Дитячий фольклор

     Народна дражнилка всім своїм ладом призначена для того, щоб поставити на місце  кривдника, виказати своє ставлення  до неприємних відхилень у поведінці, звичках, зовнішньому вигляді. Без  дражнилки гра і життя дитини втрачають часом гармонійність, а часом і справедливість. 
Ефект дражнилки розрахований на багатократне докучливе повторення одних і тих самих римованих рядків.

     Дражнилка виникає як своєрідне додавання  до імені дитини римованого прізвиська або співзвучного слова («Іван-барабан»), або варіації імені («Катеринка-Катерина»). Приєднання до повтору або прізвиська декількох римованих рядків перетворює прізвисько в дражнилку. Зміст таких  віршів найчастіше не має ніякого  зв’язку з предметом суперечки  або мотивом, що спровокував зіткнення  дітей. Дитяча дражнилка, висміюючи  і засуджуючи погані схильності і  вчинки дитини, лише у виняткових випадках прямо називає її злодієм, боягузом, ледарем, ненажерою.

     Зміст традиційної народної дражнилки  — нісенітниця, безглуздість. В утішках  і небилицях гра слів, значень  і образів спрямована на дійсність  поза дитиною, на знайомі предмети і  явища, уявне спотворення яких приносить  їй задоволення. У дражнилці всі  спотворення — звукові, смислові, образно--дієві — спрямовуються  на ту дитину, котру мають дратувати. Саме в цьому спрямуванні відвертого безглуздя, нісенітниці, абсурду і  закладена емоційна сила дражнилки, її образа.

     Дитині  приписують або нісенітні риси зовнішності («Ноги-тростинки»), або неможливі  й безглузді в реальному житті  вчинки («На купину сіла, комарика з’їла»).

     Такий самий відтінок насмішки, несхвального ставлення додають дражнилці  дії, що мають негативні наслідки для дитини або для оточуючих («Мирон ворона купив, три копійки  заплатив»).

     Отже, основний закон побудови дражнилки, що робить її водночас смішною та образливою, — це порушення звичного порядку  речей, визнаної норми поведінки, зовнішності  щодо конкретної дитини. Дражнилка  схильна до перебільшення і зменшення, настирливого повторення, до нісенітниці, безглузддя.

     На  цій властивості дражнилки заснована  етична форма гри. Якщо діти використовують дражнилку, то вони попереджають товариша про зроблену ним помилку в  грі, про поганий вчинок. Оскільки осміянню за допомогою дражнилки  може піддатися кожен, вона дає змогу  бачити ту межу, за якою закінчуються попередження і насмішка і починається знущання. Дражнилка вчить дітей помічати погане, несправедливе, непривабливе, вона вчить слухати слова і  добирати інші за співзвуччям і значенням, вона розвиває чутливість до безглуздих ситуацій в житті і комунікативній ситуації.

     Після знайомства зі словесними іграми-діями (дражнилками, лічилками утішками), звернемося безпосередньо до словесної  гри — гри в слова і із словами. Предметом гри тепер  стає саме слово у всіх його формах і значеннях, а сама гра вбирає в себе всі прийоми, всі правила  ігор-дій зі словом і перетворюється на гру розуму, уяви, фантазії, звукових і образних асоціацій. Це поетична літературна  гра, заснована на знанні рідної мови, її лексики, граматики, семантики.

     Словесна  гра починається з простих  маніпуляцій зі словом і поступово  переходить до його смислових таємниць і глибинних мовних зв’язків.

     Незрозуміла мова — поширена словесна гра дорослих, яка перейшла до дітей. Проста форма  створення незрозумілої мови — додавання  після кожного складу в слові  одного і того ж звукосполучення.

     Діти  захоплюються такими іграми, коли вчаться  виражати переживання, спостереження, відносини, і мимоволі дошукуються  до значення слів і флексій.

     Наступна поширена гра — звуконаслідування.

     Коріння багатьох форм дитячого фольклору має  глибоку історію. Серед них заклички і примовки, мабуть, найстародавніші. Вони народжені язичницькою вірою  у всемогутні сили природи і мають  на меті використати магію слова  для того, щоб викликати благотворний вплив природних стихій або попередити їх згубну силу.

     Пов’язані з найдавнішими ритуальними обрядами служіння природним стихіям, заклички і примовки багато століть залучали дитину до закономірностей землеробського побуту. Кожна природна стихія, кожне  природне явище відобразилися в  них як чудова сила, до якої зверталися з проханнями про врожай, благополуччя, процвітання.

     Заклички — це невеликі пісеньки, призначені для виспівування групою дітей. Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці.

     Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову: сонце просить про щедре літо; грім — не лякати худобу; дощ —  поливати; обіцяє за справну роботу подарунок.

     Незвичайні  властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають  і які вони дійсно несуть.

     Закличка  — не просте звернення до природних  стихій, а виражена в слові, ритмі, інтонації гамма відчуттів —  переживання, захоплення, ніжність. Емоції радості, довіри, переконаності в  хорошому закладені в самій структурі  вірша — у хвилеподібних повторах, у зміні картинок-прохань, у ритмі  — жвавому, завзятому, у звучанні кожного рядка, кожного слова.

     Усі явища природи мають закріплені за ними ласкаві імена — сонечко  золоте, весна красна, червоне літечко.

     Закличка  створює в дитині віру у важливість і значущість слова. Ця віра зміцнюється  самою дією заклинання.

     Примовки — невеликі вірші з двох-чотирьох, рідко восьми рядків. Це барвисті, яскраві словесні картинки, що становлять світ повсякденних вражень дитини: все те, що оточує її в будинку, у дворі, на вулиці. Предмети домашнього ужитку і господарства, роботи в будинку, в дворі і в полі змальовані гранично стисло, тільки у визначальних рисах.

     Примовки  позбавлені описовості й моралі. Слово  в них передає звук, рух, колір, об’єм і навіть смак.

     У багатьох примовках предмети і дії  ніби зміщені щодо реальності, дещо незвичайні, трохи безглузді.

     Також примовка пропонує дітям побачити смішне в житті і навчитися смішне передавати в слові. Гумор безглуздих питань, пропозицій і припущень —  стихія цих віршів і пісеньок. Але  примовка зберігає серйозну інтонацію, надаючи можливість слухачеві самому розібратися, смішно йому чи ні.

     Примовка  — це й інтимне спілкування  з природою наодинці. Такі примовки будуються за принципом прохання-побажання. 
Звертаючись до птахів під час весняного й осіннього перельоту, дитина вчиться розрізняти в повсякденних буднях це дивовижне природне явище, починає сприймати його як подію, підлаштовує звуки своєї мови під пташиний щебет і крик.

     Примовки  під час ігор — це своєрідні  прохання до природи про співучасть, допомогу. Вони звернені до вітру, води тощо. У них закріплені необхідні  для всіх гравців правила гри, які часто застерігають про нещасний випадок. Наприклад, не захлинутися  при пірнанні. Вони вчать дітей  бути уважними до своїх дій, перевіряти дії правилами, строго дотримуватися  правил.

     Кричалки — новий рівень творчого спілкування дитини зі світом. У цьому жанрі виражаються дитячі переживання та емоції: радість, щастя, захоплення, захват, здивування тощо.

     Кричалки  — це емоції та переживання дитини, відображені у слові.

     Поетична  форма кричалок споріднена з дитячим  фольклором. Ця спорідненість базується  на емоційному ставленні до повсякденних подій дитячого життя: вставання, умивання, одягання, до священного для дітей ритуалу гри. І в цьому значенні вони є насущною необхідністю і потребою дитини. Сама природа кричалок, визначення цього жанру підказують, що кричалки потрібно співати, кричати, верещати, підкоряючись переливам їх жвавого, дзвінкого, примхливого ритму. 
Серед народних віршів для дітей велику групу становлять такі, змістом яких є явна нісенітниця, безглуздість. Але нісенітниця ця має особливі властивості. Вона підкоряється певному правилу. Дитина сприймає безглузді вірші саме як нісенітницю, небилицю, ні на хвилину не сумніваючись, що в житті так не буває. Коли дитина вже засвоїла інформацію про характер предметів, ознаки явищ, послідовність зв’язків між ними, вона дозволяє собі довільно поводитись з тим, що стало надбанням її розумового життя. Це своєрідне випробування на міцність знань. 
Переклади з англійського, німецького, французького фольклору свідчать про поширеність цього жанру, який існує не одну сотню років.

     Багато  безглуздостей починаються з  вказівки на чудо, а потім йде  перелік пустотливих і дивовижних відхилень від загальновизнаної форми.

     Дитині  приємно усвідомлювати, що вона розумна: їй відомо, як усе є насправді. Самоствердження  необхідне дитині в її щоденному  пізнанні світу. Закономірне виникнення цього відчуття — достоїнство  цього жанру. 
Безглуздості, нісенітниці, небувальщини — прекрасний засіб для виховання і розвитку відчуття гумору, здорова їжа для дитячої душі, яка задовольняє ненаситну потребу дитини в радості. 
Діти у процесі свого розвитку не залишаються осторонь під час виконання дорослими традиційного фольклору. Деякі фольклорні жанри, наприклад, ліричні пісні, частівки, загадки — важливі також і для дитячої аудиторії. Ці жанри переходять у дитячий фольклор і сприяють розумовому та емоційному становленню дитини.

     Особливе місце в дитячому фольклорі належить загадці. Все, що раніше було для дитини предметом знайомства і відстороненого спостереження, що становило фон і простір її життя, стає предметом загадування. Для загадки немає дрібниць, немає нічого нецікавого. Найбільше загадок про небесні світила і явища природи, предмети домашнього ужитку, різні форми і знаряддя праці.

     Загадка — гра в пізнавання, відгадування, викриття того, що заховано і приховано, що представлене в іншому образі, іншій  якості.

     Багато  загадок сучасні діти і навіть дорослі відгадати не можуть, оскільки вийшли з ужитку речі, форми і  знаряддя праці, що були предметом загадування.

     Фантастичність  образу в загадці зовсім інша, ніж  у примовках, безглуздостях, лічилках. Якщо в останніх предмету могли бути приписані будь-які якості, то в  загадці перераховані тільки такі, які властиві відгадці. Фантазія, незвичність  потрібні загадці, щоб слухач задумався, звернув свою увагу на предмет  або явище.

     Образність, несподіваність зіставлення, нестандартність  мислення — цьому вчать дитину загадки. Загадка є важливим атрибутом  чарівних казок. Знання загадок не тільки розвиває пам’ять, а й виховує  поетичне відчуття, готує дитину до сприйняття літератури.

     Деякі зразки дитячого фольклору є цікавою  підгрупою ліричних народнопоетичних творів. Для дітей наймолодшого віку дорослі виконують колискові пісні, а згодом — утішки.

     У прадавні часи колисанки відігравали  магічну роль, оберігаючи немовля  від хвороб та нещасть. Тематика колискових пісень дуже широка. У них часто  присутній образ кота. Часом функцію  колискових виконують інші пісні  — жартівливі, ліричні, обрядові, баладні. Спільною рисою усіх колискових пісень (як і тих, що виконують їх функцію) є такий спосіб ритміки, який відповідає фазам руху колиски при похитуванні, спокійний мелодичний малюнок, тембр.

     Цікавим і малодослідженим жанром дитячого фольклору є страшилки. Діти часто розказують про події, свідками або учасниками яких вони були (втім, це можуть бути вигадані події). У цих розповідях помітне місце займають образи народної міфології. Носіями зла часто є батьки, як і в садистських куплетах. Серед дитячих міфологічних розповідей можна знайти тексти, сюжети, мотиви яких властиві традиційному фольклору (про чорта, русалку тощо). Міграція нових сюжетів у дитячі страшилки відбувається з наукової фантастики, фільмів жахів тощо.

     Сміх займає в житті дитини важливе місце. Як і трагічне, він є способом пізнання світу. Веселі оповідки знають і переказують практично всі діти. Навіть часом не розуміючи їх суті, діти прагнуть осмислити і відтворити в своєму середовищі картини дорослого життя. Анекдот — це коротка усна розповідь із дотепним епілогом. В анекдоті є одна або декілька сценок, пов’язаних єдиним значенням у формі невеликого сюжетного тексту.

     Є сенс говорити і про властиву дитячому фольклору «анекдотичну казку», в  якій виділяється умовно такий тематичний ряд: анекдоти про дурнів, хитрунів, шахраїв, злих і невірних дружин тощо.

     У дитячих анекдотах часто йдеться  про дурнів, простаків, які у своїх  діях порушують елементарні закони логіки. Абсурдними і комічними можуть бути і вчинки героїв, і обставини, в яких вони діють. Для таких анекдотів  характерний стислий виклад, в  них немає описів, кількість другорядних  членів мінімальна. Як тільки текст  розказується барвистіше і в ньому  використовуються деякі сюжетні  формули, він отримує риси казки. Про популярність того чи іншого анекдоту можна судити по кількості зібраних варіантів тексту, і по кількості  анекдотів певної групи.

     Частина текстів запозичується у дорослих і старших приятелів. Деякі з  них діти адаптують до свого сприйняття і поняття про комічне, частина  запозичується без змін і не завжди є зрозумілою дітям. Але знати  і розказувати такі анекдоти —  майже традиція.

     Слухаючи  анекдоти, діти пізнають комічне. Як довели дослідження, діти з різним рівнем розвитку реагують на анекдоти по-різному. Чим  старші діти, тим більший вплив  дорослого фольклору вони отримують.

     Героями дитячих анекдотів стають персонажі  мультфільмів і кінофільмів, учасники різних культурних подій тощо. На цьому  рівні можна аналізувати характер масової культури певної нації.