Грошові реформи та їх особливості проведення в Україні

Інша річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі – надходять в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа в колишньому СРСР 1922-1924 рр. Як відомо, червінці емітувались у вигляді дисконту векселів, тобто були, по суті, кредитними грішми (банкнотами). Водночас, совзнаки продовжували випускати в обіг як типові казначейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку «совзнак») продовжувала знецінюватись, а уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб’єктів господарювання [24].

В Україні з моменту запровадження гривні емісію карбованців було припинено. Протягом певного терміну мало місце паралельне використання в готівковому обігу карбованців та гривні за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками купоно-карбованці вилучались з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно в такому самому співвідношенні. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні врахувала позитивний досвід інших країн.

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні: 1 гривня за 100.000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій же пропорції усіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100.000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. А саме співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому вона проходила організовано, з оптимальними зручностями для населення і без значних соціальних конфліктів [15].

Деякі складнощі з обміном карбованців на гривні, які мали місце в перші дні реформи у зв’язку з недостатністю на рахунках окремих банків і підприємств зв’язку коштів для викупу гривні, були оперативно вирішені шляхом надання їм авансових підкріплень гривневою готівкою.

За     балансовими   даними    емісія    карбованцевої       готівки  

напередодні грошової реформи, тобто за станом на 2 вересня   1996 року,

становила 338,1 трлн. крб., із них 19,1 трлн. крб. залишалося в касах банків,

а  319,0 трлн. крб. знаходилося поза банками, тобто в обігу.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х послідуючих днів, банківською системою було вилучено карбованців в резервні фонди Національного банку України в погашення емісії на загальну суму 327,9 трлн. крб. (97% емітованої до реформи готівки),   в   тому числі з обігу  309,5 трлн. крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн. крб. (96,3%) [Додаток А].

Станом на 19 вересня залишились не вилученими 10,2 трлн. крб., в тому числі з обігу 9,5 трлн. крб. та з кас комерційних банків 0,7 трлн. крб.

Аналіз ситуації на готівковому грошовому ринку в період реформи свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31-38,6 трлн. крб., або 9-12% карбованцевої маси, що знаходилася в обігу напередодні реформи.

Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обігу карбованців припинено і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета  копійка [38].

Установами Ощадного банку України та інших комерційних банків, які залучають кошти населення, були перераховані в установленому порядку усі вклади населення за станом на 2 вересня 1996 року з відповідними записами в особових рахунках вкладників [Додаток В]. Перерахування вкладів здійснювалось без будь-яких обмежень у співвідношенні 100000 крб. за 1 гривню.

За період проведення реформи (з 2 по 16 вересня  цього року) національний банк України здійснив випуск в готівковий обіг 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні в обіг здійснювався шляхом обміну на карбованці, видачі коштів на оплату праці,    закупку    сільськогосподарських   продуктів та з вкладів населення, підкріплення відділень звязку, а також інших видач.

У відповідності з рішенням Державної комісії з проведення в Україні

грошової реформи після закінчення реформи в період з 17 вересня по 15 жовтня ц.р. обмін карбованців на гривні продовжувався через каси комерційних банків за рішеннями місцевих держадміністрацій. За цей період було додатково обміняно 0,9 трлн. крб. Крім того, із кас банків вилучено 0,5 трлн. крб. Починаючи з 17 жовтня карбованцеві рахунки в касах комерційних банків були закриті, а всі залишки карбованцевих банкнот на суму 0,2 трлн. крб. вивезено в резервні фонди НБУ.

Таким чином, за станом на 1 листопада 1996 року з урахуванням додаткового вилучення після закінчення грошової реформи карбованців з обігу та кас банків в резервні фонди Національного банку України зараховано всього 330,3 трлн. крб. (97,7% від усієї суми емітованих карбованців), в тому числі 311,2 трлн. крб., (97,7%), які знаходились в обігу і 19,1 трлн. крб. (100%)  в касах банків. Залишились не предявленими до обміну 7,8 трлн. крб., або 2,3% карбованцевої готівки, яка була випущена в обіг в дорформенний період [45].

В перших числах листопада ц.р. завершено вивезення до сховищ Національного банку України вилучених з обігу та кас банків карбованців і надлишкових резервів гривні, що знаходились на відповідальному зберіганні в установах комерційних банків.

Отже, грошова реформа може здійснюватися різними шляхами від повної або часткової заміни грошових знаків із випуском грошей нового зразка до одноразової девальвації (чи ревальвації) грошової одиниці країни. За  способом проведення грошові  реформи поділяються  на  три типи: грошові реформи формального типу, конфіскаційного типу та реформи паралельного, або, як їх іще називають, консервативного типу. В Україні у вересні 1996р. була проведена грошова реформа неконфіскаційного типу.

4. Досвід проведення грошових реформ у країнах світу

До проведення грошових реформ спонукають потреби зміцнення незалежності країни, самостійного економічного розвитку окремих держав, формування інтеграційного економічного і політичного союзу кількох країн і запровадження єдиної валюти (наприклад, євро у Європейському Союзі) [35].

20—21 червня 1948 року в Німеччині було проведено грошову, або, як її називав батько німецької ринкової економіки та німецького економічного “дива” Людвіг Ерхард, валютну реформу (причому, що цікаво, — за декретом військової окупаційної влади). Підготовку до реформи Ерхард почав у жовтні 1947 року після його призначення головою спеціального відділу з проблем грошового обігу і кредитів Бізонії. Роботу проводили в режимі підвищеної секретності. Передумовами для грошової реформи стало те, що Банк німецьких земель спромігся координувати діяльність місцевих банків і з’явилися ознаки іноземної підтримки реформи у вигляді ґрантів.

Суть грошової реформи у західних землях Німеччини зводилася до заміни рейхсмарки на нову грошову одиницю — німецьку марку. Обмін здійснювали у кілька етапів. На першому етапі провадили обмін 40 грошових одиниць у співвідношенні 1 : 1. На другому — через два місяці — на тих же умовах обмінювали ще 20 старих грошових одиниць. Реформа мала конфіскаційний характер, оскільки 70% сум на заблокованих із її початком банківських рахунках анулювалися. Лише 20% вкладів вкладник міг витратити на власні потреби. Решта 10% сум, що зберігалися на банківських рахунках, могли бути спрямовані виключно на інвестиції. Внаслідок такого вирішення долі банківських вкладів остаточне співвідношення обміну старих і нових грошових знаків становило 100 : 6.5 [35].

Загальним підсумком грошової реформи стало скорочення грошей в обігу, стабілізація цін і поступове наповнення ринку товарами. Слід наголосити, що грошова реформа провадилася в контексті загального реформування німецької економіки. Синхронно з нею здійснювалися кредитна, податкова та цінова реформи — найзначущішими проявами чого стало звільнення від податків коштів на капітальні вкладення і лібералізація в липні 1948 року 90% цін. Людвіг Ерхард зазначав, що в середині 1948-го німці одержали винятково сприятливу можливість пов’язати валютну реформу з рішучою реформою всього господарства.

Загалом у західноєвропейських країнах протягом 1945—1950 років відбулося 24 грошові реформи.

Французька грошова реформа проводилась у 1958—1960 роках і була частиною економічної політики генерала де Голля. Ставши президентом, він одразу оголосив про невідкладні заходи з оздоровлення економіки та фінансів. Одночасно з уведенням нових грошей уряд здійснив низку економічних заходів: девальвацію, введення часткової оборотності франка, скорочення дефіциту держбюджету. Цілі грошової реформи — відновлення довіри до франка, зміцнення грошового обігу, скорочення бюджетного дефіциту, сприяння припливу іноземних інвестицій, мобілізація капіталів усередині країни і за кордоном. “Важкий” франк став політичною зброєю де Голля, який не без підстав вважав, що неодмінною умовою проведення незалежної політики є стабільна валюта.

Фахівці вважають, що японська валюта досі не повернула собі статусу, який мала в 1874 році, коли згідно з указом імператора Мейдзі з’явився новий платіжний засіб — єна, покликаний забезпечити розпочату в Японії індустріалізацію і вивести доти феодальну аграрну країну на новий рівень розвитку. Єна замінила безліч паперових грошових знаків, що випускалися конкуруючими між собою феодальними кланами. Достатньо сказати, що в момент уведення в обіг вона була забезпечена 1.5 грамами золота і котирувалася щодо долара (який, до речі, мав такий же золотий вміст) у співвідношенні 1 : 1 [35].

У Мексиці 1992 року вирішили позбутись одразу трьох нулів на своїх грошових знаках. Після фінансово-економічної кризи 1980-х уряд у 1989 році активізував зусилля щодо фінансово-економічної стабілізації та боротьби з інфляцією. Рішення про деномінацію було прийняте з метою спрощення розрахунків за товари й послуги і полегшення роботи статистичних служб. Грошова реформа тривала цілий рік. Масштаб деномінації — 1 : 1 000. Ретельно продумані та завчасно оприлюднені умови обміну грошей зумовили спокійне ставлення населення до реформи. Старі песо перебували в обігу ще кілька років.

Якщо в 1993 році інфляція у Бразилії сягала 2 600%, а на середину 1994-го знизилася до 50% на місяць, то за два місяці, що минули після проведення грошової реформи, вона зменшилася до 10-відсоткової позначки (хоча деякі засоби масової інформації стверджували, що уряд свідомо занижував показники її рівня, аби переконати населення в ефективності здійснюваної владою програми економічної стабілізації, котра включала проведення грошової реформи). Грошову реформу провели 1 липня 1994 року за ініціативою міністра економіки в рамках програми економічної і фінансової стабілізації — “Плану реал”, покликаного оздоровити фінансове становище країни та збити інфляцію. Нова грошова одиниця — реал — зміцнила національну валюту і сприяла зниженню інфляції. У ході грошової реформи передбачалося випустити 1.75 млрд. нових банкнот номіналом від 1 до 100 реалів на загальну суму 28 млрд. реалів. На обмін грошових знаків відводилося 15 днів; уряд повідомив про це за 35 днів до початку обміну. Жорсткий фіксований курс реала відносно долара США не встановлювався.

Ідеологією грошової реформи передбачалося також запровадження реала на основі так званої “реальної вартісної одиниці” (РВО), уведеній у середині березня 1994 року для індексації цін. РВО працювала паралельно з колишньою національною валютою — крузейро. Курс РВО, еквівалентний одному американському долару, брали за основу розрахунків при виплаті зарплати, пенсії, оплатах за контрактом, позиках та інших операціях. Водночас із 1993 року діяла система градативного, поступового зміцнення крузейро. На час проведення грошової реформи валютні запаси Бразилії перевищували 30 млрд. доларів США.

В Аргентині у грудні 1993 року була оприлюднена урядова програма економічної стабілізації, якою передбачалося стрімке скорочення бюджетного дефіциту шляхом зменшення непродуктивних витрат і асигнувань, проведення індексації цін і введення нової грошової одиниці. Вже у вересні 1994 року дані інституту статистики і цензів свідчили про фінансово-економічну стабільність, котра стала можливою завдяки радикальним перетворенням, якими супроводжувалася грошова реформа, встановленню твердого обмінного курсу національної валюти щодо американського долара та іншим жорстким фінансовим заходам [19].

У грудні 1994 року на Кубі офіційно оголошено про поступове введення нової конвертованої грошової одиниці — “конвертованого песо”. На відміну від національної грошової одиниці — песо, його “конвертований” побратим вільно обмінюється всередині країни на іноземну валюту. Це нововведення було спрямоване на поступове виведення із внутрішнього обігу валют інших країн.

Під час грошових реформ не лише вводять нові елементи грошової системи, а й скасовують старі. Так, у ПАР на початку 1990-х років на зміну двом паралельно існуючим грошовим одиницям — фінансовому і торговельному (комерційному) рандам — прийшла одна. Фінансовий ранд, уперше введений ще на початку 1960-х років, було скасовано.

Це було не перше повернення до монополізму торговельного ранда. Подібна ситуація склалася в 1983 році, коли скасовувалася система подвійного валютного курсу. Однак тоді “правління” торговельного ранда тривало лише до вересня 1985 року, коли “двовладдя” було відновлено. В інші роки знижка (дисконт), з якою фінансовий ранд котирувався відносно торговельного, сягала 50%. Це було на руку іноземним інвесторам, які грали на різниці курсів. Проте навіть така специфічна грошова реформа потребувала відповідної підготовки: було накопичено 3.5 млрд. доларів валютних   резервів і   відкрито резервним банком   кредитні лінії  на суму

близько 4.5 млрд. доларів. Скасування фінансового ранда вважали першим

етапом валютної лібералізації [35].