Зміст, еволюція та умови дії авторського права

     Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули прав відповідно до договору чи закону.

     Цивільне  законодавство передбачає такі умови охорони суміжних прав:

1. Права виконавців охороняються, якщо:

     • виконання вперше мало місце на території  України; 
• виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється 
законом; 
• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включене в передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до закону.

2. Права виробників фонограм охороняються, якщо:

     • виробник є громадянином України  або юридичною особою з офіційним  місцезнаходженням на території Україні;

     • фонограма вперше опублікована на території України або опублікована на території України протягом 30 днів від дня її першого опублікування в іншій державі;

     • перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

     3. Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.

     4. Суміжні права іноземних юридичних  і фізичних осіб охороняються  відповідно до міжнародних договорів  України. 
Виникнення і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виконавці та виробники фонограм для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм, або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери К у колі — ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. Наприклад, можливий напис на компактному диску: ® Музична філармонія 2003.

     Виконавцям  належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за колений вид використання, їм належать особисті (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавця належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення, право згадування свого імені в зв'язку з використанням виконання. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх виконань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксоване їх виконання незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. У тому разі коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором.

     Виробники фонограм (відеограм) мають право  дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здавання в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм. Ці права виробники фонограм можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, використання фонограм тощо.

     Організації мовлення (чи організації кабельного мовлення), до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні права на використання своїх програм у будь-якій фонограмі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, публічного сповіщення передач у місцях з платним виходом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органам розповсюдження, для яких цей сигнал зі супутника не призначався. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач. 
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, особисті немайнові права — безстрокове. 
Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.

     Організації мовлення користуються суміжними правами  протягом 50 років від дати першого  публічного сповіщення передачі.

     До  спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм  та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах указаних вище строків.

     Існують деякі заходи щодо захисту авторських прав. Якщо фотографію незаконно опублікувано в іншому виданні, якщо комп’ютерна програма незаконно використовується, якщо музику, яку створено звучить без дозволу автора або порушенні інші авторські права, то варто вдатися до таких заходів:

     - вимагати визнання та поновлення  своїх прав, у тому числі забороняти  дії, що порушують авторське  право чи створюють загрозу їх порушення;

     - звертатися до суду з позовом  про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право чи створюють загрозу їх порушення;

     - подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

     - подавати позови про відшкодування  збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або виплату компенсацій;

     - вимагати припинення підготовчих  дій до порушення авторського  права, у тому числі призупинення  митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

     - брати участь в інспектуванні  виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права;

     - вимагати, в тому числі у судовому  порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та судові рішення щодо цих порушень;

     - вимагати від осіб, які порушують  авторське право надання інформації  про третіх осіб, задіяних у  виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

     - вимагати прийняття інших передбачених  законодавством заходів, пов'язаних  із захистом авторського права.

     За  захистом авторського права можна звернутись як до порушника з претензією, так і відразу подати позов до суду. Якщо ж порушник не відповів на претензію, або відповів так, що своїми діями не порушує авторське право, можна звернутись за захистом авторського права до суду.

     Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

     - відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського  права, з визначенням розміру  відшкодування; 

     - відшкодування збитків, завданих  порушенням авторського права; 

     - стягнення із порушника авторського права доходу, отриманого внаслідок порушення;

     - виплату компенсації, що визначається  судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість  відшкодування збитків або стягнення  доходу;

     - заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок,

     - вимагати від осіб, які порушують  авторське право інформацію про  третіх осіб, задіяних у виробництві  та розповсюдженні контрафактних  примірників творів та об'єктів  суміжних прав, засобів обходу  технічних засобів та про канали  розповсюдження. 
 
 

2. Історія становлення та еволюція авторського права

     Ключовим  моментом у розвитку авторського  права послужив винахід друкувального  верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а  не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.

     Із  впровадженням друкарства різко  виріс обсяг продажів, а отже і  доход друкарів і продавців. Тому автори книг поруш питання про  захист своїх прав. Унаслідок цього  в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт1): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.

     У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи  авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.

     Наступний імпульс розвитку авторського права  додали філософи Німеччини, зокрема  Еммануїл Кант. Вони бач в копірайті  не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а  щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.

     Пріоритетне значення інтелектуальної власності  серед інших об'єктів власності  було втілене в законодавстві  деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 p. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".

     Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків  протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

     Зазначимо, що існує концептуальне розходження  у відношенні до копірайту в країнах  загального права і країнах з  кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту  як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

     Правове регулювання відносин у цій сфері  забезпечувалося в основному  підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і  розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 p.

     Загальне  законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів  творчої праці громадян в інтересах  держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

     У той же час механізм захисту порушених  прав не був ефективним. Передбачені  законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.