Культура Київської Русі

1. Культура  дохристиянської Русі

В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава  — Київська Русь, яка відіграла  важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської  цивілізації. Політичне об'єднання  східнослов'янських і деяких неслов'янських  племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньоруської народності, її культури. В лісовій зоні населення  перейшло до орного землеробства, а  в лісостеповій — до дво- і трипілля. У цей час виникають міста  як центри ремесла і торгівлі. Вже  у IX ст. Русь називали за її межами Гардарікою, тобто "країною міст".При розкопках  стародавніх міст Києва, Галича, Чернігова, Воло-Я димира-Волинського й інших  археологи знайшли велику кількість  И знарядь праці, зокрема сільського господарства, костяних гребенів, прикрас  із кольорових меблів і скла, які  належать до цієї епохи. Великих масштабів  досягло видобування залізної руди, що дало змогу 1 руським ковалям виготовляти  високоякісні вироби із заліза.

Наголосимо, що зміни в  соціально-економічній і політичній сферах, які супроводжувались посиленням князівської влади, неминуче викликали  зміни і в духовній сфері, насамперед, у релігії. Відомо, що в епоху воєнної  демократії у східних слов'ян значного поширення набула язичницька релігія  — політеїзм (багатобожжя). Спочатку слов'яни приносили жертви "злим" і "добрим" духам (упирям, берегиням), пізніше — Перуну — богу блискавки, Даж-богу — богу Сонця. Жертви приносили  також озерам, рікам, колодязям, оскільки слов'яни вірили в очисну силу води. У вересні особливо урочисто святкувалося свято Рода на честь завершення всього циклу землеробських робіт, на якому  пробували "дари природи" — сир, мед кашу тощо. На честь бога Велеса (Волоса) — покровителя худоби на початку січня випікали печиво у  вигляді домашньої худоби, одягали  маски тварин. Щороку ЗО липня стародавні слов'яни відзначали свято Перуна, якому приносили в жертву биків, баранів, когутів. Стародавні слов'яни  глибоко шанували Дажбога, бога неба Сварога та його сина — бога вогню  Сварожича.

З посиленням соціальної та майнової диференціації в середовищі населення Київської Русі язичницька релігія перестала виконувати об'єднувальну функцію між різними соціальними  угрупованнями. Тому постало питання  про заміну язичництва християнською  релігією, пройнятою ідеями монотеїзму, ієрархії святих, посмертної винагороди. Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром 988 р. Прийняття Руссю християнства стало важливою віхою в історії  давньоруської культури, витоки які  сягають у глибоку давнину.

На Русі ще до запровадження  християнства як державної релігії  зароджувалась писемність, складалися моральні та правові норми, розвивалась  архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих  вистав тощо.Виникнення писемності у  східних слов'ян було зумовлене об'єктивними  причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки). Торгуючи з греками, предки слов'ян застосовували  предметні спроби пере-дання повідомлень ("черти" і "рези"), про які пізніше згадуватиме болгарський чорноризець Храбр в оповіданні "Про письмена". Арабський письменник Ібн-Фадлан записав у подорожніх нотатках (початок X ст.), що бачив написи по-руськи на окремих уламках дерева. Араб Ібн-ан-Надіма згадує: руси десь у IX ст. мали письмена, які вирізували на дереві.У "Паннонському житії" Константина Філософа (Кирила) (827 — 869 pp.) повідомляється, що під час поїздки в Хазарію він бачив "Євангеліє" і "Псалтир", написані руськими письменами 858 р. Деякі вчені допускають, що це була глаголиця — стародавній слов'янський алфавіт, що змінив "рези" і "черти"

Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з 

Візантією — 911, 945, 971 pp., написані двома мовами — грецькою і руською.Загальне поширення писемності у Київській  Русі засвідчують знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенигороді (Львівська  область). У Новгороді вони існували ще до середини X ст. У них здебільшого  йдеться про господарські питання, а також сімейні відносини. Тексти на берестяних грамотах видавлювали  за допомогою спеціального інструменту  — стилоса (по-давньоруськи — писало)

Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Просякнутий  ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні, епос східних  слов'ян був виявом не лише поетичної  культури, а й політичної свідомості народу, розуміння свого місця  в історії.Ще в дохристиянський  час склалися перекази, які пізніше  були введені до "Повісті временних  літ": про Кия, Щека, Хорива і сестру їх Либідь, помсту княгині Ольги  деревлянам за вбивство її чоловіка —  князя Ігоря, одруження Володимира з полоцькою княжною Рогнедою, "віщого" Олега та ін. М.Грушевський, характеризуючи ці перекази, зокрема, зазначав, що "віщий" Олег "запав  глибоко в пам'ять народну".

До нашого часу збереглися народні старовинні обряди, пов'язані  з трудовою діяльністю, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї тощо. Колядками, весільними піснями  східних слов'ян захоплювалися чехи, румуни, поляки, які частково переносили їх у свій побут. З давніх-давен  дійшли до нас старовинні загадки, казки (наприклад, про царя Світозара, про  три царства), перекази про ковалів-змієборців, ігри ("А ми просо сіяли-сіяли" та ін.).

Народні традиції жили також  у мистецтві дохристиянської  Русі. Стародавні русичі були неперевершеними  майстрами дерев'яної скульптури й  архітектури. Наприклад, на початку X ст. у Новгороді був споруджений  з дуба Софіївський собор з 9 високими та меншими зрубами. У "Повісті  временних літ" згадується про  існування 945 р. в Києві кам'яного  князівського палацу Свято слава. Розкопки фундаменту палацу, проведені в 1981 — 1982 pp., засвідчують, що його стіни були прикрашені фресковим розписом, мозаїкою, інкрустаціями з різнокольорових пород порфиру, вапняку, мармуру.

Виняткової витонченості ДОСЯГАЙ ювеліри Київської Русі в VI — І IX ст. У басейні річки  Рось знайдений скарб речей з VI —VII ст., 1 з-поміж яких особливо виділяються  срібні фігурки коней із зо-! лотами гривами та копитами і срібні фігурки  чоловіків у типо- І вому слов'янському одязі з вишивкою на сорочці. Мистецьким шедевром IX —початку X ст. є турові роги-ритори з Чорної Могили, що під Черніговом (ритонами називався стародавній  посуд для вина у вигляді рогів  з невеликими отворами). На них зображені  у техніці карбування фантастичні  звірі з крилами, орли, грифони, вовк, півень, битва двох драконів тощо. Далеко за межами Київської Русі — в  Скандинавії, Болгарії, Візантії славилися  витвори давньоруських майстрів — браслети, каблучки, коралові намиста, виготовлені з допомогою техніки  черні та скані.

Складну композицію має скульптура кам'яного Збруцького ідола, знайдена у 1848 р. в гирлі р. Збруч на Тернопільщині, землях колишніх стародавніх бужан. Скульптура розділена на три яруси: внизу — бог підземного світу  тримає в руках землю, посередині — фігурки жінок і чоловіків, а на верхньому ярусі вирізьблений бог Перун, богиня родючості Мокош, а голова ідола, що вінчає стовп, на думку вчених, зображує верховного бога Рода. Скульптура має більше двох з половиною метрів і важить близько  тонни. Дослідження засвідчили, що скульптура Збруцького ідола була частиною унікальної язичницької споруди — святилища  біля гори Богит у с.Городниця. У 983 р. князь Володимир на пагорбі  Теремного палацу звів каплицю, де стояли дерев'яні скульптури Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімаргла та Мокоші.

Популярним у Київській  Русі було музичне мистецтво. Арабські, візантійські, скандинавські автори розповідали, що у східних слов'ян у давні часи існували різноманітні музичні інструменти — гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи.

Отже, духовна культура дохристиянської  Русі не вважалася "примітивною", як іноді стверджують богослови. Вона вбирала специфічні риси своєї  епохи, пізніше чимало її досягнень  запозичило християнство: рукоділля, витвори  декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури —  в кам'яній, старі орнаменти —  в книгах тощо. Навіть деякі обряди, заклинання, свята з язичницької  релігії перейшли до християнства (Іван Купала —Іоанн Хреститель, Перун —  Ілля-Пророк, Велес — Власій, Сварог — святі Кузьма та Дем'ян та ін.).

2. Культура Київської  Русі  після Християнизації

Лытература

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню 

писемності, створенню визначних  пам'яток літератури. Під його впливом  розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися  і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством  на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський  календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.

Християнство внесло позитивні  зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття  захоплення навколишнім світом.У  процесі поширення й утвердження  християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних  слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни  знищили безцінні пам'ятки стародавнього  язичницького світу, зокрема шедеври  дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської  Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років  до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також  на Балканах і в Моравії.Коли християнство стало державною релігією Київської  Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської  літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.

Наголосимо, що до літератури-посередниці  давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної  літератури належали: богослужебні книги  — Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих — агіографи, патерики — збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги — пам'ятки церковного права, церковні статути; філософські  твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика —  урочисті "слова" на церковні свята.Важливі  політичні й історичні проблеми висвітлювалися у творах оригінальної руської літератури, що ґрунтувалася на досвіді усної дохристиянської  культури. Вчені дослідили, що в 10 тис. церков і j монастирів, побудованих  на Русі з кінця X до початку XIII ст., налічувалось близько 85 тис. перекладних та оригінальних книг.

Специфіка релігійного змісту, можливості доступу до досягнень  світової культури сприяли тому, що першими руськими письменниками  були переважно священнослужителі: київський митрополит Іларіон, митрополит Климент Смолятич, монах-літо-писець Нестор, єпископи Кирило Туровський та Лука Жидята, дяк Григорій, ігумен Печерського  монастиря Феодосій, ігумен* Сильвестр  та ін.Основним джерелом викладу філософських соціальних і морально-етичних проблем на Русі була Біблія, зокрема Новий Завіт. З біблійних книг найчастіше перекладалися Євангеліє, Апостол ("Дії Святих апостолів" і "Послання апостолів"), Псалтир, П'яти-книжжя Мойсееве, Буття.

Збереглося чимало списків  Євангелій, але лише два з них  складають тетра-Євангелія, тобто  всі чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) разом. Перший руський  список Євангелія виконав дяк  Григорій у 1056—1057 pp. на замовлення новгородського воєводи і посадника Остромира, родича великого князя Ізяслава. Звідси і назва — "Остромирове Євангеліє". Деякі дослідники вважають, що форма  письма цього твору засвідчує  про його київське походження, а  дяк Григорій, ймовірно, був з  духовенства, яке приїхало з Києва  до Новгорода

Інше важливе джерело  давньоруської християнської філософсько-літературної думки становила візантійська література, зокрема патристична — твори "отців церкви": Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоуста, Афанасія Александрійського, Єфрема Сірина та інших, а також матеріали  перших Вселенських соборів (325 — 787 pp.). У них обґрунтовані основні  догмати християнства.

Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі вважається "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 pp. для  київського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релігійного  характеру, зокрема уривками з патристичної літератури, він містить публіцистичні  твори давньоруських письменників, де роз'яснюються норми поведінки  людини за різних побутових обставин. В "Ізборнику" 1073 р. подано перший "Індекс книг істинних і хибних", в якому йшлося про книги, які  слід читати і які заборонені ("відречені", апокрифічні книги). В "Ізборнику" 1076 р. згадувався автор — "грішний  Іоанн", розповідалося, якими джерелами  користувався укладач книги, коли була закінчена робота, хто замовив "Ізборник" тощо. Ці публікації були першими на Русі бібліографічними довідниками.

Для характеристики епохи  виникнення оригінальної літератури Київської  Русі найкраще підходить афоризм  з "Євангелія від Іоанна": "Спочатку було слово". "Словами" називалися тоді твори церковно-повчального  характеру. Сюжетом для їх написання  могла слугувати історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.