Сучасне православ′я – тенденція еволюції

    Існували  і нині існують деякі Церкви, які  мають лише часткове євхаристійне спілкування. Тобто з деякими помісними  Церквами сопричастя є, а з деякими  воно з тих чи інших причин розірвано. Втім, такі Церкви теж відносяться  до Вселенського Православ'я, оскільки опосередковано вони мають спілкування  з усіма через Церкву, з якою у них є сопричастя. Такою була Російська Православна Церква Зарубежем  до офіційного возз'єднання з Російською Православною Церквою, оскільки мала євхаристійне спілкування з Сербською та Єрусалимською  Церквами; Московська Митрополія, яка  після самопроголошення автокефалії  втратила євхаристійне спілкування  з Константинопольським Патріархатом, але зберегла його з іншими; вже  згадувана сучасна Естонська Православна Церква Константинопольського Патріархату, яка не має євхаристійного спілкування з Московським Патріархатом та деякими іншими Церквами. [16 ]

    Що  стосується Української Православної Церкви на нинішньому етапі розвитку демонструє незмінно високу динаміку росту, постійно розвиваючись і кількісно, і якісно. Сьогодні наша Церква складається з сорока трьох єпархій, які управляються п’ятдесятьма чотирма архієреями (з них сорок три правлячих та одинадцять вікарних), і налічує майже десять тисяч дев’ятсот реальних громад. [18 ]

    Значно  розширилася присутність нашої  Церкви в інформаційному просторі. УПЦ та окремі її структурні підрозділи є засновниками сімдесяти двох друкованих видань (п’ятдесят шість газет  і шістнадцять журналів). Церква активно представлена у віртуальному просторі, де функціонують шістдесят  сім Інтернет-видань, зокрема й  повноцінні релігійно-інформаційні портали. Під патронатом Української Православної Церкви діє православний медіа-холдинг  «Глас», фахівці якого зуміли створити професійний православний телеканал. Активізуються зв’язки Церкви з  різними світськими інформаційними ресурсами, завдяки чому розширюється доступ до світської аудиторії.

    Звершуючи спасительне служіння в сучасному  суспільстві, Українська Православна  Церква зобов’язана враховувати  соціокультурні особливості нашої  країни. На думку американського вченого  Семюеля Гантінгтона, «Україна - це розколота країна з двома різними культурами». Можливо, це твердження є надто категоричним, проте воно значною мірою відображає сучасні реалії. Сьогодні ми змушені говорити про два полюси української культури, дві різні цивілізаційні орбіти — «східну» та «західну».

    Українська  Православна Церква — це єдина  церковна структура та одна з кількох  суспільних інституцій в Україні, що має сильні позиції як на лівому, так і на правому берегах Дніпра. Виходячи з цього, саме вона може і  повинна стати тим центром, навколо якого об’єднаються «східна» та «західна» ментальні спільноти.

    Православні українці повинні прискорити процес відновлення єдності між собою, намагатися відновити мирні зв’язки, які будуть фундаментом усякого  щирого діалогу. Це, зрештою, вестиме  до об’єднавчих процесів. Поділ  українського православ’я на частини  ускладнює позитивне вирішення  цього питання. Тому противники українського православ’я намагаються всіма  доступними засобами перешкоджати об’єднавчим  процесам, використовуючи весь спектр можливих засобів. На жаль, поки що відбуваються процеси, які не сприяють об’єднанню.

    Ми  - життєво зацікавлені у відновлені єдності. Адже розкол - це, перш за все, рана на тілі церкви, а вже потім — одна з проблем українського суспільства. Втім, ані Українська православна церква, ані президент не здатні сьогодні цілком самостійно вирішити українську церковну проблему. Для того, аби прийти до благословенної Богом єдності, ми маємо об’єднати зусилля та залучили до процесів відновлення єдності вселенське православ’я. Адже, як свідчить давня та нова історія церкви, єдність місцевої церкви осягається легше, коли цьому сприяє соборний розум Вселенської церкви. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

    Отже, розкол між Римом і Константинополем призвів до розділення Церкви Заходу, тобто Римо-Католицької Церкви, та усіх Церков Сходу. Так у християнстві виникли три основні течії: православ'я, католицизм і протестантизм.

    Православ'я  є праве (тобото щире і тому благодатне) славлення до Бога. І цей неоціненний  духовний скарб правоти і правди було вручено православним Церквам  і народам. Широко поширене, "ходяче" думка наших днів - це те, що Православ'я  подає собою усього лише одну з  багатьох різновидів християнства, поряд  з іншими, що мають повне право  на існування і навіть у тій  або іншій мірі рівноцінними.

    Православ'я - це чиста і не скривлена Істина, принесена на землю для порятунку  людей Христом Рятівником; це - збережене  у всій чистоті і не пошкоджене справжнє Навчання Христове про віру і благочестя (життя по вірі), викладене  Св. Апостолами у Священному Писанні, старанно пояснене і витлумачене  їхніми законними спадкоємцями - чоловіками апостольськими, святими батьками і  вчителями Церкви - у Священному Переказі нашої Православно-католичної (тобто Всесвітньої) Східної Церкви, що одна тільки, як нічого не змінивша в цьому навчанні, і понині по всій справедливості іменується Церквою  Православною.

    Православний  культ і віровчення Основу православного  віровчення складає Нікео-Цареградський  символ віри - виклад головних християнських  догматів, безумовне визнання яких є обов'язковим для кожного  православного християнина. Він  був затверджений Нікейським (325 р.) і Константинопольским (381 р.) Всесвітніми  церковними соборами. Перерахування  членів "Символу віри в православ'ї" ("Вірую") є основною молитвою, аналогічної по функції ісламській шахаді. Проголошення "Символу віри" - обов'язкова частина ритуалу прийняття  православної віри. Особливе значення в православному богослов'ї приділяється догмату про Святих Трійць. Головною священною книгою православних християн, як і всіх християн світу, є Біблія, традиційно іменована Священним писанням. Вона розділяється на Старий завіт - староєврейські тексти, аналізовані як богодуховний виклад передісторії появи Христа, і Новий завіт - власне християнські священні книги, що містять життєпис Христа і викладуюче суть християнського віровчення.

    Зараз Православ'я налічує 308 млн. віруючих. У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков - Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На початок XXI ст. у вселенському православ'ї існують ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська

    Христова  Церква в Україні розділена, я  би навіть сказав розшарпана на численні церковні групи. Відомо, що помісною церквою  вважається кожна християнська спільнота, яка щиро сповідує православний Символ віри, церковні догмати й канони, з'єднана між собою і з Христом  у Таїнстві Євхаристії та очолювана  визнаним повнотою Церкви єпископом.

    Отже, постає питання: яка з церковних  груп сучасної Україні відповідає усім цим вимогам? Одну групу покірно визнають усі інші помісні церкви, бо за її діячами стоїть найбільша за територією та ще й мілітарна країна, яка претендує називатися одним із геополітичних полюсів сучасного світу. Але ця група пропагує й фактично сповідує вірування, яке не дуже схоже на вселенське православ'я. Інші групи намагаються влитися у Єдину Святу Соборну й Апостольську Церкву, але їм кажуть, що їхня віра якось залежить від території, на якій Бог сподобив їх народитися й дав їхньому народу у спадщину, бо на цій території має право монопольного панування тільки "русская вєра". Ще інші групи навмисне кимось створені для того, щоб дискредитувати православних українців. 

Список  використаної літератури 

1. Великий А. З літопису християнської України. – Рим, 1969. – Кн. ІІ. 

2. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви. 1990.

3. Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні. – Т. ІІ. – Кн. 1976.

4. Баршай С. 1000-ліття хрещення Русі. До і після події // Прв. вісн.- 2000

5. Грибанов А. Православие //Наука и жизнь.- 1993

6. Закон Божий: Вторая кн. о православ. вере /Худож. оформ. под ред. Р.М.Добужинского.- Репринт. изд.- М.: Сов. писатель, 1991

7. Закон Божий: Первая кн. о православ. вере /Худож. оформ. под ред. Р.М.Добужинского.- Репринт. изд.- М.: Сов. писатель, 1990

8. Любимов И. Природная основа православия // Наука и религия.- 1994

9. Лубський В.І. “Релігізнавство” Київ “Вілбор” 1997 р.

10. Каутский К.І. “Історія Християнства” М.1990 р.

11. Православие //Энциклопедия Т.6: Религии мира, ч.2.- М., 1996

12. Саган О. Православна церква: 17 століть боротьби за визнання // - 1996

13. Степовик Д. Православ'я //Степовик Д. Релігії світу.- К., 1993

14. Коротка історія православ'я, головна Служба Божа - Літургія, православні таїнства і свята. - 1998

15. Иларион (Троицкий), свмч. Христианства нет без Церкви. М.: Издательство Сретенского монастыря, 2007

16. Калліст (Уер), єпископ. Православний шлях. К.: Дух і літера, 2003.

17. Малиновский Н., прот. Очерк православного догматического богословия. М.: Свято-Тихоновский богословский институт, 2003

18. В. Меша Характерні риси та тенденції розвитку Православної Церкви в Україні // Схід (журнал), № 6(90), 2008.