Банківські операції

Окрім того, єдина система рейтингу дає можливість скласти загальне уявлення про стан і стабільність банківської системи, а також визначити пріоритети подальшого розвитку, методи спостереження і потребу в ресурсах для здійснення належного контролю над банківською системою.

Відповідно до цієї системи  діяльність комерційного банку оцінюється за п´ятибальною системою. Найбільш надійні банки одержують оцінку — 1, а банки, близькі до банкрутства — 5. Критерії надійності комерційного банку:

С — (capital adequacy) достатність капіталу, система дає оцінку розміру капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників. Мінімальна норма достатності сукупного капіталу (за міжнародними стандартами) встановлена в межах 8 %;

А — (asset quality) якість активів, система визначає можливість повернення активів і забалансових статей, а також вплив проблемних кредитів на загальне фінансове положення банку. За системою CAMEL, всі активи за ступенем ризику поділяються на чотири групи. І група — особливо згадані активи (ступінь ризику 1 %), II — нестандартні активи (ступінь ризику 20 %), III — сумнівні активи (ступінь ризику 50 % ) і IV — втрати (ступінь ризику 100 %). Віднесення активів банку до вказаних груп ризику на основі проведеного аналізу дозволяє визначати рівень сукупного ризику активів банку;

М — (management) менеджмент, система  дає оцінку методам управління банком з урахуванням ефективності його діяльності, встановленого порядку  роботи, методів контролю і виконання встановлених законом правил;

Е — (earnings) прибутковість — надходження або рентабельність; система оцінює рентабельність банку з погляду достатності його прибутків для перспектив розширення банківської діяльності;

L — (liquidity) ліквідність, система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов´язань.

У ході інспекційних перевірок  банків експерти оцінюють кожний з  п´яти параметрів за п´ятибальною системою, після чого виводиться результативний рейтинг. При цьому аналізовані показники розглядаються в динаміці й порівнюються з показниками кращих банків у відповідній групі.

Як уже зазначалось  вище, надійність комерційного банку  оцінюється за п´ятибальною системою.

Зведений  рейтинг 1: банк цілком здоровий, стійкий до зовнішніх фінансових потрясінь. Він може не змінювати систему управління, немає потреби у втручанні органів нагляду.

Зведений  рейтинг 2: банк практично здоровий. Окремі недоліки істотно не впливають на його стабільність. Банк може не змінювати стиль свого управління.

Зведений  рейтинг 3: наявність у банку фінансових проблем. Банк уразливий при несприятливих змінах економічної ситуації, може розоритися, якщо не вжити відповідних заходів. Для усунення недоліків необхідне втручання органів нагляду.

Зведений  рейтинг 4: у банку серйозні фінансові проблеми, велика ймовірність банкрутства, необхідне втручання органів нагляду і розробка плану щодо подолання недоліків.

Зведений  рейтинг 5: дуже велика ймовірність банкрутства банку найближчим часом; він не може сам вирішити власні проблеми — потрібна термінова підтримка з боку акціонерів або інших фінансових джерел. Без дієвих коригувальних заходів виникає необхідність у ліквідації, реорганізації банку або його приєднання до більш стійкого банку.

Згідно остаточних оцінок наглядовий орган вживає заходів щодо фінансового оздоровлення банку: збільшення резервів (якщо високий ризик активів); письмова угода про заходи щодо оздоровлення банку і т.ін. Якщо таких заходів недостатньо, органи нагляду приступають до процедури закриття або ліквідації банку без рішення суду. Центральний (національний) банк може домовитися про придбання неплатоспроможного банку іншим банком, що бере на себе зобов´язання перед клієнтами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Механізм надання та погашення окремих видів кредитів

 

Кредитування клієнтів здійснюється банками з урахуванням певних особливостей, що притаманні окремим  видам позичок. За строками користування банківські кредити поділяють на:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові (понад 3 роки).

 Найсуттєвішими є особливості  надання і погашення таких  кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, споживчого й іпотечного.

 Позички під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони грунтуються на відносно нескладній операції прийняття до застави і визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку “депо”. Не є трудомісткою й оцінка їхньої заставної вартості. Вона визначається шляхом котирування цінних паперів на фондовому ринку. Одержувачем кредиту може бути будь-яке платоспроможне підприємство, якому на правах власності належать цінні папери зовнішніх емітентів, тобто інших банків, підприємств, органів державної влади.

Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на термін дії застави. Дивіденди, що надходять по акціях, зараховуються на рахунок клієнта.

Після закінчення строку застави і за відсутності претензій до позичальника банк переоформляє заставні документи і повертає йому цінні папери.

Якщо позичальник неспроможний погасити борг, банк-кредитор може продати  цінні папери на фондовій біржі. Одержана сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на погашення  кредиту, а якщо виторг переважає суму заборгованості, різниця спрямовується на поточний рахунок клієнта.

При наданні позички її розмір установлюється в певному проценті від заставної вартості цінних паперів. Цей процент визначається ступенем ризику для банку за кожним цінним папером, що є забезпеченням кредиту. Зокрема, обсяг позики, що надається під заставу державних цінних паперів, установлюється в розмірі 90% від їхньої заставної вартості; під банківські акції, зареєстровані на фондовій біржі, він може коливатися на рівні 70—80% вартості акцій, а під котирувані цінні папери підприємницьких структур — на рівні 60—70% їх заставної ціни.

Комерційні банки використовують таку форму економічних відносин з клієнтами, як контокорентний кредит. Він надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом). На ньому щоденно відбиваються всі платежі клієнта і надходження на його адресу коштів.

Оскільки суми платежів і  надходжень, як правило, не збігаються, на поточному рахунку виникає  або дебетове, або кредитове сальдо (залишок). Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, і він мусить домовлятися з банком про надання контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.

Контокорентний рахунок  відкривається клієнтам, з якими  банк має тривалі й міцні відносини  і які відчувають регулярну потребу  в банківському кредиті. Цей рахунок  насамперед застосовується для підприємств з високою кредитною репутацією.

Контокорентний кредит використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій. Процес кредитування оформляється кредитною угодою між банком і клієнтом. Наявність дебетового сальдо на контокорентному рахунку означає, що банк видав клієнту кредит.

За користування контокорентним кредитом банк стягує з клієнта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки  контокорентного рахунку, і комісійних платежів (оборотної комісії).

 Плата за користування  контокорентним кредитом є найбільшою  у банківській практиці, оскільки  цей кредит пов’язаний з підвищеним ризиком для банку і є дуже зручним для клієнта. Він забезпечує останньому можливості оперативно користуватися правом залучення банківських коштів для врівноваження зобов’язань і вимог.

Кожному клієнту банк встановлює ліміт кредитування за контокорентним рахунком, який обмежує розмір дебетового сальдо, що може виникнути на певну дату.

Контокорентний кредит надається, як правило, під забезпечення, але клієнтам, які мають бездоганну репутацію, він може надаватися і без забезпечення, тобто у вигляді бланкового.

Банк має право закриття контокорентного рахунку без попередження клієнта.

Споживчі  кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються виключно в національній валюті фізичним особам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити.

Короткострокові кредити  надаються громадянам на строк до одного року на такі споживчі цілі:

— придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування і транспортних засобів;

— нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).

Об’єктами довгострокового  кредитування є:

— будівництво: індивідуальних житлових будинків; будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу та благоустрій садових ділянок; надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літніх кухонь, теплиць, майстерень, накриттів тощо; гаражів;

— купівля: індивідуальних житлових будинків; квартир у житлових будинках; будинків дачного типу; гаражів;

— реконструкція та капітальний ремонт: індивідуальних житлових будинків; квартир; будинків дачного типу;

— поточні потреби (придбання товарів тривалого користування, меблів, транспортних засобів, побутової техніки та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом установлюється залежно від  об’єкта кредитування, розміру позички  та фінансового стану позичальника. При цьому термін користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю  житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів — 5 років.

Розміри споживчих кредитів обмежуються:

— граничними розмірами, встановленими  Ощадним банком для конкретного  виду кредиту;

— платоспроможністю позичальника;

— вартістю заставленого майна  та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником як забезпечення повернення боргу.

Обов’язковою умовою надання  довгострокового споживчого кредиту  є страхування об’єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.

Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі шляхом:

— оплати розрахункових  документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

— зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при  будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об’єкта кредитування;

— перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

В окремих випадках позичка  може надаватися готівкою з правом контролю за цільовим використанням  коштів.

Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним  договором щомісячно, рівними частинами, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше 30 днів з дня підписання кредитної угоди.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. По кожній картці встановлюється ліміт  кредитування. Власника кредитної картки обслуговує банк, який її видав, і торговельна організація. Для останньої кредитна картка слугує гарантією відкриття покупцеві кредиту в банку. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають у банк, який видав кредитну картку, рахунки за товари, продані власнику карток. Банк їх сплачує, тобто перераховує кошти на поточний рахунок торговельної організації. За цю послугу стягується плата у вигляді комісії від вартості сплачених рахунків. Паралельно торговельна організація щомісячно передає власнику картки рахунки за куплені протягом місяця товари. Протягом певного строку (звичайно 25 діб) рахунки можуть бути сплачені безпроцентно, а пізніше — конвертуються в позичку.

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається  з:

— комісії, яка стягується з торговельної організації при  сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

— щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

— процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення.