Культ предків в Україні

Міністерство  освіти і науки України

Київське  обласне територіальне відділення

Малої академії наук України 
 
 
 
 
 
 

Культ предків в Україні

(Думи, легенди, замовляння) 
 
 
 
 
 

    Робота  учня 10 класу

Спеціалізованої школу № 28

    м. Києва 

    Шевченківського району

Танцюри Олексія Геннадійовича 
 

Науковий  керівник

Старший вчитель вищої категорії

Ніколенко Зоя Йосипівна 

    КУЛЬТ ПРЕДКІВ

(Думи, легенди, замовляння) 

    Серед українців досить поширеними були давні  світоглядні поняття, які знайшли відбиття у міфології та народній поетичній творчості. Йдеться про космогонічні уявлення щодо походження Землі, Всесвіту, персоніфікацію явищ природи, яка уявлялася як живий світ, населений таємничими силами, органічною частиною якого і була людина: «Як уже Бог схотів посіять Землю, так послав нечистого, щоб землі дістав з моря. Воно тоді не можна було, бо скрізь вода була. І сказав, щоб собі не брав землі, а щоб усю оддав богові, скільки дістане. А він там скільки достав, може, усю взяв, то оддав, а у роті собі сховав .А бог посіяв землю, так у чорта в роті начала рости земля, начала рвать. А він де пирхав, так там болото стало, де пирхне-коняка; чхає і ригає- чоловік, кінь, собака, кіт.»

      Існували  давні тотемістичні та анімістичні  уявлення, пов’язані з оточуючим рослинним і тваринним світом, природним середовищем. У віруваннях і забобонних діях , особливо карпатських горян, важливу роль відігравав вогонь(ватра у гуцулів),віра в його очисну силу.

      Існували  численні забобонні ритуали, обереги  й табу. Вони, як і свята , мали оберігати  від несприятливих сил.

     До  прийняття християнства в Київській  Русі панували язичницькі культи. Поряд з обожнюванням природних явищ та небесних світил стародавні слов’яни створили цілий сонм богів, серед яких наймогутнішими були бог неба Сварог, сонця - Дажбог, вітру - Стрибог, родючості і скотарства - Велес(Волос), бог грому і війни-Перун.

      Дохристиянських часів сягають також вірування, пов’язані з «нечистою силою» та іншими надприродними образами, які були здатні своїми діями завдати шкоди(відьми, вовкулаки, упирі). Деякі з них були фантастичними істотами-наприклад, чорти, які за демонологією слов’ян становили цілу ієрархію й осмислювалися не лише як «нечиста сила», а й як іпостась домашнього духу (домовики): «…сама була дуже гарна,та казали на неї,що вона  є відьма,що вона забирає молоко від усіх сільських корів. Казали,що вона вміє поробляти,то значить,відьма. Ця відьма сідала на мітлу і з цьою мітлою літала по селу. В дійницю забирала від коров молоко. Корови дуже ревли і не підпускали хазяйку до себе. То означало,що коло неї була відьма,яка видоїла корову. Відьми   сиділи на границі(межа від одного села до другого),стукали в пусті дійниці і їм нібито з неба падало молоко.». Корочуном (у Карпатах) дослідники пов’язують ритуали давнього культу Сонця. 

Новорічні та Різдвяні свята 

      У різдвяних повір’ях зберігалося  чимало залишків давнього культу предків  і елементів антропоморфізації  тварин, рослин, речей:наприклад уява, що душі предків беруть участь у  святій трапезі(Свят-вечір,багата кутя), яка проходила в сімейному  колі і скрізь в Україні мала урочистий  характер та виливалась у справжній  ритуал.

      За  народними уявленнями всі предмети, що стосувалися обрядового столу, набували чудодійної сили. Широко побутувала традиція обмінюватись на Свят - вечір ритуальними стравами. Родичам,хрещеним батькам, бабі-повитусі, бідним сусідам святкову вечерю носили, як правило, діти.

      Напередодні, або в перший день Різдва з вечора починали колядувати. Зміст колядування, як і новорічного щедрування, полягає  у тому, що  групи чоловіків, парубочої  молоді, а пізніше дівчат і дітей  заходили на подвір’я кожної хати, піснями  славили господарів, бажали їм здоров’я, добробуту і виконували ряд обрядодійств, за що отримували певну винагороду. В основі цих обходів, які підтримувалися громадською традицією, лежали давні магічні уявлення про те, що побажання, висловлені в період Новоріччя, мали стати реальністю. Почесне місце в українських колядках посідає мотив багатого врожаю, який відображає найзаповітніші мрії і сподівання хлібороба:

                   Ой учора, із вечора,

                  Пасла Меланка два  качура.

                  Ой, пасла, пасла, загубила,

                  А, шукаючи, заблудила.

                  Приблудилася в  чистей поле,

                  Аж там Василько плужком оре.

                  Ой, оре, оре, жито сіє,

                  За ним те жито зеленіє,

                  Ой, оре, оре, сам плуг заносить,

                  Йому Меланка їсти носить.

                  Ой ти ченчику  – Васильчику,

                  Посію тебе в городчику.

                  Буду я тебе шанувати,

                  По тричі на день поливати.

                  Щосуботоньки проривати,

                  За русу косу затиками.

      Поряд із ляльковим побутував і «живий» вертеп - фольклорний театр костюмованих виконавців, відомий під назвами:Іроди, Героди, Королі, Ангели, Пастирі. В основі всіх цих вистав лежала загальновідома версія народження Ісуса Христа, але розігрувалася по-різному.

      Останній  день старого і перший день нового року українці відзначали як свята  Меланки(Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не відігравали важливої ролі в релігійному календарі.

      Напередодні Нового року, як і на коляди, побутували урочисті обходи дворів зі щедрівками – величальними піснями. Основний їхній зміст – прославлення господаря і його сім’ї, побажання їм щастя, здоров’я, багатого врожаю. Часто щедрування набирало театралізованого характеру, включаючи маскування і рядження. Ось приклад такої новорічної поздоровчої пісні:

                  Щедрик, щедрик, щедрівочка,

                  Прилетіла ластівочка.

                  -Вийди, вийди,  господарю,

                  Подивися на кошару.

                  Там овечки покотились,

                  А баранці народились.

                  А ягнички – клаповушкі,

                  Скачуть собі кругом грушки.

                  А баранці – круторіжки,

                  Скачуть собі край доріжки.

      Широко  популярною в Україні була драматизована  обрядова гра з участю масок –  «Коза». Назва її походить від головного  діючого персонажа – парубка, перевдягнутого козою. Центральним  у дійстві є танець кози під  супровідну пісню, її «вмирання» і воскресіння, що символізували кругообіг часу.

      Землеробська  спрямованість цього давнього обряду розкривається у супровідній  пісні:

                  Де коза ходить, там  жито родить, ,

                  Де не буває, там  вилягає,

                  Де коза ногою, там  жито копою,

                  Де коза рогом, там  жито стогом.

      До  наших днів побутують в Україні  новорічні церемоніальні обходи рядженими – Маланка(назва походить від Св. Меланії). Центральну роль виконував  парубок, переодягнений у народне вбрання дівчини або молодиці: «Меланка має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

      Все це – в кожухах догори, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною,замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли…Одним словом – хто як зумів!

      Ватага  рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» - коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипку, а «журавель» - найвищий парубок у селі – вибиває в бубон.

      Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу кумпанію…

      До  кожної хати ватага не заходить – йде  туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати  парубки випрошують піснею під вікном:

                  Ой, господар, господарочку,

                  Пусти в хату Меланочку,

                  Меланочка чисто  ходить,

                  Нічого в хаті не пошкодить.

                  Як пошкодить, то помиє,

                  Їсти зварить та й накриє.

                  Добрий вечір!

   - Просимо!

      Ватага  лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу  і заходить до хати:

     - Добрий вечір вам у хаті!

      - Доброго здоров’я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза…А Грицько який! Де це ти таку хустку доп’яв? Мабуть, мати каглу затикала?!

      - Мовчіть, дівчата, - «Меланка» соромиться!

      - Ха…Ха…Ха…Диви, як побіліла! Грицьку  чого ж ти вуса не збрив?

      Отак  жартують над «Меланкою», а «вона» - байдуже: шукає віника – сміття розкидати, свіжих глиняків – припічок «мастить».

      Господині знають цю звичку і все ховають, щоб  «Меланка» не знайшла.

      Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

                  Наша Меланка –  неробоча,

                  На ній сорочка  парубоча…

                  Люди ідуть на жнива,

                  А Меланка – на пива!

                  Люди ідуть з  серпами,

                  А Меланка – з  склянками!

                  Люди нажали по сім  кіп,

                  А Меланка – один сніп!

                  Пряла вона – від  кур до кур,

                  Напряла починків –  один гур!

                  Дала кицькам мотати,

                  Кицьки взяли –  втікати!

                  Збіглися люди –  дзвонити,

                  Кицьку з починком ловити!

                  А ловили – не вловили,

                  Нашу Меланку похвалили…

     -Та  годі вам! – обзиваються дівчата.  – Якоїсь кращої співайте! Козо!де  ти?

      В середину кола входить «коза» і починає  вибрикувати – танцює під спів хору:

                  Го-го-го, коза!

                  Го-го-го,сіра!