Сучасне православ′я – тенденція еволюції

    Людина  для протестантизму - уже не є ланкою в ланцюзі надособистісної спільності. Індивідуалізація, характерна для буржуазної епохи, є перебудовою релігійних уявлень, в якій людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у ситуацію релігійного переживання. Лютеранство і кальвінізм - напрямки реформаційного протестантизму. [9 ] 
 

2. Основні канони  православ′я і  його атрибути 

    Канони  Православної Церкви - це правила її життя, сформульовані на Вселенських та Помісних соборах, прообразом яких є Апостольський Собор в Єрусалимі, описаний в Діяннях Святих Апостолів. Отці Вселенського Собору в першому каноні говорять: повинні зберігатися древні звичаї, що нічого не треба вводити проти соборних і святоотецьких правил під страхом відлучення від Церкви.  Про авторитетність і непорушність канонів в 641 році Олександрійський Патріарх св. Іоанн Милостивий говорив: “Краще згасити сонце, ніж порушити Божественний закон”. [10 ]

    Отже, хто порушує канони Церкви, свідомо  ставить себе поза межами Православної Церкви. Такі люди або організації  з точки зору світського права  мають повне право на існування. Однак з точки зору церковного права вони не є православними (хоча і називають себе такими), оскільки відійшли від норм, які визначають зібрання віруючих як Православну Церкву, що веде свій початок від Господа  Іісуса Христа.

    До  основних правил ( канонів ) належать:

    - Правила св. Апостолів.

    - Правила вселенських соборів.

    - Правила поместных соборов.

    - Правила:

    Діонісія александрійського,

    Григорія неокесарійського,

    Афанасія Великого,

    Василія Великого,

    Григорія Богослова,

    Амфілохія іконійського,

    Феофила александрійського,

    Канонікон Ванна Посніка,

    Канони  Василія Великого, Іоанна Златоустого и Анастасія. [ 11]

    Атрибути Православ′я (ікони, хрест, молитви, свічи, храм….).

    В області християнської символіки  головне місце належить хресту як знаку, що сходить до Чесного Животворящого Хреста Господня, на якому Рятівник прийняв мученицький вінець свій. Подібно тому, як сама хресна кончина земного життя Ісуса Христа стала спокутною жертвою, від якої починається шлях занепалої людини до порятунку, так і страшне знаряддя страти стало не символом смерті, а порятунку в Христі.

    Найхарактерніший  для Православ’я восьмисторонній  хрест має три перетинки, замість  однієї, як зазвичай у зображеннях  хреста іншими християнськими конфесіями.

    Хрест супроводжує всі молитви, богослужіння, Таїнства й священнодійства Православної Церкви. Серед інших хрестів, які використовуються у Православній Церкві є різні варіанти звичайного хреста з однією перетинкою: єрусалимський хрест, кельтський хрест, хрест "Виноградна лоза". [ 13]

    Православно-Віруючі  християни осіняють себе хрестом  перед молитвою, увійшовши в храм, під час богослужіння, перед і після вкушання їжі, до й після закінчення роботи. Хрест свідчить про нашу віру в Ісуса Христа й у Пресвяту Трійцю, а також про підпорядкування Господній волі.

    У православних храмах і в будинках перебувають ікони. На них - зображення Ісуса Христа, Божої Матері, Святих і Священних біблійних подій. Слово „ікона" значить „образ". Відповідно до древньої традиції, ікони пишуть (зображують фарбами) на дошці. Ікони віщають нам про Бога й про Його присутність.

    Ікона, чинністю своєї неземної краси, веде до пізнання Бога, є джерелом благодаті  й спрямовує до зображеного на ній особам благочестиві, молитовні  думки.

    Винятково важливе значення  Православна  Церква надає молитві. Молитва - звернення віруючого до Бога. Розрізняють чотири види молитов: молитви, моління, прохання, віддяки. Молитва є моління або умалювання про гріхи, про вчинених їм справжніх або минулих гріхах, просить прощення в них; моління буває, коли хто, молячись, за що-небудь, обіцяє Богові, говорячи: «я те  не зроблю, тільки ущедри, Господи!»; прохання буває, коли, перебуваючи в гарячності духу, возсилаємо молитви за інших, про тих, кого ми любимо, або про світ усього миру; віддяка - коли розум приносить Богові подяку й славослів'я, згадуючи минулі благодіяння Божії, або бачати справжні, або прозріваючи, які в майбутньому уготовал Бог блага люблячого Його. Молитва часто приймає вид викладу своїх думок. Молитва також часто приймає форми обряду. [11 ]

    Церковна  свіча - священне надбання Православ'я. Вона - символ нашого духовного союзу зі святою Матір'ю-Церквою. Свічі, які віруючі купують у храмі, щоб поставити у свічники біля ікон, мають кілька духовних значень: оскільки свіча купується, вона є знак добровільної жертви людини Богові й храму Його, вираження готовності людини до слухняності Богові (м'якість воску), його прагнення до обоженню, перетворенню в нову тварину (горіння свічі). Свіча є також свідоцтво віри, причетності людини до Божественного світла. Свіча виражає теплоту й пломінь любові людини до Господа, Матері Божій, Ангелові або святому, у ликів яких віруючий ставить свою свічу. [ 14]

    Для прославляння Бога створюють Храми. Храм є місцем зборів віруючих на молитву, особливо ж на Божественну Літургію. Православний храм називається церквою  й відрізняється поруч характерних для нього черт, як наприклад: іконостас - стіна, що складається з ікон, що відокремлює вівтар від середньої (внутрішньої) частини церкви. Вівтар завжди звернений до сходу, тому що зі сходу прийшов порятунок, зі сходу разом із сонцем приходять світло й життєдайне тепло, що вірують же від вівтаря одержують у Таїнствах освячення й духовні чинності.

    Купол церкви символізує палаючу свічу, полум'яність молитви й наше устремління до Бога. [ 12]

    До  атрибутів Православ′я можна віднести й таїнства. Святі Таїнства встановив сам Ісус Христос: „ітак ідіть, навчить всі народи, хрестячи їх в ім'я Батька й Сина й Святого Духа, навчаючи їх дотримувати все, що Я повелів вам". Цими словами Ісус Христос ясно вказав нам на те, що крім Таїнства Водохрещення Він установив також і інші Таїнства. Всіх Таїнств сім: Таїнство Водохрещення, Миропомазання, Покаяння, Причастя, Шлюбу, Священства й Елеопомазання. [ 17]

    Священнодійства - це не тільки благословення й освячення окремих предметів (ікон, овочів, води, будинків і т.п.), але також молитовне священнодійство у всякому нестатку й у різних обставинах знаходить своє вираження в утримуванні Требника, крім здійснень св. Таїнств.

    Після смерті Церква молиться про вічне  заспокоєння відійшовшого до Бога, своєму Творцеві, людини. Похоронний обряд відбувається в церкві, після чого небіжчика проводжаємо на цвинтар. Не лінуючись, ми часто молимося за померлих. Віримо, що вони також моляться за нас. Поховання відбувається в церкві. Співтовариство віруючих прощається зі своїм членом. Учасники поховання, родина й близькі, у знак того, що померлий відходить у країну вічного світла, тримають у руках возжонні свічі. Богослужіння на честь померлі називається Панахидою й відбувається в 3, 9, 40 день і в річницю після смерті, а також у день Ангела й у будь-який час.

    Існує багато звичаїв, пов'язаних із церковними святами. Укажемо на трохи з них: освячення пальм, фарбування яєць і освячення їжі.

    Вербне  Воскресіння - На згадку входу Ісуса Христа в Єрусалим, приносимо із собою для освячення пальми.

    Крашанки - Яйця красимо на згадку того випадку, коли яйце, показане Марією Магдалиною цезареві Тиверію, змінило свій колір. ХВ - Христос Воскресе!

    Освячення їжі - На Великдень освячуємо їжу, славлячи Бога за Його благодіяння. Читаючи молитву, священнослужитель молить Бога призреть на дарунки й освятити їх, як ніколи призрел на дарунки Авраама й Авеля. [ 12]

3. Напрямки розвитку  православ′я, його  сучасний стан 

    Зараз Православ'я налічує 308 млн. віруючих. У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков - Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На початок XXI ст. у вселенському православ'ї існують ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська. [17 ]

    Різні автокефальні та автономні синоди Православної Церкви відрізняються у способі  адміністрування та місцевій культурі, але їхня абсолютна більшість  перебуває у повному євхаристійному спілкуванні (сопричасті) один з одним. Нещодавно було відновлено сопричастя між Російською Православною Церквою  Закордоном та Московським Патріархатом, двома гілками Російського Православ'я, що розділились у 1920-х роках через  різне ставлення до комуністичного режиму.

    Співпраця між помісними Церквами у рамках Вселенської Православної Церкви налагоджена  не надто добре. Фактично, єдиною реальною формою такої співпраці з метою  прийняття спільних рішень та визначення єдиної позиції був і залишається  Вселенський Собор, хоч останній було скликано аж у 787 році (або у 1351 році з іншої точки зору). З 1950-х  років йшла підготовка до чергового  Вселенського Собору, але після смерті Вселенського Патріарха Димитрія вона, фактично, була припинена. Нинішній Вселенський  Патріарх намагається координувати діяльність Церков іншими методами —  скликаючи періодично Всеправославні наради, розпочинаючи різні ініціативи, проводячи богословські конференції. Деякі його кроки сприймаються іншими Церквами як втручання у їхні внутрішні  справи. Скликаються всеправославні наради і в інших помісних Церквах  у випадку якихось серйозних  проблем (у Болгарській Церкві у  зв'язку з розколом, у Єрусалимській  у зв'язку з усуненням патріарха  тощо). Також представники різних помісних Церков часто зустрічаються і спілкуються під час святкувань та богословських конференцій. Іноді це теж призводить до офіційних спільних заяв.

    Діалог  між помісними православними  Церквами та вироблення спільної позиції  здійснюється також у рамках діяльності Всесвітньої ради церков і в процесі  офіційного діалогу з Римо-Католицькою  Церквою.

    Загальноправославними рішеннями вважаються лише ті, які  підтримуються усіма без виключення помісними Церквами.

    Існує також напруженість через світоглядні розбіжності між Церквами, що використовують новоюліанський календар ("новостильники") для обчислення свят церковного року та тими, хто продовжує використовувати традиційний юліанський календар ("старостильники"). Календарне питання відбиває різницю між тими, хто прагне зблизитись з сучасним римо-католицьким (григоріанським) календарем (і з Римо-Католицькою Церквою у цілому) та тими, хто вважають доцільнішим зберігати власну православну традицію. Ці суперечки нерідко призводили до ворожнечі, і навіть до насильства (у Греції, Болгарії, Румунії). Деякі старостильники навіть розірвали євхаристійне спілкування зі своїми синодами, які перейшли на новий стиль, і утворили безліч неканонічних угрупувань. Втім, інші общини і монастирі, залишаючись у жорсткій опозиції до нового стилю і модернізму в цілому, зберегли сопричастя зі своїми новостильними синодами, — наприклад, монастирі Гори Афон.

    Деякі приховані суперечності існують  між різними помісними Церквами і стосовно поглядів на екуменізм. Вселенський  Патріархат, Постійна конференція канонічних православних єпископів Америки (SCOBA, вважається зародком майбутньої помісної Церкви Америки), Румунський єпископат  та деякі інші відкриті до діалогу  з Римо-Католицькою Церквою, активно  займаються обговоренням ключових теологічних  різниць (як філіокве, примат Папи) з  метою досягти згоди, відновити  дружні стосунки і навіть повне євхаристійне спілкування з Римо-Католицькою  та Англіканською церквами. Однак, більш консервативні та обережні представники старостильних Церков і общин (ченці Гори Афон, ряд єпископів Російської, Сербської, Болгарської і окремі з Грецької Церков, Грузинська Церква) розглядають екуменізм як компроміс у непорушних доктринальних питаннях з метою пристосування до інших християн. Вони заперечують доцільність діалогу про сопричастя, а натомість вірять, що Православ'я повинне тільки свідчити з любов'ю про істину, якою воно володіє, у надії на навернення до Православ'я інших християн.

    Нині  існує 15 автокефальних Церков, що перебувають у євхаристійному спілкуванні одна з одною і складають Вселенську Православну Церкву. Кожна з них займає певне місце у диптиху (переліку) за старшинством і честю, як правило, це місце залежить від давнини заснування Церкви та її ролі в історії усієї Вселенської Церкви. Диптихи слов'янських і грецьких Церков дещо відрізняються, як за порядком, так і за включенням тих чи інших юрисдикцій. Наприклад, Російська Православна Церква та ряд інших визнали автокефалію Американської Православної Церкви і внесли її у диптих на 15 місце, а у грецьких Церквах перелік містить лише 14 автокефальних Церков. Натомість автономна Естонська Церква Вселенського Патріархату відсутня у диптиху Російської та інших слов'янських Церков. Перші дев'ять автокефальних Церков очолюються патріархами.