Нормативно-правові основи боротьбі зі зміною клімату

Розглянемо сукупність питань, які можуть сприяти пом’якшенню  зміни клімату, а саме:

- ефективне використання енергії;

- контроль за  забрудненням повітря; 

- обмеження для  транспорту;

- вдосконалення  управління лісового господарства;

- очищення повітря.  

Паливно-енергетичний комплекс є найпотужнішим забруднювачем  атмосфери – 41% загальних викидів. У процесі переробки та спалювання мінерального палива, особливо вугілля, утворюється найбільше твердих  часток, вуглекислого газу, окислів  сірки і азоту, а також окислів металів.  

Чорна металургія – також значиме за інтенсивністю  джерело забруднення атмосфери. Металургійні підприємства викидають  у повітря великі об’єми пилу, сірчистого ангідриду і окислі вуглецю, а  також фенол, сірководень, аміак, нафтаніл, бензол.  

Виплавка 1000т. Сталі  спричиняє викид в атмосферу 40т  пилу і 50т окислу вуглецю. Виробництво 1млн. КВТ роу електроенергії призводить до викиду 10т попелу і 15т сірчистого ангідриду.

Висновок: енергозбереження чи ефективне використання енергії, може зменшити викиди парникових газів та вплив на довкілля і клімат.  

Недопущення забруднення  повітря у промислових районах, містах, на заводах і фабриках, є  нагальним науково-технічним завданням, основою якого є надійні методи контролю і прогнозування чистоти повітряного простору.  

Навряд чи, навіть в теперішній час, в декого виникає  питання про вартість повітря. Ніколи ніхто не платив грошей за те, що він  дихає повітрям. Натомість підприємства хімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, енергетики витрачають на споруди для очистки повітря 20 – 30%, від вартості основних виробничих фондів.  

Однак, забруднення  повітря коштує значно дорожче, ніж  обладнання очисних споруд. Це –  економічні збитки від забруднених  цим повітрям землі та води (зменшується врожайність, забруднюються продукти харчування, гинуть ліси, у водоймах не розмножується і гине риба). А скільки людей хворіє і вмирає від забрудненого повітря, то можна стверджувати, що повітря має позитивну і негативну вартість (від чистого повітря одержуємо прибуток, від забрудненого - збитки).  

Правові основи охорони атмосферного повітря передбачені  в Законі України “Про охорону  атмосферного повітря”. В Законі ставляться завдання збереження, поліпшення та відтворення  стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання його для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.  

Підприємства, установи і організації, діяльності яких пов’язана із викидами шкідливих речовин у атмосферне повітря зобов’язані:

- здійснювати  організаційно-господарські, технічні  та інші заходи щодо виконання  умов і вимог, передбачені у  дозволі на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

- вживати заходи  щодо зменшення обсягів викидів  і зниження шкідливого впливу  фізичних, хімічних та біологічних  факторів;

- забезпечувати  безперебійну ефективну роботу  та підтримання у справному  стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;

- здійснювати  контроль за обсягом та складом  забруднюючих речовин, що викидаються  в атмосферне повітря і рівнями  іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

- мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.  

Транспортний  сектор України включає залізничний, авіаційний, морський, річковий та автомобільний види транспорту. На забезпечення транспортних потреб народного господарства країни щорічно витрачається більше половини світлих нафтопродуктів, близько 5% котельно-пічного палива, 1% тепло енергії і близько 5% електроенергії від загального споживання палива та енергії в країні.  

Викиди вуглекислого газу від транспортного комплексу  в Україні складають 60.000т.  

Головними напрямками розвитку транспортного господарства на перспективу є:

- створення виробничих  потужностей по випуску дизельних  та газобалонних автомобілів  малої та середньої вантажопідйомності;

- розширення  дизелізації автотранспортних перевезень;

- оптимізація  структури парку автомобілів  та впровадження системи оптимального керування рухом громадського транспорту в великих містах;

- використання  на автотранспорті альтернативних  видів палива (природного газу  та метанолу).  

Очищення повітря  здійснюється за допомогою газоочисних  установок, які складаються з  одного або кількох газоочисних апаратів, допоміжного обладнання і комунікацій, здатних вловлювати шкідливі домішки із відхідних газів або вентиляційного повітря. У відповідності з правилами технічної експлуатації газоочисних і пиловловлюючих установок всі апарати за методиками очищення поділяють на багато груп. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ БОРОТЬБИ ЗІ ЗМІНОЮ КЛІМАТУ 

Основні документи,що будуть розглянуті докладніше:

- 1985р. Віденська  Конвенція про охорону озонового  шару;

- 1987р. Монреальський  протокол про речовини, які руйнують  озоновий шар. 

-1992p. Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату.

-1997р  Кіотському протокол

  
 

3.1 . Віденська Конвенція про охорону озонового шару 

Сторони цієї Конвенції, усвідомлюючи потенційно  згубний вплив зміни стану озонового шару на здоров'я людини і навколишнє середовище, посилаючись на  відповідні  положення Декларації Конференції

Організації  Об'єднаних  Націй   з   проблем   оточуючого   людину

середовища і, зокрема, на принципі 21, який передбачає, що "згідно

зі Статутом Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ) і  принципами

міжнародного  права  держави мають суверенне  право розробляти свої

власні ресурси  відповідно до своєї політики в галузі навколишнього

середовища  й несуть   відповідальність за забезпечення того,  щоб 

діяльність у  рамках їх юрисдикції або контролю не завдавала  шкоди 

навколишньому  середовищу  інших  держав  чи районів за межами дії 

національної  юрисдикції",беручи до   уваги  обставини  й  особливі  потреби  країн, що розвиваються, враховуючи роботу   та   дослідження,  що  проводяться  як  у міжнародних,  так  і  в  національних  організаціях,  і,  зокрема, Всесвітній  план  дій  щодо  озонового  шару  Програми Організації

Об'єднаних Націй з навколишнього середовища, враховуючи також запобіжні  заходи  щодо  захисту  озонового шару, вже прийняті на національному й міжнародному рівнях, усвідомлюючи, що  заходи щодо охорони озонового шару від змін у   результаті   діяльності    людини    вимагають  міжнародного співробітництва  та дій на міжнародному рівні й мають грунтуватися на відповідних науково-технічних міркуваннях, усвідомлюючи також    необхідність    проведення    подальших досліджень і систематичного спостереження для отримання додаткових наукових  відомостей  про озоновий  шар  та про можливі негативні наслідки зміни його стану,сповнені рішучості  захистити  здоров'я  людей  і  навколишнє середовище від несприятливого впливу змін стану озонового шару-

     ВСТАНОВИЛИ, що зменшення озону на 1% призведе до збільшення захворювання на рак шкіри, пошкоджень очей людини та ін. Негативно впливає зменшення озону і на фітопланктон – сукупність мікроскопічних водоростей, які живуть в океані.

Вони довели не тільки шкідливість для озонового шару фреону і твердого ракетного палива, але й домоглися заборони деяких шкідливих для озону технологій.

81 країна світу  прийняла “Гельсінську декларацію  про захист озонового шару”.  Учасники конференції погодилися  повністю припинити виробництво  фреонів та інших хлорних сполук до 2000р., надати допомогу країнам, що розвиваються, для впровадження безпечних для озонового шару технологій.  

Країнами, які  брали участь в Віденській конвенції  і підписанні Монреальського протоколу  прийняли на себе зобов’язання:

- захищати здоров’я  людини і навколишнє середовище  від несприятливих наслідків,  які є або можуть бути результатом  людської діяльності, що змінюють  чи здатні змінити стан озонового  шару.

- брати участь  в систематичних спостереженнях, дослідженням та обмінних інформацією для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар.

- розробляти  законодавчі або адміністративні  заходи та співробітничати у  погодженні відповідних програмних  заходах для контролю, обмеження,  скорочення чи запобігання діяльності людини, якщо ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару.  
 
 
 

3.2 Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату 

У червні 1992р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 держав, у тому числі й Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК ООН).. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996р. і, згідно з процедурами ООН, є її Стороною з 11 серпня 1997р.  

Рамкова конвенція  ООН про зміну клімату є  визнанням спільного занепокоєння людства про глобальний характер змін клімату, що вимагає максимально  широкого міжнародного співробітництва  й участі всіх країн у діяльності з ефективного міжнародного реагування на зміну клімату та пом’якшення наслідків, такого процесу. При цьому слід враховувати принцип спільної, але диференційованої відповідальності та реальних соціально-економічних можливостей країни. Цей принцип червоною ниткою проходить через весь текст Конвенції, встановлюючи різний об’єм зобов’язань і пільг для розвинутих країн та країн, які розвиваються, оскільки розвинуті країни відповідають за 80% викидів парникових газів. .  

Відповідно до Конвенції, Сторони, які є розвинутими країнами, повинні відігравати головну роль у боротьбі зі зміною клімату та її негативними наслідками, надаючи фінансову допомогу Сторонам – країнам, що розвиваються, для покриття усіх витрат, котрі виникають при виконанні Конвенції та адаптації до негативних наслідків. Повною мірою має враховуватися той факт, що соціальний розвиток і подолання зубожіння – домінуючі пріоритети країн, що розвиваються.

Сторони, які є розвинутими країнами, мають здійснювати практичні кроки для заохочення і фінансування передачі новітніх екологічних безпечних технологій та “ноу-хау”; вони мусять підтримувати розвиток і зміцнення національного потенціалу країн, що розвиваються чи здійснюють процес переходу до ринкової економіки. Зміцнення потенціалу – це процес, спрямований на розробку, зміцнення та вдосконалення існуючих наукових і технічних навиків, можливостей та інститутів в країнах, не включених у Додатки І та ІІ – з метою оцінки, адаптації, забезпечення функціонування і розробки екологічно безпечних технологій (ЕБТ) та ноу-хау.

Сторонам Конвенції  необхідно вживати попереджувальні  заходи з метою прогнозування, запобігання  чи зведення до мінімуму причин зміни  клімату і пом’якшення його негативних наслідків.  

Зобов’язання  Сторін у Конвенції розглядаються в контексті концепції сталого розвитку. Оскільки Сторони мають право на сталий розвиток і повинні йому сприяти, їх політика і заходи в галузі захисту клімату від антропогенних змін мають відповідати конкретним умовам кожної зі Сторін і бути інтегрованими у національні концепції сталого розвитку чи програми економічного розвитку.  

Відповідно до ст. 8 Конвенції Сторони зобов’язані  розробляти, періодично поновлювати, публікувати  та надавати Конференції Сторін національні  кадастри антропогенних викидів  із джерел і адсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом від 16 вересня 1987р. При цьому вони використовують порівняльні методології, узгоджені Конференцією Сторін.  

Сторони також  подають Конференції Сторін (через Секретаріат) інформацію про політику і заходи, вжиті або передбачені Стороною для реалізації Конвенції, конкретну оцінку впливу, який політика і заходи здійснюють на антропогенні викиди із джерел абсорбції поглиначами парникових газів протягом звітного періоду. Крім того, кожна Сторона, яка є розвинутою державою, включає детальну інформацію про заходи, застосовані у відповідності зі ст. 4, пп. 3, 4, 5 Конвенції (щодо фінансової допомоги країнам, які розвиваються і особливо потерпають від негативних наслідків зміни клімату, для адаптації до цих змін, а також передачі екологічно безпечних технологій і “ноу-хау”).