький розмір податку, що за певних умов може і не стягуватися. (№2, стор.341)

До найважливіших переваг розміщення фірм у «податкових гаванях», що роблять їх привабливими для іноземних інвесторів, відносяться наступні:

1.      Податок на прибуток у «податкових гаванях» відсутній, чи не перевищує 1 – 2%, чи замінений щорічним збором, що у різних країнах знаходиться в межах 150 – 1000 доларів у рік і не залежить від розмірів доходу. Податки на вивіз доходів – дивіденди, банківський відсоток, платежі роялті – відсутні.

2.      У «податкових гаванях» максимально спрощена процедура реєстрації: мінімальний розмір статутного капіталу звичайно не встановлюється; особистості власників фірм не підлягають розголошенню.

3.      У «податкових гаванях» відсутні обмеження на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в будь-яких закордонних банках, здійснювати й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

4.      Процедура керування фірмою також гранично спрощена. Іноді вона умовна – керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника. У деяких «податкових гаванях» анонімність власника забезпечується також можливістю випуску акцій на пред'явника.

5.      Більшість країн «податкової гавані» не вважає порушення податкового кодексу і митного законодавства карним злочином. Надання фірмами звіту по веденню чи обліку податкових декларацій тут не потрібно. Єдина форма звітності – щорічний фінансовий звіт.

Різновидом податкової гавані є центр «офф – шор».

Центри «офф – шор» - це невеликі держави і території, розташовані в основному на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму і провідну політику залучення іноземних кредитних (стара назва – позичкових) капіталів, і на відміну від податкових гаваней, що надають податкові й інші пільги тільки для фінансово – кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.

До найбільш відомих центрів «офф – шор» відносяться Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гибралтар, Штат Делавэр у США й ін. Вести комерційну діяльність на території країни реєстрації оффшорной компанії, як правило, заборонено.

Центи «офф – шор» принципово відрізняються від зон вільної торгівлі. Зони вільної торгівлі надають податкові та інші пільги всім підприємствам, що діють усередині зони, а центри «офф – шор» - тільки підприємствам (оффшорним компаніям), що ведуть діяльність поза їхньою територією.

Центри «офф – шор» мають визначену спеціалізацію, в основу якої покладені різні типи юрисдикції.

Юрисдикції бувають банківські, трастові (довірчі), страхові. Серед страхових юрисдикцій маються також і такі, котрі більше підходять для внутріфірмового страхування, і такі, котрі більше підходять для перестрахування.

На ринку одного профілю може конкурувати між собою кілька центрів   «офф – шор». Наприклад, реєстрація оффшорних судовласницьких компаній здійснюється в Ліберії, Панамі, на островах Кіпр, Мен і інших місцях.

У центрах «офф – шор» вимоги до обов'язкових резервів комерційних банків зм'якшені в порівнянні з іншими країнами, а в ряді центрів створення резервів банками взагалі не потрібно. Також відсутня пряма залежність вартості кредитних ресурсів з дисконтними ставками центральних банків країн.

У центрах «офф – шор» фінансово – кредитні установи (національні й іноземні) здійснюють операції з нерезидентами й в іноземній для даної країни валюті. Внутрішній ринок кредитних (позичкових) капіталів ізолюється від міжнародного (зовнішнього) шляхом відділення рахунків резидентів від рахунків нерезидентів, надаючи останнім податкові пільги, звільняючи їх від валютного контролю і т.п.

Зазначені фінансові центри привабливі для валютних операцій тим, що тут не ущемляються інтереси посередників в операціях з іноземною валютою.

Центри «офф – шор» іноді називають оффшорними зонами. Країни, що створили такі зони, здобувають цілий ряд соціально-економічних вигод. А саме: вони залучають іноземний капітал, одержують додаткове джерело податкових платежів, зборів і інших внесків, збільшують зайнятість місцевого населення і, насамперед адвокатів, бухгалтерів, секретарів, співробітників банків, засобів зв'язку, страхових компаній і ін.

Негативною стороною створення центрів «офф – шор» є те, що ці центри можуть служити місцем відмивання “брудних грошей” і проведення різного роду фінансових афер.

2.4.3. Оффшорна компанія

Комерційні підприємства, створені в центрах «офф – шор», одержали назву «Оффшорні компанії».

Термін «оффшорна компанія» не є юридичним терміном. Поняття оффшорної компанії і її статус визначається спеціальним чи законом іншими аналогічними нормативними актами.

Оффшорна компанія - це компанія, що є стосовно країни реєстрації не резидентської і цілком звільненої від податків. Однак така компанія зобов'язана щорічно платити фіксоване мито за це звільнення.

В оффшорних компаніях ведення бухгалтерського обліку і звітності зведено до мінімуму (Ірландія, Швейцарія). У деяких центрах вимоги вести бухгалтерський облік взагалі відсутнє (Антильськ і Нормандські острови, Ліберія, Ліхтенштейн, Панама). Оффшорним компаніям надана повна воля в розпорядженні своїми коштами, як в інтересах їхніх учасників, так і у власних інтересах компанії. Вони можуть здійснювати будь-які фінансові і торгові операції по усьому світі. Великою перевагою діяльності оффшорных компаній є:

    можливість висновку торгових угод на пільгових умовах;

    здійснення в найкоротший термін міжнародних фінансових операцій відповідно до валюти покупця і продавця;

    списання на місці усіх витрат, зв'язаних з висновком угод;

    анонімність власників, що по різних причинах може мати велике значення у видачі ліцензій і наданні ексклюзивних прав визначеній фірмі, не крім при цьому можливості збуту товарів в інші чи країни під іншою маркою в тій же країні.

Оффшорна компанія створюється з чітко визначеними цілями. Такими цілями можуть бути:

-         зведення сплати податків до мінімуму;

-         здійснення спеціальних бізнес – функцій професійної орієнтації;

-         організація холдингових компаній;

-         створення іміджу (національного чи міжнародного);

-         придбання і утримання нерухомості від імені оффшорної компанії;

-         забезпечення конфіденційності створення оффшорної компанії, тобто таємності імені власника, банківських рахунків і ін.;

-         комерційна необхідність, зв'язана з обходом різних організацій і ембарго по окремих видах діяльності і товарів;

-         збільшення ефективності фінансових і торгових операцій.

Форми реєстрації оффшорних компаній (див. таблицю) визначаються наявністю у світі двох глобальних правових систем:

    острівний, чи англо – саксонської;

    континентальної, чи франко – німецької

Місцеві правові нюанси залежать саме від прийнятої в даній юрисдикції системи.

Основні принципи, покладені в основу класифікації форм ведення бізнесу і визначальні діяльність оффшорної компанії, в острівній і континентальній юрисдикції багато в чому аналогічні.

До них відноситься:

1)     Принцип юридичної особи, що означає, що суб'єкт правовідносин існує незалежно від засновників. Власник оффшорної компанії вступає в правовідносини не безпосередньо, а через контрольоване їм юридична особа, що несе відповідальність тільки в межах своїх активів;

2)     Принцип «обмеженої відповідальності», що означає, що всі організаційно – правові форми підприємництва підрозділяються на підприємства з повною відповідальністю і на підприємства з обмеженою відповідальністю власників. Можуть існувати і комбіновані форми підприємництва: товариство на вірі (командитне товариство), товариство з додатковою відповідальністю;

3)     Принцип «відкритості/закритості», що означає, що «закрита» компанія є приватною компанією, а «відкрита» компанія – це публічна компанія з відкритим продажем акцій.

Податковий статус будь-якої компанії визначається критерієм резидентності і критерієм територіальності.

Критерій резидентності припускає, що компанія є резидентом даної території. Резидентські компанії даної країни підлягають у ній оподатковуванню щодо усіх своїх доходів, що витягаються як на території цієї країни, так і за її межами.

Критерій територіальності припускає, що оподатковуванню в даній країні підлягають доходи, що витягаються тільки на її території.

Більшість країн застосовують різні сполучення цих двох критеріїв: за основу береться критерій резидентності, що доповнюється системою обкладання доходів «у джерела».

Іноземна компанія, що збирається вести активну діяльність у країні, зобов'язана зареєструватися в податкових органах.

Якщо в більшості країн компанія повинна зареєструватися тільки маючи на це бажання, то в країнах СНД вона не зможе навіть відкрити рахунок у банку, не вставши на облік податкової інспекції.

Якщо іноземна компанія не збирається вести активну діяльність у даній країні, але буде одержувати в ній які-небудь доходи, то вона обкладається податком «у джерела», що повинний утримуватися при виплаті їй цього доходу.

Наприклад, для одержання пільгового оподатковування на Кіпрі, в Ліхтенштейні, Швейцарії необхідно відповідати наступним умовам нерезидентності стосовно держави реєстрації: