Структура культурологiї. Культурологiя та iншi науки

    Соціологія  культури досліджує культурну практику в різних соціальних слоях і групах, в тому числі і за допомогою  тестових досліджень, соціологічних  опитувань тощо. Вона вивчає та аналізує процеси розповсюдження культури в країні, у світі, характер споживання продуктів культури і ставлення до них.

    У сфері соціології культури опиняється вікова культурологія – дослідження  стану культурних уявлень у різних вікових групах. Сюди ж можна віднести і проблеми гендерних досліджень, тобто того як представлена стать у культурі, у культурних ролях, які відміни культурної участі чоловіків і жінок в житті суспільства тощо. Саме соціологія культури порівняно з іншими складовими культурологічного знання визначають той обсяг специфічних даних, котрі забезпечують можливість прикладного використання культурології для вирішення конкретних проблем, що виникають у різних сферах життя і професійної діяльності. Прикладною культурологією умовно можна назвати не стільки саму сферу знання, скільки спосіб застосування соціолого-психологічних характеристик культурної діяльності і певної методології для опису тих чи інших її видів.

    У культурології можна також виділити і проміжні дисципліни, що знаходяться, наприклад, на межі теорії і соціології, такі як морфологія культури – наука про зміну форм культури і самих цих форм, що представляють самостійні системи, що мають свою локальну цілісність і циклічність розвитку (виникнення, розквіт, занепад). 

Розділ 3. Культурологiя та iншi науки

    Культурологія тісно пов’язана з цілим рядом інших наук і базується на їх досягненнях і досвіді. Це пояснюється комплексним характером самої культури як її предмета. Взаємодія культурології з науками різного профілю дозволяє їй не тільки охоплювати феномен культури в її найбільш повному обсязі, але і розглядати кожне культурне явище з урахуванням йго конкретної специфіки, яка краще розкривається у відповідній науковій дисципліні.

    Культура  тісно взаємодіє з усіма дисциплінами філософського циклу – філософія  як така, філософія пізнання, філософія історії, етика, естетика, гносеологія тощо. Показуючи культурний феномен в його багатогранності, культурологія може спиратися, наприклад, на етичні характеристики досдіжуваного об’єкта або особливості його функціонування у сфері моралі, історичні особливості його культурного становлення або специфіку опанування певного культурного шару.

    Культурологія використовує матеріал історії, мистецтвознавства, лінгвістики, психології, соціології тощо. Історична основа і соціально-історичний контекст розвитку культурних явищ допомагають зрозуміти співвідношення зовнішніх обумовленостей розвитку явища в тих чи інших формах і внутрішніх причин, визначаємих його природою і логікою розвитку.

    Культурологія збагачується даними етнографії, антропології, етнології, етнопсихології, демографії. Різноманітні науки про людину надають  культурології безцінний фактичний  матеріал для дослідження людини як творця і носія культури. Семіотика  й інформатика дозволили поглянути на культуру з позицій самих одиниць культурної інформації і способів їх передачі, шляхів функціонування культурних знаків і культурних повідомлень у суспільстві.

    Особливу  роль у розвитку культурології відіграють антропологічні науки, значення яких виявляється тим, що головним об’єктом в них виступає людина в різних його “вимірах” – біологічному, соціальному, культурному. Антропологія – комплекс філософських вчень, в яких саме поняття “людина” розглядається як основна світоглядна і смислова категорія, виходячи з якої тільки і можливо розробити адекватну систему уявлень про природу, суспільство і мислення. Основним змістом соціальної антропології є взаємовідносини людини і суспільства. Культурна антропологія вивчає взаємодію людини і культури. Антропологічні дослідження озброюють культурологію базою конктерних даних для аналізу загальних понять, яким ці дані надають конкретно-смислові параметри.

    Для побудови культурології використовується матеріал суспільних наук, які надають  данні про розвиток суспільства, його структуру, діяльність соціальних інститутів. Для дослідження суспільної свідомості та її феноменів культурологія спирається на історію і філософію права, політологію, загальну теорію менеджмента.

    Культурологія використовує матеріал і таких наук, як релігієзнавство, в яких людина так би мовити не є “головною діючою особою”, тим не менше саме дані науки дозволяють зрозуміти феномен людини з таких позицій, які включають його у функціонування загальних духовних систем, які надають людині певне місце у світобудові.

    Отже, культурологія використовує для  своєї побудови матеріали, що надаються  як загальними теоретичними науками, так  і науками конкретними й експериментальними, - від наук про світ до наук про  людину, від найбільш загальних наук про людину до наук про конкретні її вияви у вузьких сферах діяльності, у способах її мотивації.

    У свою чергу культурологія допомагає  своїми дослідженнями багатьом наукам – тим, що будує і структурує загальний  культурний простір, систематизує окремі види і форми людської діяльності; тим, що пояснює специфіку людини як культурного діяча, що зображує такі сторони його природи, які мотивують відповідну діяльність, розкривають в ній і визначають її особливості і логіку. 

Розділ 4. Поняття культури та її визначення. Феномен культури i його розуміння

    Латинське слово “cultura” означає обробка, опрацювання. Римський філософ і  оратор Цицерон (106-43 рр. до н.е.) використовував його, говорячи про формування людської душі. Вергілій (70-19 рр. до н.е.) в “Енеїді” позначає цим словом освоєння світу як головну справу людей, сенс та основа їх буття, те, чим відрізняється людина від тварин. Про те, що культура виникає з взаємовідносин природи і людини, писав Фр.Бекон (1561-1626).

    Культура  – це і діяльність людини, і її вираз, і її результат. Вона є і накопичення, і зберігання, і трансляція, і духовно-творчий процес, і рівень розвитку здібностей людини… Культура – це вища система норм і цінностей, що допомагає зберегти єдність і безперервність процесу історичного розвитку.

    Отже  визначення культури традиційно охоплює:

- всю діяльність  людини; 

- продукти цієї  діяльності; 

- форми її  виразу. 

    Культура  робить людину людиною, виділяючи її з навколишнього світу. Культура – це перш за все живий процес, процес розвитку засобів “зменшення” людиною самого себе у світі, усвідомлення і планування цього процесу. Культура постійно твориться – кожним новим поколінням, кожною людиною й усім людством в цілому. Це і процес, і результат життєдіяльності людини. Культура історична, її форми мінливі, і в той же час головні її проблеми всечасові, а її цінності – невмирущі. Культура – живий організм, що має свої закони функціонування й відносно незалежне буття, яке визначається внутрішніми закономірностями виникнення і протікання культурних процесів. Тому, розглядаючи визначення культури, ми з’ясовуємо, що буття культури обов’язково відповідає на три головних запитання, які і відрізняють людську діяльність як предметну, осмислену, цілеспрямовану: що? як? для чого?

    Людина  в культурі створює так би мовити другу природу, яка допомагає їй пристосуватися спочатку до першої природи, потім – до світу, далі – до створеного їм же, до інших людей і, нарешті, - до самого себе: хто він сам є. Створивши культуру як систему свого роду штучних засобів для життя у світі, в суспільстві, з людьми, у гармонії із самим собою, людина вміщує її між собою і природою, між собою і світом, між собою та іншими. Так виникає і накопичується матеріальна культура, розвивається матеріальна і духовна діяльність у вигляді виробництва і мистецтва, спорту і релігії, науки і моди, формуються людські свідомість, етикет, норми тощо.

    Культура, що знаходить свій вияв у створенні  фізичних, інструментальних, соціальних, психологічних засобів пристосування  людини, означає, як людина опредмечує себе, свої сили, розкриває свої людські якості у взаємодіях із світом, якими засобами вона розкриває свої людські якості і потенції. Культура є самоцінністю сама по собі, проте вона і створює цінності, створює саму спрямованість людського буття до досконалості, до розкриття людської природи в її змісті і глибині.

    Отже, розуміння культури складається  із кількох граней та рівнів її прояву:

А) сукупність матеріальних і духовних цінностей (від музеїв і картинних галерей до взуття і пляшок); 

Б) рівень розвитку людини (культурна людина); 

В) вміння діяти  у культурній сфері (культура виконавства  та інша професійна культура в різних спеціальностях); 

Г) сукупність здібностей, навичок, вмінь у різних сферах діяльності (вміння розуміти, розбиратися у  мистецтві, наприклад).

    При цьому, однак, у культурі слід розрізняти два пласти її буття. Перший, онтологічний пласт становлять:

1. культурне  середовище проживання, в якому  людина народжується, яка для  неї є природною; 

2. сукупність  культурних – матеріальних і  духовних – цінностей, створених суспільством, що становлять її багатство; 

3. система цінностей,  що приймаються і схвалюються  суспільством, їх визана у суспільстві  ієрархизація; 

4. здібність  суспільства додержуватися їх, транслювати,  зберігати, відтворювати; 

5. здібність  творити нове, реалізуючи творчий потенціал свідомості; 

6. система уявлень  і образів, що характеризують  культурну традицію життя суспільства; 

7. спосіб життя; 

8. культура відчуттів,  культура мислення, культура самовияву; 

9. поняття про  людину, людську особистість, її цільності і цінності; 

10. певний рівень  розвитку, виховання.

    Другий  рівень розуміння буття культури – аксіологічний, тобто рівень цінностей. Цінність – це те, що додається до матеріального буття предмета, передаючи  йому значення і сенс. В онтологічному сенсі можна долучити до культури усе, що створено людиною, створено штучно. В аксеологічному ж сенсі все це створене ми оцінюємо через людину, через ціннісний, людський зміст. 

Розділ 5. Функцiї культури

    Культура  соціальна в самій своїй основі і виникає, коли людина, виділивши себе з навколишнього світу, стає здатною вступати з ним у різноманітні відносини і взаємодії. З одного боку, людина створює культуру. З іншого боку, культура, будучи створеною і функціонуючи вже як складна система, у свою чергу формує людину відповідно до норм і уявлень, що домінують у суспільстві, впливаючи на людину.

    У зв’язку з цим можна виділити такі функції, котрі культура виконує  у суспільстві.

    Функція виробництва культурних цінностей. Саме в галузі культури і завдяки виробленим культурою засобам й інструментам у суспільстві здійснюється виробництво усіх матеріальних і духовних цінностей.

    Функція накопичення, кумуляції  культурних досягнень. Завдяки виробленим у культурі засобам – від культурних інститутів різного рівня (державні установи, художні галереї тощо) до спеціальних зусиль культурних груп й окремих осіб – досягнення культури зберігаються і накопичуються як у музеях, так і в культурній пам’яті людства.

    Функція збереження накопиченого людством досвіду. Саме завдяки цій функції, вираженій, зокрема, у створенні мови, у створенні різного роду інформаційних засобів і систем, людина змогла зафіксувати і зберегти весь свій досвід, накопичений нею протягом тривалої історії свого існування.

    Функція трансляції досягнень  і досвіду. Людством були вироблені спеціальні засоби, що забезпечили можливість передачі накопичених знань та іншого досвіду не тільки новим поколінням, але і своїм сучасникам, завдяки чому ставав більш потужним сам фундамент культури.

    Виховна функція. Ця функція забезпечує можливість внутрішньої адаптації людини до життя у суспільстві. Вироблені культурою норми, правила, ритуали, цінності визначають загальний духовний клімат, в якому формується свідомість людини.

    Освітня функція. Ця функція тісно пов’язана з виховною та є більш спеціальною її модифікацією. Накопичені культурою знання в усіх галузях життя дозволяють людині поповнювати свій освітній багаж за рахунок засвоєння відкритого іншими, а не здобувати знання кожний раз на власному досвіді.

    Соціологізуюча функція. Соціалізація, тобто пристосування людини до існуючих у суспільстві культурних норм прояву, допомагає людині усвідомити себе членом суспільства, усвідомити власну соціальність, знайти своє місце в системі суспільних зв’язків і стосунків.