Культура епохи Відродження

«Першим гуманістом» називають  великого італійського поета Франческо  Петрарку (1304-1374 рр.). Він був не тільки творцем нової європейської лірики, автором всесвітньо відомих сонетів  на честь мадонни Лаури, патріотичних канцов, інвектир проти папської курії, віршів, що склали його знамениту «Книгу пісень» рідною мовою. Петрарка заклав підвалини нового світобачення, що поклало до життя й нову систему  культурних цінностей – гуманізм, у центрі якого перебувала людина. Петрарка, а потім цього учень  К. Салютаті (1331-1406 рр.) надавали великої  ваги етико психологічним проблемам. Ренесансний антропогенізм став необхідною ланкою на шляху до нової  онтології, до нового світорозуміння, до нової філософії – філософії  гуманізму.

Ще одним представником  гуманізму був Леонардо Бруні (1370-1444 рр.), який розвинув ідеї своїх попередників. Обстоюючи незалежність моралі від  релігійної догми, гуманіст звертається  до етичних учень античності в  пошуках теоретичного обгрунтування  своїх ідей.

Бруні – яскравий виразник ідеї громадського гуманізму – одного з провідних напрямів гуманістичної  думки ХV століття. До особливостей цього напряму слід віднести незмінний інтерес до соціально-етичної та політичної проблематики, чітку практичну спрямованість пропонованих ідей, світсько-раціоналістичні засади моральної філософії.

 Однією своєю інвективою  «Про лицемірів» (1417р.) Бруні започаткував  античернецьку полеміку гуманістів. Критиці піддавалася релігійна  система моральних цінностей,  що вже віджила своє і не  відповідала новим уявленням  про природу та гідність людини. Нова орієнтація гуманістичної  ідеології викристалізовувалась  у боротьбі зі схоластикою.

Талановитий учень Салютаті П’єтро Паоло Варджеріо поклав початок пошукам гуманістів у галузі виховання й освіти. Основу морального виховання людини вони вбачають у суспільно-корисній праці: ледарство недопустиме в досконалому суспільстві.

Гуманізм як головна течія  в духовному житті епохи Відродження  охоплював нові й нові його сфери. Цьому сприяли примноження джерел гуманістичної думки, знайомство наукових кіл із віднайденими гуманістичними творами римських і грецьких письменників, поетів [6 c. 204].

Гуманізм як ідеологія  Відродження відіграв головну роль в оновленні загальної культури епохи. Перш за все, він сформував  нове ставлення до людської особистості, визнав індивідуальність однією з найцінніших  людських якостей. Водночас гуманістичний  культурі притаманне нове розуміння  природи. «Реабілітація» природи означала підхід до неї як до об’єкта наукового дослідження і початку розвитку нового природознавства на основі нової методики. Гуманістична педагогіка сприяла формуванню нового типу людської особистості – багатосторонньої, вільної, незалежної.

 

 

 

 

Розділ 3

Реформація та контрреформація

Перехід від Середніх віків  до Нового часу, розклад феодальних і буржуазних відносин – складний процес, який залишив свої відбитки у часи Відродження. Якщо Італія в  ХІІІ столітті стала батьківщиною Відродження, то на початку ХVІ століття, в Німеччині складається тип світогляду, що увійшов в історію, як епоха Реформації.

Головним діячем став священик Мартін Лютер, який виступив з 95 тезами, тематикою яких був протест проти  торгівлі індульгенціями. Він вважав, що кожен повинен сам осягати  християнське вчення через Біблію. Нове становлення до праці відбилося  в невдоволенні великою кількістю  церковних свят, коли заборонялося працювати. І гуманізм залишався  світоглядом вузького кола найбільш освічених людей, а от ідеї Лютера стали ідеологічним знаменом селянської війни, яка почалася в Німеччині.

Ідеї Реформації швидко підхопили  широкі верстви населення у різних країнах. На основі цього вчення стався розкол у християнстві – протестантські церкви почали відділятися від католицької. Раніше за всіх виникли лютеранство  і кальвінізм, а пізніше почали з’являтися протестантські секти: баптисти, адвентисти та інші.

Епохи Реформації і Відродження  тісно переплітаються, але не співпадають. Обидва явища підготовлені початком розвитку буржуазних відносин, але  сам процес проходить по різному. І Реформація, і Ренесанс виробляють новий світогляд, але інтелектуальна творчість охоплювала вузьке коло, а релігійна форма легко сприйнялася  народом. З гуманізмом римський двір ще міг миритися, а от проти Реформації починається організована і жорстока боротьба – Контрреформація. Була розгорнута діяльність духовних орденів, масове переслідування людей за обвинуваченням у чаклунстві. Книгодрукування не залишилося поза увагою католицької церкви. Папа Григорій ХVІ у своїй енцикліці так висловив ставлення до нього: «Нас охоплює жах від страхітливих учень і огидних помилок, що приносять нам цей потоп книг, творів, усіляких писань, що розсіяв мерзоту по обличчю Землі». Були заборонені книги Еразма Роттердамського – найпопулярнішого в ХVІ столітті автора. Богослови з Конгрегації папського індексу, що його затвердив 1559 року Тридентський собор, не забули «Декамерона» Джованні Бокаччо, монети Петрарки, «Новеліно» Мазуччо, всіх творів П’єтро Аретіно.

Взагалі цей індекс гальмував  розвиток культури, зв’язки між різними регіонами Європи розривалися, книжкова справа занепадала, гинули науки. Запалали вогнища з вилучених книг. Конгрегація індексу заборонених книг щільно працювала з Конгрегацією святої служби – інквізицією, яка виникла ще у ХІІІ столітті. Полювання на відьом поширилося за часів Відродження. Реальність чаклунських діянь відьом була для церкви так само небезперечною, як і реальність визнаних ортодоксальним богослов’ям християнських чудес. Все це прирівнювалося до самого чаклунства і вважалося ворожим для церкви. Радник інквізиції Бартоломео да Спіна вимагав віддати до суду інквізиції тих, хто вважає розповіді про відьом плодом хворої уяви чи омани почуттів.

Відтак запалали багаття  не лише для книг, але і для  їхніх авторів. Звинувачених звичайно засуджували до публічних спалень  – а вони почалися ще в ХІІІ столітті й тривали аж до ХІХ – останнє  відбулося 1826 року у Валенсії. Скоро  римляни так зненавиділи «святий  трибунал», що після смерті папи Павла  ІV пограбували і спалили приміщення римської інквізиції, розбили монументи. Проте головної мети трибунал досягав: придушуючи єресі й вільнодумство, він привчав людей жити в постійному страху.

 

 

 

Розділ 4

Прогрес природничих  і технічних наук

Гуманістична освіта базувалася на вивченні римських і грецьких літераторів, філософів, та істориків. Зі схоластикою  було рішуче покінчено. Але разом  зі схоластикою відсувалися й  християнські цінності, носієм яких вона була.

У тісному зв’язку з економічними потребами розвиваються наука і техніка. Народжується наука в сучасному розумінні – наука як новий спосіб пізнання світу. Виникає тип вченого, якого приваблює лише природа.

Переворот відбувається у  наукових уявленнях про будову Всесвіту. Раніше панувала система Птолемея, згідно з якою центром Всесвіту є  нерухома Земля, навколо якої обертається  Сонце. Польський астроном Миколай  Коперник висуває ідею про те, що Земля – куля, яка обертається  навколо Сонця.

Виникає ідея множинності  світів: Джордано Бруно навчає про  те, що зірок та їхніх супутників на зразок Землі безліч, і на інших  планетах можуть існувати істоти подібні  на людей. Він приходить до висновку, що життя можливе не тільки на Землі, що Всесвіт нескінченний і складається  з безлічі світів [2 c. 42].

Для вчених Ренесансу характерний  універсалізм: Галілео Галілей поєднує  у собі фізика, астронома, механіка.

Освічений церковний діяч Миколай Кузанський підтримував  геліоцентричну теорію. Він також  створив першу в світі карту  Європи.

З розвитком торгівлі удосконалюється  кораблебудування і морська справа. Використання компаса робить можливим тривалі плавання. Все це підготувало  епоху Великих географічних відкриттів. Перша навколосвітня подорож  Фернанда Магеллана та відкриття  Америки Христофором Колумбом у ХV столітті довели, що наша планета кулеподібна. Ці та інші відкриття дали поштовх розвитку багатьох наук і в той же час змінили всє систему світової торгівлі, послужили передумовою виникнення колоніалізму.

Спостерігається нове ставлення  до цінності земного часу, який донедавна  був ніщо перед вічністю. П'єтро Паоло Варджаріо заснував гуманістичну концепцію в галузі виховання та освіти: відтепер гуманісти таврували ледарство як неприпустиме явище.

Поява артилерії викликала  зміну у військовій справі, вимагала складнх математичних розразунків, змінила систему містобудування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 5

Італійське мистецтво

Символом епохи Відродження, її найвищим злетом, безумовно є  мистецтво. Насамперед, у мистецтві  знаходив втілення новий гуманістичний  світогляд.

З інших особливостей мистецтва  Ренесансу можна зазначити його світський характер і активне  використання наукових досягнень. Саме образотворче мистецтво послужило могутнім стимулом вивчення анатомії людського тіла. Пошук шляхів передачі глибини простору в живописі привів до відкриття законів лінійної перспективи. Основоположником нарисної геометрії є великий художник А.Дюрер.

В італійському мистецтві  епохи Відродження виділяють такі періоди: XIV ст. – Передвідродження (або Проторенесанс), XV ст. - раннє Відродження, кінець XV- XVI ст. - високий Ренесанс, кінець XVI - початок XVII ст. - пізнє Відродження.

5.1. Проторенесанс. Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто (1266-1337). Він став насичувати канонічну ікону об’ємністю, життєвістю композиції, чим викликав інтерес до психології персонажа. Тобто застосовує світлотінь для надання фігурам об'ємності. Розташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображення. Найбільш чудовими є фрески в капелі дель Арена в Падуї. На Джотто було покладено керівництво будівництвом головного флорентійського собору Санта Марія дель Фьоре. За його проектом була побудована знаменита дзвіниця, розцвічена смужками білого, зеленувато-чорного і рожевого мармуру.

5.2. Раннє Відродження. Флоренція була найбільшим культурним центром Італії того часу. Скидається республіканський лад, встановлюється тиранія родини Медічі. Правління одного з них - Лоренцо Медічі, прозваного Пишним, відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв, а паралельно з цим - зростанням народного невдоволення. Раннє Відродження пов'язане також з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо.

Першим майстром, який усвідомив  необхідність реформ і ясно сформулював  ідеї нового художнього мислення, був  скульптор, і насамперед архітектор Філіппо Брунеллескі (1377-1446). Він продовжив роботу Джотто і добудував собор Санта Марія дель Фьоре у Флоренції, що і принесло йому найбільшу славу. Наслідуючи готичну традицію, собору надали восьмикутну форму. Брунеллескі змінює задум, ставить і вирішує технічно найскладніше завдання - перекриває отвір діаметром в 42 метри куполом. Це була перша після середньовіччя купольна будова в Європі. Брунеллескі створив новий архітектурний стиль, який характеризується стрункою гармонією і пропорційністю частин, впорядкованістю будови. Брунеллескі відкрив закони лінійної перспективи.

 Ще один представник  цього часу, скульптор Донателло (1386-1488). У своїй сфері мистецтва він виступив істинним новатором- відродив типи скульптурних зображень, які не створювалися з часів античності: круглу статую, зображення оголеної фігури, кінний пам'ятник, скульптурний портрет. Зв'язок з античною традицією простежується й у кінному пам'ятнику кондотьєру Гаттамелаті (в перекладі - “Строката кішка” - прізвисько знаменитого й удачливого ватажка найманих військ) в Падуї. Кондотьєр зображений в одязі древньоримського імператора.

У живопису роль новатора належить Мазаччо, який прожив дуже коротке життя - всього 27 років. Він також продовжив традиції Джотто і завершив його реформи. Його головним твором стали розписи капели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у Флоренції. Фрески зображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети - “Гріхопадіння” і “Вигнання з раю”. У цих розписах дуже багато було зроблено в живопису вперше: анатомічно правильно зображено оголені тіла, за допомогою світлотіні передано їх величину, фігури представлено в природному русі, за допомогою лінійної перспективи створено глибокий простір.

Великою своєрідністю відзначається  творчість Сандро Боттічеллі (1445-1510). Він часто звертався до античної міфології, яка нещодавно була під  церковною забороною. Його твори “Весна”, “Народження Венери” пронизані тонкою поетичністю, вишуканістю художнього стиля. Він вважається неперевершеним майстром лінії як засобу виразності.

5.3. Високий Ренессанс. Початок XVI ст. був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження (або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів. Найяскравішими представниками цього часу стали: Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті, Мікеланджело Буонарроті. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).

Засновником нового етапу  розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452-1519), найнезвичайніша постать  в історії світової культури. Він  втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо був  живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів  про мистецтво, які після його смерті були видані під назвою “Книга про мистецтво”. Багато з його ідей на сторіччя випередили свій час, наприклад: ідея літального апарата важчого за повітря і парашута, конструкція баштового підйомного крану, гвинтового домкрату, роликового підшипника. Це саме йому належать креслення машин, які буде винайдено лише у ХХ ст. Та нажаль скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато.