Культура Стародавнього Єгипту

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І  ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему:

«Культура Стародавнього  Єгипту»

 

 

 

 

 

Виконала студентка

2 курсу, групи Т-50

Отрошко Олександра

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

 

 

 

План

 

Вступ

1. Періодизація культури Стародавнього Єгипту
2. Релігійно – міфологічний світогляд
3. Писемність та освіта
4. Наука
5. Мистецтво

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Наприкінці IV тис. до н.е. у північно – східній частині Африки, в долині річки Ніл, сформувалася ранньорабовласницька держава Та-Кемет. Цьому передувала багатовікова боротьба за владу в країні невеликих  самостійних політичних утворень «номів», яких існувало близько 40. Ця боротьба нарешті закінчилася приблизно на межі IV і III тис. до н.е., об’єднанням усіх номів у дві великі держави: Верхній та Нижній Єгипет. Врешті - решт перша з них силою підкорила другу і весь Єгипет обєднався під владою одного фараона. Цей володар, якого звали Менес заснував першу династію фараонів . Таким чином утворилася ця могутня держава.

Культура Стародавнього Єгипту — одна з найдавніших і найбільш самобутніх. У ній дуже міцними  були традиції, хоча вважати її застійною, як це стверджують деякі єгиптологи, не можна, адже в ній, за словами американського вченого О. Нейгебауера, було так  само мало вродженого консерватизму, як і в будь-якій іншій тогочасній культурі.

Вклад стародавніх єгиптян у  скарбницю світової культури неможливо  переоцінити. Вони створили одну з найдавніших  систем письма, на основі якої виникли  семітські та африканські алфавітні  писемності, розробили господарсько-лічильну систему, котру запозичили стародавні перси та народи елліністичного світу. Визначні досягнення староєгипетської архітектури та мистецтва вплинули на мистецький розвиток сирійців, хеттів, ассирійців, егейських народів, послужили  основою для високого грецького  мистецтва.

Під впливом староєгипетської художньої  словесності формувалася антична  література, а відтак і взагалі  європейська літературна творчість. Вагомою виявилася староєгипетська  спадщина й у галузі науки, передусім  медицини та математики. Староєгипетський сонячний календар ліг в основу європейської системи ліку років.

Релігійно-міфологічні системи  Стародавнього Єгипту істотно вплинули на духовне життя народів Середземномор'я  та християнську релігію. Лише у сфері  філософської думки спадщина Стародавнього  Єгипту виявилася мінімальною, «стародавнім євреям і грекам довелося відкривати для себе заново ті елементи, які  вже втратили притягальну силу для  Єгипту».

 

 

Періодизація культури Стародавнього Єгипту

Хронологічними рамками  Стародавнього Єгипту є приблизно  III тис. до н.е. — IV ст. н. е.

За традицією історію поділяють  на кілька періодів:

1. Період Раннього царства (близько 3000 – 2800 рр. до н.е.). В цей період відбувається розвиток землеробства, зрошення, поява гончарного кругу, розвиток ремесел.

2. Період Давнього царства (2800 – 2500 рр. до н.е.). Це період загального піднесення господарства, будується перша східчаста піраміда  та піраміди Хеопса, Хефрена, Мікеріна.

3. Період Середнього царства (близько 2050 – 1670 рр. до н.е.). В цей період до вжитку входить бронза, удосконалюються знаряддя праці , з’являються нові іригаційні системи, переживає розквіт література, закладаються онови алгебри та геометрії, розвивається медицина .

4. Період Нового царства (близько 1580 – 1070 рр. до н.е.) В цей час використовується мідь, бронза, камінь у створенні пам`яток культури, з’являється затемнене скло, перші вироби із заліза, розвивається наука муміфікації, будуються нові храми та піраміди-гробниці.

5. Пізній час (11 ст. – 332 р. до н. е.). Цей час демонструє занепад держави і посилення впливу інших культур: лівійської, асирійської, перської тощо.

Мистецтво Стародавнього Єгипту розвивалося  понад 6 тис. років. Дивовижні пам'ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного  мистецтва зберегли до наших днів історію цивілізації у долині Нілу. Вони і сьогодні вражають досконалістю форм і конструкцій, реалістичною достовірністю, високим рівнем художньої майстерності.

Єгипетський народ створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив на античну та арабську літератури. Авторитет єгипетської науки, зокрема  математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому світі  був досить питомим.

Художня культура Стародавнього Єгипту відбила розвиток класових взаємин  рабовласницького суспільства. У ній  знайшли відображення разючі контрасти  між соціальним становищем могутнього володаря, намісника Бога на землі  — фараона, землевласницької верхівки, служителів релігії — жерців та простих трудівників — землеробів, мисливців, будівельників, гончарів.

Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і це значною мірою уповільнювало  його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації художніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам. Та попри все протягом тривалого  періоду єгипетська художня культура розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.

Провідним видом мистецтва Стародавнього  Єгипту була архітектура, а всі інші види певним чином залежали від неї.

Монументальність форм — ось  що перш за все впадає у вічі при  знайомстві із самобутньою єгипетською  культурою. Грандіозність архітектури  царських поховань визначала стиль  скульптури, стінопису, які складають  єдиний ансамбль з архітектурним  комплексом.

 

Релігійно – міфологічний світогляд

Ключем до розуміння всієї  культури Стародавнього Єгипту є  система релігійних уявлень, відображена  в міфології. Староєгипетська релігія та міфологія — надзвичайно складне явище. Вони поєднали в собі різні, часом полярні вірування та уявлення, які склалися в різні часи й у різних куточках країни, постійно розвиваючись і ускладнюючись. Релігія стародавніх єгиптян — це химерне переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонїі і космогонії, культу і страшенно заплутаних міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним у Єгипті був тотемізм. Єгиптяни вважали священного тотема своїм першопредком, здатним захистити їх від усілякої напасті чи, навпаки, накликати її. Тотемне походження мали навіть назви окремих номів (Зайцевий, Антилоповий, Оксірінхський тощо).

Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення, є  різноманітні релігійні тексти, гімни  і молитви богам, записи похоронних обрядів. Найбільш давні з них отримали назву «Тексти пірамід» — вони нанесені на стіни похоронних камер фараонів Давнього царства всередині пірамід. У часи Середнього царства магічні вислови пишуть і в усипальницях жреців, знатних вельмож, це — «Тексти саркофагів». У період Нового царства подібні записи супроводять вже і «простих» померлих, роблять їх на папірусі, які називають «Книгою мертвих».

Багато які боги шанувалися єгиптянами у вигляді тварин. Священний  бик Апіс сприймався як уособлення виробляючої сили природи і родючості. Цілий культ склався навколо  гнойового жука — скарабея. Йому поклонялися в храмах сонячних божеств, його зображали штовхаючим перед собою сонячний диск. Під час муміфікації кам'яне зображення скарабея вміщували на місце серця. Це — найдавніші, пов'язані ще з тотемізмом, вірування. Поступово уявлення про зовнішній вигляд богів мінялися. Божества стали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин, рідше — у вигляді тварин з головами людей. Наприклад, богиня Хатхор зображалася з коров'ячою головою, бог Амон — з рогами барана, бог Гор- з головою сокола. Сфінкс же — божество, що охороняє кордон пустелі, що стереже Єгипет від Сету — бога смерті і гарячого спопеляючого вітру — представлявся у вигляді лева з людською головою. Певні звірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формою плям, рогів. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і вдавалися до поховання. Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.

Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів — «синами Сонця». У часи Древнього царства головним божеством був бог Сонця — Ра. Захід і схід Сонця в різних міфах пояснювався по-різному. У одних — небесне зведення представлялося у вигляді корови з тілом, покритим зірками, а іноді — в образі жінки-богині, яка, зігнувшись, пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і поява Сонця зв'язували з проковтуванням світила і новим його народженням. З інших уявлень Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає в нічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїм ворогом-змієм, знову з'являється на небі.

Кожне місто мало свого  бога-заступника. У Фівах особливо шанували бога Амона. Коли столиця Єгипту перейшла сюди (у часи Середнього царства) культ Амона був об'єднаний  з головним державним культом  поклоніння Сонцю, склався образ  єдиного бога — Амона — Ра.

В епоху Нового царства  був недовгий період, коли фараон Аменхотеп IV відмінив всі колишні культи і ввів єдинобожі (монотеїзм) — поклоніння всемогутньому сонячному диску — богу Атону. Своє ім'я, що означало «Амон задоволений» він замінив на Ехнатон («Корисний для Атона»). Щоб бути більш незалежним, фараон зробив своєю столицею спеціально побудоване нове місто Ахет-Атон. Після смерті Ехнатона жреці, проти яких і була, власне, направлена реформа, швидко відновили шанування Амона-Ра, свою владу і зробили все можливе, щоб ім'я Ехнатона було назавжди забуто. Тільки завдяки тому, що археологи знайшли прокляту жрецями і покинену столицю фараона-реформатора, його історія стала відома науці.

Дуже важливий загальноєгипетський культ помираючого і воскресаючого бога Осіріса. Міф розповідає про те, як Осіріс, коли царював, навчив людей обробляти землю і саджати сади. Але його брат, злий Сет, бажаючи правити сам, убив Осіріса. Сестра (і одночасно дружина) Осіріса богиня Ісіда, знаходить і оплакує його тіло. Син Осіріса і Ісіди — Гір — вступає в боротьбу з Сетом. Завдяки допомозі Ісіди на суді богів Гора визнають єдиним спадкоємцем. Після перемоги Гір воскрешає батька. Однак Осіріс не бажає залишатися на землі і стає царем потойбічного світу. Культ Осіріса був тісно пов'язаний із землеробством: сівба вважалася похоронами Осіріса, поява перших всходів — його відродженням. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасно символом і Гора і сонця). Найважливішою межею древнеєгипетської релігії було обожнювання царської влади. Померлий фараон прирівнювався до Осіріса, вважалося, що він знаходив вічне життя. Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра. Вірили, що влада фараона розповсюджується навіть на сили природи. Існував обряд, коли при настанні часу розливу Ніла фараон кидав в ріку папірус з відповідним наказом. Такі уявлення мали вельми реальну основу: фараон володів абсолютною владою, йому підкорявся величезний бюрократичний апарат, йому належали всі землі в державі, золоті рудники і копальні срібла, в його особисте розпорядження поступали податки, що збираються.

У єгиптян були дуже складні  уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним  світом. Смерть і існування після  неї вони вважали безпосереднім  продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке в замогильному світі  відвертало смерть від людини, вже  вмерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли  взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування, треба було додержати безліч спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. Єгиптяни вірили, що людина володіє декількома душами. Одна з них — Ба — у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щоб померлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися, знову сполучитися з тілом. Звідси відбувається звичай муміфікації. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існування померлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвоприносин в єгипетському обряді поховання не було. У гробницю вміщували численні зображення членів сім'ї, слуг, рабів. Крім Ба, кожна людина володіла ще однією душею — Ка. Ка — примарний двійник людини, що мешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю вміщували скульптурні зображення померлого. Вічне життя передбачало не тільки дотримання обряду поховання. Жертвоприношення, богослужіння повинні були продовжуватися і згодом. Тому кожному фараону окрім гробниці зводили спеціальний заупокійний храм. Спадкоємці піклувалися про нього, оскільки благополуччя країни зв'язували із збереженням вічного життя фараонів. Існували спеціальні землі, прибуток з яких йшов на утриманняґ гробниць, храмів, жреців.

Непоправну шкоду замогильному буттю могло принести навіть неуважне поводження з ім'ям покійного. Іменам додавалося особливе магічне значення. Простим людям заборонялося вимовляти  вголос не тільки власне ім'я фараона, але навіть його царський титул. Фараон — це інакомовне позначення, яке зберіглося в Біблії (в перекладі — великий будинок, тобто — той, який живе у великому будинку). У написах ім'я фараона захищалося — обводилося особливою рамкою — картушем (до речі, цей звичай допоміг в свій час розшифрувати ієрогліфи). Фараон Нового царства Тутмос III довгі роки не міг зайняти престол, оскільки в країні правила влада, що захопила шляхом змови цариця Хатшепсут. Коли після її смерті Тутмос став фараоном, він віддав наказ знищити всі написи і статуї в її честь.

Писемність та освіта

Основним матеріалом для  письма був папірус, який єгиптяни виготовляли, нарізаючи із стебел рослини тонкі  смужки, потім склеювали їх шарами хрест-навхрест, спресовували і просушували. Виходили цупкі сувої, чорнила на яких не розпливалися. Довжина таких сувоїв іноді сягала десятків метрів. Єгиптянин тримав сувій у лівій руці й розкручував його в процесі читання. Писали стародавні єгиптяни здебільшого горизонтальними рядками справа наліво чи вертикальними — згори донизу, при цьому стовпчики йшли справа наліво (рідше — зліва направо). Писали загостреною очеретяною щіточкою, яку вмочували в чорне або червоне чорнило.