Податкова система України

Податкова система  України , її становлення та розвиток 

ВСТУП 

Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови державності та реформування економіки на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалося на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялись під тиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрунтування та аналізу мікро- і макро-економічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок. 

Податкова система  України , її становлення та розвиток 

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими  нормами податків, зборів, інших  обов'язкових платежів до бюджету  і державних цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а  також форми та методи побудови такої  системи [90, с. 435]. 

Правовою основою  податкової системи нашої держави  є Закони України «Про державну податкову  службу в Україні» [3] та «Про систему  оподаткування» [12], ухвалені відповідно 04.12.90 р. і 25.06.91 р. Ці закони регламентують принципи побудови та призначення системи оподаткування, види податків і зборів, порядок їх зарахування до бюджетів і державних цільових фондів, визначають платників податків, їхні права, обов'язки та відповідальність за порушення податкового законодавства, систему органів державної податкової служби, їхні завдання, функції, права та обов'язки. Крім цих законів існує ще багато нормативних та інструктивних документів з питань нарахування та сплати конкретних податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру. 

Кожній країні властива своя система оподаткування. Становлення податкової системи України відбувалося в непростий час розбудови державності та реформування економіки на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалося на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялись під тиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрунтування та аналізу мікро- і макро-економічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок. 

Проте до 1995 року податкова  система нашої держави як «сукупність  податків, зборів, інших платежів і  внесків до бюджету і державних  цільових фондів, платників податків та органів, що здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і  своєчасністю їх сплати» [58, с. 7] в основному  була сформована. Недоліки цієї системи оподаткування, мова про які йтиме далі, зумовили необхідність проведення податкової реформи. Ця реформа розпочалася в 1996 році на засадах нової податкової політики, підвалини якої були закладені Постановами Верховної Ради України «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» від 

13.12.1995 р. №466/95-ВР [14], «Про основні положення податкової  політики в Україні» від 

04.12.1996 р. №561/96-ВР [15], а також Указом Президента  України «Про заходи по реформуванню податкової політики» від 31.07.1996 р. №621/96 [18]. Податкова реформа має завершитися прийняттям Податкового кодексу України. 

Всі податки, збори та обов'язкові платежі, які справляються на території України, поділяються на дві групи - загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» [12] встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Ні уряд, ні місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги, за винятком тих, що передбачені чинним законодавством України. Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів та їх ставки наведено в додатку А [81]. 

Крім загальнодержавних  податків, наведених у додатку А, в системі оподаткування в Україні є два податки, які використовуються у спрощених системах оподаткування. Це єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва та фіксований сільськогосподарський податок, їх суть розкрита в п. З.1. 

На відміну від  загальнодержавних, для місцевих податків і зборів законодавче визначено: їх перелік; платників податків і  зборів; об'єкт оподаткування; граничну (максимальну) ставку податку чи збору. Право встановлювати місцеві податки і збори на своїй території (відповідно до їх переліку), їх ставки (в межах граничних ставок), механізм їх справляння та порядок сплати надане органам місцевого самоврядування -сільським, селищним, міським радам народних депутатів. 

В Україні є два  місцевих податки та чотирнадцять місцевих зборів, їх перелік та порядок справляння регламентують Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. №56-93 [19] та Закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.97 р. №77/97-ВР [12]. Всі місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів. 

Перелік місцевих податків і зборів, їх платників, об'єкти оподаткування  та ставки наведено в додатку Б [82]. 

Значення конкретних податків у формуванні зведеного  бюджету держави різне. Про це свідчать дані, наведені в табл. 1.2. 

Як видно з табл. 1.2, основне навантаження у формуванні зведеного бюджету держави припадає на податок на додану вартість, податок  на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, акцизний збір та збори до державних цільових фондів (1998 р. 

- 81,1%, 1999 р. - 80,8%, 2000 р. 

- 64,8% від фактичних  надходжень до бюджету). Зменшення частки цих податків у бюджетних 

Таблиця 1.2. Структура  податкових надходжень до зведеного  бюджету України, % 

[64, с. 26; 67, с. 9; 133, с. 231, с. 232; 208, с. 40] 

Назва податків і  зборів Роки 

1998 1999 2000 2001 2002 план 2003 прогноз 

Податок на додану вартість 25,4 26,8 19,5 18,0 21,7 21,8 

Акцизний збір 4,7 6,2 4,6 6,0 5,4 6,1 

Мито 1,2 1,0 1,3 * * * 

Податок на прибуток підприємств 25,1 23,9 16,0 23,0 19,6 16,2 

Плата за землю 4,7 2,7 5,2 4,0 2,8 2,7 

Податок з власників  транспортних засобів 0,8 1,1 0,7 * * *

Прибутковий податок  з громадян 15,2 16,8 13,2 25,0 16,7 19,0 

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності 1,1 1,1 1,2 * * * 

Збори до державних  цільових фондів 10,7 7,1 11,5 * * * 

Місцеві податки  і збори 1,7 1,7 2,1 * 0,8 0,8 

Інші податкові  і неподаткові надходження 9,4 11,6 24,7 24,0 * * 

* Інформації немає 
 
 

надходженнях у 2000 p. пояснюється не зменшенням їх суми (вона, навпаки, зросла), а збільшенням неподаткових надходжень до бюджету, зокрема, надходжень від приватизації державного майна. Решта податків, зборів та платежів податкового характеру (майже 20 загальнодержавних і 16 місцевих), а також усі неподаткові надходження забезпечують бюджет тільки на 18,9% (1998 р.) - 35,2% (2000 p.). 

Частка місцевих податків і зборів у зведеному  бюджеті незначна - всього 1,7 (1998 і 1999 pp.) -2,1% (2000 p.). Проте для органів місцевого самоврядування ці податки і збори є одним з вагомих джерел фінансування їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до місцевого бюджету найбільша частка належить комунальному податку, ринковому збору, збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельному збору, податку з реклами (близько 97%), причому перші два (комунальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80% надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів становлять усього близько 3% (див. табл. 1.3). 

Теорія та практичний досвід розвинутих країн світу свідчать про розмаїтість та гнучкість систем місцевих податків і зборів. Середі них група прямих податків на нерухоме та рухоме майно, прямі податки на доходи, непрямі податки на продаж, місцеві подушні податки та інші податки. Зокрема, у Франції стягується понад 50 місцевих податків, в Італії - більш ніж 70, у Бельгії - понад 100 [51; 199, с. 121]. В Україні місцевих податків та зборів значно менше, а об'єкти оподаткування цими податками, на наш погляд, не завжди є логічними. Взяти хоча б три збори, пов'язані з діяльністю іподромів (див. додаток Б), хоча кількість іподромів у країні не перевищить і десятка. Не до порівняння і частка надходжень до бюджету від місцевих податків та зборів в нашій державі та в країнах з розвинутою ринковою економікою - близько 2% проти 5-30% [199, с. 121]. Все це свідчить про необхідність реформування вітчизняної системи місцевих податків. 

Як зазначалося  вище, система оподаткування в  Україні формувалась за надзвичайно  складних економічних, соціальних і політичних умов. Саме вони і зумовили значною мірою недоліки, притаманні податковій системі нашої держави. Як справедливо зауважує П. Гайдуцький, «сьогодні ми відчуваємо втрати, пов'язані з функціонуванням цієї класичної податкової системи, 

Таблиця 1.3. Структура  надходжень місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів, % [201;217] 

Назва податків і  зборів 

Роки 

1998 1999 2000 

Комунальний податок 45,5 39,7 33,8 

Ринковий збір 32,8 38,1 41,6 

Готельний збір 5,6 6,5 8,6 

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі 8,0 7,6 6,9 

Збір за проїзд територією прикордонних областей 3,9 3,6 3,8 

Податок з реклами 1,4 1,7 2,1 

Інші місцеві збори 2,8 2,8 3,2 

яку запозичили з  інших країн і механічно переклали на ніким ще не описану форму економіки, на економіку перехідного дифузійного типу, яка вже відійшла від застосування планово-адміністративних важелів регулювання економічних процесів, але в якій ще не створено умов для розвитку ринкових відносин» [56, с. 9]. 

Одним з основних недоліків чинної системи оподаткування  є те, що в той час, коли інфляція в державі переросла в гіперінфляцію (1992 р. - 2500%, 1993 р. -4835%, 1994 р. - 992% [121, с. 52]), а бюджет держави став хронічно дефіцитним, відбулося зміщення пріоритетів у функціях податків - на перший план замість економічної (стимулювальної) вийшла фіскальна функція. Під тягарем бюджетного дефіциту податкове законодавство втрачало стабільність, не дотримувався один з основних принципів формування податкової системи, суть якого полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції має приводити до зниження питомої ваги податків у вартості на одиницю продукції, а збільшення надходжень до держбюджету має відбуватися не за рахунок збільшення кількості податків та їх ставок, а за рахунок збільшення бази оподаткування [96; 97]. При цьому головним чинником дефіциту державного бюджету та фінансової нестабільності України було надмірне державне споживання [218]. 

У разі сплати всіх податків та зборів, регламентованих чинним податковим законодавством, підприємство зобов'язане переказувати до бюджету 40-46% (залежи о від структури ціни та виду діяльності) створюваної ним доданої вартості [114]. Як свідчать розрахунки науковців [125], у 1995 р. економіка держави працювала зі значним податковим навантаженням - сукупна номінальна податкова ставка була вищою від оптимальної на 10,6%, а в 1996 р. -на 12,6%. У подальшому цей розрив трохи зменшився і в 1997 р. дорівнював 7,8%, у 1998 р. - 7,2%, а в 1999 р. -5,0%. 

«Великі податки нічим не можуть бути виправдані» [45]. Надмірне податкове навантаження зумовило банкрутство багатьох платників податків і значно більшою мірою - їх перехід у тіньову економіку. 

Недосконалістю податкової системи в Україні є також  деформоване співвідношення між прямими та непрямими податками. Світовий досвід переконує, що частка непрямих податків у доходах бюджету не має перевищувати 10-15% [43, с. 39]. У нашій же системі оподаткування непрямі податки перевищують 40% [131, с. 212]. Велика частка непрямих податків, насамперед, податку на додану вартість та акцизного збору, в структурі податкових надходжень свідчить про фіскальність податкової системи. Внаслідок завищення частки непрямих податків втрачається можливість використання механізму оподаткування для стимулювання виробництва. Непрямі податки (Пн) зумовлюють зростання цін на продукцію, роботи та послуги (Ц), що за певного сукупного платоспроможного попиту веде до зменшення обсягів реалізації (Р), відповідно, і скорочення обсягів виробництва продукції (В підприємствами -виробниками! Логіку цього зв'язку у формалізованому вигляді можна зобразите так: 

Пн \x2191\x2192 Ц \x2191\x2192 Р \x2191\x2192 В \x2193 

Подорожчання продукції  через непрямі податки знижує її конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку [127]. 

Невиправдано великими є і сьогоднішні ставки нарахувань на заробітну плату, яку підприємства виплачують працівникам, - 36,8% від фактичних витрат на оплату праці (32% - збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 2,9% - збір на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з втратою працездатності; 1,9% -збір на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття). Крім названих зборів та внесків додатково нараховуються внески до фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, розмір яких визначається для окремих галузей господарства залежно від класу професійного ризику і становить від 0,84% до 13 8% фактичних витрат на оплату праці. Хоча сьогодні нарахування на заробітну плату поступово зменшуються (до 01.07.97 р. сукупна ставка нарахувань становила 51%, до 01.07.98 р. - 47,5%, до 01.01.99 р. - 42,5%), вони все ще підривають зацікавленість суб'єктів господарювання у легальній виплаті заробітної плати, змушують шукати можливості цих виплат з неофіційних джерел, що, в свою чергу, зменшує базу оподаткування.