Злочини проти життя і здоров’я людини

     2) дії суб'єкта зізнаються причиною смерті тільки в тому випадку, якщо вони з'явилися необхідним для позбавлення життя потерпілого умовою, при відсутності якого смерть не могла наступити;

     3) дії особи, що є необхідною умовою настання злочинного результату, можуть уважатися причиною смерті тільки у випадку, якщо результат випливав з необхідністю із цих дій, а не з'явився породженням випадкового збігу обставин, лише зовні пов'язаних з ними.⁷

     Суб'єктивну сторону вбивства становлять ознаки, що характеризують психічне відношення винного до своїх дій і смерті потерпілого. Вбивство відноситься до числа злочинів, які можуть бути зроблені тільки навмисне як із прямим, так і з непрямим наміром за умови, якщо особа усвідомлювала, що його дія (або бездіяльність) може привести до смерті потерпілого, бажала або свідомо допускала її настання або байдуже ставилося до настання такого наслідку. При рішенні питання про зміст наміру винного необхідно виходити із сукупності всіх обставин зробленого злочину, зокрема враховувати попереднє поводження винного й потерпілого, їхні взаємини, причини припинення злочинних дій винного, способи й знаряддя злочину, а також характер поранень, наприклад, у життєво важливі органи тіла й т.д.

     Розмеження прямого й непрямого наміру при вбивстві має значення для індивідуалізації відповідальності й відокремлення цього злочину від інших злочинів. Це відноситься, наприклад, до кваліфікації замаху на вбивство. Наявність непрямого наміру виключає таку кваліфікацію, злочин у цьому випадку одержує юридичну оцінку по фактичним, що наступили наслідкам, тобто при відсутності причинного зв'язку між діянням і наслідком особа несе відповідальність тільки за зроблене діяння. При встановленні прямого наміру на заподіяння смерті має місце замах на вбивство, при наявності непрямого наміру особа відповідає за фактично заподіяну шкоду (наприклад, за заподіяння шкоди здоров'ю).

     Кримінальне право визначає, що якщо вбивство може бути зроблене як із прямим, так і з непрямим наміром, то замах на вбивство можливо лише із прямим наміром.

     У число обставин, що характеризують суб'єктивну сторону вбивства, можуть входити також такі ознаки, як мотив, мета й емоційний стан винного в момент здійснення злочину. Це факультативні ознаки суб'єктивної сторони вбивства. У тих випадках, коли їхнє встановлення необхідно, вони можуть мати вирішальне значення як для кваліфікації злочину, так і для призначення покарання винному. От як говорить про це Коментар до Кримінального кодексу «По кожній такій справі повинна бути встановлена форма провини, з'ясовані мотиви, мета й спосіб заподіяння смерті іншій людині, а також досліджені інші обставини, що мають значення для правильної правової оцінки вчиненого й призначення винному справедливого покарання».⁸

     Суб'єктом вбивства може бути особа, що досягла до моменту здійснення злочину 14 років. Підлітки, що досягли 14-літнього віку, відповідають за готування до вбивства, замах на його здійснення й за співучасть у ньому. Дані, що характеризують особистість суб'єкта вбивства, за певних умов можуть впливати на ступінь його відповідальності за зроблений злочин.

     Закон називає деякі ознаки суб'єкта, що мають значення для кваліфікації зробленого їм вбивства. Так, вбивство, зроблене неодноразово, тягне кваліфікацію по п. 13 ст. 105 КК. Ці дані можуть мати істотне значення й для призначення покарання. 

     2. Вбивство. Склад і види цього злочину 

     У КК основний склад вбивства й вбивство при кваліфікуючих обставинах об'єднані в одній статті (ст. 115). Вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, є основним складом даного виду злочинів: із цієї норми починається розділ про злочини проти життя й здоров'я й у ній наводиться поняття вбивства. Що стосується ознак даного складу, то істотним є те, що він не повинен ставитися до вбивств із кваліфікуючими ознаками, передбаченим ч. 2 ст. 115 КК і не повинен містити ознак, що знижують небезпеку, зазначених у ст.ст. 116 - 118 КК. Яких-небудь особливих ознак, що вказують на необхідність застосування норми ч. 1 ст. 115 КК, крім загальних ознак вбивства.⁹

     До числа вбивств, що кваліфікуються по ст. 105 КК, практика відносить найчастіше: вбивства з ревнощів; з помсти, що виникла на ґрунті особистих відносин; у сварці або бійці; у результаті неправомірного застосування зброї представником влади або сторожем при невиконанні потерпілим законних вимог; з жалю на прохання потерпілого; особи, помилково прийнятого за нападаючого при відсутності ознак необхідної оборони; коли мотив вбивства не встановлене й т.п. Ці обставини не мають самостійного значення для кваліфікації, вони лише орієнтують на застосування ст. 115 КК.

     Вбивство з ревнощів, як правило, відбувається у зв'язку з дійсною або мнимою зрадою, відмовою від співжиття, порушенням обіцянки вийти заміж або женитися. Вбивство з ревнощів необхідно відмежовувати від вбивства з хуліганських спонукань, коли ревнощі використовуються винним лише як привід для скандалів, знущань і наступного вбивства потерпілої. Потерпіла в таких випадках найчастіше взагалі не давала ніяких приводів для ревнощів. У подібних ситуаціях важливо з'ясувати, який мотив було домінуючим, визначальне поводження винного.

     Вбивство з помсти на ґрунті особистих відносин можливо у зв'язку із всілякими вчинками потерпілого, стосовними як до правомірних, так і протиправним діям, зробленим безпосередньо перед вбивством або колись у минулому. Вбивство з помсти необхідно відмежовувати від вбивства з хуліганських спонукань, коли приводом для вбивства обирається який-небудь малозначний вчинок потерпілого (наприклад, відмова дати прикурити, поділитися спиртними напоями).

     Вважається, що по ч. 1 ст. 105 КК варто кваліфікувати вбивства, по яких мотив вбивства не встановлений. Такі вбивства іноді відносяться до вбивств із хуліганських спонукань. Однак при не встановленні мотиву й при відсутності інших обставин, що впливають на кваліфікацію, ці вбивства в дійсності повинні ставитися до злочинів, передбаченим ч. 1 ст. 105 КК. Адже якщо не з'ясований мотив злочину, виходить, не встановлені й хуліганські спонукання.¹⁰

     Навмисне вбивство з ревнощів, помсти й інших спонукань, що виникли на ґрунті особистих відносин, незалежно від того, де воно зроблено (наприклад, на вулиці, у парку або іншому громадському місці), не повинне кваліфікуватися як вбивство з хуліганських спонукань. У таких випадках, необхідно встановити, що мотиви, якими керувався винний, виникли на ґрунті особистих відносин і несумісні з хуліганськими спонуканнями. Факт сварки або бійки при вбивстві не тягне сам по собі застосування ст. 105 КК. Для кваліфікації вбивства, зробленого у сварці або бійці, не має значення, хто (потерпілий або винний) з'явився її призвідником, чи була бійка обопільною. Установлення зазначених обставин не усуває факту здійснення вбивства при обтяжуючих або пом'якшувальних обставинах, і тільки при відсутності цих обставин вбивство, зроблене у сварці або бійці, підлягає кваліфікації по ч. 1 ст. 105 КК. Бійка не виключає стану необхідної оборони, тому позбавлення життя в бійці може бути визнану правомірним, спрямованим на захист своїх інтересів, інтересів інших громадян. У процесі бійки можуть бути заподіяні каліцтва й смерть по необережності, які повинні кваліфікуватися як самостійні злочини. Таким чином, і бійка, і сварка можуть бути обставинами, при яких відбуваються як більше тяжкі види вбивства, так і менш тяжкі.

     У науці кримінального права України проблема вбивства хворого з почуття жалю (евтаназії) нерідко розглядається з позиції більше широкого поняття - згоди потерпілого на заподіяння шкоди. Українське кримінальне право виходить із того, що така згода, за загальним правилом, не повинне розглядатися як обставина, що виключає злочинність діяння. Тому позиція діючого кримінального законодавства відносно евтаназії однозначне: це вбивство - навмисне, неправомірне позбавлення життя іншої людини. Мотив жалю, може бути врахований лише при призначенні покарання винній особі, але не при кваліфікації діяння. Вбивство по мотиві жалю кваліфікується по ч.1 ст. 105 КК України, тобто як просте вбивство.¹¹

     Що стосується відмінювання до евтаназії (і взагалі до вбивства), то КК не передбачає відповідальності за таке діяння, у КК України передбачається лише склад злочину доведення до самогубства (ст. 120), що припускає певний спосіб здійснення: застосування погроз, жорстоке поводження або систематичне приниження людського достоїнства потерпілого.

     Вбивство при кваліфікуючих обставинах передбачене ч. 2 ст. 105 КК. Це вбивство є найнебезпечнішими із всіх видів вбивств. Воно становить приблизно 15% від числа всіх вбивств.¹² У юридичній літературі прийнято ділити ці обставини на групи. Критерії розподілу при цьому різні. Нерідко використають при цьому елементи складу злочину. Інші автори розглядають обтяжуючі обставини в тім порядку, у якому вони розташовані в статті Кримінального кодексу, незалежно від того, до якого елемента складу злочину вони відносяться. У новому КК обтяжуючі обставини розташовані в певному порядку, а саме: спочатку перераховуються обставини, що ставляться до об'єкта й об'єктивної сторони, а потім до суб'єктивної сторони й суб'єкта. Хоча варто помітити, що цей порядок не завжди дотримується. Проте цей критерій, в основному, витримується. Тому кваліфікуючі обставини вбивства розглядаються так, як вони розташовані в ст. 115 КК.

     а) Вбивство двох і більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України). Подібний вид вбивства має місце тоді, коли винний позбавляє життя двох або більше людин. У п. 5 постанови Пленуму ВР рекомендується кваліфікувати по п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України випадки, коли дії винного охоплювалися єдиним наміром і були зроблені, як правило, одночасно. Така рекомендація обумовлена тим, що тепер у КК України поряд із цим ознакою в п. 13 ч. 2 ст. 115 КК передбачена відповідальність за вбивство, зроблене неодноразово. Коментуючи положення, що втримується в п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, звертається увага на те, що неодноразовість характеризується вбивством двох і більше осіб при відсутності єдиного наміру на їхнє здійснення й, як правило, у різний час. При різночасності вбивств можлива й така ситуація, коли винний спочатку вбиває одну людини, а потім, через деякий, звичайно нетривалий час, вбиває іншого. Важливо довести, що він мав намір на вбивство не одного, а двох або більше чоловік. Мотиви вбивства при цьому відносно різних осіб можуть бути неоднаковими. Одного, наприклад, він убиває з ревнощів або помсти, а іншого - з метою приховання першого вбивства.¹³ Причому, намір убити другу людини у винного виник не після здійснення першого вбивства, а до цього. Суд вправі змінити кваліфікацію дій підсудного з п. 1 на п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України і навпаки, якщо це не погіршує його положення й не порушує права на захист. У всіх інших випадках це не припустимо.

     Якщо при намірі на вбивство двох або більше людин мали місце вбивство однієї людини й замах на життя іншого, то дії винного варто кваліфікувати по ч. 1 або по ч. 2 ст. 115 КК.

     б) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України).

     Чинне законодавство передбачає підвищену відповідальність за вбивство у випадках, коли цей злочин проти життя пов'язане із зазіханням на потерпілих двох категорій: на громадянина, що здійснює службовий обов'язок або виконує громадський обов'язок, або на його близьких.

     Під службовою діяльністю варто розуміти засновані на законі дії осіб, що входять у коло його службових повноважень. При цьому не має значення, де працював потерпілий - у державній або іншій організаціях. Незаконна діяльність потерпілого виключає можливість залучення винного по п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.¹⁴

     Громадський обов'язок - це й спеціально покладені обов'язки, і добровільні дії в інтересах суспільства або окремих осіб (охорона порядку в громадських місцях, припинення порушень порядку або норм моралі, діяльність депутатів, їхніх помічників, присяжних засідателів, повідомлення владним структурам регіону про злочин що готується, або зробленому тяжкому злочині й т.п.).

     Момент заподіяння смерті може бути різним. Якщо метою винного було припинення законної діяльності потерпілого, то смерть може бути заподіяна до початку або в момент її виконання. А якщо метою була помста за вже виконаний службовий обов'язок або громадський обов'язок, то даний злочин може бути зроблений після виконання потерпілим його правомірних діянь.

     Під близькими (друга категорія потерпілих) варто розуміти не тільки родичів по висхідній і спадній лініях, але й інших осіб, близьких потерпілому по яких-небудь інших причинах (дружба, любов, повага й т.п.)

     Пленум ВР України у постанові «Про судову практику по справах про вбивство» рекомендує до близьких потерпілому особам, поряд із близькими родичами, відносити інших осіб, що є з ним у спорідненні, властивості (родичі дружини), а також осіб, життя, здоров'я й благополуччя яких свідомо для винного дорогі потерпілому в силу сформованих особистих відносин.

     в) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України).