Т.Г. Шевченко - художник

     Твір  вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали  його найвдалішим і найбільш схажим з усіх прижиттєвих зображень  Шевченка, і він здобув найширшу паопулярність. Технічно портрет виконаног  бездоганно. Офортний штрих набув тут вийняткової експрессії. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення; перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєтідної суворості. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком. Офортні автопортрети Шевченка (естампи різних станів) зберігаються в кількох музеях, більшість – в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три – автопортрети. В них помітний вплив Рембранта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоді і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно.

     Один з автопортретів (1859) відомий з копії, що її виконав К. Фловицький (44,4`35,5, ДМШ). Шевченко тут зображений з бородою. Ефект контрастного бічного освітлення, надаючи творові великої емоційної належності, не відвертає, однак, уваги від основного – погляду Шевченка. Крім копії К. Флавицького існувала ще одна копія (де тепер - невідомо), яку виконав художник Жебровський.

     Другий  автопортрет з цієї групи (полотно, олія, 59*48, в овалі, Державний музей  українського мистецтва в Києві), виконаний не пізніше 1860, експонувався того ж року на виставці в петербурзькій академії мистецтв. Він значно відрізнявся від інших автопортретів художника трактуванням образу: Шевченко намалював себе тут молодим парубком. З-під високої, зсунутої набакир, смушевої шапки вибмвається чуб, під свиткою біла вишивана сорочка, пов`язана червоною стрічкою.

     Твір  близький до автопортретів Рембранта  не лише живописно-колористичним вирішенням – характерним поєднанням золотаво-брунатних  тонів, виразною світлотінню, а й  “маскарадом”, який багато важить в  образному ладі портрета. Контраст між парубочим вбранням і сумним поглядом пройнятих сльозою очей фізично надламанаго, передчасно постарілого Шевченка становить основний мотив твору, надає йому глибокого трагічного звучання. Останній автопортрет (полотно, олія, 59`49, в овалі, ДМШ), виконаняй 1.02.1861, відтворює образ безнадійного хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка посилює трагізм твору.

     Автопортретні зображення є в деяких краєвидах  Шевченка з розвинутими жанровими мотивами.

     Окреме  місце серед автопортретів Шевченка посідають автошаржі, що є в альбомах 1839-1843 та 1846-1850, на берегах деяких рукописів поета та на копії малюнка «Хата батьків Т. Г. Шевченка в селі Кирилівці», яку виконала Г. Псьол. Ці автошаржі свідчать, що властиве поетові почуття гумору не залишало його й в найтяжчі роки життя. Автопортрети Шевченка – своєрідна автобіографія, написана рукою великого художнка- реаліста. 

     3. Незнайдені мистецькі твори Т. Г. Шевченка

     Незнайдені  мистецькі твори Т. Г. Шевченка – твори художника, про які є тільки згадки в його автобіографії, «Щоденнику», листуванні, повістях, архівних документах і записах його сучасників. Через тяжкі обставини життя Шевченка вкрай несприятливо склалася доля його мистецької спадщини. До викупу з кріпацтва Шевченко не мав змоги ні збирати, ні зберігати свої ранні твори. Багато малюнків, виконаних по закінченні петербурзької Академії мистецтв, які були у І. Фундуклея і М. Сажина, загубилося після арешту поета 1847.

     Окремі  малюнки, що він їх потай надсилав з Новопетровського укріплення друзям для продажу, потрапили до третіх рук, і де вони – невідомо. Не розшукано й малюнки різних років, що залишилися після смерті поета і були продані з аукціону у травні 1861. В дожовтневий час твори Шевченка колекціонували окремі особи. Систематично збирати і зберігати мистецьку спадщину Шевченка стало можливим лише після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. За радянського часу виявлено і вивчено багато творів художника, які вважалися втраченими. Із скупих згадок в автобіографічних поезіях і з мемуарних джерел відомо, що Шевченко захоплено малював у дитинстві. Це були переважно візерунки, що ними він прикрашав переписувані книжечки, та зображення солдатів і коней, якими прикрашав стіни хати.

     Коли Шевченко служив козачком у П. Енгельгардта, він перемальовував картини, які прикрашали панські покої. Подорожуючи з обозом Енгельгардта, копіював, певно, з гравюр і лубочних картинок зображення історичних осіб та фольклорних героїв. За те, що козачок Шевченко 6.12.1829 перемальовував лубочну картину «Козак Платов», його з наказу пана покарано різками. Жодна з цих копій не збереглася. Не збереглися й малюнки, які Шевченко, працюючи в майстерні В. Ширяєва в Петербурзі, робив білими ночами із скульптур у Літньому саду.

     Не  дійшли до нас й перші Шевченкові спроби в жанрі акварельного портретного  живопису, до якого він звернувся  за порадою І. Сошенка. Це зокрема  портрет І. Нечипоренка, який позував  Шевченкові, а також портрети, що їх художник виконав після вступу до петербурзької Академії мистецтв: портрет нареченої Демидова, портрет П. Мартоса, Солової, С. Гулака - Артемовського, В. Апрелєва та інші.

     Не  розшукано й більшість малюнків та етюдів Шевченка, виконаних у  навчальних класах Товариства заохочування художників і в Академії мистецтв до зустрчі з К. Брюлловим та під час навчання в нього. Не знайдено й картину «Хлопчик - жебрак, що дає хліб собаці», яку Рада академії мистецтв 27.11.1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня, як першу Шевченкову спробу живопису олійнии фарбами, а також два інші твори тих років: акварель «Група сплячих жебрачок», яку шевченко експонував 1842 на виставці в Академії мистецтв, та катрину «Панна Сотниківна», намальована того самого рогк на прохання Г. Квітки – Основ`яненка.

     З творів, що їх Шевченко виконав на Україні 1843-1847, не відшукано портрети О. Волховського, членів родини О. Лук`яновича, О. Шостки, О. Афанасьєва - Чужбинського, три портрети членів родини Катериничів, В. Забіли, сина К. Білозерського, Ю. Сребдольської, 8 шаржованих рисунків членів «товариства мочемордія», 2 малюнки «Бал у Волховських», «Будинок Хмельницького у Суботові», «Будинок А. О. Козачковського в Переяславі», малюнки, виконані під час розкопок могили Переп`ятихи біля Фастова та інші. Невідома й доля багатьох творів Шевченка часів заслання. Серед них портрети Е. Нудатова, М. Обручової, Ф. Лазаревського, О. Фролова, Є. Косарєва, М. Бажанова, дочки Ускових Наташі, жанрові малюнки з життя казахів: «Казахський бакса», «Спритний продавець», «Молитва до вмерлих», один з двох однойменних малюнків «Циган», «Дочка хіоського гончаря» і «Сцена в казармі»; карикатури на міністра освіти С. Уварова та раїмських офіцерів; низка краєвидів, виконаних під час Аральської та Каратауської експедицій, у Новопетровському укріпленні та його околицях. Досі не розшукано й два малюнки сепією з зображенням байгушів.

     Відомо  лише, що Шевченко надіслав їх Б. Залеському, один – у дарунок, другий – для  продажу. З творів, виконаних по дорозі з заслання – на пароплаві «Князь Пожарський» та в Нижньому Новгороді, не знайдено портретів В. Кишкіна, А. Шауббе, І. Гасса, А. і М. Брилкіних, Г. Попової, М. Дорохової, А. Пущиної, С. Варенцової з сином, М. Олєйникова; малюнки з зображенням архітектурних пам`яток Нижнього Новгорода.

     З творів останніх років життя Шевченка не розшукано портретів Г. Суханова - Подколзіна, дочки С. Гулака - Артемовського, Н. Карташевської, Айри Олдріджа, л, Жемчужникова і Л. Зотової; рисунків «Краєвид в Мошнах», «Дуб»; копія з однойменного твору А. Мещерського, виконана як оригінал для офорта.

     Серед незнайдених творів є й автопортрети різних років: автопортрет, що його Шевченко передав через М. Семенова 3.11.1854 з  Новопетровського укріплення в дарунок  О. Бодянському; автопортрет часів  заслання, який у списку Г. Честахівського творів Шевченка, що залишився після смерті поета, значиться як виконаний нібито в Оренбурзі. Не розшукано й деяких робочих альбомів з малюнками; є дані, що дин з них був у Києві в польського археолого й бібліолого К. Свідзінського. Деякі Шевченкові твори дійшли до нас лише в гравюрах інших майстрів: ілюстрації до твору М. Надеждіна «Сила воли» та до книжки М. Полевого «Історія Суворова…», портрети для видання «Русские полководцы», малюнок «Затока біля Новопетровського Укріплення», з якого Б. Залеський виконав офорт. Окремі твори Шевченка тепер відомі лише у фотографіях і репродукціях, вміщенних у різних виданнях.

      Висновки

     Незнайдені  мистецькі твори Шевченка свідчать про те, що його художній доробок  був набагато більший, ніж досі відомо. І хоч за тими згадками, що є в літературі про невідшукані і втрачені твори, важко говорити про їхні мистецькі якості, але й сам перелік робіт значно доповнює уявлення про мистейьку спадщину Шевченка, про різноманітність його інтересів і винткову творчу активність.

     Шевченка  без перебільшення можна назвати геніальним художником. В його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав і для чого знайшов небувало синкретичне вираження, - вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої й неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпне розмаїття людського духу.

     Це  прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під  знаком Шевченка. Бо Шевченко був гуманістом та інтернаціоналістом й не мав він а ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну любив, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими у сім’ї світовій - "сім’ї вольній, новій".

     Бувши плоть від плоті і кров від  крові свого багатостраждального  народу, люблячи його і належачи йому всім своїм єством, Шевченко відкидав у ньому те, що було виховане століттями національного розтління і соціального  рабства. Взявши від народу все краще і животворне, він йому сторицею і віддав. Велика заслуга поета перед українським, перш за все, а потім і перед іншими народами в тому, що він високо ніс ідеї демократизму, соціальної справедливості, правди і свободи. Доклавши стільки зусиль для пробудження національної самосвідомості й виховання національної гідності українського народу, він, як справжній апостол правди і свободи, спрямовував його не в бік національної замкнутості й ворожнечі, а в бік порозуміння, співпраці усіх народів.

     Шевченко  належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово - про  Україну. Тут відбувається часте  в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і характер якої - безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

     Т.Шевченко відомий у світі в першу  чергу як художник слова, однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. Шевченко був справжнім творцем  Української землі.

      Список літератури

1. Автопортрети Тараса Шевченка: Альбом / Упоряд. і авт. вступ. ст. Л.В.Владич. - К.: Мистецтво, 1973. - 79 с.: іл.
2. Богданович Н. Избранные произведения. - М., 1983. - С. 283.
3. Мистецька спадщина: У 4 т. / Редкол.: О.І.Білецький та ін. - К.: Вид-во АН УРСР, 1961-1963. - Т.1-4.
4. Тарас Шевченко: Живопис. Графіка: Альбом / Авт. вступ. ст. та упоряд. Д.В.Степовик. - К.: Мистецтво, 1986. - 175 с.: іл.
5. Офорти Тараса Шевченка: Альбом репрод. / Авт. тексту та упоряд. В.Касіян. - К.: Мистецтво, 1964. - 158 с.: іл.
6. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 3 кн. - К., 1994.
7. Юнге Екатерина, Воспоминания о Шевченке, журн. «Вестник Европы», 1883, август.