Злочин проти здоров`я

Вступ

В статті 3 Конституції  України проголошено, що людина, її життя і здоров’я визнаються в  України найвищою соціальною цінністю. Протягом довгих століть як проблемам  кваліфікації злочинів проти здоров'я  особи як особливого конкретного  вчинку окремої особи чи групи осіб, так і злочинності проти здоров'я особи як певної системи антисуспільної поведінки людей приділяли увагу фахівці різних галузей знань. Одними з найбільш складних для юридичного аналізу злочинів проти особистості є тілесні ушкодження. Кримінально правовий аспект охорони здоров'я має універсальний характер. Він не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як молодої, так і безнадійно хворої або літньої людини, як законослухняного громадянина, так і завзятого злочинця.

Як зазначає Коржанський М.І.: "Кримінально-правова  охорона здоров'я починається  з початку народження людини і  забезпечується до самої смерті".

Метою моєї курсової роботи є з’ясування юридичної природи злочинів проти здоров’я людини, дослідити склади злочинів передбачені статтями 121-128, 130, 133 Кримінального кодексу України.

Завданнями курсової роботи є:

1) подати загальну  характеристику злочинів проти  здоров’я;

2) проаналізувати різні види тілесних ушкоджень;

3) з’ясувати  правила визначення ступеня тяжкості  тілесного ушкодження;

4) визначити  спеціальні види тілесних ушкоджень. 

Дослідженню визначеної групи злочинів (проти життя та здоров’я) приділили свою увагу  такі науковці сучасності, як С.В. Расторопов, Б.Н. Тітов, В.І. Ткаченко, С. Скляров, українські вчені-дослідники М.І. Коржанський, С. Сафронов, Є.В. Фесенко, Б. Куц, науковці радянських часів А.С. Нікіфоров, В.В. Горіхов, А.Д. Середа, В. Кузнєцов, П.А. Дубовець, Т.Г. Дурова, Н.Д. Дурманов, Н.І. Зогородніков, Л. Фріс, П.Г. Мішунін, Д.С. Чтилов та ін.

1. Злочини проти  здоров'я

До злочинів проти здоров'я відносяться: різні  види тілесних ушкоджень (статті 121—125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133). [2; ст. 121-133]

Одним з найважливіших  особистих благ є здоров'я людини. Тілесне ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного  ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке  тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільне небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при здійсненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187).

Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку  родового процесу. Закон охороняє здоров'я  кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і І. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

Тілесне ушкодження — це посягання на здоров'я іншої  людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409.

З об'єктивної сторони  тілесне ушкодження може бути заподіяне  дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення  удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності  йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).[7; 342]

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали.

Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб  заподіяння шкоди здоров'ю іншої  людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у  стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти відповідальність за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відповідальності особи, яка їх заподіяла, якщо згода була дана для досягнення суспільне небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.

Суб'єктивна  сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній  вині.

Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне  ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

Вироком Новозаводського  районного суду м. Чернігова від 10 вересня 1999 р. К. засуджено за ч. 3 ст. 101 КК на п'ять років позбавлення волі у виправно-трудовій колони посиленого режиму. Постановлено стягнути з К. на користь потерпілої Р. Н. 3 тис. грн. на відшкодування матеріальної і стільки ж - моральної шкоди, а також 34 грн. на користь Чернігівської міської лікарні № 2.

Ухвалою судової  колегії в кримінальних справах  Чернігівського обласного суду від 7 жовтня 1999 р. вирок залишено без  зміни.

Згідно з вироком  К. визнано винним у тому, що він 16 травня 1999 р. приблизно о 23-й годині 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, після сварки з Р., яка переросла в бійку, взяв удома ніж, повернувся до будинку, де був Р., і завдав останньому декілька ударів, у тому числі ножем, у різні частини тіла, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді ран грудної клітки й живота, подряпин лівої руки, пошкодження діафрагми, брижі ободової кишки, масивної заочеревинної гематоми, які згідно з висновком судово-медичної експертизи належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння.

призначеного  покарання. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України  визнала, що протест підлягає задоволенню  з таких підстав.

Згідно зі ст. 323 КПК вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованість вироку означав, що викладені в ньому висновки суду мають відповідати фактичним обставинам справи та дослідженим у судовому засіданні доказам. У даній справі ці вимоги закону судом порушено.

Органами попереднього слідства дії К. було кваліфіковано за ст. 94 КК як умисне вбивство.

Суд дійшов висновку, що К., умисно заподіявши тяжкі тілесні  ушкодження Р., унаслідок яких сталася  смерть потерпілого, не мав наміру позбавити  його життя, посилаючись при цьому  лише на показання самого засудженого. На обґрунтування кваліфікації дій К. за ч. 3 ст. 101 КК суд послався у вироку також на показання свідків Д. С, Д. А. і К. Т., дані ними в судовому засіданні.

Зокрема, в судовому засіданні свідок Д.С. показав, що 16 травня 1999 р. під час святкування  дня народження Р. між ним і К. зчинилася бійка.

Він, Д. С, разом  із В. і Д. А. їх розбороняли. При цьому  К. лише мовчки намагався вирватися  і погроз нікому не висловлював. Ці показания в судовому засіданні підтвердив свідок Д. А.

Свідок К. Т. у  судовому засіданні показала, що 16 травня 1999 р. вона й чоловік (К.) були на дні народження у свого знайомого Р. Коли вони зібралися йти додому, Р. почав умовляти їх побути ще трохи, внаслідок чого між ним та К. виникла сварка, яка переросла в бійку. Д. С, В. і Д. А. стали їх розбороняти. Потім чоловік взяв удома ніж і повернувся в будинок, де Р., не пропонуючи помиритися, знову почав його бита. Після того, як К. і Р. знову розборонили, вони з чоловіком втекли, а згодом вона дізналася, що в дворі у В. лежить поранений Р.

Незважаючи на істотні суперечності в показаннях, даних свідками в судовому засіданні й під час попереднього слідства, суд на порушення вимог ст. 306 КПК не дослідив цих показань.

Зокрема, свідки Д. С. і Д. А. на попередньому слідстві детально розповіли, що коли вони розбороняли Р. і К., останній був дуже агресивним, брутально лаявся й намагався продовжити бійку, говорив, що все одно з ним розбереться. Вони просили його заспокоїтись і не псувати всім настрій, але він, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп'яніння, нікого не слухав.

Свідок К. Т. на попередньому слідстві показала, що коли її чоловік забіг додому і схопив ніж, вона пішла за ним і побачила на вулиці Р., який запропонував йому помиритись, але чоловік ударив його ножем.

За показаннями свідка В., даними на попередньому слідстві й у судовому засіданні, він, почувши від К. Т., що К. йде з ножем, намагався його зупинити, але той попередив його, щоб він до нього не підходив. Пізніше, дізнавшись від своєї матері, що Р. лежить у них на городі, він побіг туди й побачив, що над пораненим Р. стоїть із ножем у руках К., який ще раз сказав йому, щоб він не підходив, оскільки він, К., дивитиметься, як помирає Р. Взявши арматуру, він, В., намагався завадити К. убита Р.

Свідок Ф. I. на попередньому слідстві й у судовому засіданні показала, що після бійки вона зустріла Р., який сказав їй, що нічого серйозного не трапи-лось і вони з К. помиряться. Пізніше вона бачила, як К. йшов назустріч Р., останній розвів руки і сказав: "Давай, браток, помиримось, і пішли до столу". В цей момент К. зробив різкий рух рукою, після чого Р. схопився за живіт і побіг в інший бік. Почувши крик К. Т., вона озирнулась і побачила К. з ножем, лезо якого було в крові. Після цього вона у дворі В. на порозі кухні побачила пораненого Р., над яким стояв К. і говорив: "Я все одно тебе доріжу". Він був дуже агресивний, відчувалося, що ось-ось ударить Р.

Що К. декілька разів ударив ножем Р., який намагався  з ним помиритися, показала в судовому засіданні і свідок Ф. А.

Таким чином, суд поверхово дослідив докази, що мають істотне значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу К., і не дав правильної правової оцінки його діям.

Суб'єктивне  ставлення винного до наслідків  своїх дій, яке є визначальним при відмежуванні умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, необхідно оцінювати не лише виходячи з показань винного, а й враховуючи сукупність усіх зібраних доказів: показання свідків, потерпілих про характер злочинних дій винного причини їх припинення, знаряддя вчинення злочину, висновки судово- медичної експертизи про локалізацію і характер поранень.

У зв'язку з допущеною  однобічністю і неповнотою дослідження  доказів судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок та ухвалу судової колегії обласного суду скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.[14; с. 218]

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа, яка досягла 14-ти років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16-ти років.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК розподіляються на тяжкі, середньої  тяжкості і легкі. Міністерством  охорони здоров'я України 17 січня 1995 р. затверджені Правила судово-медичного  визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (далі — Правила).

Згідно зі ст. 76 КПК проведення експертизи за цими справами є обов'язковим. Правила  передбачають, що судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень  проводиться згідно з Кримінальним і Кримінально-процесуальним кодексами України та цими Правилами.

2.Кримінально-правова  характеристика різних

видів тілесних ушкоджень

Умисне  тяжке тілесне  ушкодження (ст. 121). У частині 1 ст. 121 під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.[2; с. 46]

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Правила до небезпечних  для життя відносять ушкодження, що самі собою загрожують життю потерпілого  в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, що привела до швидкого і повного видужання потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121, якщо ушкодження були небезпечними для життя в момент їх заподіяння.