Структура культурологiї. Культурологiя та iншi науки

Вступ

    У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції. В  інтелектуальній діяльності це виявилось  у взаємодії донедавна далеких  одна від одної наук і виникнення на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо.

    Культурологія – одна з наймолодших наук. Незважаючи на те що слово “культура” має давнє походження, в сучасному розумінні це поняття використовується з початку ХІХ ст. Поняття “Культурологія” є ще молодшим: вперше воно з’являється у працях американського культурантрополога Леслі Олвіна Уайта (1900-1975), який з середини ХХ ст. почав активно застосовувати його для позначення нової наукової дисципліни, що народилася на межі соціально-наукового і гуманітарного знання. У своїх працях “Наука про культуру” (1949), “Еволюція культури” (1959) Уайт розглядає культуру як цілісну систему духовних і матеріальних явищ, яка має властивість саморганізовуватися і рухається вперед паралельно з розвитком цивілізації.

    Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.

    Специфіка культурології полягає саме у  її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

    Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням  теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

    Основні завдання культурології:

1. аналіз культури  як системи культурних феноменів;

2. виявлення  ментального змісту культури;

3. дослідження типології культури;

4. розв'язання  проблем соціокультурної динаміки;

5. вивчення культурних  кодів та комунікацій. 

    Незважаючи  на те що культурологія поступово  зайняла місце базової дисципліни у соціально-гуманітарному блоці  наук, суперечки про її науковий статус продовжуються і нині. На Заході цей термін сприйняли не одразу, і культура тривалий час розглядалася хоча і як особливий феномен, але в межах таких дисциплін, як культурна антропологія, соціологія, психологія та ін. Нині це поняття використовується досить широко, але як і раніше часто не має того теоретичного змісту, яке і може надати культурології статусу фундаментальної науки. 

Розділ 1. Наука культурологiя

    У вітчизняній науці поняття “культурологія”  використовується досить широко, проте  багато фахівців не вважають її самостійною наукою, оскільки вона не має чітко визначеного свого предмету, котрий розчиняється в інших дисциплінах: філософії, історії, археології, мистецтвознавстві, антропології, соціології тощо. Проте становлення предмету культурології відбувається на наших очах, оскільки вона більш чітко формулює свою мету. Культурологія, розглядаючи соціальну реальність як культурну цілісність, охоплює надзвичайно широку сферу проявів людської культури, що існує і виявляється на різних рівнях, - від культури мислення до ритуалу, від світової культури до культури руху тощо. Саме поняття феномену культури виходить з визнання його як існуючого на різних рівнях свого буття та функціонування: онтологічному (буття), феноменологічному (вияви), гносеологічному (пізнання), аксіологічному (ціннісному). В культурі реалізуються різні способи сприйняття світу, різноманітні типи мислення.

    Нині  впевнено можна говорити про статус культурології як особливої й  окремої науки, оскільки не тільки вона має свій особливий предмет, але сам цей предмет має специфіку як загальний спосіб буття людини в світі, особливий, людський рівень пристосування до світу й утвердження в ньому як самостійного і незалежного буття. Культурологія реалізує потребу як у міжпредметному, так і в інтегративному дослідженні складного і багатогранного феномена культури, який не вкладається у рамки тих чи інших дисциплін.

    На  сьогодні культурологія перебуває  на стадії становлення, уточнення межі свого предмету. Вона формується в  особливий тип знання, що об’єднує соціальні (знання про суспільство) і гуманітарні (знання про людину) науки і виробляє свою особливу методологію і мову. Одночасно культурологія виступає як філософська у своїх підходах наука, оскільки головними її проблемами є проблема людини в її культурному становленні і бутті, проблема статусу людини у світі та сенсу її існування, проблема стосунків між людиною і світом. В межах цієї проблематики вирішуються питання розвитку і функціонування культури, формування її парадигми, взаємодії різноманітних культур та самі причини їх різниці.

    Отже, можна стверджувати, що культурологія  – це комплексна наука про культуру, що розглядає у широкому контексті  буття людини як роду, котрий реалізує своє космічне призначення і здійснює свою світову роль, як життя, наділене свідомістю, що робить можливим принципово новий спосіб адаптації до світу. Насправді, культура стає новим рівнем взаємодії людини з дійсністю, роблячи їхні стосунки двосторонніми, оскільки дозволяє людині не тільки сприймати світ і реагувати на нього, але й самому формувати, контролювати ці стосунки і керувати ними. Виникнення культури означає виникнення якісно нового буття людини і нового способу функціонування його свідомості. Культурна діяльність людини стає якісно новим рівнем опредметнення його свідомості.

    В той же час культурологія пояснює  культуру як цілісну систему, що охоплює  усе соціальне буття людини, і  тому виявляється як наука про  створення, зберігання і передачу загальнолюдських цінностей, традицій. Вивчаючи соціокультурну реальність, вона досліджує цінність і значимість різних культур, створюючи із багатоманітності самобутніх культур єдину культурну картину світу, свій культурний космос.

    Предметом культурології виступає й людина як особистість, як культурний діяч. Культурологія досліджує співвідношення культурної самосвідомості окремої людини та його участі у побудові універсально загальних культурних цінностей, що виступають інваріантами культурної самосвідомості людства.

    Культурологія повинна сформувати і свою особливу мову. Ця мова повинна мати чіткість і точність класичних засобів наукової констатації, тонкість і чуйність художнього вираження, спільність і широкоформатність мови філософської рефлексії. Враховуючи те, що число культурних явищ, що потребують усвідомлення, безперервно зростає, а їх аналіз стає більш складним, то стає зрозумілим, наскільки гнучним і різнобічним повинна бути така мова. Подібна мова, безумовно, перебуває у стадії становлення. Такою ж гнучкою і комплексною повинна бути і методологія культурології. 

    Таким чином, культурологія має усі  ознаки, притаманні науці у традиційному розумінні. Культурологія має свій особливий предмет, яким є комплексний  феномен людської культури в її зародженні, функціонуванні і розвитку; при цьому  культура розуміється як сукупність усіх форм багаторівневої культурної діяльності людини, як її забезпечення і як її результати. Культурологія досліджує базові основи культури і способи формування культурної парадигми, вона вивчає логіку появи культурних норм та умови культурної творчості. Культурологія досліджує механізми збереження і передачі традицій, культурних досягнень, закономірності формування мови культури і зміни культурного контексту.

    Культура  об’єднує різноманітні явища –  із галузі, наприклад, науки, мистецтва, техніки, релігії тощо – оскільки усі вони явища культури. Проте, виділяючи в них цей загальний культурний зміст, культурологія повинна використовувати особливу мову для його фіксації і властиві їй методи і підходи для самої можливості подібного об’єднання. Культурологія розвиває свій специфічний категоріально-понятійний аппарат, що дозволяє їй оперувати з утвореннями різної природи і різного рівня спільності, предметності, виразу. Ця наука має свою проблематику, пов’язану з особливостями її предмета. Головним предметним полем її є історія, шляхи і перспективи олюднення світу через культурну творчість людини. Культурологія має і свою внутрішню структуру, про що буде подано далі. Наявність такої структури дозволяє не тільки краще зрозуміти діапазон інтересів і можливостей цієї науки, але і визначити культурологію як систему знань. 

Розділ 2. Структура культурологiї

    У структурі сучасної культурології  виділяють її смислову і структурну частини: теорію культури, історію культури, філософію культури, соціологію культури. З одного боку, усі вони у певному сенсі існують і як самостійні дисципліни, взаємодіючи з цілою низкою інших наукових дисциплін, спираючись на їхній фактичний матеріал, методи дослідження, підходи. З іншого боку, вони складають цілісний корпус системи знань культурології, котра органічно поєднує їх способи і методи пізнання культурних явищ, притаманні їм підходи для розгляду їх виникнення і культурної специфіки.

    Теорія  культури вводить до кола проблем  культурології і дає уявлення про її понятійний аппарат. Нею вивчається зміст і розвиток основних культурних категорій, загальні питання визначення культурних норм, традицій тощо. Це теоретичне осмислення культурних проблем, процесів, явищ. Теорія культури виявляє закономірності культурного опанування людиною навколишнього світу, охоплює розгляд усіх сторін його культурного буття, ментально і ціннісно структурує досить неоднорідний культурний простір, що перебуває в постійному русі і розвитку. Саме теорія культури намагається дати загальне визначення культури, показати природу, сутність і специфіку цього феномена. В її рамках розглядаються також такі проблеми, як зв’язок культури і природи, культури і цивілізації, співвідношення і взаємодія культур, типологія культур; виробляються критерії для розуміння культурних явищ.

    Отже, культурологія у своєму розділі  теорії культури вивчає культурні феномени і сам феномен культури.

    Історія культури охоплює виникнення і становлення  культури, різні історичні епохи  її розвитку і притаманні їм способи  прочитання змісту культури та розуміння культурних ідеалів і цінностей. В історії культури простежується виникнення різних культурних феноменів, історія окремих стилів і напрямків у їх способі виражати відповідні ідеї і смаки (уподобання) часу. На основі використання історичних матеріалів, прямих свідчень і документів ця частина культурології допомагає зрозуміти розвиток культурних норм і традицій, побачити спадковість культурних форм і той новий зміст, який вноситься розвитком культурного контекста, культурних реалій і відносин. Історія культури подає свідчення культурної творчості людини і суспільства, відображає буття культури як неперервного становлення людського духу, прояв його природи в його культурних пошуках і досягненнях. 

    Історія культури допомагає побачити витоки становлення багатьох сучасних культурних явищ і проблем, прослідкувати їх причини, встановити їх предтеч і натхненників. Саме історія культури дозволяє побачити усю культуру як неперервний процес, в якому людина поступово олюднює і самого себе, і весь світ, і в той же час побачити саму культуру як вияв розвитку певних історичних закономірностей і як деяку цілісність, що має власні внутрішні закони і логіку розвитку.

    Історія культури допомагає побачити культурний зміст процесів і явищ, що знаходяться  начебто поза межами культурної проблематики. Так, науково-технічний прогрес і утвердження технічної реальності як нового середовища людини, розвиток інформаційних технологій не тільки потребували їх культурного осмислення, але і самі внесли зміни у зміст багатьох культурних уявлень. Вони викликали трансформацію сприйняття людиною світу, змінивши тим самим способи і форми його культурного розуміння й оцінювання. Утвердження індустріального і постіндустріального суспільства викликали необхідність культурного осмислення й оцінки феноменів масової культури, масової людини, культури постмодернізму, нової міфології свідомості тощо.

    Філософія культури. Культурологія є також філософською наукою. Оскільки культура – це людський витвір і людський спосіб життя у світі, то культурологія не може обійти увагою того, як в культурі представлені проблеми сенсу, меті, призначення людського буття. Культурологія допомагає побачити людину як систему. Вона формулює проблеми відносин культури і людини, людини і світу, людини і суспільства. Філософський погляд на стосунки людини і світу є стрижнем культурного аналізу.

    Філософію культури треба відрізняти, з одного боку, від філософії історії, оскільки процес культурної творчості людства  не співпадає ні у своїх ритмах, ні у своїх проявах з фазами історичної еволюції, з іншого боку – від соціології культури, яка розглядає культуру переважно з точки зору її функціонування в системі суспільних відносин.

    Фажливою  сферою філософії культури стає проблематика культурних цінностей як понять і  як цінностей в бутті культури, процеси формування особистості в культурі.

    Поряд з поняттям “філософія культури”  існує також поняття “культурософія”, запропонована німецьким дослідником  А.Мюллером (1770-1829).

    Наявність особливого філософського виміру дозволяє виділити культурологію з мистецтвознавчих дисциплін різної спеціалізації і спрямованості, надавши їй статус фундаментальної науки, яка не тільки включає опис і тлумачення певної сукупності культурних фактів і явищ, але і пропонує методологію їх розуміння. Даючи основу розуміння культурної проблематики, філософія культури виділяє найбільш загальні проблеми культури.

    Соціологія  культури є напрямок теоретичних та емпіричних досліджень усіх ланцюжків культурного процесу. Соціальність є вихідною, головною характеристикою культури, оскільки сама культура виникає як спосіб організації безконфліктного буття людини у суспільстві, з іншими людьми. Головними об’єктами дослідження в соціології культури – “людський носій” культури, соціальне буття і функціонування культурних феноменів, суспільство як суб’єкт культурної діяльності.