Життя і творчість Айвазовського Івана Костянтиновича

          Улаштувавшись у Римі, Айвазовський  часто зустрічався з Миколою  Васильовичем Гоголем, з яким  познайомився у Венеції, вони разом здійснили подорож до Флоренції.

          Працював Айвазовський із захватом  і дуже швидко, зазнаючи насолоди  від процесу творчості, від  того, як виникають під кистю  з безформних спочатку мазків  хмари, повітря, лінія берега, рух хвиль. За  перші місяці життя в Італії в 1840 році Айвазовський написав тринадцять великих картин. У наступному - сім, ще через рік - двадцять. До цього числа не входять роботи невеликих розмірів, альбоми малюнків, начерків, які художник робив постійно, перебуваючи в дорозі, за дружньою бесідою або міркуючи над новим сюжетом для великого полотна.

          Тут, в Італії, остаточно зформувався  метод роботи Айвазовського. Він  був дуже індивідуальний, ні на  кого не схожий. «Коли я їхав  в Італію, - розповідав художник, - мені повторювали все у вигляді напуття - з натури, з натури пишіть!.. живучи в Сорренто, я прийнявся писати вид з натури з того самого місця, з якого в колишні роки писав С. Щедрін... писав я рівно три тижні. Потім точно також написав вид в Амальфи. У Вико написав дві картини по пам'яті захід і схід сонця. Виставив усе - і що ж виявилося - вся увага публіки була звернена на фантазії, а ці проходили мимо - як давно знайомі». Для себе Айвазовський раз і назавжди зробив висновок, що особливості його сприйняття природи, зорової пам'яті, уяви, нарешті, темпераменту не сполучаються з характером роботи на натурі. Він не міг сидіти з мольбертом і кистями на узбережжі моря й, годинами спостерігаючи мінливість висвітлення, рух хвиль, копітко переносити це на полотно. Його феноменальна пам'ять утримувала множинні стани атмосфери, ефектні, єдині у своєму роді миті життя природи, а вироблена роками, відточена техніка, філігранна професійна майстерність дозволяли безпомилково й переконливо відтворювати створену уявою картину природи.

          Айвазовський виробив свою теорію. Він був переконаний, що «рух  живих стихій невловимо для  кисті: писати блискавку, порив  вітру, сплеск хвиль - немислимо  з натури. Для цього художник  повинен запам'ятати їх, і із  цими випадками, так само як й ефектами світла й тіней, становити свою картину». Спосіб його роботи був дуже індивідуальний. Він починав писати картину із зображення неба або, як він любив говорити, - повітря. І як би не було велике полотно, він закінчував цю частину картини в один сеанс, не відходячи від полотна іноді по дванадцять годин підряд. Цим досягалося відчуття особливої єдності кольору, повітряної атмосфери, переконливості й правдивості в її передачі.

     Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов  до мистецтва, феноменальна працездатність, непідробленість почуттів, які виражалися в його створеннях. Не випадково  картини його викликали замилування не тільки публіки, але й професіоналів-художників і щирих знавців і цінителів мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовського виразив відомий англійський художник-мариніст Вільям Тернер, що жив в 1842 році в Римі.

          Із задоволенням працюючи над  розмаїтістю морських пейзажів, прагнучи не повторюватися в  їхніх сюжетах, Айвазовський щораз  шукав нових відтінків висвітлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але він прагнув знайти й свою, нову тему в пейзажі, властиву тільки йому. Такою картиною стала більша композиція яку художник назвав “Хаос”. Вона зображує рух неприборканої первозданної стихії, що опромінює комета, виявляючи собою творця стихій – неба, землі, води. За основу ідеї картини Айвазовський взяв слова із книги Буття: «Земля ж була безвидна й порожня й тьма над бездною, і Дух Божий носився над водою». Картина привернула увагу Папи Григорія XVI. Він придбав неї для Ватикану й нагородив художника золотою медаллю. Гоголь із веселим жартом поздоровив Айвазовського: «Исполать тобі, Ваня! Прийшов ти, маленька людина з берегів Неви в Рим і відразу підняв Хаос у Ватикані».

          Здавалося б, такий гучний успіх, визнання, слава, які супроводжували майже кожен новий добуток Айвазовського, могли створити атмосферу суцільного свята, богемності, розсіяності життя. Але натура художника не приймала подібного стилю життя. І від п'янких захоплень його теж рятував головний, і мабуть, єдиний інтерес - його творчість, якій було підлегле все. Первісні матеріальні труднощі - половину скромного змісту, що він одержував від Академії мистецтв, Айвазовський відсилав матінці у Феодосію - незабаром закінчилися. Продаж картин приносила достатнє й упевнене забезпечення. Це давало можливість художникові багато подорожувати. Він почав їздити в Іспанію, на Мальту, відвідав Англію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Голландію. Його тягли місця, де він міг поповнити свої враження, пов'язані з морем, традиціями мариністичного живопису, нагромадити новий досвід. Айвазовський не упускав можливості виставляти свої картини в європейських містах.

          На кожній виставці його супроводжував  успіх. За виставлені в Луврі  картини Айвазовський був нагороджений золотою медаллю. До 27 років він став членом Петербурзької, Римської й Амстердамської Академії мистецтв.

     У середині літа 1844 року завершилося  чотирирічне перебування Айвазовського в Європі. Він повернувся на Батьківщину, увінчаний визнанням, європейською славою. Академія мистецтв у вересні вдостоїла свого колишнього учня званням академіка, а через кілька днів видане розпорядження Міністерства Імператорського двору про прирахування його до цього відомства зі званням живописця Головного Морського штабу «із правом носити мундир Морського Міністерства й для того, щоб звання це вважалося почесним без виробництва грошового змісту». Ставши художником Головного Морського штабу, Айвазовський одержав перше офіційне замовлення - виконати види Кронштадта, Ревеля, Петербурга з боку моря, фортець Свеаборг і Гангут.

          Художник і раніше із захопленням  писав види приморських міст. Його альбоми повні топографічно  точних і художньо виразних  замальовок всіх численних портових  міст, де йому доводилося бувати. Ці малюнки служили потім тією пам'ятною книжкою, якою користувався художник при роботі над більшими полотнами. Подібні замовлення на виконання видів приморських міст і російських портів Айвазовский одержував неодноразово. У серію таких картин входили й види Севастополя, Одеси, Миколаєва, Керчі.

          З особливим задоволення він  писав Севастопольський рейд  із красенями кораблями, що  урочисто входять у бухту. Їх  чіткі легкі силуети, гарний  ажурний малюнок щогл відтворені  в картині з абсолютною точністю, що зовсім не робить картину нудним кресленням. Зображуючи Одесу з боку моря, художник написав її освітленою місячним світлом, і картина наповнилася поетичним настроєм. Так, здавалося б, сухе офіційне замовлення під рукою майстра перетворив у художній твір.

          Коли ж Айвазовський почав  писати серію картин з історії великих морських боїв російського флоту, починаючи з баталій Петра, то фантазія художника, майстерність живописця з'єдналися зі бездоганними знаннями історії боїв і з точністю відтворення на полотні всіх особливостей корабельного оснащення й «поводження» кораблів під час бою. З високою художньою майстерністю й чуттям Айвазовський реконструював морські баталії XVIII століття: Гангутський бій, знаменитий бій у Хіоській протоці й бій при Чесмі, що відбулося в червні 1770 року. Перемога при Чесмі - одна із самих славних сторінок історії російського флоту часів російсько-турецької війни 1768-1774 років. Турецький флот, замкнений російськими кораблями в Чесменській бухті при нерівному співвідношенні сил, був повністю розбитий. Адмірал Г. А. Спиридрнов доносив: « Флот зупинили, розбили, розламали, спалили, на небо пустили, потопили, у попіл пустили».  

          Пам'ять і біль про ці події  й втрата ніколи не залишала  художника. На схилі життя,  в 1983 році, він написав картину  “Малахів курган” і на звороті її зробив напис: «Місце, де смертельно був поранений Корнілов». Роком раніше створив полотно-спогад “Корабель «Марія» під час шторму. Це був флагманський корабель адмірала Нахимова, на якому він командував Синопським боєм.Події російсько-турецької війни 1877-1878 років також не минули Айвазовського. Він уважно стежив за військовими подіями, відгукуючись на них своєю творчістю. У його майстерні знову виникали картини про бої російського й турецького флотів, що відтворювали мальовничу хроніку подій. Одна з них зображувала тепер уже не вітрильний корабель, але пароплав – «Великий князь Костянтин» на Сухумском рейді під час мінної атаки”.Після закінчення Балканської війни Айвазовський рідко звертався до батального жанру. Дружба Айвазовського з російським морським флотом не переривалася протягом всього життя художника.

     У повній зрілості свого таланта, коли кожна його картина, що з'являлася на виставці, зустрічалася зі схвальним  інтересом і  з ентузіазмом, коли художник ледь устигав виконувати замовлення на нові й нові добутки, коли він був обласканий увагою глядачів, художньої критики й самого імператора, Айвазовський зненацька для навколишніх прийняв рішення залишити Петербург і назавжди оселитися в рідній Феодосії.

     Для Айвазовского не було землі кращої, чим його рідні краї, хоча природа Феодосії в порівнянні з розкішними пейзажами Південного Криму скупа й сувора. Запрошуючи до себе одного з гостей, Айвазовський писав: «Дуже буду рад, якщо ви відвідаєте нашу Феодосію , що після південного берега провадить на всякого смутне враження».

    Звичайно, художникові необхідно було жити біля моря, про яке він розповідав своїм живописом, з яким, напевно, розмовляв щодня, як з живою людиною. Але йому також важливо було почувати свою незалежність від постійної, а  часом стомлюючої уваги академічного начальства, імператорського двору, високих замовників.

          Найбільша кількість пейзажів  у найбагатшій творчій спадщині  художника пов'язане із зображенням  Чорного моря й кримської природи.  Він писав Аю-Даг і гурзуфский  берег у різні моменти дня й ночі, у неуважному денному висвітленні й під таємничим світлом місяця. Дорогу на Ялту й саме місто він зображував безліч разів. Георгіївський монастир і скелі в його околицях були одним з найбільш частих його сюжетів. Саме ж Чорне море - бурхливе або ласкаво-спокійне - є присутнім у кожному кримському пейзажі Айвазовського.

          Щороку, а іноді й кілька разів  протягом року художник їздив  у Петербург, Москву або за  кордон, але, як усякий мандрівник, неодмінно повертався додому. «Це  почуття або звичка - моя друга натура. Зиму я охоче проводжу в Петербурзі, але ледве повіє навесні, мене тягне в Крим, до Чорного моря», - признавався Айвазовський.

          У тільки що відбудований будинок  навесні 1848 року Айвазовський  привіз молоду дружину Юлію Яківну Гревс, англійку по походженню, дочку петербурзького лікаря. Вона була юна, гарна й широко освічена.

     1840-1860-і  роки були щасливою життєвою  й творчою порою Айвазовського.  В 1850 році він показав спочатку  в Петербурзі, потім у Москві  тільки що закінчену картину “Дев'ятий вал”. З моменту її появи вона стала самої знаменитої з його картин. Натиск бури, протиборство людей грізної стихії, захват боротьбою, розпач перед загибеллю й надія на порятунок – усе є на цьому полотні. У щасливі моменти творчого підйому створюються такі добутки. Ціла серія «бур»  з'являється в Айвазовського – “Сигнал бури”, “Наближення бурі”,” Буря на морі вночі”. Вони чергуються із зображенням спокійного елегійного моря – “Ранок, Морський вид”, “Вид Криму”, “Гурзуф уночі”.

     Напружено й схвильовано працював Айвазовський у своїй майстерні у Феодосії протягом весни, літа й осіні, а взимку відправлявся з виконаними картинами в Петербург для відкриття там чергової виставки своїх добутків. Протягом життя їм було влаштовано більше 120 персональних виставок. Він відкривав їх не тільки в російських столицях, але й у багатьох губернських містах - Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Керчі, Феодосії. Для тих років це було явищем зовсім незвичайним.

     Завдяки старанням Айвазовського і його наполегливості був розширений й упоряджений феодосійський порт, що дало роботу багатьом жителям, і проведена залізниця у Феодосії.

          Але найбільшою його турботою  залишалося художнє життя міста.  Стараннями Айвазовського був  створений археологічний музей,  відкрита бібліотека, побудований концертний зал у центрі Феодосії й, нарешті, в 1880 році при його будинку відкрилася картинна галерея, що він заповів рідному місту з усіма, що перебувають там на день його кончини картинами.

     Феодосійці  вважали Айвазовського душею міста, своїм добрим генієм. На знак безмежної поваги до його особистості й діяльності, «у повагу особливих заслуг, зроблених їм місту», Феодосія визнала його своїм почесним громадянином.