Життя і творчість Айвазовського Івана Костянтиновича

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

КРИВОРІЗЬКИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 

Кафедра історії та українознавства 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з курсу  «Історія української культури»

на тему:

Життя і  творчість Айвазовського Івана Костянтиновича

                                                           Виконала

           Студентка гр.КСМ-**-*

                                                                …………..

                                                      Перевірив викладач:

                                                                                            Чорнодід Л.В.  
 
 
 
 
 

Кривий  Ріг - 2010

     Зміст 
 
 
 

      Вступ

    Про походження художника Айвазовського тривалий час не писали в його біографіях, енциклопедіях, не згадували під час екскурсій по музею. Як правило, гід обмежувався фразою: «Айвазовський був великим російським художником». Справедливості заради потрібно нагадати, що деякі письменники, хоча і поверхово, але намагалися розкрити таємницю походження великого художника. З книг Миколи Барсамова, Льва Вагнера і Миколи Григоровича, зі статті Юрія Павленка про Айвазовського у книзі «100 великих українців» (2001), ми, нарешті, дізнаємося: «Айвазовський — виходець із небагатої вірменської родини, що переселилася в Крим з української Галичини у 1812 році». Стає зрозуміло, чому в художника Російського імператорського військово-морського штабу, покликаного писати винятково морські баталії, з'являються цикли художніх творів на українські й вірменські теми. Про досягнення и життєвий шлях великого маріаніста вперше я дізналася, коли відвідувала Феодосійську картинну галерею з роботами цього великого художника. Його картини мене дуже вразили. Зображені на полотнах люди, небо, морські пейзажі здавались дійсними, а не намальованими. Я вважаю, що Айвазовський зробив великий вклад в розвиток культурного життя України і хотіла б, щоб з його творчістю була знайома більша частина населення нашої країни. 

     Сторінки  життя 

     17 липня 1817 року священик вірменської  церкви міста Феодосії зробив  запис про те, що в Костянтина (Геворга) Гайвазовського і його дружини Репсиме народився «Ованес, син Геворга Айвазяна». Він був молодшим у родині. Крім нього в Геворга й Репсиме було ще два сини й дві дочки. Виходець із південної Польщі - Галичини Геворг Айвазян писав ім'я й прізвище на польський лад - Костянтин Гайвазовський. Цим же прізвищем стане підписувати свої перші картини і його син Іван, якому призначено буде прославити прізвище своїх предків, зробивши його відомим усьому світу. Тільки в 1840 році він змінив його написання на більш звичне для російського вуха звучання - Айвазовський.

      Костянтин Гайвазовский улаштувався з родиною  у Феодосії на самому

початку XIX століття. Родина Гайвазовських була небагата. Мати була митецькою вишивальницею, і її ремесло не раз виручало родину в особливо важкі часи. Будинок був невеликий, він стояв на піднесенні, звідки була видна далечінь моря. Воно та ще небо над ними й стали тими головними враженнями, що визначили життєву долю майбутнього художника. Море, те ласкаве, те грізне, з нескінченно, що набігають на берег хвилями, що міняє кольори від прозорого бірюзового на недвижній поверхні під час штилю до густої чорності в штормові дні, - притягало, вабило до себе. Воно було завжди поруч, і хлопчикові не набридало стежити за його рухом і життям. Човни й баркаси рибалок, що йшли в море, а потім поверталися з уловом до берега, що радісно зустрічали їхні родини й вся міська дітвора - от ті враження, які відгукнуться пізніше в його картинах. Зрідка на обрії з'являлися вітрила більших фрегатів, їхні назви поки були невідомі хлопчикові, але прийшов час, і саме він прославив на своїх полотнах кораблі російського флоту. На випадкових аркушах паперу він копіював портрети, військові сцени, а коли не вистачало паперу, то самим зручним місцем для малювання виявлялися білені стіни будинку. На них було легко малювати вугіллям фігури солдат, вітрильники з надутими вітрилами, чайок над скелями, морські хвилі, що набігають на берег.

          Малюнок солдата в повному  військовому спорядженні на стіні  будинку випадково побачив градоначальник Феодосії Олександр Іванович Казначеєв. Він уже чув про юного художника від міського архітектора Коха, чув і про те, що той добре грає на скрипці, віртуозно виводячи смичком протяжливі східні мелодії. Інтерес глави міста до сина старости феодосійського базару рішучим образом змінив плин життя хлопчика. У руках юного Айвазовського вперше виявилися дійсні акварельні фарби, кисті й гарний папір, подаровані йому Казначеевим.  Казначеєв виявився не тільки талановитою людиною, але головне, людиною з великою душею. Коли в 1830 році Казначеева перевели з Феодосії на службу в Сімферополь і призначили Таврическим губернатором, він взяв із собою й Айвазовського, визначивши його в Сімферопольську гімназію, де той проявив себе досить здатним учнем. У виданому йому атестаті значилося, що в російській граматиці й логіці, історії й географії, у правилах німецької мови Айвазовський виявив «успіхи неабиякі; у латинській і французькій мовах  - гарні; і в малювальному ж мистецтві виявив знання чудові».

     Згодом  було призначено прийняти Айвазовського в Академію на казенний рахунок, а також на казенний рахунок привезти його із Криму в Петербург. Айвазовський був призначений у клас професора Максима Воробйова, головним інтересом якого був пейзажний живопис.

     Схильність  Айвазовського до зображення моря виявилося дуже рано, її підтримував і розвивав старий професор. Чимало значило для Айвазовського знайомство з картинами класичних майстрів у зборах Імператорського Ермітажу. Він копіював морські пейзажі француза Клода Лоррена, голландських живописців XVII сторіччя, що славилися своїми зображеннями моря, кораблів, прибережної життя голландських міст.

          Не менше значення, чим професійні  уроки живопису, мали для Айвазовського  знайомства, які почали складатися  в перші ж роки його життя в столиці. У будинку Воробйова Айвазовський познайомився з поетом Василем Жуковським, байкарем Іваном Криловим, з тонким цінителем мистецтва, меценатом, прекрасним віолончелістом Матвієм Виельгорським, художником Олександром Орловським, Олексієм Томиловим. Розумний, широко освічена людина, Томилов був жагучим колекціонером. У його петербурзькому будинку були зібрані картини російських й європейських художників, він володів найбагатшою колекцією офортів Рембрандта. У зовсім юному Айвазовском Томилов угадав неабияке дарування й багато сприяв його розвитку. Художник став частим гостем у будинку Томилова. По його раді Айвазовский копіював пейзажі Сильвестра Щедріна, наполегливо осягаючи його мальовничу манеру. Пізніше в Італії він буде писати свої картини в тих же місцях, де працював Щедрін.

     На  початку 1835 року за запрошенням Миколи I у Петербург для виконання  найвищих замовлень приїхав модний французький мариніст Пилип Таннер. Академічний учень Айвазовський був призначений йому в допомогу. Спочатку все йшло добре: Айвазовський уважно осягав таємниці майстерності відомого французького живописця, які той, у свою чергу, перейняв у великого англійського майстра Вільяма Тернера. Здатний учень швидко засвоїв прийоми паризького маестро й, не бажаючи бути в нього підручним, але, прагнучи до власної творчості, написав до академічної виставки картину “Етюд повітря над морем”. Показана на виставці, вона викликала загальне схвалення, цікавість, замилування майстерністю молодого академіста. Айвазовський одержав за неї від Академії мистецтв срібну медаль, що ледве не стало кінцем його так блискуче початої художньої кар'єри. Ображений незалежним поводженням свого помічника Таннер поскаржився на нього імператорові, що не терпів порушень субординації й звелів всі картини Айвазовського з виставки  негайно зняти. На починаючого художника обрушився імператорський гнів. Треба було заступництво Жуковського, Крилова, професорів Академії, щоб утихомирити царську немилість. Незабаром і сам Таннер, що прибув у Петербург , відкинутий художниками й двором, безславно покинув Росію.

          Важливим етапом у розвитку  дарування Айвазовського стало  його плавання влітку 1836 року  з кораблями Балтійського флоту  по Фінській затоці й Балтійському  морі. Плавання протягом двох  місяців у північних широтах збагатило, розширило подання починаючого мариніста про мінливу морську стихію. Пройде зовсім небагато років, і він побачить і випробує на собі не тільки ласкавий шум Егейського, Адріатичного й Середземного морів, але й могутній подих Атлантики й Тихого океану. Морська стихія назавжди заволоділа уявою художника, стала єдиною й головною темою його творчості. Уже в перших картинах Айвазовського вчителі й глядачі побачили неординарність дарування. У самих ранніх його роботах “Вид на узмор'я на околицях Петербурга” й “Великий рейд у Кронштадті” вражало майстерність, з якою написана вода, морська піна на гребенях хвиль, північне небо з пливучими білими хмарами. Хоча в картинах є ще оглядка на старих голландських мариністів, але в них же виражена тонка

спостережливість, допитливість молодого художника, що уважно осягає особливості північної природи.

     Про картини Айвазовського, що були представлені на академічній виставці 1836 року, жваво  й доброзичливо відгукнулася художня  критика. Нестір Кукольник, що випускав “Художню газету”, писав: «Две картины Айвазовского, изображающие пароход, идущий в Кронштадт, и голландский корабль в открытом море, говорят без околичности, что талант художника поведет его далеко. Изучение натуры откроет ему другие сокровища, о которых теперь талант только догадывается. Произведения Айвазовского теперь поражают, кидаются в глаза. Признаемся, мы ожидаем, что они вскоре не будут так эффективны, но глубоко западут в душу зрителя и надолго заведут хозяйство на дне ее». Ці слова були добрим напуттям починаючому художникові.

     Як  кращий випускник 1837 року Айвазовський одержав за свої успіхи велику золоту медаль, що давала право на шість  років виїхати за кордон як академічний  пенсіонер й удосконалювати там  мальовничу майстерність. Перш ніж відправитися в Італію, куди звичайно їхали художники, Айвазовський на два роки виїхав у Феодосію, де не був цілих п'ять років.

       Повернувшись у рідне місто,  він із захватом почав працювати  над пейзажами, головною темою  яких залишалося море. Він умів нескінченно урізноманітнити сюжети своїх марин: то це ніч на південному березі, то буря біля генуезських руїн, то вид Севастополя з військовими кораблями, і, нарешті, вид Феодосії, любовно зображеної художником майже з топографічною точністю. У картині добре відображені характерні обриси гір, вежа Костянтина біля самого берегу й будинок губернатора.

          Серйозною школою для нього  стала участь під керівництвом  генерала Миколи Раєвського, сина  героя 1812 року, що командував Кавказькою  береговою лінією, у бойових операціях у берегів Мінгрелії. Айвазовський взяв участь у десанті, висадженому в районі Субаши (Лазаревська). Картину “Десант у Субаши” він написав відразу, повернувшись у Феодосію. Вона стала першим у його творчості зображенням морської батальної сцени. Повертаючись навесні 1840 року в Петербург і прощаючись із рідними місцями, Айвазовський написав одну із самих проникливих своїх картин – “Морський берег”.

     Улітку 1840 року разом зі своїм академічним другом Василем Штернбергом, чудовим художником, веселою людиною, Айвазовський рушив у дорогу. Дорога лежала в Італію, столицю художнього миру. Класичне мистецтво Древнього Рима, великі майстри італійського Відродження, прекрасна природа притягували туди художників з усією Європи. Через Берлін, Дрезден, Відень, Трієст Айвазовский і Штернберг приїхали в Італію.

    Художник  відтворив на своїх полотнах недвижні, немов заснулі, води лагуни, у яких відображаються, подвоюючись, зроблені у своїй архітектурній красі  венеціанські палаци, кампаніли й  самі звичайні будови. Нечутно сковзають по тихій воді гондоли, неодмінна прикмета венеціанського життя. Від прозорого неба, тихої води, повільного руху гондол віє спокоєм, гармонією, ідилією природи й життя.

          За перші місяці життя в  Італії Айвазовський побував, крім Венеції, у Флоренції, що зустріла його величними соборами, прекрасними колекціями картин великих майстрів Відродження в галереях Уффіци й Пітті. Художник об'їхав все Неаполітанське узбережжя, працював у Сорренто, Амальфи, Вико; у самому Ніаполі йому не терпілося відчути особливість ландшафту, побачити узбережні пейзажі.

          Рухаючись по дорогах Італії, він вдивлявся у блакить неба, ясний малюнок пагорбів Тоскани,  плоскі крони гордовитих піній,  чуйно вловлюючи багату розмаїтість  відтінків ранкового, полуденного або вечірнього неба. Пам'ять художника фіксувала, як вогненна куля сонця повільно опускалася в море, і тоді на брижі хвиль починали грати вигадливі відтінки золотих кольорів. Ці перші враження, поповнюючись новими, відроджувалися на полотнах під його кистю.

          Рим потряс Айвазовського. «Я  бачив твори Рафаеля й Мікеланджело, бачив Колізей, церкви Петра  й Павла. Дивлячись на здобутки  геніїв і громади, почуваєш  свою незначність! Тут день  коштує року», - писав він у  Петербург про свої перші враження від Вічного міста. «Я, як бджола, ссу мед із квітника, щоб принести вдячну данину цареві й матінці Росії», - закінчував він свій лист.