Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Найбільш характерним є розподіл міжбанківських об’єднань на асоціативні і корпоративні.

Асоціативні об’єднання	Корпоративні об’єднання
1)добровільний характер  членства на     підставі спільних  інтересів	1)велика ступінь залежності  та близькі зв’язки між учасниками
2)вільний вибір організаційної  форми об’єднання та виходу із складу учасників	2)відсутність можливостей  та повної свободи вибору партнерів,  бо партнером стає власник  паю чи акції, які продаються  і купуються
3)делегування ряду повноважень асоціативному об’єднанню на підставі рішень, що приймаються  його членами	3)велика ступінь централізації  управлінських та контрольних  функцій
4)демократичний характер  управління (стосується в основному  асоціативних об’єднань некомерційного типу)
5)договірна форма організації  відносин між учасниками та  організацією

Характерними рисами об’єднань  асоціативного та корпоративного типу являються:

Головними представниками міжбанківських об’єднань є:

• асоціативного комерційного типу ¾ консорціуми та картелі;
• корпоративного типу ¾ концерни та трести.

Саме ці об’єднання і будуть розглянуті далі.

Банківський консорціум ¾ тимчасове об’єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення  кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Організуються під головуванням найбільшого банку (голови консорціуму), який діє від імені і в інтересах всіх учасників консорціуму. При цьому об’єднанні юридична самостійність банків, що входять до складу консорціуму, не втрачається.

Головна мета консорціуму:

1. Збільшення обсягів операцій шляхом концентрації ресурсів.
2. Розподілення ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів учасників.

Часто консорціальні об’єднання банків називають банківськими синдикатами, а кредити, що надаються консорціумом банків ¾ консорціальними або синдикативними. В банківській практиці синдикатами називають тимчасові банківські об’єднання, створені для розміщення значних випусків цінних паперів, обслуговування емісійно-засновницької діяльності клієнтів.

Наприклад, в 1973 р. “Рабобанк” (Нідерланди) та “Бенк оф Америка” утворили консорціум “Рабоамерика інтернешенел бенк”  для фінансування різних проектів.

Банківський картель ¾ об’єднання крупних банків, в основі якого ¾ угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні відсоткових ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо). Умови угоди, як правило, не “афішуються”. Незалежність банків, що входять до складу картелі, зберігається.

Банківський концерн ¾ це монополістичне об’єднання акціонерних банків, при якому крупний банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірних товариств), тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх діяльністю.

Головне і дочірні акціонерні банки  утворюють банківський концерн.

Як відомо, доля акцій, зосереджена  в руках одного власника, що дає  можливість здійснювати фактичний  контроль над акціонерним товариством (контрольний пакет акцій) ¾ теоретично складає 50% випущених акцій + 1 акція. На практиці ця доля значно менша, оскільки частина акцій не має права голосу, а дрібні власники акцій, як правило, не беруть участі в загальних зборах акціонерів.

До складу банківського концерну, крім банків, можуть входити також  акціонерні товариства з різною специфікою діяльності, не залежні одне від  одного, але об’єднані під єдиним керівництвом контролюючого акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій всіх акціонерних товариств  концерну. Таке об’єднання отримало назву банківської холдинг-компанії.

Банківські холдинг-компанії є об’єднаннями змішаного типу. До їх складу, крім банків, входять різні парабанківські установи (страхові, лізингові, факторингові та інші компанії). Банківські холдинги стали дуже поширеними в останні роки, вони утворюються на величезних територіях, їх називають “супермаркетами” банківських і небанківських послуг.

Основна мета холдингу ¾ направляти, контролювати діяльність всього об’єднання і кожної його складової окремо, оптимізуючи прибуток.

Серед банківських холдингових  компаній виділяють однобанківські та багатобанківські холдингові компанії.

Однобанківські холдингові компанії (фінансові концерни) складаються з одного банку, який виконує функції холдингу, а також певної кількості парабанків.

Багатобанківські холдингові компанії контролюють два або більше банків. Найчастіше головною холдинговою компанією в цьому об’єднанні виступає інвестиційна або фінансова корпорація, створена на базі промислових підприємств та банків.

Банківський трест ¾ це монополістичне об’єднання банків, яке утворюється шляхом об’єднання власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.

 

ВИСНОВОК

 

Спеціалізовані кредитно-фінансові  інститути зосереджують свою діяльність на окремих, як правило невеликих, сегментах ринку фінансових послуг, функціонуючи для певного типу клієнтури або пропонуючи відносно вузький спектр можливих операцій. Діяльність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів дає змогу заповнити ті ніші на ринку банківських послуг, які з тих чи інших економічних або політико-правових причин залишаються поза увагою банківських установ.

Ідея  обмеження й витіснення товарно-грошових відносин в економіці радянського  типу вилилась у руйнування системи  кредиту та заборону діяльності кредитних  інститутів. Виняток склав лише державний банк, тому кредитну систему ототожнювали з банківською. Проте в будь-якій ринковій економіці кредитну систему творять різноманітні кредитні установи. Значну питому вагу в обсязі їх операцій становлять різноманітні небанківські фінансово-кредитні установи. Їх сукупність і взаємодія в мобілізації коштів та кредитуванні учасників господарського життя відображається в категорії «парабанківська система».

Спеціалізовані  кредитно-фінансові інститути (СКФІ) складають ту частину парабанківських  установ, які обслуговують певні  групи клієнтів, що вважаються ризиковими для комерційних банків. Зокрема, споживачів кредитних ресурсів із сфер сільського господарства, будівництва, малого підприємництва та ін. Особливий  різновид спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів становлять поштово-ощадні банки, які традиційно акумулюють дрібні заощадження і здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення, надають  кредитні послуги іншим кредитно-фінансовим установам і державі.

Небанківські  установи не тільки орієнтуються на задоволення  потреб певних типів клієнтів. Вони нерідко надають кредитно-фінансові  послуги на пільгових засадах, а  свою фінансову діяльність здійснюють, не випускаючи власних боргових зобов´язань. Основним видом їхніх цінних паперів  стали власні акції. Тому всі ризики зміни вартості активів і пасивів  на фінансовому ринку небанківські установи розподіляють серед своїх  акціонерів.

Вивчення  функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ небанківського типу передбачає набуття спеціальних знань та з´ясування особливостей технічних  прийомів проведення операцій в межах  кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними банками.

Студенти  мають засвоїти, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути в  переважній більшості країн посідають  важливе місце у їх кредитних  системах, спеціалізуються на виконанні  кількох операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а в останні  десятиліття навіть починають діяти  як серйозні конкуренти комерційних  банків на ринку фінансових послуг. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих  секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин (наприклад, низька рентабельність чи законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Як окрема ланка  кредитної системи спеціалізовані кредитно-фінансові інститути почали формуватися в XX ст. Вже в першій половині XX ст. значних обсягів набули операції страхових компаній, а далі акумулюванням грошових доходів, капіталів і заощаджень населення, підприємств і держави поступово почали займатися кредитні спілки та пенсійні фонди. Розгорнули діяльність інші заощаджувально-кредитні інститути.

Загалом, до складу сучасної парабанківської  системи входять чисельні спеціалізовані кредитно-фінансові інститути і  поштово-ощадні установи типу: інвестиційних  компаній і фондів, лізингових компаній, факторингових компаній, брокерських  і дилерських фірм, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбардні установи, кредитні товариства й асоціації, трастові компанії тощо.

Студентам слід уяснити, що становлення та розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні  зумовлене задоволенням об’єктивних  потреб у фінансових послугах у зв´язку  з переходом до моделі динамічно  зростаючої економіки, зростанням доходів  і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності (на основі новітніх технологій і техніки), прискоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового  інвестування коштів. Провідними спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами в сучасних кредитних системах стали страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, позичково-ощадні асоціації, будівельні товариства (Великобританія), доброчинні фонди та ін. Основними напрямками їх діяльності стали:

а) акумулювання заощаджень населення шляхом їх залучення  на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів;

б) кредитування певних сфер економіки та видів господарської  діяльності і потреб певних груп населення;

в) надання  довготермінових іпотечних кредитів;

г) організація  пенсійного та соціального забезпечення населення;

д) здійснення операцій кредитної взаємодопомоги.

Здатність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки зробила  їх привабливими і для державних  органів. В багатьох країнах вони були створені законодавчими актами з метою фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання споживчого попиту, фінансування програм  розвитку порівняно відсталих регіонів тощо. Більше того, держава не лише брала  участь у їх заснуванні, а й надавала їм пільги та гарантії і навіть бюджетні субсидії на розвиток інфраструктури і розширення операцій.

Загалом, спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові  заклади потрібно розглядати як третю  складову частину досконалої кредитно-фінансової системи країни, яка нині набуває  значного впливу на економіку і споживання. Зростання масштабів її кредитно-фінансової діяльності та асортименту послуг означає  не лише суттєве обмеження операцій банків щодо мобілізацій ресурсів, а головне - усуває монопольне становище  комерційних банків на ринку позичкових капіталів.

От чому між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами  точиться гостра конкурентна боротьба за залучення грошових коштів та у  сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Гальчинський  А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 2004.

2. Савлук  М. І. Гроші та кредит: Підручник.  — К.: КНЕУ,2008.-602с.

3. Гроші  та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2007.-510.

4. Єпіфанов  А. О., Міщенко В. І., Гребник  Н. І. Грошово-кредитна політика  в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2006.- №9.

5. Синбченко  М. І. Кон'юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2008.- №9.

6. Мельничук  О. М. Законодавчі основи та  найважливіші параметри грошово-кредитної  політики.// Фінанси України, 2007, -№7.

7. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2006 - №8.

8. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 2008. — Розд. 1.

9. Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 2005.

10. Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

11. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск: Меркаванне,2004.