Субєкти права інтелектуальної власності

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

Захист прав інтелектуальної власності  є конституційним обов'язком нашої держави. Відповідно до ст. 54 Конституції України [1] громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право  на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Визначенню та охороні виключних  прав інтелектуальної власності присвячена книга четверта ЦК України та ряд спеціальних законів України. Ці законодавчі акти сформували у сукупності підгалузь цивільного законодавства України, що регулює цивільні відносини у галузі прав інтелектуальної власності. Законодавство про право інтелектуальної власності — це система правових норм про особисті немайнові і майнові права на всі ті результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них об'єкти, що визнаються й охороняються законом.

Все інтелектуальне право побудоване на специфіці об’єктів та суб’єктів. Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Серед проблем, пов’язаних з інтелектуальним  правом, найбільшого значення набуває  проблема визначення суб’єкта. Актуальність даної проблеми пов’язана з тим, право інтелектуальної власності може належати як одній, так і кільком особам спільно.

Головна мета роботи полягає в дослідженні  суб’єктів права інтелектуальної  власності.

Відмітимо, що на сьогодні питання  суб’єктів права інтелектуальної власності досліджене замало. В підручниках з цивільного права чи в монографіях, присвяченим інтелектуальній власності особливу увагу приділяють об’єктам та суб’єктивним правам а безпосередньо комплексного дослідження суб’єктів інтелектуального права в Україні немає.

У зв’язку з цим за об’єкт дослідження обрано суб’єктів інтелектуального права, а предметом дослідження виступає правовий статус автора, держави та її уповноважених органів, патентознавців, агентів з товарних знаків.

Для досягнення поставленої мети нам  потрібно вирішити наступні завдання:

• розглянути особливості правового статусу автора як суб’єкта права інтелектуальної власності;
• дослідити державу та її уповноважених органів як суб’єктів права інтелектуальної власності;
• визначити правове положення патентознавців;
• з’ясувати особливості правового статусу агентів з товарних знаків.

Методами дослідження є порівняння, аналіз та синтез.

Робота складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновку та списку використаної літератури.

 

1. АВТОР ЯК  ПЕРВИННИЙ СУБ’ЄКТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ  ВЛАСНОСТІ

 

Закон України «Про авторське право  та суміжні права» визначає, що суб'єктами авторського права є автори творів науки, літератури і мистецтва, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права. Іноземні особи та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 435 ЦК України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

В чинному законодавстві існує декілька визначень поняття «автор». Так, зокрема в законі України «Про авторське право і суміжні права» ним визнається фізична особа, творчою працею якої створено твір [3].

В законі України «Про охорону прав на промисловий зразок» під автором законодавець розуміє людину, творчою працею якої створено  промисловий зразок [4].

В законі України «Про видавничу  справу» вказано, що автор – це фізична особа, творчою працею створено твір або документ [5].

Авторське право на твір виникає  у творця завдяки факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського  права не потрібно реєстрації, іншого спеціального оформлення твору чи дотримання будь-яких формальностей. Власник виключних авторських прав для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С» обведеної колом: ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.

Знак охорони авторського права  служить інформаційним цілям  і його розміщення має факультативний характер. Буква «С» є початковою буквою англійського слова «соруrigth;» («авторське право»). Розміщення знака охорони авторського права на екземплярах опублікованих творів на практиці покликане забезпечити виявлення випадків несанкціонованого використання авторських прав на дані твори [14, с. 405].

Співавторство породжує факт створення твору спільною творчою працею двох чи більше осіб. Співавтори мають єдине авторське право на твір, якщо він є нерозривним цілим або складається з самостійних частин, що можуть бути використані незалежно одна від одної. Перше — нероздільне співавторство, друге — роздільне. Ці два види співавторства розрізняються режимом використання творів.

Право на використання будь-якого  колективного твору належить співавторам  спільно. Вони можуть регламентувати свої відносини взаємною угодою. При роздільному співавторстві кожний із співавторів вправі використовувати створену ним частину твору на свій розсуд, у тому числі заборонити її використання, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. При нероздільному співавторстві, коли твір складає одне нероздільне ціле, жоден із співавторів не має права без достатніх підстав заборонити використання твору.

Питання співавторства є одним  з найбільш розповсюджених і складних у спорах, що виникають з авторських правовідносин. Судова практика виходить з можливості досягнення угод про співавторство на будь-якій стадії створення колективного твору чи навіть після його завершення.

Співавторство на колективний твір може виникати і при відсутності такої угоди, зокрема при використанні композитором виданих літературних творів для створення музичних творів з текстом. У будь-якому випадку важливий факт творчої участі у створенні твору. Надання автору чи співавторам лише технічної допомоги (підбір матеріалів, креслення схем, діаграм, графіків і т. п.) співавторства не породжує, так само як і надання авторам фінансової допомоги для створення твору.

Особливості виникнення і здійснення авторського права окремими суб'єктами можуть бути пов'язані з особливостями створених ними творів. Законом України «Про авторське право і суміжні права» деякі такі випадки розглянуто детально. Зокрема, авторами аудіовізуального твору визнаються режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього, художник-постановник, оператор-постановник. Свою специфіку мають також авторські права упорядників складених творів, перекладачів і авторів інших похідних творів [14, с. 406].

Правовий статус автора обов’язково включає його права та обов’язки.

Авторські права поділяються на особисті немайнові та майнові. Майнові  права можуть переходити до будь-яких інших суб'єктів авторського права у силу закону чи договору, а також спадкування. Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Ці права належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку уступки майнових прав на використання твору.

Лише автору як первинному суб'єкту авторських прав може належати весь обсяг особистих немайнових і майнових прав. Усі інші суб'єкти, крім спадкоємців автора, можуть за договором або законом набути лише майнових прав. Зокрема, за ст. 429 ЦК України майнові права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (службовий твір), належать спільно автору і роботодавцю, водночас як особисті немайнові права залишаються за автором [2]. Спадкоємці автора, крім успадкування майнових прав, мають немайнове право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Особисті немайнові права автора визначені ЦК України (статті 423, 438) [2] та Законом України «Про авторське право та суміжні права» (ст. 14) [3]. Відповідно до цих законодавчих актів автор має право:

• на визнання свого авторства;

• перешкоджати посяганню на своє авторське право, здатному завдати  шкоди честі чи репутації автора;

• вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

• забороняти зазначення свого імені  у зв'язку з використанням твору;

• обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

• вимагати збереження цілісності твору  і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (недоторканність твору).

Найважливішим особистим немайновим правом є право на визнання авторства, тобто заснована на факті створення твору можливість особи визнаватися його автором, творцем. Права на зазначення імені автора, заборону такого зазначення, а також на обрання псевдоніму в цілому можна розглядати як різні прояви права на ім'я.

При опублікуванні твору анонімно чи під псевдонімом (за винятком, коли псевдонім автора, наприклад, Бальзак чи Сервантес, не залишає сумнівів щодо його особистості) видавець, ім'я чи найменування якого зазначене на творі, при відсутності доказів іншого вважається представником автора й у цій якості має право захищати права автора і забезпечувати їх здійснення. Дане положення діє доти, поки автор твору не розкриє свою особистість і не заявить про своє авторство. Право на ім'я тісно пов'язане з правом авторства. Автор при опублікуванні власного твору, як правило, дає йому своє ім'я чи псевдонім. Право на ім'я може порушуватися незалежно від порушення права авторства. На практиці виникають випадки, коли видавці, не заперечуючи авторства іншої особи на виданий твір, не вказують його імені (псевдоніма) або в порушення волі автора розміщують на творі його псевдонім замість справжнього імені.

Автор має право на недоторканність  твору, тобто може протидіяти перекручуванню чи іншому спотворенню твору, здатному завдати шкоди честі і репутації творця. Ніхто, крім автора, не вправі вносити у твір зміни і доповнення, оформляти його ілюстраціями, примітками, передмовою і післямовою, дозволяти переклад, переробку, аранжування чи іншу переробку твору. Редакторське й інше виправлення допускається лише за згодою автора.

У разі смерті автора недоторканність  твору охороняється особою, уповноваженою  на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Майнові права автора – це виключні права на використання твору в  будь-якій формі і будь-яким способом. Використання твору завжди приносить  певні майнові вигоди, тому виключні права називаються майновими. До майнових прав автора на твір відповідно до ст. 440 ЦК України належать:

• право на використання твору;

• виключне право дозволяти використання твору;

• право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі  забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної  власності, встановлені законом [2].

У ст. 15 Закону України «Про авторське  право та суміжні права» деталізовано право на використання твору. Так, виключне право автора чи іншої особи, яка має авторське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, дає йому право дозволяти або забороняти:

• відтворення творів;

• публічне виконання і публічне сповіщення творів;

• публічну демонстрацію і публічний  показ;

• будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

• переклади творів;

• переробки, адаптації, аранжування  та інші подібні зміни творів;

• включення творів як складових  частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

• розповсюдження творів шляхом першого  продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

• подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

• здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого  продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

• імпорт примірників творів [3].

У цьому  Законі зазначено, що даний перелік  прав не є вичерпним. Крім того, виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

Автору  чи іншій особі, яка має авторське  право, належить право вимагати виплати  винагороди за будь-яке використання твору (крім випадків вільного використання твору). Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Розмір  і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.