Вексельні кредити

Механізм операцій акцептно-рамбурсного кредиту показаний на схемі 2.1.

Акцептний кредит — це банківський  кредит особливої форми, який отримується  експортером або імпортером шляхом передання комерційному банкові  переважно короткострокових торгових векселів. Використовується він як у зовнішньоекономічних угодах, так і у внутрішньому обороті країни.

 

 

Схема 2.1

1.  кредитна угода між  банком та клієнтом – покупцем  продукції в іншому регіоні;

2.  переказ акредитиву  на адресу постачальника;

3.  видача векселів  проти відвантажувально-товарних  документів та виконання інших  вимог акредитиву;

4.  постачання товару;

5.  грошовий розрахунок.

Суть банківського акцепту  полягає у наданні права клієнтові  здійснювати трасування платежу  на обслуговуючий банк. Трасант, отримавши  акцепт банку за траттою, може врахувати  її в іншому банку і отримати гроші  або погасити свої ж борги цим  акцептом. На термін платежу сторона, якій відкрито кредит, вносить банку-акцептанту відповідну суму, яка і йде на оплату векселя. Операція банківського акцепту — це насамперед прийняття  банком функції платника за переказним векселем із наступним погашенням заборгованості йому векселедавцем. Якщо на момент платежу  необхідні кошти відсутні, то останньому надається кредит (Додаток 1).

Акцептний кредит надається  тільки фірмам, у платоспроможності  яких банк не сумнівається. Уданому  випадку, З одного боку, в банку  акумулюються обігові документи, під  які можна оформити вексельний кредит, а з іншого — векселі, індосовані учасником експортно-імпортних операцій на ім'я комерційного банку. Вони можуть ним продаватися і передаватися іншим суб'єктам, які дістають право у будь-який час пред'явити їх банкові та отримати легко реалізовувані кредити й платіжні засоби.

Особливості акцептного кредиту:

1. по-перше, якщо обліковий кредит надається векселетримачеві шляхом обліку векселів у комерційному банку, то акцептний кредит надається векселедавцю (платникові).

В операції акцептного кредиту  комерційний банк стає гарантом своєчасності платежу, а кредитна угода оформлюється за допомогою переказного векселя, в якому вказується платник, котрий має акцептувати вексель, тобто  дати згоду на своєчасний платіж. Далі клієнт виставляє його на банк, який акцептує цей переказний вексель, але  за умови, щодо настання терміну платежу  клієнт внесе до банку необхідну  для погашення вексельну суму.

2. по-друге, акцептований банком вексель має значно кращу ліквідність та привабливість як цінний папір узагалі.

Це вигідно і позичальнику, тому що після акцепту свого векселя  у банку він може ефективно  використати його як авторитетний платіжний  засіб для придбання товарів, оплати інших своїх зобов'язань  перед кредиторами, для врахування, якщо потрібно, в інших банках.

Дисконт векселя, що виписаний  на покриття акцептного кредиту, можна  здійснити навіть у тому ж банку, який його акцептував. Тоді даний банк стає не тільки гарантом, а й безпосереднім  кредитором клієнта, за що стягує відповідну плату у вигляді акцептної  комісії.

Оскільки умовою акцептного кредиту є грошове покриття суми векселя позичальника банком до настання строку його погашення, то банки звертають  особливу увагу на надійність своєчасного  повернення суми кредиту, і якщо позичальник вчасно не виконав своїх зобов'язань перед банком-гарантом, той у відповідності з вексельним правом пред'являє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з позичальника.

Отже, гарантування сплати вексельної суми шляхом акцепту є корисною операцією  як для кредитора, котрий отримує  зручну форму погашення векселя, так і для боржника, оскільки йому надається часовий лаг для  нагромадження погрібних грошових сум.

в) Кредит під заставу  векселя

З метою здійснення вексельного  кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих  позичок.

Надання банком кредитів під  заставу векселів є звичайною  кредитною процедурою.

Надання банком кредитів під  заставу векселів здійснюється на загальних  принципах банківського кредиту.

Але з огляду на те, що реалізація будь якого заставного майна банком ускладнена (потрібна організація торгів, участь декількох покупців, тощо), вексель  як заставу реалізувати значно легше, оскільки продаж цінних паперів майже  єдине, що не потребує зайвих процедур та спеціальних дозволів для банку. Продаж цінних паперів є суто банківською  операцією, тому комерційний банк має  можливість оперативно, та без зайвих витрат реалізувати заставу в  формі векселю.

Специфікою цього виду кредитування є порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Надані в заставу векселі  обліковуються банком на позабалансових рахунках за номінальною вартістю. Банк має можливість, при неповерненні клієнтом кредитних коштів, в звичайному порядку відшкодувати їх шляхом:

• продажу заставлених векселів;
• їх обміну на інший актив;
• передачі векселів для припинення зобов’язань банку.

Прийняття векселів у заставу  банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником  договору застави, в якому встановлюється місце зберігання заставлених векселів.

При кредитуванні під заставу  векселів позичальник віддає його під  заставу на певний строк, зберігаючи усі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредит під заставу  векселів належить до ломбардного кредиту.

Ломбардне кредитування під  заставу векселів передбачає:

• реальну операцію відвантаження товарів" виконаних робіт чи наданих у кредит послуг на їх суму;
• отримання векселів як забезпечення кредитних зобов'язань;
• отримання кредиту під заставу векселів;
• погашення кредиту, заставленими векселями;
• продаж банком заставлених векселів у разі неповернення кредиту.

Кредити під заставу векселів поділяють:

1. на строкові (до настання терміну погашення заставлених векселів). Обліковуються такі кредити на простих позичкових (кредитних) рахунках;
2. онкольні (на вимогу) - без зазначення терміну припинення кредитування. Ці кредити видаються у формі відкриття в банку позичальникові спеціального позичкового рахунку, подібного до контокорентного, банк має право вимагати будь-коли повного погашення кредиту чи внесення додаткового забезпечення.

Вексель може бути переданий  у заставу згідно з відповідним  договором шляхом:

1. здійснення заставного індонсаменту і передавання його заставо-тримачеві;
2. здійснення іменного індонсаменту на користь заставотримача;
3. здійснення іменного чи бланкового індосаменту і передавання векселя заставотримачеві;
4. простого передавання векселя на зберігання в депозит державної нотаріальної контори;
5. простого передавання векселя на зберігання заставотримачеві без вчинення на його користь будь-якого індосаменту.

Банки можуть кредитувати  позичальників під заставу векселів. Заставна вартість векселю в основному складає 60% – 90% від номіналу. А, як свідчить вітчизняна практика, цей показник може сягати 25%  від номіналу векселя та нижче. Цей кредит короткостроковий, термін кредиту повинен встановлюватися меншим, аніж строк погашення заставлених векселів.

Строкові позички під  заставу векселів, як правило, є разовими. Банк аналізує юридичну й економічну надійність векселя і при позитивному  висновку укладає з позичальником  кредитну угоду та договір застави  векселів. Строк кредиту встановлюється відповідно до терміну погашення  векселя (векселів). Кредит надається  в розмірі 60—90% номінальної суми векселя; заборгованість з позикою  обліковується на простому кредитному рахунку.

Онкольні кредити під  заставу векселів призначені для  задоволення постійної потреби  клієнтів в обігових коштах. Надання  вексельного онколю, облік заборгованості, її погашення здійснюються за допомогою  спеціального позичкового рахунку, котрий є аналогом контокоренту. Цей  рахунок є рахунком до запитання, що надає банкові право у будь-який момент вимагати від клієнта повного  чи часткового погашення кредиту  або внесення додаткового забезпечення векселями.

Для отримання онкольного кредиту потенційний позичальник  подає такі ж документи, як і за будь-якого кредитування, а для  оформлення договору застави подає:

• векселі;
• реєстр векселів у 2-х примірниках, у яких векселі розташовані в порядку настання строків платежу, причому місцеві та іногородні векселі групуються в окремі реєстри.

Банк видає клієнтові  розписку про те, що він прийняв  векселі до опрацювання.

Вимоги до векселів, що приймаються  в забезпечення, аналогічні вимогам  до врахованих векселів, індосаменти  на векселях повинні бути заставні. Після одержання дозволу на онкольне кредитування вираховують ліміт  кредитування.

На векселях заставодавець зобов’язаний  виконати  заставний або передавальний іменний чи бланковий індосамент.  Вид індосаменту встановлюється договором застави. Банк може вимагати, щоб позичальник вчинив саме передавальний індосамент.

Для отримання кредиту  зі спеціального позичкового рахунку  клієнт подає в банк стандартний  пакет документів, а також векселі, котрі призначені для передачі в  заставу.

Векселі здаються в банк з реєстром векселів, поданих у  заставу щонайменше в двох примірниках. Пред’явнику дається розписка про  одержання векселів (наприклад, на копії  реєстру) та призначається орієнтовний  термін кредитування або день, коли він має забрати не прийняті в  заставу векселі.

Після юридичної й економічної  експертизи векселів працівники банку  викреслюють з реєстру та повертають клієнту векселі, які не задовольняють  вимоги банку, а за благонадійними векселями  вираховують розмір ліміту кредитування (у випадку, коли клієнт, крім вексельного  онколя, використовує ще й обліковий кредит, то ліміт кредитування встановлюється за обома формами вексельних кредитів). Банк і клієнт укладають кредитну угоду, в якій міститься низка умов, що є обов’язковими для позичальника. У кредитній угоді визначається:

1. ліміт кредиту (кредитна лінія);
2. граничне співвідношення між забезпеченням (загальної номінальної суми векселів) і можливою заборгованістю у межах 60—90% від загальної суми векселів;
3. розмір процентів за кредит і комісію на користь банку;
4. право банку підвищувати на свій розсуд, але з попередженням клієнта, розмір процентів і комісії;
5. право банку закрити рахунок і вимагати в будь-який час повного чи часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення;
6. право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих у заставу векселів;
7. право банку погашати заборгованість клієнта із сум, що належать клієнту і перебувають у банку на інших рахунках клієнта;
8. право банку дозволяти клієнту за його ініціативою заміняти одні векселі до строку їх оплати іншими;
9. місце зберігання векселів, переданих у заставу.

  Розмір плати за  кредит, частки банківського кредиту  в номінальній вартості забезпечення  визначаються банком залежно  від кредитоспроможності позичальника  та надійності наданих у заставу  векселів.

Векселі, що застосовуються як застава, можуть передаватися на зберігання банку, державному чи приватному нотаріусу. Банк зацікавлений, щоб заставлені векселі зберігалися саме у нього. Позичальник виконує на прийнятих у заставу векселях заставний або передавальний іменний чи бланковий індосамент, навіть якщо останній індосамент бланковий або на пред’явника. Вид індосаменту встановлюється договором застави, однак банку доцільніше вимагати, щоб позичальник вчинив саме передавальний індосамент.

У світовій практиці у випадку  застави векселя набагато популярнішою є застава векселів із бланковим  або іменним індосаментом на користь  заставоутримувача без застереження про заставу, ніж передача векселя з заставним застереженням.

Причина криється в тому, що передача векселя в заставу  однією із зобов’язаних за векселем осіб викликає сумнів в його кредитоспроможності (оскільки йому відмовлено у видачі кредиту без забезпечення), а тому знижує обігоздатність такого векселя. Щоб уникнути цього неприємного наслідку світова практика пішла переважно шляхом вчинення не заставного, а звичайного індосаменту у випадку застави векселя.

Передача векселів із бланковими або іменними індосаментами не суперечить природі застави, оскільки власником  відповідно до умов договору залишається  заставодавець, а заставоутримувач здобуває на векселі заставне право. Права заставоутримувача обмежені умовами договору про заставу. При порушенні своїх зобов’язань за договором заставоутримувач несе відповідальність перед заставодавцем згідно цього договору.