Злочин проти здоров`я

Проаналізувавши склади злочинів передбачені статтями 126 та 127 Кримінального кодексу України можемо дійти висновку, що вони знаходяться в одному розділі (Злочини проти життя та здоров’я) та мають ряд спільних рис. Зокрема, ці злочини мають спільний об’єкт посягання - здоров'я особи. Додатковим факультативним їх об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність. Відповідно до статті 18 Кримінального кодексу України суб’єктом цих злочинів можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона  обох злочинів характеризується виключно умисною формою вини. Проте існують  певні відмінності. Мета і мотив  побоїв та мордування не має значення для кваліфікації, а щодо катування  вона (мета) безпосередньо вказана  в законі, а від так підлягає обов’язковому доказуванню. Мета катування - спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.

4.Склади  злочинів, що передбачають  відповідальність

за  спеціальні види тілесних ушкоджень

(ст.ст. 130, 133 ККУ)

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130) є спеціальним видом тілесного ушкодження. СНІД (синдром набутого імунодефіциту), що викликається особливим вірусом, досить швидко поширюється останніми роками у всьому світі і створює серйозні побоювання у світової спільноти, оскільки й досі не знайдені засоби лікування цієї хвороби. Захворювання на СНІД настає внаслідок зараження людини вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). СНІД є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції. Стаття 130 встановлює відповідальність за зараження саме ВІЛ-інфекцією, хоча нею охоплюється такий наслідок цього зараження як СНІД. Встановлено, що ВІЛ-інфекція передається тільки при попаданні вірусу з зараженою кров'ю в кров здорової людини (наприклад, при користуванні наркоманами одним і тим же шпри-цем) і при статевих контактах (в тому числі й гомосексуальних). Не менш небезпечні випадки зараження іншими невиліковними інфекційними хворобами, що є небезпечними для життя людей (наприклад, важкі форми туберкульозу).

Частина 1 ст. 130 встановлює відповідальність за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Поставлення в небезпеку зараження з об'єктивної сторони полягає в різних діях, які створюють реальну загрозу зараження потерпілого ВІЛ-інфекцією, СНІДом, іншою невиліковною хворобою. Це такі дії, які в даних конкретних умовах можуть привести до зараження іншої особи, і, якщо таке зараження не настає, то тільки внаслідок випадкових обставин, або заходів, вжитих потерпілим. Злочин вважається закінченим з моменту поставлення в небезпеку зараження. Згода потерпілого в цих випадках не виключає відповідальності суб'єкта злочину.

Способом поставлення  в небезпеку зараження є статеві зносини або інші дії.

З суб'єктивної сторони цей злочин передбачає усвідомлення, тобто знання особою про наявність  у неї ВІЛ-інфекції або СНІДу  чи іншої невиліковної інфекційної  хвороби, що є небезпечною для  життя людей, і усвідомлення ним того, що він своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження.

Суб'єкт злочину  — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років, і яка знає про свою хворобу.

Частина 2 ст. 130 передбачає відповідальність за зараження  іншої особи вказаними в ч. 1 цієї статті хворобами, особою, що знала про наявність у неї вірусу цієї хвороби.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий виявився інфікованим цим вірусом.

Необхідною ознакою  об'єктивної сторони цього злочину  є причинний зв'язок між діянням  і зараженням потерпілого, згода якого на таке зараження не виключає відповідальності винного. Якщо не можна встановити, чи заразився потерпілий саме від дій цієї особи, останній може відповідати за ч. 1 ст. 130 — за поставлення в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією чи Іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Суб'єктивна  сторона цього злочину— лише злочинна самовпевненість. Оскільки закон вимагає  усвідомлення особою наявності у  неї хвороби, вина у вигляді злочинної  недбалості виключається. Умисне зараження  вказаними в ст. 130 хворобами тягне відповідальність за ч. 4 цієї статті.

Суб'єкт злочину  — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років і яка страждає на ці захворювання.

У частині 3 ст. 130 встановлена відповідальність за зараження  вказаними хворобами двох чи більше осіб або неповнолітнього.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 130 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження  волі на строк до п'яти років, або  позбавлення волі на строк до трьох  років; за ч. 2 ст. 130 — позбавлення  волі на строк від двох до п'яти років; за ч. З ст. 130 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 130 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Зараження венеричною хворобою — це також спеціальний  вид тілесного ушкодження (ст. 133).

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в зараженні однією особою іншої венеричною хворобою. До венеричних відносяться такі інфекційні захворювання, як сифіліс, гонорея, м'який шанкер та ін. Характер венеричного захворювання, методи і тривалість їх лікування, можливість лікування не впливають на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 досить зараження хоча б однією з венеричних хвороб. Не мають значення для кваліфікації і способи зараження. Воно переважно настає внаслідок статевих зносин, в тому числі і гомосексуальних, не виключається і зараження іншим чином, наприклад, шляхом передачі недопалків, внаслідок поцілунку.

законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 настає, якщо особа знала про  наявність у неї венеричного  захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що хвороба знаходиться у неї в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

Зараження іншої  особи венеричною хворобою внаслідок  злочинної недбалості виключає таке знання, а, отже, і відповідальність за ст. 133.

Суб'єкт цього  злочину — будь-яка особа чоловічої  або жіночої статі, якій виповнилось 16 років, яка хворіє на венеричну  хворобу і знає, що вона у неї  є.

У частині 2 ст. 133 встановлені кваліфікуючі обставини злочину. Ними є:

а) зараження  венеричною хворобою особою, раніше судимою  за цей злочин;

б) зараження  двох чи більше осіб;

в) зараження  неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.

Для відповідальності за ч. 2 ст. 133 досить однієї із вказаних кваліфікуючих ознак.

У частині 3 ст. 133 передбачена відповідальність за зараження  венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, безплідність, самогубство потерпілого).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 133 — виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 133 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 133 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Як висновок можна зазначити, що зараження вірусом  імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК) та Зараження  венеричною хворобою (ст. 133 КК) є спеціальними видами тілесних ушкоджень.

Об’єктом цих  злочинів є здоров’я людини. З об’єктивної  сторони ці злочини полягають  в зараженні однієї особою іншої  венеричною хворобою, Снідом або поставлення  в небезпеку зараження.

В залежності від  способів виконання об’єктивної сторони момент закінчення злочину може бути або коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу (ст 133), або з моменту, коли потерпілий виявився інфікованим цим вірусом (ч.2 ст. 130), або з моменту поставлення в небезпеку зараження (ч.1 ст. 130).

Суб’єктивна сторона  вказаного злочину характеризується виключно умисною формою вини. Мотив  і мета можуть бути різними і, як правило, на кваліфікацію не впливають. Добровільність вступу в статеві  зносини з особою хворою на венеричну  хворобу або СНІД не виключають злочинності діяння.

Суб’єкт – фізична  осудна особа, яка досягла 16-річного  віку, хвора на венеричну хворобу  або СНІД, та знає про свою хворобу.

Висновок

До злочинів проти здоров'я відносяться: різні  види тілесних ушкоджень (статті 121—125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Тілесне ушкодження — це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409.

Основним безпосереднім  об'єктом злочинів є здоров'я особи. Додатковим факультативним їх об'єктом  можуть виступати воля, честь і  гідність особи, її психічна недоторканність.

З об'єктивної сторони  тілесне ушкодження може бути заподіяне  дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення  удару, заподіяння опіку тощо), так  і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо.

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа, яка досягла 14-ти років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16-ти років.

Суб’єктивна сторона  може виражатись в умисній формі  вини (умисне середньої тяжкості тілесне  ушкодження, тяжке тілесне ушкодження тощо) або в необережності (злочинна самовпевненість при зараженні  венеричною хворобою).

Список  використаної літератури:

1) Конституція  України; 

2) Кримінальний  кодекс України: Чинне законодавство  зі змінами та допов. Станом  на 15 жовт. 2005р.: (відповідає офіційному  текстові) – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 172с.;

3) Порядок організації  та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою КМ № 111 від 4 квітня 1995 р.

4) Правила судово-медичного  визначення ступеня тяжкості  тілесних ушкоджень. Затверджені  наказом МОЗ №6 від 17 січня  1995 р. 

5) Постанова  Пленуму Верховного Суду № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»; - Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В.Савченко та ін.; За заг. редак. В.В. Кузнєцова. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005.;

6) Бажанов М.І., Баулін Ю.В. Кримінальне право  України: Особлива частина: Підручник  – 2-е вид. перероб. і доповнене.  К.: Юрінком Інтер, 2005 – 480с.;

7) Баулін Ю.В., Борисов С.Б. та ін. Кримінальний  кодекс України: Науково-практичний коментар / Видання третє. – Х.: ТОВ «Одісей», 2006. – 1152с.;

8) Кримінальне  право України. Особлива частина:  Підручник / за ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. – 494 с.;

9) Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – к.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104с.

10) Коржанський  М.Й. Науковий коментар Кримінального  Кодексу України. - Київ - 2001.

11) Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-го вид. , переробл. та доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с. – (Нормативні документи та коментарі).

12) Науково-практичний  коментар до Кримінального кодексу  України. – Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка;

13) Кримінальне  право України. Особлива частина:  Підручник / за ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. – 494 с.;

14) Сучасне кримінальне  право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А.В.Савченко та ін.; За заг. редак. В.В. Кузнєцова. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. – 496с.

15) Практика судів  України з кримінальних справ  2001-2005 / Зазагю редакцією В.Т. Маляренка, В.В. Сташиста. Київ – Харків, Юрінком Інтер, 2005р.