Кримінально-правовий інститут співучасті у злочині

     На  даному етапі розвитку юридичної  науки України проблема необережної  вини при співучасті не одержала позитивної оцінки, більшість науковців стоять на позиції, що співучасть – умисна спільна діяльність учасників одного злочину. Слід зазначити, що попереднє законодавче визначення, доповнено тим, що термін “умисний” повторюється в ньому двічі: щодо спільної участі та злочину. Законодавець вчинив так, щоб абсолютно повно реалізувати доктрину умисної співучасті й присікти будь-яку можливість співучасті з необережності. В законі прямо вказується, що співучастю визнається умисна участь декількох суб’єктів і тільки в умисному злочині. Адже із норми закону випливає однозначний висновок - співучасть у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. За необережно вчинені наслідки кожна особа повинна відповідати самостійно залежно від її ролі в спричиненні таких наслідків.

     Таким чином, розглянувши дане питання, можна  зробити наступний висновок. Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві. Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об'єктивних ознак злочину не брали участі; за допомогою інституту співучасті також можна визначити відповідальність будь-якої особи, що бере участь в організованій групі.

     Аналіз  об’єктивних ознак співучасті, і  насамперед її кількісного показника, дає підстави робити висновки про  те, що всі учасники спільної злочинної  діяльності володіють загальними ознаками суб’єкту злочину. Проте це зовсім не свідчить про безвідповідальність тих, хто цілеспрямовано використав осіб, що перебували в стані неосудності чи неповнолітніх, у своїх злочинних намірах. У таких випадках винні несуть відповідальність як опосередковані виконавці злочину.

     Співучасть  є тільки там, де в злочині беруть участь дві й більше осіб, причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознаками суб’єкта злочину – тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності. Саме тому  участю декількох осіб в єдиному злочині слід вважати тільки винну діяльність суб’єктів злочину.

     Співучасть  може характеризуватися тільки умисною  виною. Умисна вина характеризує як спільність участі у вчиненні злочину, так і  саме діяння. Передусім слід зазначити, що сам закон, ст.26 КК України, говорячи про умисел при співучасті, не вказує на види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.

       Умисна спільність є необхідною суб’єктивною ознакою співучасті. Тому, можна вважати, що співучасть неможлива при односторонньому суб’єктивному зв’язку. Наявність двохстороннього суб’єктивного зв’язку між виконавцем та іншими співучасниками є необхідним елементом узгодженості поведінки співучасників. Від стабільності такого зв’язку залежить ступінь зорганізованості, узгодженості дій співучасників. 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаних інформаційних  джерел:

1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26, Ст. 131// зі змінами та доповненнями N  4016-VI ( 4016-17 ) від 04.11.2011
2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К., 2008. – 1428 с.
3. Ковалёв М.И. Соучастие в преступлении: В 2 ч. / Свердловск: СЮИ, 1960. - Ч 1: Понятие соучастия.  – 228 с.
4. Наумов А.В. Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. – М.: БЕК, 1996. – 512 с.
5. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. – М.: Из-во книготорговца-типографа М.О.Вольфа, 1882. – Т.ІV. – 683 с.
6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. – К.-Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.
7. Жаровська Г.П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2004 – 21с.          
8. Галиакбаров Р.Р. Юридическая природа группы в уголовном праве // Советская юстиция. – 1970. – № 20, - 24-29 с.
9. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. – М.: Юридическая литература. – 1980. – 120 с.
10. Иванов Н.Г. Понятия и формы соучастия в советском уголовном праве. –Саратов: изд-во Саратовского у-та, 1991. – 128 с.
11. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастие по советскому уголовному праву. – К.: Наукова думка, 1969. – 216 с.
12. Афиногенов С.В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1991.  – 170 с.
13. Ушаков А.В. Групповое преступление и смежные с ним формы преступной деятельности. – Калининград, 1978. – 65 с.
14. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. –М.: Госюриздат, 1959. – 255 с.
15. Трайнин А.Н. Учение о соучастии. – М.: Юриздат, 1941. – 160 с. // Социалистическая законность. - М., 1941, № 6. - С. 22-24
16. Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы учения о соучастии // Правоведение. – 1960. – № 1.- с 59
17. Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учеб.пособие.- Х.,1997.с. 102
18. Ковальов М.И. Соучастие в преступлении: В 2т. - Свердловск: СЮИ, 1960. - Т.1: Понятие соучастия. - С.262.
19. Марчук Є. К. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочинних організацій: Автореф. канд. дис.- Харків, 1998