Роль мови в суспільному житті

План

1. Особливості ділового спілкування

2. Усне ділове мовлення. Різновиди,  вимоги та правила

 

3. Роль мови  в суспільному житті

 

4. Стильові  різновиди української мови

 

5. Етика ділового  спілкування

 

6. Текстове  оформлення документів

 

7. Логічна  послідовність документів

 

8. Граматична  форма ділових документів

 

9. Вставні  слова і словосполучення у діловому мовленні

 

 

 

1. Особливості ділового спілкування

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і  взаємодії людей, які представляють  не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також  укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між  підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну  від його інших видів має свої особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об’єктів;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні  постійно міняються місцями, завдяки  чому у людей, що спілкуються, має  бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки  обмін думками. Більше того, це пошук  спільного рішення.

2. Усне ділове мовлення. Різновиди,  вимоги та правила

Усне  мовлення – це слухове сприймання певної інформації. За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки. За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних особливостей. В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності. Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.

Усні  виступи, доповіді, звіти, лекції являють  собою проміжну форму між усною  і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація). Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу”. Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в обладнання усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

• точність у формулюванні думки, не двозначність;
• логічність;
• стильність;
• відповідність між змістом і мовними засобами;
• відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;
• відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
• вживання сталих словосполучень;
• різноманітність мовних засобів;
• нашаблонність у побутові висловлювання;
• доречність;
• виразність дикції;
• відповідність інтонації мовлене вій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті  мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне  мовлення, воно наближається до мовлення писемного.

Наради стали невід’ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення  виробничих питань на підприємствах  та в установах, організаціях.

Нарази  є одним з найефективніших  способів обговорення актуальних питань і прийняття рішення у всіх сферах громадського і політичного  життя.

Залежно від мети і завдань, які  потрібно вирішити, ділові наради поділяються  на проблемні, інструктивні та оперативні.

Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних  питань. Схема вирішення таких  питань містить доповідь, запитання  до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального рішення, прийняття  голосуванням присутніх.

Інструктивні  наради організовують безпосередньо  управлінці з метою доведення  до працівників загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно від фахового рівня виконавців.

Оперативні наради скликають для  отримання інформацій про поточний стан справ за схемою вертикального  розпорядку інформації. Особливості  оперативних нарад є їх проведення у точно визначені дні й  години, що дає змогу учасникам  планувати свою діяльність. Позапланові  оперативні наради спричиняють неритмічність  виконання їх учасниками прямих обов’язків і тому проводяться в надзвичайних ситуаціях.

Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані, досягають  визначеної мети і дають можливість зекономити робочий час.

Публічний виступ – це один з видів  усного ділового спілкування. Залежно  від змісту, призначення, способу  проголошення та обставин спілкування  виділяють такі основні жанри  публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови, (лекції  на громадсько-політичні теми, виступи  на мітингах, на виборах, звітні  доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові  доповіді, навчальні лекції, наукової  дискусії);

3) промови з нагоди урочистих  зустрічей (ювілейні промови,  вітання, тости).

Кожен з перелічених видів має  відповідне призначення, тобто переслідує певну мету – проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної  аудиторії.

Переконання як мета виступу виникає  під час обговорення певної теоретичної  чи практичної проблеми. Промовець  ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись  і до розуму, і до почуттів своїх  слухачів. Успіх його залежить від  добору аргументів і вміння розташувати  їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.

Така мета, як створення певного  настрою, постає на всіляких урочистостях: на святах, на ювілеях на річницях.

Один із різновидів ділового спілкування  є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне  повідомлення.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію. Може бути й третя особа – посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут  особливо важливим є слова ввічливості  вибачте, будь-ласка, дякую.

Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому і з якою метою телефонує.

Умовно телефонну розмову можна  поділити на офіційну і приватну. Кожне  з них вимагає відповідного етикету.

Телефонна розмова, як правило, почитається  привітання. Не слід запитувати: з ким  я говорю? Якщо розмовляє н той, з ким ви хочете поговорити, необхідно  попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо.

Часто в державних установах  можна почути шаблонну фразу турбує вас таки-то... Ділова телефонна розмова  в роботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для  цього й призначена.

Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.

Також важливим є вміння слухати  співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти.

За етикетом завершує телефонну  розмову як у діловому, так і  в приватному спілкуванні, її ініціатор. Завершуючи телефонну розмову, обов’язково  треба попрощатися.

3. Роль мови в суспільному житті

Сучасна українська мова є багатовіковим  надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. “ В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного  визнання…І поки живе мова - житиме й  народ, як національність.”(I. Огієнко)

Становлення народу тісно пов’язане  з формуванням його мови. Усі сторони  суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються  мовою.

Мова – найважливіший засіб  спілкування між людьми. Вона безпосередньо  зв’язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко  суспільний характер – не лише за своєю  природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об’єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна  діяльність людини, її мислення можливі  лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все  здобуте попередніми поколіннями  не гине марно, а служить фундаментом  для подальшого розвитку людства.

Літературна мова – це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої  літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення.

В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний  розвиток і функціонування української  мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному  житті нашої держави зобов’язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами  сучасної літературної мови, треба  глибоко вивчати її лексичний  склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

В умовах національного відродження  українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя.

4. Стильові різновиди української мови

Мова обслуговує усі сфери суспільного  життя. В процесі історичного  розвитку в мові виробилося багато різноманітних засобів висловлювання, які по-різному використовуються залежно від мети спілкування.

Так, наприклад, мовні засоби художнього твору де в чому відрізняються  від наукового твору; мовні засоби ділових документів відрізняються  від художніх і наукових творів і  т.д.

Літературна мова становить систему  стилів. Структура, кількість, характер і співвідношення їх змінюються з  розвитком суспільства. Під стилями  літературної мови розуміють її різновиди, які обслуговують різноманітні сфери  суспільного життя. Усна форма літературної мови має лише один стиль – розмовний. У писемній мові виділяють: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній стилі.

Офіційно-діловий стиль має підстилі: інформаційний, дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Ним написані найважливіші документи, в яких відбивається історія народу. Це стиль Конституції країни, законів, постанов, статутів, програм, наказів, звітів та інших ділових паперів. Документи відображають події, зберігають пам’ять через роки, пов’язуючи минуле з сьогоденням.

Тексти в офіційно-діловому стилі  повинні бути змістовними, точними. Для офіційно-ділового стилю характерні усталені мовні звороти, стандартні початки і закінчення документів, поділ на частини. В ньому закріпилося  чимало специфічних термінів, традиційних  форм. Цей стиль позбавлений образності й емоційності. Побудова речень відзначається  лаконізмом. Речення чіткі й нескладні.