Зміст 
 
 
 
 

Вступ

    Проблема  якості питної води актуальна для  всього світу, саме тому в світовій практиці стандарти її якості постійно переглядаються в залежності від зміни екологічної ситуації, застосування нових технологій та інших навантажень на склад води. В Україні ж не дотримуються навіть застарілих  норм стандартів якості питної води.

    Проблема  забезпечення населення  якісною питною водою в нашій країні є дуже гострою. За запасами водних ресурсів Україна належить до маловодних країн. Головна водна артерія - річка Дніпро постачає живлющу вологу у дві третини населених пунктів країни.  Третина населення країни п’є воду з місцевих джерел - криниць і неглибоких свердловин. При цьому дивно, що ставлення до найціннішого дарунку природи збереглося в українців  споживацьке, недбайливе. У багатьох регіонах поверхневі джерела настільки забруднені, що брати з них воду для пиття просто небезпечно. На жаль, сьогодні далеко не кожен житель України знає, чи хоча б пам’ятає, смак справжньої природної води.

    Не  є виключенням і місто Васильків, джерела водопостачання якого не відповідають санітарним вимогам.

    Метою роботи було вивчення ефективності постачання та якості питної води у м. Василькові для розроблення рекомендацій щодо реконструкції системи водопостачання та водоочищення м. Василькова.

    Для досягнення поставленої мети поставлені наступні завдання:

    -  вивчити механізм формування та використання підземних вод у водопостачанні м. Василькова;

    - дослідити якість підземних вод  м. Василькова та стан системи водопостачання міста;

    - розглянути динаміку змін стану  підземних вод та їх відповідність  нормам якості;

    - визначити основні проблеми організації водопостачання м. Василькова та шляхи їх вирішення.

    - розробити метод реконструкції системи водопостачання м. Василькова для підвищення якості питної води.

    Об’єктом дослідження є питна вода з джерел водопостачання м. Василькова.

    Предметом дослідження – процес водопостачання м. Василькова за рахунок підземних вод.

    На  основі викладених результатів розробити  схему реконструкції системи  водоочищення та водопостачання м. Василькова для суттєвого покращення якості питної води для населення. 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1.  
Використання підземних вод  
у побутовому водопостачанні

    1.1. Сучасний стан використання підземних вод в Україні

    Для забезпечення населення питною водою  відповідної якості необхідно визначитися  зі джерелами питної води. Зараз, 70% питної води – це вода поверхневих джерел і 30% - підземних. В умовах значного забруднення поверхневих вод на яке не розраховано обладнання очистки води для надання споживачу, необхідно визначити, що є більш доцільним: модернізувати обладнання по всій Україні, або перейти на використання підземних джерел водопостачання. Власова Г.І. у своїй статті „Водні ресурси в Україні. Використання, моніторинг, охорона” [17] так описує ситуацію, що склалася у системі водопостачання: „Останніми роками відмічено погіршення якості води основних джерел централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами.” В той же час очікується поступове зростання споживання водний ресурсів в Україні. Так, за прогнозними оцінками, які було наведено на веб-сайті Третьої Міжнародної Екологічної Виставки – Форуму  „Довкілля – 2005” загальні потреби населення і галузей економіки щодо прісної води становитимуть у 2005 році 16,6-17,2 км3, у 2010 році – 17,6-19,1 км3. Порівняно з 2000 роком вони зростуть відповідно на 37-41% та 45-57%. [71]

    Тепер розглянемо кожне з джерел більш  детально. Поверхневі води: в усіх річкових басейнах України спостерігається суттєве зниження якості води. Технології підготовки води для населення в Україні розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку, коли джерело водопостачання відповідає першій категорії, тобто вода є чистою. На сьогодні практично жодної поверхневої водойми за ступенем забруднення води, екологічним станом та основними санітарно-хімічними й мікробіологічними показниками не можна віднести до водойм першої категорії.

    За  даними Держводгоспа, за 2003 рік у водні об’єкти країни було скинуто близько 10 млрд. куб. м стічних вод,  у тому числі чистих і нормативно-очищених – близько 7 млрд. куб. м, забруднених – понад  3 млрд. куб. м.

    Найгірша  ситуація на сьогодні склалася у басейні  Дніпра, де незважаючи на значне зниження забору та використання води скидання забруднених стічних вод у водні об’єкти зростає. Аналіз показує, що близько 20% використаної в басейні Дніпра води скидається до його водойм без очистки та недостатньо-очищеної.

    Не  краща ситуація склалась і в інших басейнах. Однією з причин такого становища є те, що водогосподарські організації ще недостатньо контролюють діяльність підприємств-забруднювачів.

    Водогосподарська  ситуація, що склалася у більшості  областей, вимагає активізації діяльності водогосподарських організацій, більш повного використання передбачених водним законодавством важелів впливу на стан водних об’єктів в областях та басейнах річок [71].

    Радіологічний стан поверхневих вод обговорюється  в статті Кондратюка В.А. Автор стверджує, що основна частина техногенних джерел надходження радіонуклідів в навколишнє середовище знаходиться в басейнах річок Дніпро і Південний Буг. Автор припускається думки, що триває процес зниження питомої активності радіонуклідів у Дніпрі і водосховищах Дніпровського каскаду, тому концентрації радіонуклідів залишаються практично на одному рівні [22].

    За  даними Держаного комітету України  по водному господарству спостереження, які проводилися протягом 2003 року, не виявили суттєвого погіршення якості водних ресурсів порівняно з попереднім 2002 роком. Проте, більше 70% проб, відібраних у районах питних водозаборів, за одним або більше показниками не відповідали вимогам санітарних правил і норм для водойм, що використовуються для централізованого водопостачання [72].

    Запаси  підземних вод, як і поверхневих, по Україні розподілені дуже нерівномірно. Прогнозні ресурси прісних підземних вод складають загалом 20,9 куб. км на рік, експлуатаційні ресурси - 5,7 куб. км. Балансові запаси підземних вод, що гідравлічно не зв’язані з поверхневим стоком і є додатковими водними ресурсами місцевого формування, становлять близько 7 куб. км. Найбільші величини підземних вод залягають у басейнах Дніпра (61%), Сіверського Дінця (12%) і Дністра (9%). Крім прісних водних ресурсів у галузях економіки використовується близько 1 куб. км морської води.

    Якість  підземних вод у цілому краща, ніж вод поверхневого стоку, але  місцями спостерігається забруднення  деяких горизонтів стоками промислових  підприємств, великих тваринницьких  комплексів тощо. На запаси і якості підземних вод в першу чергу негативно позначилася робота гірничорудної промисловості та витоки з полігонів, ще розміщують тверди  відходи. За рівнем самоочищення у разі антропогенного забруднення  підземні води значно поступаються поверхневим: в разі забруднення однієї свердловини існує велика вірогідність забруднення всього підземного резервуару, тому питання моніторингу стоять дуже гостро. Ці питанні розглядаються в статті Кондратюк В.А., Лотоцької О.В., Паничева В.О. Гігієнічний моніторинг впливу полігону твердих побутових покидьок на якість підземних вод [22].

    Незважаючи  на залежність кількості та якості підземних водних ресурсів від антропогенних  факторів, їх екологічна стійкість  у порівнянні з поверхневими водними  об’єктами значно вища завдяки природній захищеності від забруднення з поверхні.  В деяких регіонах України вони вже сьогодні є останнім резервом чистої питної води.

    Незначне  використання підземних вод у  комунальному господарстві насамперед спричинене переважно фінансово-економічними проблемами комунального господарства.  Але не менші фінансово-економічні проблеми виникають і під час доведення якості поверхневих вод до вимог чинних в Україні санітарних норм для питної води.  Ці проблеми пов’язані з потребою докорінної реконструкції систем очищення поверхневих вод, забезпечення комунальних підприємств додатковими енергетичними потужностями, необхідними реагентами тощо [10].

    Важливою  складовою конкурентоспроможності підземних джерел водопостачання є  законодавча база, яка визначає їх порядок використання. Питні підземні води належать до корисних копалин загальнодержавного значення, порядок використання регулюється законодавством про надра і водним законодавством України одночасно.  Відповідно до чинного законодавства водокористувачі, які експлуатують підземні джерела, повинні отримати два дозволи, а саме: спеціальний дозвіл на користування надрами, згідно з Кодексом України про надра, згідно з Водним кодексом України [1].

    Підземні  води, які продовжують залишатися надійним джерелом водопостачання, особливо в сільській місцевості, не завжди відповідають вимогам до питної води, насамперед унаслідок підвищеного вмісту в них сполук нітратів, фосфору та бактеріологічного забруднення. Про складність вирішення проблем нітратного забруднення питної води в сільських регіонах свідчить досвід Всеукраїнської екологічної неурядової організації „МАМА-86”, яка у здійснила низки пілотних проектів по покращенню ситуації в сільських місцевостях Чернігівської, Полтавської, Івано-Франківської областях. Інформацію про їх досвід можна знайти у Звіті щодо впровадження технічних рішень з проблем питної води, які виконані ВЕГО «MAMA-86» в рамках програми пілотних проектів в рамках кампанії «Питна вода в Україні» упродовж 2001—2003 рр. [71].

    Іншої проблемою водопостачання є надмірне використання, використання питної води для туалетів, ванних кімнатах, в місцях де вода необов’язково має бути питною. Так, середньодобове споживання води на 1 міського жителя в Україні становить 320 л на добу, при середній санітарно-гігієнічній нормі для населення України 150 л/добу. В той же час,  у великих містах Європи норма складає 100-200 л. Крім того, під час транспортування води, за офіційними даними, щорічно втрачається близько 2 км³, що дорівнює річному стоку Південного Бугу.

    Всесвітня організація охорони здоров’я оцінюючи показники доступу до питної води в Україні у 2001 році у зробила  висновок, що у містах України доступ до джерел питної води мають 100% населення, у сільській місцевості – 94%, що складає 98% у середньому по Україні [44].

    За  даними українських фахівців, централізованим  водопостачанням в Україні забезпечено  населення всіх міст і 86,4% селищ міського типу. В той же час централізованих  систем каналізації та очисних споруд не мають 28 міст і майже третина селищ міського типу (392), а в 187 міських населених пунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно, що спричиняє скидання щодоби майже 5 млн.м³ забруднених стічних вод. Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів сьогодні становить 25,7 млн.м³ на добу, а каналізаційних очисних споруд - 16,4 млн.м³. Це зумовлює недопустиме збільшення диспропорції між потужностями водопроводу і каналізації і, як наслідок, все більш інтенсивне забруднення джерел водопостачання [38].

    Оцінка  якості питної води  з 01.01.2000 р  Україні здійснюється згідно документу Державні санітарні правила та нормі (ДСанПін) №383 (186/1940) „Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного постачання” [46]. Документ включає 54 показника якості і контролю за якістю питної води. Санітарні правила представлені в цьому документі у порівнянні з попереднім більш жорсткі і наближуються до Європейських стандартів.

    Внаслідок незадовільної водогосподарської  діяльності погіршується і якість води основних джерел централізованого водопостачання. Це, передусім, стосується річок басейну Сіверського Дінця. Причиною цього є неефективність роботи очисних споруд каналізації, побудованих за застарілими нормами, які потребують ремонту чи реконструкції, введення в експлуатацію водопроводів централізованого водопостачання без відповідного забезпечення системами каналізації та очисними спорудами [8].

    Особливе  занепокоєння викликає той факт, що протягом останніх років майже повністю припинилося розширення, будівництво і введення в експлуатацію нових потужностей очисних споруд каналізації, а потужності водопроводу продовжують зростати.

    Якість  питної води, що надходить до споживача  залежить від цілого ряду факторів, основними з яких є:

• стан джерел водоспоживання;
• Виконання технологічного режиму на станціях централізованої водопідговки;
• Санітарно-технічний стан централізованих систем водопідготовки та розподілу питної води
• Рівень лабораторного контролю  за якістю води на всіх етапах її підготовки і подання населенню [9].