Структура культурологiї. Культурологiя та iншi науки

    Розвиваюча функція. Ця функція також є певним варіантом функції виховної й освітньої. Прилучення до досвіду, досягнутому іншими, і здобуття власного досвіду шляхом використання культурних досягнень розширяє кругозір людини, допомагає їй, з одного боку, пізнати і зрозуміти інших, з іншого боку, дозволяє їй усвідомити свою відмінність від інших, свою особливість. Усвідомлення себе особистістю слугує фактором формування внутрішнього світу людини.

    Гедоністична  функція. Ця функція зводиться до того, що використання культурних засобів у повсякденному житті дозволяє людині розвинути смак і чутливість, які допоможуть їй при сприйнятті та оцінці культурних явищ.

    Пізнавальна функція. Культурні механізми допомагають розвинути пізнавальні здібності, забезпечуючи людині не тільки участь у культурних формах (мистецтво, кіно), але і безпосереднє осягнення світу.

    Компенсаційна функція. Значення цієї функції полягає у тому, що вироблені культурою засоби дозволяють оволодіти необхідним культурним досвідом навіть тій людині, котра позбавлена можливості безпосередньо здобути той чи інший вид досвіду. Наукові відкриття і досягнення дозволяють компенсувати людині недоліки практики усіх органів чуття.

    Комунікативна функція. Вона полягає у тому, що сама культура є перш за все потужний комунікативний засіб, тобто мова. Семіотичний підхід до розуміння культури означає, що культура розглядається як сукупність знаків, за допомогою яких забезпечується спілкування між людьми.

    Інтеграційна  функція. Ця функція сприяє взаєморозумінню людей, розвиває в них культурні форми самовираження і взаємодії, нівелюючи такі їх прояви, які ми називаємо егоїзмом, крайнім індивідуалізмом, самолюбством тощо.

    Стабілізуюча  функція. Культура в її розвинутих формах облагороджує суспільний запит, стабілізує ситуацію, не даючи спровокувати недобре, лихе.

    Нормативно-регламентуюча  функція. Найбільш яскраво ця функція виявляється у східних культурах, де у суспільстві від людей вимагається певний конформізм, де ритуал відіграє досить відчутну роль. У західних культурах при зовнішній різноманітності стилей прояву, поведінки у думках, уявленнях, смаках людей переважає певна однаковість, вияв якої дозволяє говорити про сформовану “громадську думку”. Деякий диктат суспільно значущих норм нейтралізується легкістю комунікативних обмінів.

    Формально-виразна  функція. Вона виявляється у тому, що культура за допомогою своїх багатоманітних засобів намагається втиснути у форму будь-яке явище (тобто надати йому певну визначеність) і, окреслив його рамки (межі, кордони), тим самим організувавши простір та оформивши його структурно.

    Космічна  функція. Ця функція культури є найбільш загальною, безпосередньо пов’язаною з місцем і призначенням людини у світі. Завдяки накопиченню інформації людська культура стає глобальним способом гармонізації простору, відвойовуючи його у хаоса і непевності. Ставши сукупною силою людства, культура не тільки виступає фактором, що забезпечує його існування, збереження і розвиток, але і створює необоротність часу, об’єднуючи космос і людину проти хаосу.

    Відзначимо, що багато з названих функцій почасти перекривають одна одну тими чи іншими аспектами. Такий поділ функцій умовний, оскільки на практиці багато функцій культури здійснюється настільки тісно, що їх важко розділити. Тим не менш певні тонкості у проявах подібних, на перший погляд, функцій дозволяють визначити їх диференціацію. Незважаючи на зміну тих чи інших культурних форм, функції, що виконуються культурою, залишаються загалом тими ж. Виконання культурою своїх функцій є необхідною умовою збереження і функціонування самого суспільства, забезпечення його стабільності. 
 
 
 
 
 
 

Висновки

    Отже, в системі гуманітарних та природничих  наук культурологія заповнює певну  теоретичну нішу, яку раніше дотично  розкривали такі науки як філософія, історія, світова та українська культура, політологія та інші.

    Сьогодні  в системі знань постійно формуються все нові і нові напрямки, які  вивчають нові явища, що в основному  діють на стиках наукового пізнання. Під цим кутом зору, культурологія  є інтегративною наукою, що могла  виникнути лише тоді, коли проблеми культури стали безпосередньо визначати прогрес людства і його подальшу долю.

    Найбільший  вплив на становлення культурології  як самостійної дисципліни здійснили, як ми бачимо, такі науки як антропологія, етнографія, соціологія, соціальна психологія, етнопсихологія, демографія, психоаналіз (фрейдизм), семіотика, інформатика.

    Сьогодні  на перетині культурології з іншими науками формується ціла низка наукових напрямків, які поступово стають самостійними. Це насамперед стосується досліджень, пов'язаних із прогнозуванням розвитку як окремих культурних регіонів, так і всієї суспільної спільноти. В предметі культурології розділи, що донедавна були його складовими, набувають самостійного значення. Це стосується теоретичних засад планування культурного розвитку країн, регіонів, світу, оптимального узгодження етнічних, міжнаціональних, міжнародних, регіогіальних протиріч.

    Культурологія в системі гуманітарних наук:

Одна з наук гуманітарного циклу.

Розкриває теоретичні засади культури.

Доповнює теоретичні дослідження сучасних наук про суспільство.

В системі усіх гуманітарних наук забезпечує адекватне  реальності уявлення про суспільство.

    Культурологія в системі природничих наук:

Вивчає теоретичні засади формування матеріальної культури.

Формує світоглядні засади використання надбань НТР.

Забезпечує інтегроване  сприйняття світу та інноваційні  підходи у вирішенні науково-технічних  проблем.

    Із  наведеної схеми бачимо, що культурологія  є однією з рівноправних наук гуманітарного  циклу, близькою до філософії, використовує її закони, категорії та поняття. Збагачує і доповнює філософію теоретичним аналізом процесів культурного розвитку людства. Культурологічний аналіз суспільних явищ виступає теоретичним базисом проблем, що вивчаються іншими науками (історія, політологія тощо). Культурологія в силу особливостей предмета свого дослідження розкриває детермінантне поле культури, яке є визначальним у сучасному правознавстві, міжнародних відносинах, економіці.

    Особливе  місце посідає культурологія  в циклі природничих наук. Вона практично формує соціальне замовлення на природничі дослідження, створення нової техніки, технології, а на рівні окремих індивідів забезпечує їх адаптацію в новому інформаційному суспільстві.

    Отже, культурологічні знання об'єднують  в єдине ціле усі науки і  забезпечують функціонування сучасної наукової парадигми та її подальший  розвиток. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури: 

    1. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003 

    2. Культурологія: теорія та історія  культури: Навч. посіб./ За ред. І.І.Тюрменко, О.Д.Горбула.- К.: ЦУЛ, 2004  

    3. Кравець М.С., Семашко О.М., Піча  В.М. та ін. Культурологія: Навч. посіб.- Львів: Магнолія-плюс, 2003 

    4. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб.- К.: Знання-Прес, 2004 

    5. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб.- К.: МАУП, 2000  

    6. Гончарук Т.В. Культурологія. – Тернопіль, 2004 

    7. Історія світової культури / За ред. Левчук Т.Л. – К., 2000 

    8. Кормич Л.І. Культурологія (історія і теорія світової культури ХХ ст.). – Харків, 2003. 

    9. Подольська Є.А. Культурологія. – К., 2003. 

    10. Розин В.М. Культурологи. – М., 1999