Грошові реформи та їх особливості проведення в Україні

Водночас Мексика та Іспанія, навпаки, розглядали варіант можливого запровадження паралельних грошових одиниць для захисту національних економік.

У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено з обігу впродовж 23—31 грудня 1991 року. Натомість запроваджено тимчасову національну грошову одиницю — хорватський динар — шляхом обміну у співвідношенні 1 : 1. Емісія квазідинара здійснювалась у вигляді казначейських білетів від імені Міністерства фінансів Хорватії, а не банкнот центрального банку, що пояснювалося військовим протистоянням із Сербією. При цьому масштаб цін не змінився, а для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара із прив’язкою до німецької марки у співвідношенні 13:1.

Оскільки у 1992 році близько 40% видатків бюджету становили військові витрати та видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно — і практично припинилося надходження коштів від туризму, країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони.

У Словенії з проголошенням незалежності (у червні 1991 року) почалася підготовка необхідних законодавчих актів, серед яких — про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду країна почала друкувати за кордоном (але на власному спеціальному папері з відповідною системою захисту) купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час її ще не було визначено. У жовтні 1991 року Словенія згідно із Законом “Про національну грошову одиницю” впровадила ці купони в обіг, установивши курс обміну на югославські динари у співвідношенні 1 : 1, і розпочала друкувати власну національну валюту — словенський толар. Певний час в обігу були обидва грошові знаки, але поступово купони почали вилучати. Емісію прив’язали до німецької марки у співвідношенні 60: 1. Забезпечення внутрішньої конвертованості толара дало змогу повністю ліквідувати внутрішній “чорний ринок”. Грошову реформу в Словенії було проведено вдало, що сприяло створенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки.

1 січня 1997 року в Польщі виведено з обігу старі грошові знаки номіналом у сотні тисяч і мільйони злотих. Було завершено великомасштабну операцію щодо деномінації національної валюти, котра тривала два роки. Зменшення номіналу польських грошей у 10 тисяч разів не лише спростило фінансову звітність, а й істотно полегшило життя людей. Із 1 січня 1995 року прийнято новий порядок валютного обігу, яким передбачено повну конвертованість злотого, що відкрило шлях польським грошам на міжнародний фінансовий ринок [35].

У колишніх радянських республіках також проведено, з більшим чи меншим успіхом, грошові реформи. Відкрила “парад” національних валют Естонія — появою в 1992 році власної крони, одразу ж прив’язаної до німецької марки у співвідношенні 8 : 1. 20 червня 1992 року набули чинності закони Естонської республіки “Про гроші”, “Про забезпечення естонської крони” та “Про іноземну валюту”.

1993 року засновано національну валюту Росії — на заміну грошових знаків СРСР зразка 1961—1992 років.

Того року на зміну “побратимові” нашого купоно-карбованця — литовському купону — прийшла національна валюта Литви — лит — забезпечена всім надбанням незалежної держави. Ставши єдиною розрахунковою одиницею на території країни, вона була прив’язана до американського долара у співвідношенні 4 : 1. Це припинило спекуляції з вільно конвертованою валютою (ВКВ), що процвітали до того. Довіра литовців до національних грошей зросла, а отже, одержала новий імпульс мотивація до праці.

Із березня 1993 року з власною вітчизняною валютою — латом — живе Латвія. Лат замінив тимчасові (із травня 1992 року) гроші — латвійський рубль. Обмін тривав понад рік. На момент уведення нова грошова одиниця відносилась до американського долара як 1 : 1.42, а на кінець 1994-го за лат брали вже 1.69 долара. До речі, саме в Латвії було відкрито перший (тоді ще за СРСР) пункт обміну валют. Слід наголосити, що лат, на відміну від своїх балтійських “колег”, було прив’язано не до певної “окремо взятої” ВКВ, а до СПЗ — Спеціальних прав запозичення (Special Drawing Rights) — штучно створених міжнародних резервних активів, призначених для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з МВФ). І в цьому, безумовно, був сенс, оскільки таким чином лат значною мірою було убезпечено від кризових явищ, що періодично охоплювали як США, так і ФРН. Стабільності лата на той час посприяв воістину “царський” подарунок, який Банк Латвії одержав від свого довоєнного попередника — 10 тонн золота, що зберігалося на Заході.

Із липня 1994 року заявив про себе узбецький сум. Цим ознаменувався перехід “радянський рубль — сум-купон — сум”. Упродовж першого місяця грошової реформи паралельно ходили нова національна грошова одиниця і сум-купони. Крім того, введення національної валюти супроводжувалося компенсаційними виплатами всім категоріям громадян республіки в розмірі 100 сумів.

Із 10 травня 1995 року національну валюту введено в Таджикистані. З’явився таджицький рубл. За офіційними заявами, створювалася нова грошова система, яка мала забезпечити нормальний грошовий обіг усередині республіки і проходження платежів за її межами [35].

У Грузії в ході грошової реформи введено нову грошову одиницю — ларі: обмін здійснювали за курсом 1 000 000 купонів = 1 ларі. Додатково уряд і Національний банк організували обмін на нову валюту доларів США, німецьких марок та російських рублів.

На початку 2006 року грошову реформу проведено в Азербайджані: манат деноміновано у 5 000 разів. Нові грошові знаки включають банкноти і монети шістьох номіналів. Дизайн нових асигнацій і монет Азербайджану розробив автор купюри євро — Роберт Колліна. Нові гроші мають до 30 ступенів захисту.

1 січня 2002 року 300 мільйонів людей дванадцяти країн ЄС — Бельгії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Голландії, Австрії, Португалії, Іспанії — отримали єдину валюту: готівковий євро — символ і водночас двигун подальшої європейської інтеграції. Поряд із доларом євро відіграє роль ще однієї світової валюти, а також іще однієї світової резервної валюти. Найбільша у світовій історії грошова реформа пройшла без ускладнень, починаючи від технічно складного друкування банкнот і закінчуючи видачею готівки [25].

У 2005 році в Туреччині проведено деномінацію ліри. Із 1 січня в обіг випущено банкноти без шести нулів. Туреччина зважилася на деномінацію після того, як урядові вдалося знизити рівень інфляції. Перехід на нову валюту тривав один рік.

Утім, не завжди грошова реформа увінчується успіхом. Скажімо, в Заїрі у 1993 році вона закінчилася цілковитим провалом.

Як бачимо з розділу, спектр практичних кроків щодо підготовки та проведення грошової реформи доволі широкий. У кожного з підходів є позитивні, і негативні сторони. Безумовно, не можна не зважати й на специфічні національні особливості в усіх їх проявах. Світовий досвід свідчить, що грошова реформа є найефективнішою за ретельної підготовки за такими напрямами:

      збільшення виробництва і товарообігу;

      зміцнення фінансової системи, насамперед державного бюджету;

      обмеження   грошової емісії та  внутрішнього грошового попиту;

      активізація платіжного балансу,  накопичення  офіційних  золотовалютних резервів тощо.

5. Особливості проведення грошових реформ в Україні

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін. [41].

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні припини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.
Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети:

      створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

      забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

      сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання

      грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової

економіки [15].

Такий багатоцільовий характер та особливі умови   проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

      перший етап (січень - листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

      другий етап (листопад 1992 - серпень 1996 p.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

      третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання [41].

Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи1. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав

постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути "готівкової кризи", і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.

Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватися "м'яко", поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання, як тимчасових грошей, не перевищить 4- 6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець "заповнив" весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 p., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню.

У листопаді 1992 р. указом Президента "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою "український карбованець". Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище [44].

Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992-1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невираженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи [41].

З огляду на ці обставини на другому - підготовчому - етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 p., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994-1995 pp. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів [Додаток Б]. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково - вона відповідала рівню інфляції за 1991-1996 р. Все це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазначало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному   банку  і   не   індексованих на  рівень   інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р.   більшість   із   них   перетворилася   у   мізерні величини [44].