Культ предків в Україні

      Давньослав’янське свято літнього сонцестояння – Івана Купала відзначали в період підготовки до збору врожаю. Воно поєднувало в собі елементи солярного культу, аграрної магії,очисних і еротичних обрядів. Відгомони язичницького культу Сонця – це купальські вогні. У ніч напередодні свята парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер. Запалити їх доручали сивим дідам, які повинні були до вечірньої зорі якимось примітивним способом добути вогонь. Купальським багаттям приписували родючу й очисну силу. Вірили, що стрибаючи через них, можна позбутися хвороб, злих чар і безплідності. На підставі того, вдалим чи невдалим вийшов стрибок, дівчата й парубки ворожили про своє майбутнє.

      Прикрашання ритуального дерева(купала, Марени), яке посідає центральне місце у святі, було справою дівчат. Звичайно для цього вирубували гілку верби, рідше берези, ясеня, вишні, черешні. ЇЇ оздоблювали луговими й польовими квітами, паперовими стрічками, запаленими свічками. Поклавши на голову вінки,дівчата водили біля гільця кругові танки та співали пісень,у тематиці яких переважали мотиви кохання, сватання, майбутнього шлюбу:

                  Заплету віночок,

     Заплету шовковий

     На  щастя, на долю

     На  чорнії брові.

     Ой, пущу віночок

     На  биструю воду

     На  щастя, на долю,

     На  милого вроду.

     Ой, полинь,віночку,

     Прудко  за водою

     На  щастя, на долю

     Милому  за мною.

      Купальському  дереву приписували важливе аграрно-магічне  значення. Його купали у воді, а потім  розламували так, щоб кожний дівчині  дісталась гілочка. Шматочки обов’язково  несли на городи і кидали там , щоб  краще в’язалися огірки.

Купальську  ніч вважали чарівною, коли пробуджувалася всіляка «нечиста сила».

      Широко  були розповсюджені дівочі ворожіння  на віночках, чисельні обряди і магічні  засоби, з а допомогою яких застерігались  од відьом. У народі вірили, що трави, зібрані на Купала мають особливі цілющі властивості.

  У наші дні купальські вогонь, вода, рослини стали поетичними символами,а квітка папороті, яка начебто розпускається в цю ніч, сприймається як казковий образ, що втілює вічне прагнення людини до пізнання самої себе і таємниць природи:

                  Ходили дівочки  коло Мареночки,

                  Зелені два дубочки  – парубочки,

                  Червона калинонька – то дівочки. 

                  Як пішли дівчата  в ліс по ягодочки,

                  Та й прийшлося  їм три річки бристи,

     Три річки бристи і Дунай плисти. 

     Усі дівки Дунай переплили,

     Дівка Марина в Дунаї втопилась.

     На  дівці Маринці плахта-чорнитка. 

     Як  дійшли слуги та до мачухи:

     «Не жаль мені дівки Маринки,

     А жаль мені плахти-чорнитки». 

     Як  дійшли слуги та до матінки:

     «Не жаль мені плахти-чорнитки,

     А жаль мені дівки Маринки!» 

     Зелені  два дубочки – парубочки,

     Червона калинонька – то дівочки… 

Сімейна обрядовість. 

      Усе сімейне життя в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі визначали певні стани життя людини і окремо стадії розвитку сім’ї.  У відповідності до природного циклу існування людини склався і комплекс сімейних обрядів. Основні з них: родильні, які відзначали народження людини, весільні, що освячували шлюб, поховальні і поминальні, пов’язані зі смертю людини та вшануванням її пам’яті

      У циклі сімейних обрядів сплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких сягає різних епох, із притаманній кожній із них  соціальними, правовими, морально-етичними, релігійними нормами і поглядами.

    З розвитком раціональних знань сенс забобонних магічних обрядів поступово  втрачався, а ритуальні дії перетворювалися  на одну з традиційних розваг народу.

Поступово склався  багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс. Це простежується  в родильній обрядовості.

      Народження  дитини – основна умова визнання законності сім’ї. Дослідники виділяють чотири цикли обрядів, пов’язаних з народження дитини: переродові, власне родильні, післяродові та соціалізуючі – прилучення до роду, сім’ї,колективу.

    Цикл  родильної обрядовості складався  з ряду обрядів: народин, ім’янаречення,очищення, обрання кумів, хрестин, пострижин. Магічні обряди базувались на примітивних уявленнях.

      Великого  значення надавалося першій купелі, адже вода за народними уявленнями символізувала  силу та чистоту. Щоб дитина росла  здоровою, використовували освячені трaви та квіти(свячене зілля), у купіль дівчини додавали меду та квіти, (щоб гарною була), а хлопчикам клали корінь див’ясилу,(щоб сильними були). Значне поширення серед українців мав давній звичай ім’янаречення,який пов’язувався з переконанням, що гарно обране ім’я сприяє щастю та добробуту немовляти. Цей звичай відтворював норми моралі та звичаєвого права, проявляючись через відповідні символи наприклад: дитині, що народжувалась поза шлюбом, давали негарне ім’я на ознаку незаконного її народження.

      Невдовзі  після пологів влаштовували родини, розпорядницею яких була баба-повитуха. До породілля не можна було приходити  з порожніми руками. Вшановуючи породіллю  та новонародженого, бажали їм здоров’я: «Щоб дитина стояла і в'язи тримали,щоб дитина була багата, як земля, дужа як вода, щоб в коморі і в соборі всього булу доволі! »

  Крім  родин, обов’язково влаштовували хрестини за загальнохрстиянським зразком. На хрестини запрошували кумів, які приходили з крижмом – подарунком новонародженому. Якісно новою частиною сучасної родильної обрядовості є церемонія урочистої реєстрації, що визнає дитину повноправним членом суспільства.

      Створенню сім’ї у народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Відповідно до цього формувались і весільна обрядовість – урочиста драма, що супроводжувалась іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята. У цій обрядовості знайшла відображення народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть.

    Весільна  обрядовість поділялась на три цикли: передвесільний, власне весілля і  після весільний. У свою чергу  кожен з циклів складався з  окремих обрядів.У наш час змінюються весільна обрядовість, хоча її основа залишається традиційною. 
 
 

Похоронна та поминальна обрядовість

    Смерть  людини завжди сприймалася як велике горе і разом з тим, як звичайна необхідність:»якби не вмирала, то би під небо підпирали». Неоднозначне ставлення до смерті зумовило формування складної системи похоронних обрядів, головною ідеєю яких було шанування  померлих та культу предків.

    Усі дії,що виконувалися при похованні  померлого, були спрямовані на забезпечення переходу душі покійного у світ предків, так і на охорону живих від  шкідливого впливу духу мерця. Звичай забороняв залишати мерця одного бо «лихий дух увійде в нього і буде турбувати людей». Такий небіжчик може стати вампіром.

    За  звичаєм померлих обливали й обряджали  у нове вбрання: літніх – у одяг переважно темних кольорів, молодих  – світлі кольори. Певною своєрідністю відзначався похорон неодружених  дівчат та хлопців,у якому використовувалась  деяка весільна обрядовість. Дівчат, наприклад,одягали у весільний  одяг, на рук ліпили перстень із воску,до правої руки прив’язували весільний  рушник, розплітали волосся. Як хлопець  так і дівчина мали весільні головні  убори, хлопцеві до пояса пов’язували червону хустку.

Після поховання  йшли поминки. У першу після похорону ніч було прийнято не спати. Поминали покійника також через дев’ять днів, сорок днів,рік. Щорічно через тиждень після Великодня відбувалися громадські колективні поминки – гробки (проводи). Люди цілими сім’ями збиралися на кладовищі, впорядковували могили і влаштовували пригощання. Цей звичай – колективні поминки, або громадська панахида зберігається і дотепер. 
 
 
 
 
 
 

ЛІТЕРАТУРА 

Зміст