Нормативно-правові основи боротьбі зі зміною клімату

Сторони формулюють, публікують, регулярно поновлюють і  здійснюють національні (у відповідних  випадках - регіональні) програми, які  містять заходи з пом’якшення наслідків зміни клімату.

До зобов’язань  Сторін відноситься співробітництво  у розробці, застосуванні та розповсюдженні методів, процесів і технологій, які  дають можливість знизити або  припинити викиди парникових газів  у всіх відповідних секторах, включаючи енергетику, транспорт, промисловість, сільське господарство, лісове господарство і видалення відходів.

Сторони мають  сприяти раціональному використанню поглиначів і нагромаджувачів усіх парникових газів, які не регулюються  Монреальським протоколом. Поглиначами та нагромаджувачами є ліси, океани та інші надземні, прибережні й морські екосистеми.  

Сторони мають  співпрацювати і сприяти проведенню наукових, технічних, технологічних, соціально-економічних  та інших досліджень, систематичних  спостережень і створення банків даних, пов’язаних зі зміною клімату, з метою зменшення до мінімуму, негативних наслідків для здоров’я людей, економіки, навколишнього середовища. Вони повинні сприяти повному відкритому й оперативному обміну відповідною науковою, технічною, технологічною, соціально-економічною та юридичною інформацією з питань зміни клімату та різних стратегій реагування.  

Сторони не можуть ефективно виконати взяті на себе зобов’язання без належної освіти, підготовки кадрів і просвіти населення  з питань зміни клімату, без широкого залучення у цей процес громадськості, у тому числі неурядових організацій. Ст. 6 Конвенції присвячена цьому .У цій статті також передбачено підготовку наукового, технічного та управлінського персоналу; розробку міжнародних програм у галузі освіти та підготовки кадрів у цій області, особливо в інтересах країн, які розвиваються.  

 Сторони погодилися  скоротити викиди двоокису вуглецю  та інших парникових газів  до рівня 1990 року.  

Кожна зі Сторін протягом шести місяців після набрання чинності для неї Конвенції, а згодом на періодичній основі, має надавати детальну інформацію про політику і заходи щодо обмеження своїх викидів парникових газів та підвищення якості їх поглиначів і нагромаджувачів.  

Україною підготовлено проект Національної стратегії зі зміни  клімату, створено Міжвідомчу комісію  з забезпечення виконання конвенції, а також направлено в Секретаріат  конвенції Перше національне  повідомлення з питань зміни клімату.  

Найвищим органом  Конвенції є Конференція Сторін, яка розглядає і затверджує регулярні доповіді про здійснення конвенції і вносить рекомендації з питань покращення виконання зобов’язань Сторонами. Відбулося сім сесій Конференції Сторін. Засідання сесій проходили складно і були насичені як кардинальними рішеннями, так і протиріччями, оскільки питання зміни клімату тісно пов’язані з економічними, з питаннями сталого розвитку, боротьби зі злиднями. Це особливо стосується першої половини 6-ї сесії, яка відбувалася в Гаазі 15 жовтня – 15 листопада 2000р. Переговори закінчилися там, де починалися. З багатьох питань не досягнуто консенсусу. Було прийнято рішення зробити перерву на сім місяців, оскільки переговори могли закінчитися провалом і не виправдати надію людства, яке чекає на реальні кроки у вирішенні цієї проблеми. Така мудра політика, запропонована Головуючим – Яном Пронком, Міністром житлового господарства, територіального планування і довкілля Нідерландів, - дала свої позитивні результати. На другій половині 6-ї сесії Конференції Сторін у Бонні (18 – 27 липня 2001р.) було досягнуто Боннських угод про впровадження Буенос-Айреського Плану дій, затверджених в якості проекту рішення Конференції Сторін для прийняття його наступною сесією. Цей план зосереджений на активізації фінансової та технологічної підтримки і зміцненні потенціалу країн, які розвиваються, та країн з перехідною економікою з метою включення змін клімату у Національні стратегії сталого розвитку. А також на затверджені Правил функціонування Кіотського протоколу з метою обмеження викидів парникових газів, питаннях фінансування згідно Конвенції та згідно Кіотського протоколу.  

Сьома сесія  Конференції Сторін відбулася в  Маракеші (Марокко) 29 жовтня – 9 листопада 2001 року. Вона затвердила Боннські угоди  про впровадження Буенос-Айреського плану дій і розглянула питання фінансових засобів передачі технологій та зміцнення потенціалу (п. 8, 9 ст. 4 Конвенції, п. 14 ст. 3 Кіотського протоколу), механізми дотримання Кіотського протоколу, питання землекористування, зміни землекористування і лісового господарства.  

Оскільки питання  зміни клімату є складним і  міждисциплінарним, Конвенцією передбачено  створення допоміжного органу для  консультування з наукових, і технічних  аспектів (ст.9). Цей орган був створений  у 1988р. Всесвітньою метеорологічною організацією спільно з Програмою ООН з навколишнього середовища. Він складається із компетентних (у питаннях зміни клімату) представників урядів. Даний орган оцінює стан наукових знань у цій галузі, проводить наукову оцінку впливу заходів, які вживаються для реалізації Конвенції; виявляє нові, ефективні і найсучасніші технології та вносить рекомендації щодо їх розробки, впровадження й передачі; дає відповіді на наукові, технічні й методологічні питання, поставлені Конференцією Сторін та її допоміжними органами.  

На 12-му пленарному засіданні цього органу його Головуючий Роберт Вотсон повідомив про ключові  висновки, що містяться у третій доповіді “Про зміну клімату”. Зокрема  про те, що у відповідності з  усіма сценаріями на майбутнє сторіччя, прогнозується подальше підвищення рівнів двоокису вуглецю, екстремальніші погодні умови, підвищення рівня моря та збільшення впливу на продуктивність сільського господарства. Він зазначив, що сьогодні існують економічно ефективні технології, які дозволять скоротити викид парникових газів, при чому витрати країн на вирішення проблем, пов’язаних зі зміною клімату, складуть 0,2 – 2% від внутрішнього валового продукту (ВВП), а у випадку міжнародного співробітництва – навіть менше. Ця доповідь було представлено на 7-й сесії Конференції Сторін.  

Конвенцією передбачено  створення допоміжного органу з  здійснення, який складається із представників  урядів, котрі є експертами у питаннях, пов’язаних зі зміною клімату (ст. 10). Цей  орган допомагає Конференції  Сторін в оцінюванні й огляді ефективного здійснення Конвенції.  

З метою дієвої реалізації Конвенції та надання  фінансових ресурсів безоплатно або  на пільгових умовах, в тому числі  для передачі технологій, створений  фінансовий механізм (ст. 11), який підзвітний Конференції Сторін і функціонує під її керівництвом. Конференція Сторін визначає його політику, програмні пріоритети та критерії відбору. Фінансовий механізм передбачає справедливу та збалансовану представленість Сторін і приймає рішення відкрито й прозоро. Він регулярно звітується Конференції Сторін про свої фінансові операції.  
 
 

3.3 Міжнародно-правове регулювання викидів парникових газів  

Кількісні зобов’язання з обмеження та скорочення викидів  парникових газів були визначені  у Кіотському протоколі, який було узгоджено на третій сесії Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (грудень 1997р., Кіото, Японія).  

Згідно із Статтею 3 п.1 Кіотського протоколу розвинуті країни, до яких у відповідності з економічними показниками 1990 року належить і Україна, повинні з 2008 по 2012 роки знизити принаймні на 5% порівняно з 1990 роком загальні викиди шести газів, які спричиняють парниковий ефект. Для забезпечення досягнення цієї мети були узгоджені диференційовані кількісні зобов’язання щодо скорочення або обмеження викидів.  

Кіотський протокол передбачає запровадження ряду механізмів, відомих як гнучкі механізми. Торгівля квотами на викиди, спільне впровадження (СВ) та механізм чистого розвитку (МЧР) сприятимуть досягненню кінцевої мети Конвенції.  

Спільне впровадження (Стаття 6 Кіотського протоколу) передбачає здійснення викидів парникових газів  або збільшення абсорбції поглиначами  у будь-якому секторі економіки, розвинутими країнами та країнами з  перехідною економікою, які мають  кількісні показники скорочення або обмеження викидів.  

Механізм чистого  розвитку (Стаття 12 Кіотського протоколу) передбачає виконання розвинутими  країнами та країнами з перехідною економікою проектів, спрямованих на скорочення викидів або збільшення поглинання парникових газів та сприяння сталому розвитку в країнах, що розвиваються.  

Торгівля квотами  на викиди (Стаття 17 Кіотського протоколу) здійснюється тільки розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою і передбачає можливість передачі/отримання  частини визначеного обсягу викидів.  

Згідно із Статтями 5, 7, 8 Кіотського протоколу, Сторони, які  є розвинутими країнами або країнами з перехідною економікою, повинні  виконувати вимоги щодо звітності та перевірки виконання зобов’язань, а також щодо створення національних систем та використання методологій підготовки інвентаризації викидів парникових газів.  

Крім того, Стаття 18 Кіотського протоколу передбачає запровадження ефективних процедур та механізмів для визначення випадків невідповідності зобов’язаннями і  реагуваннями на такі випадки. Міжнародна система забезпечення відповідності має передбачати заходи, які вживатимуться у випадках невідповідності прийнятим зобов’язанням.  

Активний переговорний процес щодо умов запровадження Кіотського протоколу розпочався під час Четвертої сесії Конференції Сторін, яка відбулася у 1998р. у Буенос-Айресі. Було прийнято так званий “Буенос-Айреський план дій”, що передбачав, перш за все, досягнення згоди щодо практичних деталей впровадження Кіотського протоколу та ефективного здійснення положень Конвенції, включаючи розробку та узгодження на міжнародному рівні норм, правил і процедур запровадження гнучких механізмів, правил і процедур забезпечення дотримання зобов’язань відповідно до вимог Кіотського протоколу, включаючи заходи стосовно покарання або примусу.  

Протягом часу від Четвертої до Шостої сесії  Конференції Сторін було виконано величезний обсяг підготовчої роботи, проведені  численні міжнародні переговори, проте  не вдалося зблизити позиції окремих  країн та груп країн. Саме на останній Конференції Сторін передбачалося завершити процес виконання Буенос-Айреського плану дій. Шоста сесія Конференції Сторін повинна була узгодити низку ключових питань, включаючи норми та правила реалізації гнучких механізмів; облік поглинання та утримання вуглецю (стоки) внаслідок змін у лісовому господарстві та землекористуванні; створення потенціалу у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою, для вирішення питань, пов’язаних із зміною клімату; процес передачі технологій країнам, що розвиваються; надання допомоги країнам, найбільш вразливим до зміни клімату або до дій розвинутих країн, спрямованих на пом’якшення впливу на зміну клімату. Проте досягти політичного рішення з ключових проблем Кіотського протоколу та ефективної імплементації Конвенції не вдалося у зв’язку з суттєвими розходженнями позицій різних груп країн.  

Європейський  Союз має орієнтацію на досягнення екологічної мети Конвенції переважно  за рахунок внутрішніх заходів з  обмеженим застосуванням ринкових гнучких механізмів.  

Країни ОПЕК потребують гарантій щодо відшкодування  недоотриманих прибутків від  продажу нафти внаслідок скорочення споживання палива, що власне і призводить до зменшення викидів парникових газів.

Країни з перехідною економікою мають різні позиції, залежно від того, до якої більш впливової групи вони намагаються приєднатися, або не мають чітко визначених позицій.

Країни з перехідною економікою можуть отримати значні фінансові  ресурси для дотримання своїх  зобов’язань та досягнення сталого  розвитку від індустріально розвинених країн, де вартість заходів щодо зниження викидів парникових газів істотно вища. Україна в умовах структурної перебудови економіки має унікальну можливість надбання досвіду участі в принципово новому сегменті світового ринку, а також залучення додаткових фінансових і матеріально-технічних ресурсів для підйому економіки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   4. УЧАСТЬ УКРАІНИ У БОРОТЬБІ З ГЛОБАЛЬНОЮ ЗМІНОЮ КЛІМАТУ  

Інвентаризація  викидів парникових газів за 1990 – 1998рр., а також прогнози макроекономічних показників та оцінки викидів СО2 на період до 2010 року показують, що Україна протягом першого періоду дії зобов’язань за Кіотським протоколом (2008 – 2012рр.) буде без додаткових витрат дотримуватися кількісних обмежень. Крім того, Україна буде мати значний потенціал для участі у міжнародному процесі торгівлі квотами на викиди парникових газів, оскільки не досягне рівня виробництва 1990 року. Отже, є можливість залучити зовнішні фінансові ресурси до розвитку економіки в обмін на певні квоти.  

Україна зробила  перші кроки, спрямовані на виконання  зобов’язань щодо надання інформації відповідно до Статей 4.1 та 12.1 Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. На початку 1998 року Міністерством охорони  навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України було організовано підготовку та надання Секретаріату Конвенції Першого національного повідомлення України з питань зміни клімату.  

У 1999 р. активно  розвивалося міжнародне співробітництво  з питань зміни клімату, в результаті якого: