Кримінальна відповідальність за банкроцтво

  Таким чином, співвідношення  адміністративної і кримінальної відповідальності за доведення до банкруцтва та фіктивне банкруцтво має полягати в тому, що ці дії завдають істотної матеріальної шкоди підприємству або державі.

Кримінально-правова  заборона є допустимою тільки за наявності  певного характеру і ступеня суспільної небезпеки. Суспільна небезпека як об активний прояв соціальної суті злочину визнається:

1. Суспільною цінністю цих відносин, яким заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди;
2. Характером і розміром  заподіяної шкоди;
3. Способом злочинного діяння;
4. Мотивом злочинного діяння;
5. Ступенем вини та іншими ознаками.

Сукупність цих ознак  вказує на той вплив, який злочини, що розглядаються , завдають сфері господарської діяльності. Вони загрожують умовам нормального існування суспільства, його позитивному економічному розвитку.

Особливістю наслідків злочинів, пов’язаних із банкруцтво, є те, що вони не зустрічаються окремо один від одного, в чистому вигляді – майнова шкода дуже часто  поєднується з моральною. Шкода, яка завдається кримінальними банкруцтвами , не обмежується майновим аспектом, у зв язку з тим,що вона не може бути повернута або відшкодована у повному обсязі. Тому формальним відображенням заподіяної кредиторам або державі шкоди від фіктивного банкруцтво і доведення до банкруцтво Кримінальний кодекс України в диспозиціях  статей 218 та219 передбачив її матеріальний еквівалент,   який у 500 і більше перевищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян на місяць.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4) Кримінальна  відповідальність.

Кримінальна відповідальність – це державні заходи примусового характеру, що мають своїм змістом обмеження особистого та майнового характеру, і застосовуються спеціально-уповноваженими на те державними органами  до осіб, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, що містять ознаки конкретного складу злочину.

За даними МВС України, починаючи з 2000 року в Україні  зареєстровано лише 7 фактів фіктивного банкруцтво. Порушено за цей період 5 кримінальних справ (2-за ст..256-3 КК України 1960р. і 3-за ст.218 чинного Кримінального кодексу України). Злочинів , пов’язаних із доведенням до банкруцтва, зареєстровано 48 ( у 2001р.-1, у 2002р.-20, у 2003р.-27), порушено 47 кримінальних справ за ст..219 Кримінального кодексу України.

Взагалі отримати більш точні дані щодо злочинів пов язаних з кримінальним банкруцтвом дуже важко через латентність цих злочинів. З пливом часу удосконалюється не тільки законодавча база держави, а й підвищується професіоналізм злочинних дій щодо кримінального банкруцтво в господарській діяльності. Але підвищена латентність цих злочинів не дає права несерйозно відноситись до таких злочинів. Законодавча база, на мою думку, недостатня для повного контролювання та забезпечення охоронних гарантій кредиторам та держави від незаконних дій боржників  у власній вигоді.

На мою думку, суворі покарання в деяких випадках не захищають суспільство,  а лише відволікають його увагу від усвідомлення гострої необхідності розроблення реальних дійових заходів захисту, які у той же час слугували зміцненню і розвитку поваги до прав окремого суб’єкта суспільних відносин.

Для призначення  справедливого покарання та взагалі  для  розпізнання банкруцтво від  інших злочинів потрібно правильно  кваліфікувати цей склад злочину.

Об’єктом злочину встановлені державою нормативні правила здійснення господарської діяльності, що стосуються забезпечення виконання зобов язань перед кредитором та державою.

Суб’єкт злочину – спеціальний,тобто, це може бути засновник, власник,службова особа cуб’єкта господарської діяльності, якому до вчинення злочину виповнилось 16 років. Суб’єктами господарської діяльності є  фізичні та юридичні особи, що здійснюють діяльність, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь є такої особи  в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Об єктивна  сторона злочину характеризується активними діями суб єкта злочину, в такому випадку фінансова неспроможність повинна обов’ язково офіційно декларуватись. Будь-яка інша поведінка  засновника або власника суб’єкта господарської діяльності або громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності, спрямована на виникнення підозри у кредиторів  щодо фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності( часткове виконання зобов язання, невиконання зобов язання перед бюджетом, прохання відстрочки виконання зобов язання), не утворює складу злочину, передбаченого ст. 218 Кримінального кодексу України.

За статтею 203 ЦК України, матеріальна шкода, заподіяна  кредитору, проявляється у збитках, під якими розуміється витрати,втрата або пошкодження майна кредитора, а також неодержані кредитором доходи, які одержав би він, якщо зобов язання було виконано боржником.

Матеріальна шкода, заподіяна державі, проявляється у неодержанні доходу до бюджету в сумі, що у 500 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Особливою умовою є наявність причинного зв’язку між злочинними діями та настанням наслідків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною у формі  прямого умислу: суб’єкт робить неправдиву офіційну заяву про фінансову неспроможність виконання вимог з  боку кредиторів і зобов язань перед бюджетом і бажає приховати  фактичну спроможність  виконання цих вимог і зобов язань. Мотиви і мета   злочину можуть бути різними: ухилення від виконання фінансових вимог з боку кредиторів і зобов язань перед бюджетом; ліквідація чи реорганізація або приватизація суб’єкта господарської діяльності; зміна форми власності;одержання фінансової допомоги до провадження справи про банкруцтво; досягнення порушення справи про банкруцтво в господарському суді та здійснення санації тощо.

Офіційні заяви про фінансову неспроможність, зроблені внаслідок помилки, не утворюють складу злочину.

В диспозиції ст.218 предмет злочину прямо не вказано, але він однозначно випливає з їх змісту, а тому є обов’язковою ознакою відмінно основного чи кваліфікуючого складу. Тому при посяганні на приватні та державні фінанси шляхом  вчинення зазначеного злочину предметом виступають грошові кошти, які повинні були надійти або бути повернуті до бюджетів, державних цільових фондів або приватних фінансовим структурам.

Особливістю злочину  є ще те, що їх предметами також виступають і документи, в які винна особа  вносить завідомо неправдиві відомості. Такими документами при  вчиненні незаконних  дій у разі банкруцтво є фальсифіковані документи, які відображають господарську чи фінансову діяльність.

 Покарання  за злочин за Кримінальним  кодексом України: штраф від семисот п’ятдесяти  до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років.

Ст.6 Закону від 30 червня 1999 року дозволяє боржнику з власної ініціативи звернутись до господарського суду  з письмовою заявою про порушення  справи про банкруцтво. Крім загальних  відомосте, зазначених у ч.1 ст.7 Закону, заява боржника повинна містити інформацію про:

• Суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;
• Розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров ю, виплати заробітної плати,  вихідної допомоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди;
• Наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і  заборгованості;
• Найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.

Боржник не просто має право , а зобов’язаний звернутись в місячний строк до господарського суду із заявою про порушення справи про порушення справи про банкруцтво, якщо виникли такі обставин; задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов язань боржник в  повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника, уповноважений прийняти рішення  про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду з відповідною заявою; при ліквідації боржника не у зв язку з  ліквідацією банкруцтво встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Наприклад, відповідаючи на претензію, в якій міститься вимога сплатити за виконану роботу, боржник повідомляє, що не може задовольнити претензію у зв язку з відсутністю коштів.

Ст.8 АПК передбачає право кредитора на безакцентне  списання грошових коштів боржника у  разі визнання ним претензії, а в  ст.6 Закону від 30 червня 1999року йдеться  про право кредитора звернутись із заявою порушити справу про банкруцтво, якщо боржник  неспроможний протягом трьох місяців задовольнити визнані ним претензійні вимоги на суму не менше 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А під час розгляду справи в господарському суді з’ясовується, що на момент направлення відповіді  кредиторові у підприємства-боржника, який підписав завідомо неправдиву  відповідь на претензію, вбачаються ознаки фіктивного банкруцтво.

Злочин визнається закінченим з моменту завідомо неправдивого повідомлення кредиторові у разі вчинення некваліфікованого  фіктивного банкруцтва матеріальної шкоди, розмір якої не перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, цей момент враховується при призначенні покарання.

 З цього можна дійти висновку, що нормативна база , яка регулює інститут банкруцтво, потребує як розширення , так і вдосконалення, на сьогодні не внесені зміни до багатьох законів, які так чи інакше стосуються процедури банкруцтво, а також правовідносин сторін та учасників банкруцтва.

 

 

 

 

 

Висновок.

Економічна злочинність охопила практично весь  господарський комплекс. Криміногенні процеси особливо проявилися  в сфері банківської діяльності. З використанням банківської системи  відбуваються вкрай небезпечні злочини, які наносять великий збиток  державі, підприємству, підривають економічну безпеку  країни.

  Небезпечними у цій галузі є злочини незаконного банкруцтва. Інституту банкруцтва стали приділяти значну увагу ще у часи Середньовіччя. Цей інститут  зараз існує у всіх країнах. В Україні інститут банкруцтва існує не так багато часу, як в інших країнах з ринковою економікою, він нараховує лише сімнадцять років. За цей час в законодавчій базі інституту банкруцтва з явилось достатньо законів для регулювання цього складного питання в нашій державі. Але з плином часу незаконні операції у цій сфері стали значно прогресувати, а правову регулювання залишається майже на тому місті, як і на початку розвитку цього інституту. Слід зауважити, що в сучасному світі з явилось також багато технічних засобів за допомогою яких здійснюються незаконні операції в фінансовій системі. За допомогою комп’ютерної мережі здійснюються переведення великих сум грошей в процесі існування та розвитку як підприємства, так і держави. Ці операції здійснюються  у власних інтересах, або інтересах третіх осіб. Ці процеси бувають у випадках доведення до банкруцтва юридичної особи. Також існує багато методів приховання справжньої  фінансової ситуації суб’єкта підприємницької діяльності для несплати або відстрочки виконання своїх обов’язків перед кредиторами.

Як фіктивне банкруцтво, так і доведення до банкруцтво караються притягненням до кримінальної відповідальності, але, на жаль, і в сучасному законодавстві існує багато прогалин та колізій які у повній мірі не можуть здійснити забезпечення охорони прав кредиторів. На мою думку, усі закони, які регулюють інститут банкруцтво повинні доповнювати один одного і зводитись до єдиного вироку, а не суперечити між собою створюючи колізії та прогалини.

Я вважаю, що за « фіктивне банкруцтво» та « доведення до банкруцтва» потрібно збільшити покарання, бо чим більшим буде покарання, тим менше злочинці будуть замислюватись про вчинення злочинів у цій сфері, а за вчинення кожен з них буде нести покарання за усією суворістю закону. Також можна сказати, що доведення до банкруцтво повинно каратись більш суворо ніж фіктивне банкруцтво, бо доводять до банкруцтво  підприємство, будь воно приватною власністю чи державною, робітники які працюють на підприємстві займаючи вакантні посади, і які прагнуть збагатитись за чужий рахунок. Вони наносять шкоду власникам підприємств та державі створюючи для них безвихідні ситуації, які виступають причиною значного зменшення матеріального становища кредиторів та держави.

Для боротьби з таким персоналом необхідно перевіряти їх як можна частіше та  знімати їх з посади хоча б один раз на чотири роки.

Те що стосується законодавчої бази нашої держави, то можна сказати, що вона потребує посиленої уваги  та значного вдосконалення. Не можна  зупинятись на досягнутому вважаючи, що створена охорона прав в достатній мірі виконує своє пряме призначення.   Необхідно звернути увагу на  визначення деяких статей та внести в них ясність для зручності класифікації та для більшого розуміння цих статей простим народом.

Наприклад, стосовно статті 218 Кримінального кодексу я повністю згодна з науковцями, які пропонують змінити її редакцію на « Фіктивну неспроможність». Ця зміна значно зменшить неясності в законодавчій базі інституту банкруцтво в Україні.

 Тож, підводячи висновки вище сказаного, можна сказати, що проблема незаконного банкруцтво в Україні стоїть на одному з перших місць і потребує серйозного доповнення новими нормами, які в повній мірі регулювали б зайняття підприємницькою діяльністю і слугували охороною законних інтересів  суб’єктів підприємницької діяльності та держави від протиправних посягань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури.